Що вас цікавить?

Бездоганна поведінка судді, прокурора, адвоката, вченого-правознавця

08.09.2022
Судівництво /
Судова реформа

Коли поведінка судді, прокурора, адвоката, вченого-правознавця визначається як бездоганна, аналізує експерт ЦППР Микола Хавронюк


Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, професор, член правління Центру політико-правових реформ, підготував розлогий аналіз складових доброчесності, адже належне тлумачення та розуміння цього терміну Конкурсними комісіями та конкурсантами — запорука успішного проведення конкурсів й отримання максимально об’єктивних результатів.

Напередодні автором було проаналізовано незалежність, чесність, неупередженість і пристойність, непідкупність і сумлінність.

Показник 7: бездоганна поведінка

Методологія передбачає, що бездоганна поведінка Кандидата означає:

– його/її спроможність завжди (а не лише при виконанні службових обов’язків) діяти з честю та у спосіб, що відповідає займаній державній посаді;

– діяти без обману, шахрайства та фальсифікацій;

– бути добрим і доброчесним у своїх діях та за своєю природою;

– що він не вчиняв дій та не веде способу життя, що підривають(-є) авторитет і доброчесність суддівського корпусу чи викликають(-є) обґрунтовані сумніви в тому, що Кандидат відповідатиме високим етичним стандартам, необхідним в доборі суддів, або робить його в очах об’єктивного спостерігача недостойним зайняття посади члена ВККСУ;

– утримуватися від будь-якої дискримінаційної поведінки, як вона визначається законодавством України та рішеннями Європейського суду з прав людини.

Отже, це поняття є багатоаспектним, але водночас схоже, що бездоганна поведінка в розумінні Методології – це критерій, який частково охоплює критерії незалежності, чесності, непідкупності, сумлінності тощо і взагалі дорівнює вимозі доброчесності.

Як нами обґрунтовано вище, те, що стосується не вчинення кандидатом на посаду члена ВРП, члена ВККСУ або судді правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також не порушення інших антикорупційних обмежень, стандартів поведінки, слід було б розглядати в межах показника «Бездоганна поведінка», а не показника «Непідкупність».

Закон «Про запобігання корупції» (ст. 38) передбачає, що всі особи, уповноважені на виконання функцій держави, під час виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

Закон «Про судоустрій і статус суддів» встановлює (статті 94, 96 та ін.), що члени ВККСУ повинні у своїй діяльності та поза її межами дотримуватися найвищих стандартів етичної поведінки, у тому числі принципів та правил етики, які застосовуються до суддів, а недотримання ними таких етичних стандартів є підставою для звільнення з посади.

Бездоганна поведінка судді

Щодо суддів Закон «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 56, 57, 58, 83, 85, 87, 88, 106, 109 та ін.) передбачає обов’язок дотримуватися правил суддівської етики, етичних принципів і правил поведінки судді, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності. Інформація щодо дотримання суддею правил професійної етики міститься в суддівському досьє. Громадська рада доброчесності має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді і надає, за наявності відповідних підстав, ВККСУ висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики. Допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, є підставою дисциплінарної відповідальності судді та істотним дисциплінарним проступком.

Що саме означає дотримання суддею етичних норм, досить чітко (хоча, з огляду на більш широкі вимоги національного антикорупційного законодавства, і недостатньо повно) перелічено в пунктах 4.1–4.15 Бангалорських принципів поведінки суддів. Суддя:

– добровільно та охоче приймає обов’язок покласти на себе ряд обмежень;

– не допускає некоректної поведінки;

– у своїх особистих стосунках з адвокатами уникає ситуацій, що могли б викликати обґрунтовану підозру чи створити видимість наявності у судді певних схильностей чи упередженого ставлення;

– не бере участі в розгляді справи, якщо будь-хто із членів його родини має відношення до неї;

– не надає місце свого проживання для прийняття клієнтів чи зустрічей з колегами;

– має право вільного вираження думок, віросповідання, участі в зібраннях та асоціаціях, однак у процесі реалізації таких прав завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що не сумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів;

– має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та вживати розумні заходи з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини;

– не повинен дозволяти членам своєї родини, соціальним чи іншим стосункам впливати на його діяльність, пов’язану зі здійсненням функції судді, і на прийняття ним судових рішень;

– не має права використовувати чи дозволяти використовувати авторитет власної посади для досягнення особистих інтересів судді, членів його сім’ї чи інших осіб;

– не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти у такий спосіб, щоб можна було зробити висновок, ніби будь-хто неналежно впливає на здійснення суддею його повноважень;

– не може використовувати чи розголошувати конфіденційну інформацію з будь-якою метою, що не пов’язана з виконанням обов’язків судді;

