Пропозиції і зауваження до проєкту Кодексу України про адміністративні проступки

06.01.2021 Микола Хавронюк

Законодавство та коментарі /
Запобігання корупції /
Стратегія, законодавство і коментарі

ПРОПОЗИЦІЇ І ЗАУВАЖЕННЯ
Проєкт нового Кодексу України про адміністративні проступки (далі – КпАП), поза сумнівом, є актуальним, тому слід вітати та підтримувати його розробку. Проте, ознайомлення з текстом проєкту свідчить про чималу кількість внутрішніх суперечностей, вад техніко-юридичного та іншого характеру. Крім того, варто подумати над тим, як можна осучаснити та в інший спосіб поліпшити проєкт КпАП. Виключно з метою удосконалення проєкту КпАП (далі – проєкт) нижче викладаю свої пропозиції та зауваження до нього.

ПРОПОЗИЦІЇ І ЗАУВАЖЕННЯ
до проєкту Кодексу України про адміністративні проступки

М.І. Хавронюк, професор НаУКМА, член правління ЦППР, доктор юридичних наук, професор

ПРОПОЗИЦІЇ І ЗАУВАЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

1. Із проєкту неясно, на який об’єкт взагалі посягають адміністративні проступки.

Так, у ст. 2 «Завдання Кодексу» йдеться про правове забезпечення охорони прав, свобод та інтересів осіб, суспільних і державних інтересів, порядку публічного управління від протиправних посягань. З цього випливає, що зазначеним загальним об’єктом є «права, свободи та інтереси осіб, суспільні і державні інтереси, порядок публічного управління». (При цьому недобре говорити про права, свободи та інтереси осіб, оскільки особами є і фізичні, і юридичні особи, але останні мають тільки інтереси. Правильно було б зазначити про права, свободи людини, інтереси фізичних та юридичних осіб).

Проте, зі ст. 15 «Поняття адміністративного проступку» випливає, що загальним об’єктом посягання адміністративних проступків є тільки «порядок публічного управління».

У ст. 26 «Крайня необхідність» зазначений об’єкт посягання має ще більш широкий зміст – це «права і свободи осіб (знову – осіб, а не людини. М.Х.), публічний порядок, власність, а також встановлений порядок управління». З цього також неясно, чим «встановлений порядок управління» відрізняється від «порядку публічного управління».

Стаття 20, а також назви всіх розділів і глав Особливої частини проєкту Кодексу говорять про такий родовий і спеціальний об’єкти, як «порядок управління» у тій чи іншій сфері.

Зазначене концептуальне питання потребує чіткого й однозначного вирішення.

2. У статті 11 згадується про звільнення від застосування адміністративного стягнення як виняток із принципу невідворотності відповідальності за адміністративний проступок. Але:

1) не згадано про звільнення від застосування додаткових правових наслідків;

2) не враховано, що в інших статтях проєкту йдеться не лише про звільнення від застосування адміністративного стягнення, а й про:

– звільнення від відповідальності за цим Кодексом (ст. 16, ст. 22, ст. 68);

– звільнення від притягнення до відповідальності за адміністративний проступок (ст. 280);

– звільнення від адміністративного стягнення (ст. 23);

– звільнення від застосування адміністративного стягнення і додаткового правового наслідку у вигляді пені (ст. 47, ст. 400);

– звільнення особи від застосування адміністративного стягнення або додаткового правового наслідку (ст. 414).

Очевидно, усі ці положення підлягають уніфікації

3. Техніко-юридичні правила вимагають однини, за винятком випадків, коли дійсно потрібна множина. Проте, у багатьох статтях проєкту необґрунтовано вживається множина. З цього стилістично випливає, ніби для притягнення до адміністративної відповідальності потрібно, щоби діяння було вчинене кількома особами, або що особа повинна вчинити кілька діянь, або стосовно кількох предметів тощо.

