Що вас цікавить?

Як правильно визначити Конкурсній комісії і конкурсантам «непідкупність» і «сумлінність»?

07.09.2022
Судівництво /
Судова реформа

Як правильно визначити Конкурсній комісії і конкурсантам «непідкупність», «сумлінність» і «пристойність» — у блозі експерта ЦППР, професора, Миколи Хавронюка


Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, професор, член правління Центру політико-правових реформ, підготував розлогий аналіз складових доброчесності, адже належне тлумачення та розуміння цього терміну Конкурсними комісіями та конкурсантами — запорука успішного проведення конкурсів й отримання максимально об’єктивних результатів.

У попередній частині блогу, присвяченому складовим доброчесності, Микола Хавронюк торкнувся понять «чесність» і «неупередженість».

Показник 4: непідкупність

Методологія визначає, що Кандидат вважається таким, що демонструє непідкупність, якщо він не вчиняв корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень; не порушував інших антикорупційних обмежень, зобов’язань стандартів поведінки; або якщо в об’єктивного спостерігача відсутні обґрунтовані сумніви у непідкупності Кандидата.

Протилежністю непідкупності є корисливість, жадібність людини. Якщо людина без міри накопичує кошти, колекціонує автомобілі, годинники, хутряні вироби та інші коштовності, будує собі палаци з церквами, скуповує гектари земель тощо, то вона є корисливою, підкупною. І навпаки, якщо людина систематично надає пожертви, здійснює іншу благодійну діяльність, є щедрою і доброзичливою, то скоріше за все вона є і непідкупною. Під час війни кандидати на відповідні посади мають особливі можливості проявити свою щедрість, допомагаючи безпосередньо або через волонтерів Збройним Силам чи іншим військовим формуванням України, госпіталям тощо.

Великий тлумачний словник сучасної української мови пропонує вважати непідкупним того, кого не можна підкупити; який не зрадить своєму обов’язку.

У цьому контексті слід нагадати, що сучасне антикорупційне законодавство оперує поняттям «неправомірна вигода», під якою Закон «Про запобігання корупції» розуміє не лише грошові кошти або інше майно, а й переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

Іншими словами, підкупність означає те, що особа є ласою як на матеріальні цінності, так і на нематеріальні (швидке кар’єрне зростання, почесна посада в спортивній федерації, академічне, вчене чи спеціальне звання, державна, відомча чи інша нагорода, запрошення до членів певного закритого клубу тощо) і приділяє їх отриманню чи колекціонуванню підвищену увагу, є марнославною, є нарцисом.

З іншого боку, враховуючи, що коренем терміну «непідкупність» є слово «підкуп» (що означає наявність того чи іншого предмету підкупу), важко погодитися з тим, що в Методології непідкупність визначається як не вчинення не лише корупційних правопорушень (предметом чи засобом яких завжди є неправомірна вигода), а й пов’язаних з корупцією правопорушень (які не мають ані такого предмету, ані такого засобу).

З огляду на зазначене, ознака непідкупності мала би означати, що Кандидат на посаду члена ВРП, члена ВККСУ або судді не вчиняв корупційних правопорушень. Що ж стосується не вчинення ним правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також не порушення інших антикорупційних обмежень, стандартів поведінки, то це краще розглядати в межах показника «Бездоганна поведінка».

У цьому контексті слід згадати, що відповідно до Закону «Про запобігання корупції» (ст. 1) корупційне правопорушення – це правопорушення, яке відповідає таким ознакам:

1) вчинене особою, на яку поширюється дія цього Закону (виходячи з цього, корупційне правопорушення ніби не може бути вчинене, наприклад, адвокатом або вченим-правознавцем, які вчиняють підкуп; насправді ця ознака суперечить положенням Кримінального кодексу (КК), згідно з якими корупційне правопорушення може вчинити будь-яка осудна особа);

2) полягає у використанні службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди (ця ознака також суперечить як іншим положенням цього Закону, так і положенням КК, згідно з якими з відповідною метою можуть бути використані не лише службові повноваження, а й становище чи неслужбові повноваження, а корупційним правопорушенням є також і зловживання впливом, і незаконне збагачення, і деякі види заволодіння чужим майном тощо);

3) за це правопорушення законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Тому більш правильно корупційним правопорушенням слід визнавати будь-яке діяння за умови, що воно характеризується наявністю двох специфічних ознак корупції: а) зловживання (тобто використання особою влади, службових повноважень, професійних обов’язків чи пов’язаних з ними можливостей на шкоду правомірним інтересам іншого суб’єкта права) або вплив на службову особу з метою схилити її до зловживання; б) неправомірна вигода – як предмет або засіб кримінального правопорушення.

