Що вас цікавить?

Чесність і неупередженість як складові доброчесності

06.09.2022
Судівництво /
Судова реформа

Про «чесність» і «неупередженість» як складові доброчесності читайте в блозі члена правління ЦППР Миколи Хавронюка


Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, професор, член правління Центру політико-правових реформ, підготував розлогий аналіз складових доброчесності, адже належне тлумачення та розуміння цього терміну Конкурсними комісіями та конкурсантами — запорука успішного проведення конкурсів й отримання максимально об’єктивних результатів.

У першій частині блогу Миколи Хавронюка, присвяченому складовим доброчесності, йшлося про «незалежність».

Показник 2: чесність

У Методології визначається, що бути чесним означає не брехати, бути правдивим і щирим.

Сучасний словник з етики визначає поняття «чесність» дуже загально — як позитивну моральну якість людини, і перенаправляє до поняття «честь». Поняття ж «честь» у цьому словнику визначене так: «особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг (і відповідному ставленні до неї суспільства, яке рахується з її заслугами, репутацією). Чесну людину наділяють такими якостями: благородство, гідність, незаплямована репутація і добре ім’я. Поняття «честь» іноді диференціюють за принципом її приналежності: честь військового, честь педагога, честь юриста, честь дівчини тощо. Поняття «честь» пов’язують з реальною життєдіяльністю людини, соціальним статусом, визнаними чеснотами. Її оцінюють диференційовано, що знаходить відображення, зокрема, в понятті «репутація» («добра репутація», «погана репутація»). Поняття «честь» в етиці пов’язують із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти і виконавця конкретної соціальної ролі, роду діяльності (професіонала, громадського діяча тощо). Справжня «честь» передбачає ту міру поваги, яку людина об’єктивно заслужила своїм способом життя і високоморальною поведінкою. Моральні якості, несумісні з честю, це безчестя, безславність, безпринципність, продажність, брехливість, ганьба».

Антонімами слова «чесний» є слова «аморальний», «лицемірний», «лукавий», «підступний», «підлий», «хитрий».

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає поняття «чесність» щодо людини як багатоаспектне і досить конкретне. Чесним є той, хто:

1) відзначається високими моральними якостями, людина благородна (найбільш широке розуміння);

2) є старанним, сумлінним, таким, що ретельно виконує свої обов’язки;

3) завжди говорить правду, має прямий характер, відверта людина;

4) не здатний украсти що-небудь, не схильний до крадіжки, привласнення чужого.

Чесність судді

Присяга судді (ст. 57 Закону «Про судоустрій і статус суддів») зобов’язує суддів чесно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді. Допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях чесності, є підставою для його дисциплінарної відповідальності (ст. 106), при цьому така поведінка навіть визнається істотним дисциплінарним проступком (ст. 109).

Що є змістом чесності, в Законі не визначається.

Чесність прокурора

Так само і Присяга прокурора (ст. 36 Закону «Про прокуратуру») вимагає від прокурора чесно виконувати свої обов’язки. Вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у чесності органів прокуратури, є підставою дисциплінарної відповідальності прокурора (ст. 43).

Про необхідність бути чесним в своїй професійній та особистій поведінці йдеться у Висновку №13(2018) КРЄП «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів», а також Європейських інструкціях з питань етики та поведінки прокурорів від 14 лютого 2005 року, Стандартах професійної відповідальності та викладі основних обов’язків та прав прокурорів від23 квітня 1999 року. Але й ці положення є суто декларативними.

Чесність адвоката

Присяга адвоката України (ст. 11 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») зобов’язує адвоката чесно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу, а Правила адвокатської етики – чесно та гідно виконувати свої професійні обов’язки. На тому все.

Кодекс поведінки європейських адвокатів (п. 2.2) визначає, що довірчі відносини можуть виникнути лише в разі відсутності сумнівів щодо професійної честі, гідності та порядності адвоката – для адвоката ці традиційні чесноти є професійними обов’язками.

Чесність вченого-правознавця

Бухарестська декларація етичних цінностей і принципів вищої освіти в Європі від 2–5 вересня 2004 року (ЮНЕСКО) визначає (пункти 2.2, 2.3, 2.5), що ключовою цінністю сумлінного академічного співтовариства є чесність; кожен академічний діяч повинен прагнути до чесності й лише потім поширювати це прагнення на інших членів академічного співтовариства, послідовно утримуючись від неправди, шахрайства, крадіжок та інших форм нечесного поводження, що підривають якість академічних ступенів; чесність у викладанні, оцінці успіхів студентів, дослідженнях, кар’єрному просуванні та інших починаннях, пов’язаних із присвоєнням ступенів, має ґрунтуватися на законних, прозорих, справедливих, передбачуваних, послідовних і об’єктивних критеріях.

