Що вас цікавить?

Розглядати(,) не можна(,) відвестися: аналіз практики розгляду (само)відводів судами Донецької та Луганської областей

22.04.2021 , ,
Судівництво /
Моніторинг судових процесів

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року відносить розгляд справи незалежним і безстороннім судом до складових права на справедливий суд.


Стандартами незалежності і безсторонності пронизані і Бангалорські принципи поведінки суддів 2006 року, які розглядають незалежність судових органів як передумову забезпечення правопорядку та основну гарантію справедливого вирішення справи в суді, а об’єктивність (неупередженість) – необхідну умову для належного виконання суддею своїх обов’язків.

Вітчизняне законодавство також приділяє значну увагу незалежності та неупередженості суддів. Для цього передбачений цілий комплекс заходів та інструментів, які покликані дати судді “можливість чесно та неупереджено розглядати справу на основі законів і доказів, без зовнішнього тиску чи впливу та без побоювання будь-якого втручання” (з коментаря до Бангалорських принципів (Цінність 1). Існуючі механізми призначення судді на посаду, оплати його праці, розгляду ним справ, притягнення його до дисциплінарної відповідальності, звільнення з посади покликані гарантувати, що суддя залишатиметься об’єктивним та вільним від будь-якого впливу під час здійснення правосуддя. 

За загальним правилом, суддя не може за власним бажанням, без пояснення будь-яких причин відмовитися від розгляду розподіленої на нього справи, оскільки фактично здійснення правосуддя є його конституційним обов’язком. Проте, на практиці можуть виникати випадки, коли розглядаючи певну справу суддя не може залишатися неупередженим (наприклад, якщо справа стосується його родичів) або в інших учасників справи можуть виникнути обґрунтовані сумніви в об’єктивності судді. Якщо за таких обставин суддя продовжить розглядати справу, довіра до прийнятого рішення та до судової системи в цілому буде підірвана.

Для того щоб запобігти таким випадкам, процесуальні закони передбачають право судді на самовідвід або він може бути усунений за ініціативою учасника справи (відвід). Підставами для (само)відводу судді є, наприклад, родинний зв’язок з учасниками справи, попередня участь у цій же справі в іншому процесуальному статусі (наприклад, як свідка, представника сторони), зацікавленість у результатах розгляду справи, порушення порядку визначення судді для розгляду справи. Визначений в законах перелік підстав для (само)відводу є невичерпним, оскільки завжди закінчується пунктом, який передбачає, що (само)відвід може бути заявлений при наявності інших обставин, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

Порушення суддею правил щодо (само)відводу є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, а у випадку, якщо справу розглядав суддя, який мав бути відведений – це безумовна підстава для скасування прийнятого ним рішення, незалежно від того чи правильно суддя вирішив спір.

В межах проєкту “Моніторинг дотримання стану незалежності суддів, при розгляді справ пов’язаних зі збройним конфліктом” ми вирішили дослідити практику розгляду (само)відводів судами Донецької та Луганської областей у цивільних, адміністративних, кримінальних та справах про адміністративні правопорушення в період з 01.07.2020 по 28.02.2021. Дослідження мало три цілі:

  1.  визначити загальні тенденції застосування цього інституту, насамперед, що найчастіше “перешкоджає” суддям розглядати справи;
  2.  встановити чи впливає зв’язок судді з тимчасово окупованими територіями (далі – ТОТ) (наприклад, наявність у нього родичів, які там проживають або майна) на можливість розглядати ним справи, пов’язані зі збройним конфліктом;
  3.  проаналізувати чи намагаються учасники справи усунути суддю від розгляду справи, створюючи штучні підстави для (само)відводу, в т.ч. втручаючись у незалежність судді.

1.

Загальна характеристика практики судів Донецької та Луганської областей щодо розгляду питання про (само)відвід

За досліджуваний період ми виявили та проаналізували 1 504 ухвали, з яких 71% – стосувалися самовідводів. Така диспропорція пояснюється тим, що в першу чергу суддя має заявити самовідвід при наявності підстав, які можуть свідчити про його упередженість. Тобто, це не право, а обов’язок судді самоусунутися від розгляду справи, яку він не може об’єктивно розглянути.