Наприклад:

– усвідомлювати протиправність діяння повинні водночас усі посадові особи певної юридичної особи, фізичні особи, які перебувають з нею в трудових відносинах, а також інші фізичні особи, які хоча і не перебувають у трудових відносинах, але виконують певні дії в інтересах юридичної особи за договором (ст. 19 проєкту);

– вчинення одного діяння чомусь є «обставинами, що виключають винуватість» (ст. 24);

– у статтях 40, 41, 46 йдеться чомусь не про фізичну чи юридичну особу, а про фізичних та юридичних осіб;

– у ст. 55 суб’єктами проступку є особи, хворі на венеричну хворобу або особи, які були у контакті з хворими на венеричну хворобу, а не одна відповідна особа;

– згідно зі ст. 58 особа несе відповідальність лише якщо вона у заборонених місцях курить кілька тютюнових виробів;

– у ст. 132 йдеться про керування водночас кількома транспортними засобами кількома особами.

4. Існує непослідовність і суперечливість у питанні щодо застосування повторності.

У ст. 21 вказано, що «Повторністю адміністративних проступків є вчинення особою протягом одного року двох або більше адміністративних проступків, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, за один з яких до неї було застосовано адміністративне стягнення».

За загальним правилом щодо правових наслідків повторності, визначеним у ст. 23, «повторність адміністративних проступків враховується при застосуванні адміністративного стягнення у випадках, передбачених цим Кодексом».

У ч. 4 ст. 32 також вказано: «Повторне протягом року вчинення адміністративного проступку, передбаченого однією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, має наслідком накладення штрафу у подвійному розмірі штрафу, передбаченого відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом». З цією нормою цілком узгоджується положення ч. 1 ст. 414, згідно з яким «адміністративний орган при розгляді та вирішенні кожної справи про адміністративний проступок зобов’язаний з’ясувати:… 3) наявність чи відсутність повторності проступків».

Проте:

а) у низці статей проєкту містяться частини 2 або інші частини, згідно з якими повторне протягом року вчинення адміністративного проступку, передбаченого частиною 1 цієї статті (або іншою частиною, яка містить простий склад проступку), має наслідком накладення штрафу:

– 3 чи 5 категорії, хоча в попередній частині передбачене лише попередження (ст. 55, ст. 165), або

– нефіксованого штрафу, хоча в попередній частині лише попередження (ст. 340), або

– штрафу 8 категорії, хоча в попередній частині передбачено штраф 6 категорії (ст. 211), або

– штрафу 6 категорії, як і в попередній частині (ст. 218), або

– такий самий нефіксований штраф, як і в попередній частині (ст. 340), або

– штраф 8 категорії, хоча в попередній частині передбачено штраф лише 1 категорії (ст. 229), або

– нефіксованого штрафу у той час, як в попередній частині передбачено максимальний штраф 8 категорії (ст. 366), або

– штрафу 3 категорії, хоча в попередній частині передбачено штраф 2 категорії (ст. 373, ст. 374).

За якими критеріями в цих статтях визначаються розміри штрафу у випадках повторного вчинення проступків, не зрозуміло;

б) у деяких інших статтях вчинення проступку тягне штраф 1 категорії, а такого ж самого проступку повторно – штраф 2 категорії (ст. 371, ст. 372, ст. 377);

в) у ст. 132 йдеться про дії, вчинені особою, до якої двічі протягом року застосовувалося адміністративне стягнення;

г) у ч. 2 ст. 260 йдеться про вчинення втретє і більше протягом року порушення прав суб’єктів кредитних історій;

д) у ч. 3 ст. 278 йдеться про вчинення адміністративного проступку, передбаченого частиною першою, другою цієї статті, після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів).

Таке різне конструювання норм не виглядає доцільним з огляду на загальне правило ч. 4 ст. 32 проєкту.

Пропоную виключити з проєкту всі особливі випадки, яких небагато, а також виключити з ч. 4 ст. 32 слова «за винятком випадків, передбачених цим Кодексом». Таким чином, повторність буде враховуватися з а в ж д и.