– за умови належного виконання своїх обов’язків має право: a) займатися літературною, педагогічною, законопроєктною діяльністю тощо; b) виступати перед офіційним органом з питань, що пов’язані з правом, відправленням правосуддя чи іншими подібними питаннями; c) бути членом офіційного органу, урядового комітету, комісії, дорадчого органу, якщо таке членство дозволяє судді залишатися неупередженим і зберігати політично нейтральну позицію; d) займатися іншою діяльністю, якщо це є сумісним з високим статусом посади судді і не перешкоджає будь-якою мірою виконанню ним своїх обов’язків;

– не вправі займатися юридичною практикою;

– має право засновувати чи вступати в асоціації суддів, входити в інші організації, що представляють інтереси суддів;

– не вправі, як і члени його сім’ї, вимагати чи приймати будь-які подарунки, позики, заповіти чи допомогу в іншій формі, якщо це викликано діями, які суддя скоїв, планує скоїти чи бездіяльністю у зв’язку з виконанням ним своїх посадових обов’язків (за умови відсутності заборон, що містяться в законі, чи інших законних обмежень, має право приймати відповідні до випадку пам’ятні подарунки, нагороди та привілеї, якщо вони зроблені без наміру якимось чином вплинути на виконання ним своїх посадових обов’язків та не мали корисливих намірів).

Бездоганна поведінка прокурора

Закон «Про прокуратуру» (статті 3, 19, 33) прямо зобов’язує прокурора не лише неухильно дотримуватися вимог професійної етики, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури, а навіть періодично проходить підготовку у Тренінговому центрі прокурорів України, що має включати також вивчення правил прокурорської етики.

Прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, якщо ним допущене систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (ст. 43). На жаль, переліку «грубих» і «не грубих» таких порушень ні в законі, ні в жодному іншому нормативно-правовому акті не міститься, а дисциплінарна практика у цьому плані є суперечливою.

Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів визначає, що правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять не лише Конституція України і Закон «Про прокуратуру», а й закони «Про захист суспільної моралі», «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та інше законодавство. З огляду на це вимоги щодо бездоганної поведінки прокурорів можуть бути надзвичайно широкими і набагато ширшими, ніж до поведінки суддів, адвокатів та вчених-правознавців.

Досить детально вимоги до етичної поведінки прокурорів визначені у Висновку № 13(2018) КРЄП: «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів», де цьому присвячено окремий розділ V (пункти 51–65). Зокрема, від прокурора вимагається:

дотримуватися нейтралітету і діяти незалежно від своїх особистих уподобань, соціального походження, відносин, політичних, філософських або релігійних переконань;

– поважати різноманітність і утримуватися від упередженості або дискримінації; не толерувати будь-які форми переслідування, расизму або дискримінації, інші форми неналежної поведінки на робочому місці;

– бути й виглядати неупередженим у своїх рішеннях, бути прозорим, уникати конфліктів інтересів або неналежного впливу, не сприяти жодній стороні внаслідок будь-яких зв’язків із нею;

– уникати будь-якої можливості надмірного тиску (наприклад, з боку медіа);

– утримуватися від політичної діяльності, несумісної з принципом неупередженості, та не брати участь у справах, коли його особисті інтереси (або інтереси членів сім’ї) можуть перешкоджати повній неупередженості та об’єктивності;

– не підтримувати кар’єрні амбіції, які можуть неправильно керувати його рішеннями (наприклад, щоб задовольнити певний політичний або адміністративний орган);

– керуватися лише бажанням забезпечити дотримання закону і завжди забезпечувати чітку, обґрунтовану та прозору правову основу для своїх рішень;

– привертати увагу інших у законному сподіванні на справедливість, особливу увагу приділяючи найбільш вразливим особам – жертвам, свідкам, людям похилого віку, дітям та неповнолітнім, інвалідам, особам без ресурсів або труднощам з розумінням ситуацій, з якими вони стикаються, іноземцям, відірваним від свого знайомого середовища та/або які не розуміють мови та процедури;

– виявляти обачність і стриманість; утримуватися від висловлення політичних, філософських або релігійних переконань, особистої ворожнечі, проявів презирства чи насильницького ставлення до будь-якої людини через антипатію, яку його/її поведінка може надихати;

– коли його місія надає йому повноваження робити заяви або повідомлення у справах, з якими він знайомий, переконатися, що це не поставить під загрозу життя чи фізичну недоторканість осіб, які беруть участь у провадженні (жертв і свідків) або роботу слідчих шляхом розкриття матеріалів розслідування, не порушить принципу презумпції невинуватості і не завдасть шкоди честі та репутації інших, ґрунтуючись лише на припущеннях.

Як видно з цього переліку, відповідні етичні вимоги перетинаються з розглянутими нами вище вимогами щодо незалежності, чесності, неупередженості тощо.

Бездоганна поведінка адвоката

Присяга адвоката і професійні обов’язки адвоката передбачають дотримання правил адвокатської етики (статті 11, 21 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Законом також передбачено, що зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити правилам адвокатської етики (ст. 27), адвокату забороняється укладати договір про надання правової допомоги і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо результат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України чи правилам адвокатської етики (ст. 28).