“Майже ¾ рішень, якими розглядалися питання про
(само)відвід суддів, стосувалися самовідводів”

З проаналізованих рішень слідує, що всі заявлені самовідводи у цивільних, адміністративних та справах про адміністративні правопорушення були задоволені. Через існуючий у кримінальному процесуальному законі механізм, за якого питання про самовідвід має вирішувати інший суддя, близько 5% самовідводів у кримінальних справах не були задоволені та судді продовжили розгляд справи.

Найпоширенішими причинами з яких судді брали самовідводи як в Донецькій, так і в Луганській областях було те, що у судді (в т.ч. у членів його сім’ї) наявні родинні, дружні або особисті стосунки з одним із учасників справи або суддя вже брав участь у розгляді цієї чи пов’язаної справи (наприклад, як слідчий суддя на досудовому розслідуванні). Наявність родинних чи особистих стосунків у судді чи членів його сім’ї з учасниками справи було підставою для самовідводу в майже половині проаналізованих випадків. Непоодинокими були випадки, коли особа оскаржувала в суді процесуальні документи у кримінальному провадженні, яке стосується колеги такого судді. В таких випадках судді вважали, що вони не можуть розглядати справу, яка стосується їхнього колеги (наприклад, ухвали у справах №№266/6240/201-123/2011).

На відміну від самовідводів, відсоток задоволення заяв про відвід є значно меншим. Зокрема у Донецькій області в середньому лише 20% заявлених відводів були визнані обґрунтованими та задоволені, а для адміністративних справ цей показник взагалі становить 11%. Натомість для Луганської області такий показник становив майже 30%, а у кримінальних справах він ще вищий – 34% (тобто, кожен третій заявлений відвід у кримінальній справі у Луганській області задовольняється).

“В середньому суди Донецької та Луганської областей
задовольняють кожен п’ятий заявлений відвід”

Найпоширенішими підставами заявлення відводу судді була незгода учасника справи з рішеннями чи діями судді або ж сумніви в неупередженості судді (найчастіше не підтверджені належними фактами). Цілком очікувано, що в задоволенні таких відводів судді відмовляли. Натомість в тих небагатьох випадках, коли судді все ж таки задовольняли відводи, то причиною цього як правило було встановлення факту наявності родинних чи особистих стосунків судді чи його родичів з учасником справи або ж попередня участь судді у розгляді цієї чи пов’язаної справи. В деяких випадках судді хоч і не визнавали наведені учасником факти як достатні для відводу, але задовольняли заяву про відвід для уникнення будь-яких сумнівів у неупередженості та об’єктивності суду (наприклад, ухвали у справах №№243/7912/16-ц263/1538/21433/1144/20).

Щодо розподілу за видами судочинства, то найчастіше учасники справи зверталися із заявами про відвід, а судді самовідводилися у кримінальних провадженнях. Частка таких рішень становить 63% та 68% відповідно. В справах про адміністративні правопорушення, хоча такі справи і є однією із найпоширеніших категорій справ, кількість заявлених (само)відводів незначна та становить всього 0,9% з усіх виявлених та проаналізованих рішень.

“Понад 60% відводів та самовідводів
заявленіу кримінальних справах”


2.

(Само)відвід і збройний конфлікт: чи впливає зв’язок з ТОТ на можливість судді розглядати справи, пов’язані зі збройним конфліктом?

З лютого 2014 року відбувається збройна агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої значна частина території Луганської і Донецької областей була тимчасово окупована та на ній припинена діяльність українських органів влади. Через військові дії припинили свою роботу і суди, внаслідок чого виник своєрідний “правовий вакуум” на тих територіях, оскільки підсудні судам з окупованої території справи неможливо було розглянути. Вже в серпні 2014 року Парламент ухвалив Закон України “Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції”, який уповноважив голів вищих судів визначити територіальну підсудність судових справ, що підсудні судам, які перебувають на ТОТ. Завдяки цьому, вже наступного місяця територіальна підсудність 58 судів з ТОТ була змінена.

Проте, зміна підсудності не вирішувала проблему працевлаштування суддів, які працювали в судах, розташованих на ТОТ, які внаслідок окупації фактично припинили свою роботу. Цю проблему вирішували декількома способами –зміною місця розташування судів на контрольовану українською владою територію (так, в листопаді 2014 року змінене місце розташування семи найбільших судів), прикріпленням суддів (для того, щоб вони могли отримувати винагороду), а згодом і відрядженням та переведенням до інших судів.