5. На жаль, проєкт не містить глосарія, в якому були б зосереджені специфічні терміни законодавства про адміністративні проступки, визначення яких видається необхідним.

Наприклад, неясно, що слід розуміти під словами:

– тяжкий психічний розлад (ст. 24);

– правоохоронюваний інтерес, шкода правоохоронюваним інтересам, фізичний примус, психічний примус (статті 26–28);

– важке матеріальне (фінансово-економічне) становище особи (ст. 40);

– інші надзвичайні події (ст. 41);

– шкідливі речовини (ст. 94).

5. Сумнівно, що таке стягнення, як попередження (статті 30, 31 і 438), здатне досягти мети «поновлення правопорядку та виховання особи в духові додержання Конституції і законів України, а також запобігання вчиненню нових адміністративних проступків».

Сумнівно також, що Українська держава з огляду на обмеженість фінансових та організаційних ресурсів може дозволяти собі такі широкі жести, пов’язані із проведенням розслідувань щодо адміністративних проступків, їх розгляду та винесення адміністративного акту, змістом якого є лише попередження особи, що вона не повинна допускати порушень в майбутньому.

З огляду на те, що попередження передбачене як санкція лише в 20-ти статтях Особливої частини проєкту, від нього цілком можна відмовитися взагалі, або передбачити його у поєднанні зі звільненням від застосування стягнення у випадках, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 47 проєкту.

6. Деякі розміри адміністративного штрафу є необґрунтовано високими.

Відповідно до проєкту, розмір штрафної ставки становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року Законом про Державний бюджет України. З 1 січня 2021 року це 6 000 : 30 = 200. Отже, для фізичної особи мінімальний розмір штрафу 1 категорії становитиме 200 грн. (для юридичної особи – 2 000), а максимальний розмір штрафу 8 категорії – 9 000 грн. (для юридичної особи – 90 000 грн.). У випадках повторного вчинення проступку він може удвічі збільшуватися, а у випадках добровільної сплати до прийняття адміністративного акту удвічі зменшуватися.

Проте, до юридичних осіб може застосовуватися штраф з нефіксованим розміром. Такий винятковий штраф також чомусь визнається штрафом 8 категорії, хоча він може сягати десятків чи сотень мільйонів грн., тобто в рази перевищувати максимальний розмір фіксованого штрафу 8 категорії для юридичних осіб.

7. Потребують доопрацювання положення щодо позбавлення права.

Із проєкту незрозумілим є:

– співвідношення між стягненням у виді «позбавлення права займатися певною діяльністю» та додатковим правовим наслідком у виді «позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю»;

– співвідношення між «позбавленням права займатися певною діяльністю» як додатковим адміністративним стягненням (див. ч. 2 ст. 30) і додатковим правовим наслідком у виді «позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю»;

– чому стягнення у виді «позбавлення права займатися певною діяльністю» для фізичної особи може означати виключно «позбавлення права керування транспортним засобом» (чому його тоді так і не іменувати?), у той час як додатковий правовий наслідок у виді «позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю» – позбавлення права обіймати певні посади і застосовується тільки за проступки, пов’язані з корупцією;

– чим за таких умов слід вважати позбавлення права полювання на строк до трьох років, передбачене у ст. 218 проєкту;

– чому «позбавлення права займатися певною діяльністю» не може бути застосоване до фізичної особи з метою обмеження її у відповідних випадках у можливості, наприклад, займатися дресируванням собак чи хижих тварин, носити чи зберігати зброю, використовувати інші предмети, діяльність щодо яких є джерелом підвищеної небезпеки.

Загалом позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю варто визначити виключно як запобіжний правовий наслідок, додатковий до штрафу.

8. Попри те, що правовими наслідками вчинення адміністративних проступків є і стягнення, і додаткові правові наслідки, ні у главі 3 Розділу 3 «Загальні правила застосування адміністративних стягнень і звільнення від їх застосування», ні в будь-якій іншій главі не згадується про правила застосування додаткових правових наслідків та про звільнення від їх застосування.