Відповідно до Закону, порушення правил адвокатської етики є дисциплінарним проступком адвоката, а у разі систематичного чи грубого одноразового порушення правил адвокатської етики на нього може бути накладене дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення або позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю (статті 31, 32, 34).

Зазначені правила повинен добре знати кожен адвокат, оскільки кваліфікаційний іспит, що складає особи, яка виявила бажання стати адвокатом, полягає у виявленні не лише теоретичних знань у галузі права та історії адвокатури, а й адвокатської етики (ст. 9).

Водночас Правила адвокатської етики, затверджені, відповідно до ст. 54 Закону, З’їздом адвокатів України 9 червня 2017 року, являють собою багатосторінковий текст, що складається з преамбули і 71 статті, а кожна стаття – з кількох частин. Ці правила визначають, зокрема:

– основні принципи адвокатської етики (незалежність та свобода адвоката у здійсненні адвокатської діяльності, дотримання законності, пріоритет інтересів клієнта, неприпустимість конфлікту інтересів, конфіденційність, компетентність та добросовісність, повага до адвокатської професії, чесність та добропорядна репутація, вимоги до рекламування адвокатської діяльності);

– відносини адвоката з клієнтом;

– відносини адвоката з судом та іншими учасниками судового провадження;

– відносини адвоката з органами досудового розслідування, адміністративної юрисдикції, іншими державними органами та з будь-якими іншими особами;

– відносини між адвокатами;

– дотримання норм етики в громадській, науковій або публіцистичній діяльності адвоката;

– дотримання норм етики при використанні адвокатом мережі інтернет;

– дотримання норм етики в діяльності адвокатських бюро, адвокатських об’єднань;

– дотримання норм етики у відносинах адвоката з органами адвокатського самоврядування.

Порушення бодай одного з численних положень цих Правил має розглядатися як порушення вимоги щодо бездоганної поведінки адвоката.

Бездоганна поведінка вченого-правознавця

Етичні вимоги до вченого є суттєво відмінними від етичних вимог до практикуючого правника. Як вже згадувалось, Закон «Про вищу освіту» (ст. 1) оперує поняттям «академічна доброчесність», яке визначається як сукупність етичних принципів та визначених цим Законом та іншими законами України правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

У складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти утворюються Комітет з питань етики (ст. 19 Закону), який, зокрема, розглядає питання академічного плагіату.

Стаття 58 Закону покладає на науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників закладів вищої освіти обов’язок, зокрема, дотримуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у закладах вищої освіти.

Кодекс академічної доброчесності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти визначає такі види порушень академічної доброчесності та етики академічних взаємовідносин у сфері якості освіти:

– фабрикація – вигадування даних чи фактів;

– фальсифікація – свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, зокрема підробка підписів в офіційних документах;

– хабарництво – надання (отримання) чи пропозиція щодо надання (отримання) коштів, майна, послуг, пільг чи будь-яких інших благ матеріального характеру з метою отримання неправомірної переваги;

– обман – надання завідомо неправдивої інформації;

– використання родинних або службових зв’язків з метою отримання неправомірної переваги;

– академічний саботаж – завдання шкоди, псування, затримка або непотрібне ускладнення роботи, навмисне знищення даних тощо;

– вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів;

– ігнорування передбачуваних порушень академічної доброчесності іншими особами, або вчинення дій, спрямованих на приховування порушення;

– використання шантажу;

– зловмисне звинувачення іншого в скоєнні порушення принципів академічної доброчесності.

Утім, наведений перелік не є остаточно вичерпним і не охоплює всіх діянь, що можуть містити ознаки порушення академічної доброчесності та етики академічних взаємовідносин.

Крім того, Етичний кодекс ученого України в розділі «Загальні принципи» (пункти 1.1–1.11) визначає, зокрема, що учений несе моральну відповідальність за наслідки своєї діяльності, що можуть впливати на розвиток людства або природи і зобов’язаний:

– протидіяти конформізму в науковому співтоваристві, брати активну участь у процесах атестації наукових кадрів, протидіяти присудженню наукових ступенів і звань за роботи, які не відповідають сучасним досягненням світової науки або виконані з порушенням норм етики, зокрема рішуче викривати факти плагіату й інших форм порушень авторського права;

– протидіяти псевдонауці, виступати проти розповсюдження в суспільстві її поглядів і рекомендацій;

– спрямовувати свої зусилля на подальше застосування отриманих знань задля блага людства;

– захищати свободу наукової думки, засуджувати цензуру щодо наукової творчості та будь-які намагання монополізувати ті чи інші напрями науки;

– не чинити дій, які можуть завдати шкоду професійній репутації іншого вченого;

– докладати зусиль до підготовки та розвитку наукової молоді – інтелігентів, чесних і самовідданих патріотів. Тому виховання наукової зміни не повинно обмежуватися тільки наданням технічних навичок, необхідних для проведення дослідження, а включати й основні етичні стандарти та норми науки.

Наукові співробітники та викладачі мають слугувати взірцем моральності для молодих вчених щодо ставлення до науки та до авторських прав.



Вам може бути цікаво