Тимчасова окупація окремих районів Донецької та Луганської областей породила й іншу, важливішу проблему, яка залишається невирішеною до сих пір. Як зазначали експерти Центру політико-правових реформ у 2018 році: “Наявність у суддів родичів чи цінного майна на тимчасово окупованій території негативно впливає на стан незалежності таких суддів і на ефективність та результати судочинства, оскільки такі судді не можуть бути захищені державою від впливів через загрози життю близьких, майну і навіть безпеці самих суддів”.  

На практиці це призвело до того, що, в перші роки збройного конфлікту, багато суддів Донецької та Луганської областей, які мали зв’язок з ТОТ, розуміючи, що не можуть бути безсторонніми та незалежними при розгляді справ, пов’язаних зі збройним конфліктом, побоюючись переслідувань з боку представників терористичних організацій, заявляли самовідводи, щоб уникнути розгляду таких категорій справ, насамперед кримінальних справ щодо посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, діяльності терористичних організацій т.зв. “ДНР” та “ЛНР”.

Непоодинокими були випадки самовідводів суддів, з тих підстав, що вони не могли залишатися об’єктивними під час розгляду справ щодо учасників терористичних організацій, оскільки втратили своє майно внаслідок проявів насильства і порушень прав людини зі сторони терористів (справи №420/1357/15-к417/3731/17420/2148/16-к), а також через те, що самі незаконного були позбавлені волі  учасниками терористичних організацій (справи №229/5169/18234/6179/16-к).

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, через наявний зв’язок з ТОТ, у 2015 році судді Донецької/Луганської областей заявили щонайменше 4 самовідводи у справах щодо учасників терористичних організацій т.зв. “Д/ЛНР”, у 2016 році – 34, у 2017 році – 156, у 2018 –31, у 2019 –12 самовідводів. Частіше такі самовідводи заявлялися суддями Донецької області, насамперед Апеляційного суду Донецької області. Щодо Луганської області така практика не набула значного поширення.

За нашими підрахунками, в період з 2015 по 2019 рік самовідводи через зв’язок з ТОТ або заподіяння шкоди терористичними організаціями заявляло щонайменше 34 судді, з яких 30 – це судді донецьких судів.

“У 2015-2019 роках самовідводи через зв’язок з ТОТ
заявляли щонайменше 30 суддів донецьких
та 4 судді – луганських судів”

Нерідко практика заявлення таких самовідводів, не тільки негативно впливала на здійснення правосуддя, оскільки призводила до затягування строків розгляду справ, але й була непослідовною. Зокрема, встановлено випадки які можуть свідчити про те, що судді “зловживали” правом на самовідвід та вибірково заявляли самовідводи у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом. Причиною цього могло бути й те, що з моменту початку окупації, таким суддям так і не було надано жодних роз’яснень чи рекомендацій щодо самовідводів у таких категоріях справ, а тому вони вирішували це питання керуючись власним переконанням.

Наприклад, суддя Апеляційного суду Донецької області у травні 2017 року заявила самовідвід при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування мотивуючи це тим, що справа стосується учасника терористичної організації, а на ТОТ залишилися його родичі, до яких може бути застосоване насильство. Втім, вже в липні того ж року, суддя, у складі колегії суддів, розглядає апеляційну скаргу у справі щодо виправдання особи, яка обвинувачувалася у сприянні терористичній організації т.зв. “ДНР”. У грудні 2017 року, через побоювання за життя своїх родичів, суддя знову заявляє самовідвід при розгляді подання голови місцевого суду щодо вирішення питання підсудності кримінального провадження щодо учасника терористичної організації, але того ж місяця, у складі колегії суддів, розглядає справу щодо участі особи в терористичній організації, скасовує обвинувальний вирок щодо такої особи, звільняє його з-під варти та призначає новий розгляд справи в суді першої інстанції.