Лише у ст. 47 згадано про звільнення від застосування додаткового правового наслідку у вигляді пені. Але цим тільки підкреслено ваду назви глави 3 і те, що інші додаткові наслідки нехтуються.

9. В Особливій частині варто змінити формулювання – з акцентом на діяча.

Наприклад, не так:

«Порушення порядку обігу донорської крові, її компонентів чи препаратів, –

має наслідком накладення штрафу шостої категорії»,

а так:

«Особа, яка порушила порядок обігу донорської крові, її компонентів чи препаратів, якого зобов’язана була дотримуватися,–

підлягає штрафу шостої категорії».

(Як варіант: можна визначити в Загальній частині, що суб’єктом порушення певних правил, порядків тощо є виключно особи, які відповідно до закону чи підзаконного акту, виданого на підставі закону, зобов’язані їх виконувати чи дотримуватися їх, а в деяких статтях Особливої частини згадувати лише про специфічних суб’єктів, таких як суб’єкти декларування або водії транспортних засобів).

По-перше, слід підкреслити, що суб’єкт такого порушення є спеціальним: не кожна особа, що досягла 16-річного віку, повинна знати і виконувати порядок обігу донорської крові.

По-друге, таке формулювання дозволяє уникнути застосування дієслів недоконаного виду (які позначають і процес, і його результат), наприклад, «ухилення», «вирощування», «поширення», оскільки при їх застосуванні виникає питання, чи підлягає відповідальності особа, яка вже ухилилась чи лише почала ухилятися, особа, яка вже виростила чи лише почала вирощувати, особа, яка завершила поширення чи лише почала поширювати…

10. Абсолютно незрозумілим є підхід щодо встановлення категорії штрафу у статтях Особливої частини проєкту.

Неясно, наприклад, чому застосовується за такі вельми різні за своїм характером і небезпечністю діяння:

– штраф 1 категорії – за куріння у невстановлених місцях і домашнє насильство, порушення правил паркування і порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони, ворожіння і порушення правил пересування по території аеропорту, керування судном особою, яка не має права керувати ним, допуск до керування транспортним засобом нетверезої особи тощо;

– штраф 8 категорії – за порушення правил здійснення авторського нагляду і порушення правил використання повітряного простору, порушення правил руху маломірних суден і керування транспортним засобом у стані сп’яніння, порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів і порушення правил щодо виробництва, зберігання, обігу харчових продуктів або кормів, порушення державних стандартів з ядерної та радіаційної безпеки і недотримання порядку припинення порушень авторського права.

Те саме стосується і діянь, за які передбачені штрафи 2–7 категорій.

Очевидно, що певні діяння, передбачені в Особливій частині проєкту, у разі їх вчинення створюють серйозну небезпеку аварій, техногенних катастроф, інші – небезпеку для життя чи здоров’я окремих людей, треті – небезпеку заподіяння майнової шкоди, четверті – взагалі не створюють жодної небезпеки.

Відповідно, залежно від такого їх характеру, можливо, треба визначати і категорії штрафу.

Крім того, категорію штрафу краще писати цифрами – вони краще сприймаються зором.

11. У статтях Особливої частини згідно з правилами української мови не можна застосовувати єднальні сполучники в якості розділових.

Сполучники «а також» і «а так само» при їх застосуванні означають, що відповідальність особи настає лише у разі, якщо вона вчинить сукупність певних діянь.

Як-от у статті 118 – виходить, що відповідальність настає тоді, коли особа вчинила сукупність діянь: а) не лише керувала судном в стані сп’яніння, а ще й б) передавала керування судном особі, яка перебувала в стані такого сп’яніння, а також в) відмовилась від проходження огляду на стан сп’яніння.

12. Слід подумати над тим, чи дійсно потрібні в Особливій частині проєкту назви статей. Адже:

1) часто назва є ширше чи вужче або іншим чином не узгоджена зі змістом відповідної статті, а іноді суперечить їй;

2) в інших випадках назва і диспозиція статті цілком збігаються;

3) часто назви статей є надто довгими, взагалі непотрібними і за рахунок вилучення назв можна значно скоротити обсяг закону;

4) іноді назва підходить до глави, але не до статті (як-от назва ст. 135).