Це і зловживання з метою одержання неправомірної вигоди, і вчинені шляхом зловживання різні види заволодіння чужим майном, і власне одержання неправомірної вигоди (чи прийняття її пропозиції) як предмету підкупу чи винагороди за зловживання, і її надання (чи її пропозиція) як засобу підкупу чи винагороди.

В Законі «Про запобігання корупції» (ст. 1) міститься також і визначення поняття правопорушення, пов’язане з корупцією. Це діяння, яке відповідає таким ознакам:

1) воно не містить ознак корупції;

2) воно порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження;

3) воно вчинене особою, на яку поширюється дія цього Закону;

4) за нього законом встановлено адміністративну, кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

До таких правопорушень відносяться, зокрема:

– порушення обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю;

– порушення обмежень щодо входження до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку;

– порушення обмежень щодо одержання подарунків; 

– неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані;

– несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

– подання завідомо недостовірних відомостей у такій декларації;

– неповідомлення про наявність реального конфлікту інтересів;

– вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

– незаконне використання інформації, яка стала відома особі у зв’язку з виконанням службових або інших визначених законом повноважень, у т.ч. інформації про викривача, його близьких осіб чи інформації, що може ідентифікувати особу викривача, його близьких осіб, яка стала їй (їм) відома у зв’язку з виконанням службових або інших визначених законом повноважень;

– невжиття заходів посадовою чи службовою особою органу державної влади, посадовою особою місцевого самоврядування, юридичної особи, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення.

Що стосується інших антикорупційних обмежень, то під ними слід розуміти всі ті обмеження, встановлені Законом «Про запобігання корупції» та іншими антикорупційними положеннями законодавства, які прямо не визнаються кримінальними, адміністративними або дисциплінарними корупційними правопорушеннями або правопорушеннями, пов’язаними з корупцією.

Наприклад, може йтися про порушення визначеної Законом «Про запобігання корупції» заборони:

– особам, уповноваженим на виконання функцій держави, які припинили діяльність, пов’язану з виконанням таких функцій, протягом року з дня її припинення: укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права, щодо яких вони здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки, прийняття відповідних рішень; представляти інтереси будь-якої особи у справах, в яких іншою стороною є установа, організація, в якій вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності (ст. 26);

– спільної роботи близьких осіб (ст. 27);

– передавати в управління підприємства чи корпоративні права на користь членів своєї сім’ї (ст. 36);

– створювати перешкоди викривачу, його близьким особам у здійсненні ними їх трудової, професійної, господарської, громадської, наукової чи іншої діяльності (ст. 53-4);

– одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно грошові кошти або інше майно, нематеріальні активи, майнові переваги, пільги чи послуги на користь державного органу (ст. 54).

Складно сказати, що в Методології означають слова «стандарти поведінки». Неясно, йдеться про нормативно визначені стандарти, як-от затверджені законами дисциплінарні статути або інші положення щодо етичної поведінки, чи акти міжнародного права, у тому числі визначені міжнародними неурядовими організаціями (як-от Конференція генеральних прокурорів Європи або Рада адвокатських асоціацій та правових товариств Європи), чи акти на кшталт правил трудового розпорядку, чи акти корпоративного права (етичні правила або правила етичної поведінки), чи про щось інше.

Водночас, з огляду на відповідні положення законів «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видається очевидним, що під час конкурсу може бути визнана такою, що не відповідає стандартам поведінки, особа:

– яка має судимість;

– до якої згідно із законом застосовується заборона обіймати відповідну посаду;

– раніше звільнена з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило її невідповідність займаній посаді, порушення вимог щодо несумісності тощо;

– раніше звільнена з посади судді за результатами кваліфікаційного оцінювання;

– на яку накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією;

– раніше звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, дізнавача, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги;

– яка має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини;

– яка порушила вимоги Закону «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти.

– яка займає відповідну посаду всупереч Закону «Про очищення влади».

Непідкупність правника

Закон «Про судоустрій і статус суддів» визначає, щосуддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстави допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях непідкупності, і така поведінка є істотним дисциплінарним проступком (статті 106 і 109).

Бангалорські принципи поведінки суддів визначають (п. 3.2), що спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів.

Закон «Про прокуратуру» (ст. 43), аналогічно, передбачає, що вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у непідкупності органів прокуратури, є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності (дивно лише, що у цій статті йдеться про непідкупність не конкретного прокурора, а усіх органів прокуратури. Будемо вважати це технічною вадою Закону).

У Висновку № 13(2018) КРЄП: «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів» від прокурора вимагається демонструвати абсолютну доброчесність у своїй поведінці та не приймати будь-які вигоди або винагороди.

Врешті зміст непідкупності в наведених актах, напевно, видається настільки очевидним, що визначення його немає.

Прямих згадок про вимогу непідкупності адвокатів і вчених-правознавців в нормативних і корпоративних актах також немає.