Іншим прикладом є систематичне заявлення суддею Краматорського міського суду Донецької області у 2017-2018 роках самовідводів у кримінальних справах, в яких обвинувачувалися “посадові” або “службові” особи терористичної організації т.зв. “ДНР” через те, що зазначені особи наділені значними “повноваженнями” та мають можливість застосувати насильство до членів її сім’ї, які вимушено проживають на ТОТ (наприклад, у справах №№234/38/17-к242/4715/15-к). Проте, такі обставини не перешкодили судді у складі колегії розглянути у 2016 році справу за обвинуваченням “поліцейського пішого патрулю” терористичної організації т.зв. “ДНР”. Суд затвердив угоду про визнання винуватості, а засудженого було звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на три роки.

Як свідчать наведені вище дані, після 2017 року, ситуація із самовідводами суддів Донецької/Луганської областей через зв’язок з ТОТ почала нормалізуватися і кількість таких самовідводів істотно зменшилася. За нашими підрахунками, у період з 1 липня 2020 року по 28 лютого 2021 року, через зв’язок з ТОТ, суддями заявлено 16 самовідводів у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом (з них – 14 у Донецькій, які заявлені 5 суддями, а 2 – у Луганській області, які заявлені 1 суддею). Всі самовідводи заявлялися суддями місцевих судів, хоча в попередні роки найчастіше самовідводи з таких підстав заявляли судді Апеляційного суду Донецької області. Тобто, всього 6 суддів продовжують розглядати зв’язок з ТОТ, як перешкоду для них розглядати справи, пов’язані зі збройним конфліктом.

“У 2020-2021 роках всього 6 суддів донецьких та луганських судів
продовжують розглядати зв’язок з ТОТ, як перешкоду для них
розглядати справи, пов’язані зі збройним конфліктом”

Для порівняння, у 2015-2019 роках через такий зв’язок щонайменше 34 судді заявляли самовідводи по таким категоріях справ (30 у Донецькій та 4 у Луганській області). За нашими даними, з них 24 продовжують здійснювати правосуддя у судах Донецької/Луганської областей.

В основному самовідводи заявлялися у кримінальних справах, лише одного разу самовідвід був заявлений у цивільній справі. У всіх випадках заявлені самовідводи було задоволено, суддів відведено від розгляду справ, а справи передано на повторний розподіл для визначення нового складу суду.

Порівняно з попередніми роками, підстави заявлення самовідводів практично не змінилися – судді продовжують турбуватися про безпеку своїх родичів на ТОТ. Як приклад, можна навести відвід судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у справі № 242/2904/20. У заяві про самовідвід суддя зазначила, що наявність реальних ризиків життю та здоров’ю рідних унеможливлює її участь в якості судді при розгляді даної справи, оскільки держава не може гарантувати безпеку сім’ям та рідним, які проживають на ТОТ, як це передбачено ст. 140 Закону “Про судоустрій і статус суддів”.

Іншим прикладом є самовідвід судді Лисичанського міського суду Луганської області, обгрунтований тим, що на її дітей та чоловіка, інших родичів, які проживають на ТОТ, може бути вчинено тиск та погрози з приводу її участі, як члена колегії при розгляді справ, пов’язаних з тероризмом. З аналогічних підстав заявлялися самовідводи і суддями Селидівського міського суду Донецької області.

Натомість практика деяких суддів щодо заявлення самовідводів через зв’язок з ТОТ змінилася. Наприклад, суддя Краматорського міського суду Донецької області у 2016 році заявила самовідвід у справі №234/17800/16-к через загрозу застостосування насилля до членів її сім’ї, які вимушено проживають на ТОТ. Однак у 2020-2021 роках суддя брала участь у розгляді кримінальних проваджень, пов’язаних зі збройним конфліктом  (справи №№234/9109/15-к234/17106/20). Інша суддя цього ж суду у 2016 році заявила самовідвід з подібним обґрунтуванням, але у 2020 році вже розглядала справи щодо обвинувачення осіб в участі у терористичній організації “ДНР” (справи №№242/899/17234/735/20).

Причини зміни такої практики самовідводів суддів могли бути різними –“втрата” зв’язку з ТОТ (наприклад, переїзд родичів на контрольовану Урядом України територію), зміна спеціалізації суддів, щоб на них не розподілялися справи, пов’язані зі збройним конфліктом або ж внутрішнє прийняття суддями існуючої ситуації з усвідомленням власної відповідальності, зважаючи на займану посаду.