Етичний кодекс ученого України підкреслює, що суспільство має бути впевненим у чесності науковців, щоби бути впевненим у достовірності результатів їхніх досліджень. Тому учений: має забезпечувати бездоганну чесність і прозорість на всіх стадіях наукового дослідження та вважати неприпустимим прояви шахрайства, зокрема фабрикування та фальшування даних, піратства і плагіату; висловлює свою думку про роботу та наукові досягнення колег чесно – як вишукано ввічливі та прихильні, так і упереджено негативні висловлювання не припустимі.

Таким чином, зміст поняття «чесність» щодо вченого-правознавця є найбільш зрозумілим.

Показник 3: неупередженість

Бути неупередженим означає діяти без страху, упередженості чи прихильного ставлення (Методологія).

Великий тлумачний словник сучасної української мови поняття «неупередженість» не визначає. Проте визначає, що, навпаки, упереджена людина є необ’єктивною, тенденційною, небезсторонньою, для неї характерне суб’єктивне ставлення або яскраво визначене спрямування.

Закон «Про запобігання корупції» (ст. 41) вимагає від всіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави, бути неупередженими, що означає діяти незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.

Неупередженість судді

Вимога безсторонності судді безпосередньо міститься в Загальній декларації прав людини (ст. 10), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14), Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ст. 6), Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (статті 57, 90) та ін.

Кодекс суддівської етики дозволяє судді заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи, і вимагає від судді заявляти самовідвід у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі.

Принцип об’єктивності (неупередженості) судді детально розглянуто в Бангалорських принципах поведінки суддів (пункти 2.1–2.5, 4.3, 4.6, 4.11, 5.2, 5.5). Зазначено, що об’єктивність судді проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Зміст цього принципу проявляється у тому, що суддя:

– при виконанні своїх обов’язків вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів;

– по можливості обмежує себе у здійсненні дій, що можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та виносити рішення у справах;

– утримується від публічних та інших коментарів, коли це може перешкодити неупередженому розгляду справи;

– заявляє самовідвід від участі в розгляді справи, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або у випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді (наводяться такі приклади: у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається; раніше при розгляді цього самого предмета спору суддя виступав як адвокат чи долучався до справи як важливий свідок; суддя чи члени його родини матеріально зацікавлені в рішенні у відповідній справі);

– уникає ситуацій, у своїх особистих стосунках з адвокатами, що мають постійну практику в суді, де розглядає справи даний суддя, що могли б викликати обґрунтовану підозру чи створити видимість наявності у судді певних схильностей чи упередженого ставлення;

– хоча йому і гарантується право вільного вираження думок, віросповідання, участі в зібраннях та асоціаціях, однак у процесі реалізації таких прав не допускає дій, що не сумісні з неупередженістю суду;

– при виконанні своїх судових обов’язків не повинен словами чи поведінкою демонструвати прихильність чи упередженість до будь-якої особи чи групи осіб, керуючись причинами, що не стосуються справи.

Частково ці положення повторюються в Європейській Хартії про статус суддів, і в Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки.

Неупередженість прокурора

Вимога до прокурора бути неупередженим міститься в Керівних принципах ООН щодо ролі обвинувачів, а також в Законі «Про прокуратуру», зокрема є елементом Присяги прокурора (ст. 36), а вчинення дій, що можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості, є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності (ст. 43). Про вимогу неупередженості прокурора згадується також і в багатьох пунктах Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, але зміст її не розкривається, за винятком п. 21, де вказано, що прокурор: діє на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання; має уникати особистих зв’язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об’єктивність виконання професійних обов’язків, скомпрометувати звання прокурора.

У Висновку №13(2018) КРЄП: «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів» містяться більш детальні рекомендації (пункти 6, 10, 17, 37, 51–54, 64). Зокрема, зазначено, що прокурори зобов’язані:

– реалізовувати власну свободу вираження поглядів та зібрань таким чином, щоб вони не суперечили їхнім повноваженням та не впливали або не могли вплинути на незалежність чи неупередженість судових органів або прокуратури; вони не можуть коментувати справи, що розслідуються, і уникають вираження поглядів, що можуть поставити під сумнів репутацію та справедливість суду;

– утримуватися від політичної діяльності, що є несумісною з принципом неупередженості;

– діяти неупереджено та об’єктивно, поважаючи та дотримуючись основних прав і свобод, включаючи презумпцію невинуватості;

– бути вільними від політичного чи іншого впливу;

– дотримуватися нейтралітету і діяти незалежно від своїх особистих уподобань, соціального походження, відносин, політичних, філософських або релігійних переконань; поважати різноманітність і утримуватися від упередженості або дискримінації;

– бути й виглядати неупередженими у своїх рішеннях, бути прозорими, уникати конфліктів інтересів або неналежного впливу, не сприяти жодній стороні внаслідок будь-яких зв’язків із нею (якщо існує ризик, що прокурор може не мати належної можливості дистанціюватися від цієї особи, то утримуватися від розгляду справи);

– уникати будь-якої можливості надмірного тиску (наприклад, з боку медіа);

– утримуватися від політичної діяльності, несумісної з принципом неупередженості;

– не брати участі у справах, коли їхні особисті інтереси (або інтереси членів їхніх сімей) можуть перешкоджати їхній повній неупередженості та об’єктивності.