Показник 5: сумлінність

Бути сумлінним означає виконувати всі обов’язки ефективно, справедливо, розсудливо, належно, терпляче, з гідністю та ввічливо (Методологія).

Великий тлумачний словник сучасної української мови поняття «сумлінний» стосовно людини визначає як добросовісний, такий, що чесно, старанно, ретельно виконує свої обов’язки. Синонімами є поняття «совісний» – який соромиться діяти несправедливо, непорядно, старанно виконує свої обов’язки, а також «чесний» (про чесність і честь йшлося вище).

Закон «Про запобігання корупції» у ст. 42, яка має назву «Компетентність і ефективність», встановлює, що особи, уповноважені на виконання функцій держави, сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконують службові повноваження та професійні обов’язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні. Очевидно, слова щодо доручень та підпорядкованості не можуть стосуватися суддів.

Сумлінність судді і прокурора

Присяга судді і декларація доброчесності судді (статті 57 і 62 Закону «Про судоустрій і статус суддів») передбачають, що суддя повинен сумлінно здійснювати повноваження та виконувати свої обов’язки.

Так само і прокурор, згідно з Присягою прокурора (ст. 36 Закону «Про прокуратуру») зобов’язаний сумлінним виконанням своїх службових обов’язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку, сумлінно виконувати свої обов’язки. Схожі вимоги містяться і в Кодексі професійної етики та поведінки прокурорів.

Зміст сумлінності в цих актах не визначається.

Сумлінність адвоката

Присяга адвоката України (ст. 11 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») вимагає від адвоката сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу.

Правила адвокатської етики, очевидно, ототожнюють сумлінність із добросовісністю і вимагають від адвоката надавати професійну правничу допомогу клієнту, здійснювати його захист та представництво компетентно і добросовісно (статті 11, 17 і 27). Це означає, зокрема, що адвокат повинен:

– приділяти розумно необхідну для успішного виконання увагу кожному дорученню, незалежно від розміру обумовленого гонорару;

– при виконанні доручення використати всі розумно необхідні і доступні законні засоби для надання ефективної професійної правничої допомоги клієнту, здійснення його захисту або представництва;

– намагатися оперативно виконувати доручення клієнта.

Вимог щодо сумлінності (добросовісності, старанності) вчених-правознавців законодавство, на жаль, не містить.

Таким чином, визначати відповідність кандидатів критерію сумлінності доведеться, як правило, виходячи із того, як це визначено в Методології та загальних уявлень про зміст сумлінності.

Показник 6: пристойність

Методологія не визначає зміст пристойності, лише згадує про неї.

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає, що «пристойний» – це той, який:

– відповідає встановленим правилам, нормам, звичаям;

– не здатний на погані вчинки, вихований, чесний, порядний;

– цілком задовільний, добрий, нічим не заплямований, шановний, поважний, сповнений честі;

– який має приємний зовнішній вигляд. Щодо останнього, то важко заперечувати, що правник, який завжди виконує свої обов’язки на публіці, повинен дотримуватися і правил етикету також. Але чи можна відмовити кандидату на посаду судді, якщо різними є уявлення членів ВККСУ і кандидата, наприклад, щодо дрес-коду під час засідання?

Совісна людина поводиться пристойно і за відсутності контролю за нею.

Ознаками пристойності людини є її акуратність, ввічливість, вдячність, відвертість, відданість, вірність, людяність, надійність, небайдужість, обов’язковість, привітність, пунктуальність, стриманість, чемність.

І навпаки, проявами непристойності можуть бути безсовісність, безсоромність, брехливість, брутальність, вульгарність, грубість, жадібність, заздрість, лихослівність, лицемірність, нахабність, неввічливість, нескромність, нечемність, підлабузництво, підступність, розв’язність, розпутність, схильність до сексуального переслідування, самозакоханість, сварливість, схильність до хамства, хвалькуватість, цинізм, чванливість (пихатість).

Пристойність правника

Щодо пристойності (порядності) судді, прокурора і адвоката профільні закони мовчать.

Проте, Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів передбачає, що непристойна поведінка є неприпустимою для прокурора і тягне за собою передбачену законом відповідальність (ст. 16), навіть поза службою прокурор має поводитися коректно і пристойно (ст. 21), а у відносинах з громадянами поза службою – бути взірцем добропорядності, додержання загальновизнаних норм моралі та поведінки (ст. 31).

Так само Правила адвокатської етики встановлюють, що адвокат повинен бути добропорядним (статті 12-1, 44 і 65). Що це має означати, конкретно не визначено.

Вимог щодо пристойності вченого-правознавця законодавство не містить. Очевидно, у цьому не виникало потреби, оскільки в суспільній свідомості вчений – завжди добре вихована, інтелігентна, порядна і шанована людина.

Далі буде.



Вам може бути цікаво