Як і в попередні роки, продовжують мати місце випадки непослідовної практики самовідводів суддів. Наприклад, у справі №242/3684/20 у вересні 2020 року суддя Селидівського міського суду Донецької області заявила самовідвід з наступним обґрунтуванням: “розгляд мною клопотань по кримінальних провадженнях, пов`язаних з діями незаконних збройних формувань так званої “ДНР”, загрожує життю та здоров’ю моїх близьких рідних”. Проте, ще у 2017 році у складі колегії суддів, суддя виправдала молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Селидівської виправної колонії у сприянні терористичній організації т.зв. “ДНР” шляхом передачі розвідувальних даних щодо кількості, розташування, передислокації підрозділів Збройних сил України. Обвинуваченого було виправдано, оскільки частина наданих стороною обвинувачення доказів здобута з грубим порушенням норм чинного законодавства, а інші як самі по собі, так і в сукупності прямо чи непрямо не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті.

Або ж в іншому випадку, та ж сама суддя Селидівського міського суду Донецької області спочатку у травні 2020 року задовольнила клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування, а вже в листопаді того ж року заявила у цій справі самовідвід, мотивуючи це тим, що розгляд такого клопотання щодо представників терористичної організації т.зв. “ДНР” загрожує життю та здоров’ю її рідних, які проживають на ТОТ.

Протягом досліджуваного періоду був випадок самовідводу в жовтні 2020 року судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області з тієї підстави, що загибель її родича у 2018 році під час бойових дій в зоні проведення АТО може вплинути на ставлення судді  до учасників терористичних організацій т.зв. “ДНР” та “ЛНР”. Проте, зазначена підстава не стала перешкодою для розгляду суддею справ щодо учасників терористичної організації у вересні 2020 – лютому 2021 року (справи №№235/1588/20235/3687/18235/5183/21).

Отже, хоча наразі це і одиничні випадки, наявність родичів чи майна на ТОТ, як і в попередні роки, продовжує впливати на можливість розгляду насамперед кримінальних проваджень.


3.

Втручання у суддівську незалежність як спосіб “усунути” суддю від розгляду справи

Випадки втручання з боку сторін чи інших зацікавлених осіб у здійснення правосуддя є досить поширеним явищем, оскільки існує велика спокуса вирішити справу на свою користь. Нерідко такі дії, хоч і здійснюються у формально законній формі (наприклад, у вигляді подання скарги до Вищої ради правосуддя на суддю, який розглядає справу) але переслідують не зовсім законну мету – залякати або здійснити тиск на суддю, усунути його від розгляду справи або схилити до прийняття рішення певного змісту. Особливо актуально це стало на Донбасі, оскільки з’явилися додаткові важелі впливу на суддів у вигляді зв’язку з ТОТ, а також через загальну незахищеність та вразливість суддів.

Під час аналізу рішень щодо (само)відводів суддів Донецької та Луганської областей ми виявили щонайменше 53 ухвали в яких розглядалося питання про самовідвід судді та 22 ухвали щодо відводу, в яких, на нашу думку, були ознаки спроб втрутитися у незалежність суду або іншим чином вплинути на суддю. При цьому, в Луганській такі випадки траплялися вдвічі частіше ніж в Донецькій області.

“У 5% ухвал про (само)відводи виявлено ознаки втручання
у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя”

З аналізу рішень щодо самовідводів випливає, що найпоширенішими підставами самовідводу суддів, який був здійснений через ознаки втручання у незалежність з боку учасника, були:

  •  вжиття учасником заходів щодо притягнення до відповідальності судді (наприклад, подання заяви про вчинення злочину, дисциплінарної скарги, звернення до Національного агентства з питань запобігання корупції) (ухвали у справах №№417/874/20234/12283/18). Заявляючи самовідводи у таких справах, судді мотивували своє рішення необхідністю уникнути будь-яких сумнів у їхній неупередженості та об’єктивності;
  •  подання позову проти судді. Як правило, це виключало можливість для такого судді розглядати справи за участю такої особи. Наприклад, суддя Біловодського районного суду Луганської області неодноразово заявляла самовідводи у справах за участю особи, яка подала проти неї позов. Своє рішення суддя мотивувала тим, що: “Ця обставина (подання позову – прим.авторів) є такою, що може вказувати на конфлікт інтересів та може викликати сумнів у неупередженості або об’єктивності судді” (ухвали у справах №№408/3187/20-а408/1398/20-ц408/2061/20-ц408/3499/20-ц408/3500/20-ц408/7500/19-ц). 