Більш коротко і чітко вимога неупередженості прокурора викладена у документі з назвою «Стандарти професійної відповідальності та виклад основних обов’язків та прав прокурорів», ухваленому Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року. Неупередженість означає, що прокурори повинні виконувати свої обов’язки, не керуючись страхом, уподобаннями чи упередженнями. Зокрема, вони повинні:

a) виконувати свою роботу неупереджено;

b) не піддаватися впливу інтересів окремих осіб або груп осіб, а також тискові громади чи ЗМІ, а повинні брати до уваги лише громадські інтереси;

c) діяти об’єктивно;

d) брати до уваги всі обставини, що стосуються справи, незалежно від того, свідчать вони на користь чи проти підозрюваного;

e) відповідно до законодавства і вимог справедливості переконатись, що поставлені всі необхідні та закономірні питання, і оголосити, чи мають вони відношення до вини чи невинності підозрюваного; завжди шукати істину і допомагати суду віднайти істину і здійснювати судочинство і відправляти правосуддя між громадськістю, постраждалим і обвинуваченим.

Неупередженість адвоката

Профільний Закон про неупередженість адвоката прямо не згадує. Утім, у ст. 28 вказано, що адвокату забороняється укладати договір про надання правової допомоги і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо виконання договору може суперечити інтересам адвоката, членів його сім’ї або близьких родичів, адвокатського бюро або адвокатського об’єднання, засновником (учасником) якого він є, професійним обов’язкам адвоката, а також у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів.

Правила адвокатської етики (ст. 9) дають визначення ситуацій в адвокатській діяльності, для яких є характерним конфлікт інтересів. Правила адвокатської етики визначають також, що адвокат:

– повинен неупереджено й об’єктивно повідомити клієнту про наявність відомих йому фактичних і правових підстав, які можуть позитивно або негативно впливати на ймовірне виконання певного доручення (ст. 18);

– може виступати посередником між клієнтами за умови, якщо має достатні підстави вважати, що зможе зберегти об’єктивність при одночасному представництві інтересів клієнтів і по відношенню до кожного з них виконати свої професійні обов’язки відповідно до закону і вимог Правил (ст. 21).

Неупередженість вченого-правознавця

Етичний кодекс ученого України (пункти 2.2, 2.3, 3.5, 4.1, 4.2, 5.4, 5.5, 6.3–6.5, 6.8), містить низку вимог, які визначають зміст неупередженості вченого:

– висновки завершеного дослідження вчений зобов’язаний викладати об’єктивно, незважаючи на очікування замовника;

– неприпустимим є намагання керівних осіб упереджено впливати на характер отримуваних в дослідженні даних і висновків. Учений служить лише об’єктивній істині;

– учений повинен бути об’єктивним в оцінці власних досягнень;

– для наукової праці вчений оточує себе співробітниками тільки на основі неупередженої оцінки їхніх інтелектуальних, етичних і персональних рис;

– учений будує взаємини зі співробітниками на принципах справедливості, виявляє доброзичливість і підтримку своїм учням та оцінює кожного з них об’єктивно. Як керівник він має сприяти службовому зростанню підпорядкованих йому співробітників відповідно до їхньої кваліфікації і ставлення до праці;

– зміст лекцій повинен відображати сучасні досягнення світової науки і не супроводжуватися тиском упередженої думки;

– учений має об’єктивно ставитися до учнів, утримуючись від неетичних форм оцінок;

– учений висловлює свою думку про роботу та наукові досягнення колег неупереджено;

– учений несе персональну відповідальність за об’єктивну оцінку кандидатських і докторських дисертацій. Виступаючи в ролі опонента при захисті дисертаційних робіт, учений має бути неупередженим;

– принцип фактичної обґрунтованості виключає необ’єктивну критику. Принцип достовірності забороняє будь-які перекручування з метою приниження або дискредитації;

– обираючи кандидатів для проведення дослідження або на інші наукові посади, вчений як експерт має об’єктивно оцінювати претендентів. Він не повинен надавати перевагу своїм учням, представникам своєї наукової школи тощо. При конфлікті інтересів учений повинен ставити загальні інтереси вище, ніж інтереси замовників дослідження.

Як правильно визначити Конкурсній комісії і конкурсантам «непідкупність» і «сумлінність»?



Вам може бути цікаво