Щодо відводів ситуація аналогічна – учасники справи часто намагаються усунути суддю від розгляду справи ініціюючи проти нього процедури притягнення до юридичної відповідальності. Проте, не завжди подання заяви про злочин чи дисциплінарної скарги судді є безумовною підставою для задоволення заяви про відвід. Судді відмовляли у задоволенні таких заяв через процесуальні порушення (наприклад, не надання доказів, які підтверджують ці обставини або несвоєчасне зверненням із заявою про відвід), так і через відсутність підстав для відводу. Наприклад, у справі №360/215/20 Луганський окружний адміністративний суд зробив висновок, що: “Звернення позивача до Вищої ради правосуддя зі скаргою на дії судді не є підставою для відводу судді, не свідчить про виникнення неприязних відносин до позивача та не може негативно впливати на розгляд цього позову”. У справі №266/1266/17 Іллічівський районний суд м.Маріуполя зробив висновок, що сама по собі реєстрація кримінального провадження щодо судді “не може бути безумовним доказом упередженості судді”.

“Недостатньо лише факту ініціювання учасником справи притягнення судді до юридичної
відповідальності. В кожномуконкретному випадку, суддя, виходячи з власного
розсуду, оцінює чи породжує такий факт сумніви у його неупередженості”

Також, з проведеного аналізу, можна зробити висновок, що відносно непоширеною є практика зловживання учасниками справи правом на відвід. Зокрема, в досліджуваний період було виявлено 8 випадків (2% з усіх проаналізованих рішень щодо відводів), в яких судді визнавали заявлений відвід зловживанням процесуальними правами та залишали його без розгляду (наприклад, ухвали у справах №№264/2644/20225/7359/19266/5674/20).


4.

 Висновки 

  •  В період з 01.07.2020 до 28.02.2021 суддями Донецької та Луганської областей було заявлено понад 1,5 тис. (само)відводів у цивільних, адміністративних, кримінальних та справах про адміністративні правопорушення, з яких понад 60% заявлені у кримінальних провадженнях. Найчастіше судді (само)відводилися від розгляду справ через родинні, дружні або особисті стосунки з одним із учасників справи або попередню участь у розгляді справи (в т.ч. пов’язаної). В середньому суди Донецької та Луганської областей задовольняли кожен п’ятий заявлений відвід;
  •  зв’язки суддів з ТОТ, хоч і нечасто, але продовжують впливати на можливість розгляду ними справ (в основному кримінальних), пов’язаних зі збройним конфліктом. Порівняно з попередніми роками, кількість суддів, які вважають такий зв’язок перешкодою для розгляду справ істотно знизилася, але продовжують спостерігатися випадки непослідовної практики заявлення самовідводів суддями, які мають зв’язок з ТОТ під час розгляду справ, пов’язаних зі збройним конфліктом;
  •  непоодинокими в досліджуваному періоді були спроби усунути суддю від розгляду справи шляхом втручання у його незалежність. В основному такі спроби здійснювалися шляхом ініціювання процедур притягнення судді до юридичної відповідальності. Проте, як свідчить судова практика, сам факт подання учасником справи заяви про вчинення злочину суддею чи дисциплінарної скарги не є безумовною підставою для (само)відводу такого судді. В кожному конкретному випадку, суддя, виходячи з власного розсуду, оцінює чи породжує такий факт сумніви у його неупередженості.

Даний матеріал підготовлено в межах проєкту “Моніторинг судових процесів, пов’язаних зі збройним конфліктом як навчально-дослідницький інструмент для підготовки студентів-правників”, який реалізується Центром політико-правових реформ у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за підтримки Уряду Королівства Нідерландів.

Зміст цього матеріалу є предметом відповідальності Центру політико-правових реформ і не обов’язково відображає позицію Програми розвитку ООН (ПРООН).