Водночас, з урахуванням пропозиції, висловленої в п. 4 вище щодо врахування повторності, можна було б всі статті Особливої частини конструювати так, щоби вони містили лише одну частину. Статті Особливої частини мають конструюватися за єдиним підходом, а не так, що переважна більшість статей містить одну частину, але деякі – десять, дванадцять, тринадцять (як-от ст. 301, ст. 275 і ст. 278) або навіть дев’ятнадцять частин (як-от ст. 256).

13. Деякі діяння, передбачені проєктом як адміністративні проступки, насправді є кримінальними правопорушеннями, відповідальність за які передбачена чинним КК України. Такий підхід суперечить положенню ч. 2 ст. 15 проєкту.

Йдеться, наприклад, про порушення правил рибальства (ст. 223 проєкту) із застосуванням заборонених знарядь лову або у розмірах, що перевищують встановлені ліміти чи норму вилову. Стаття 249 КК України передбачає кримінальну відповідальність за незаконне зайняття рибним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду, або вчинене із застосуванням вибухових, отруйних речовин, електроструму або іншим способом масового знищення риби.

Інший приклад – ст. 179 проєкту (Порушення правил поводження із засобами захисту рослин, стимуляторами їх росту, мінеральними добривами або іншими препаратами, що спричинило забруднення атмосферного повітря). Проте, у ст. 241 КК України йдеться про порушення спеціальних правил, що спричинило забруднення атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров’я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля.

Те саме стосується діяння, передбаченого ст. 207 проєкту (Порушення порядку випалювання рослинності або її залишків в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду). Відповідно до ст. 252 КК України карається умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду.

Частина 7 ст. 237 (Виробництво, зберігання, транспортування, реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку) і ч. 3 ст. 275 проєкту (Здійснення діяльності з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації як платник акцизного податку) частково дублюють ст. 204 КК України, в якій йдеться, зокрема, про незаконне виготовлення спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пального або інших підакцизних товарів, їх транспортування чи збут.

Стаття 252 (Порушення вимог закону під час здійснення міжнародних передач товарів) дублює статтю 333 КК України (Порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю).

Стаття 261 проєкту (Порушення суб’єктом первинного фінансового моніторингу вимог щодо запобігання або протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, порушення порядку подання інформації з питань фінансового моніторингу) частково дублює положення ст. 209-1 КК України (Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення). Крім того, положення ст. 261 дублюються і в ч. 3 ст. 367 проєкту, де йдеться про неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації, відомостей, звіту до адміністративного органу суб’єктом первинного фінансового моніторингу, у сфері запобігання або протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також частково – в ч. 5 ст. 358 проєкту.

У ст. 264 проєкту йдеться про неправомірне збирання, розголошення або використання комерційної таємниці. Водночас у статтях 231 і 232 КК України – про отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, незаконне використання таких відомостей і умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника. Відмежувати ці діяння складно, оскільки розмір істотної шкоди у КК України не визначено.

14. Структура Особливої частини проєкту вимагає деяких змін.

Так, на перше місце в Особливій частині варто перенести проступки в основному проти інтересів держави – РОЗДІЛ 8. Адміністративні проступки проти порядку управління в інформаційній сфері, сфері забезпечення військового обов’язку і військової служби, безпеки державного кордону України, а також забезпечення діяльності публічної служби.

Далі розташувати проступки проти інтересів суспільства.

Останнім розділом зробити РОЗДІЛ 7. Адміністративні проступки проти порядку управління у сфері охорони власності та здійснення господарської і фінансової діяльності (їх суб’єктами є переважно юридичні особи та фізичні особи – підприємці).

Крім того, передбачені статтями 89–91 проєкту діяння не належать до проступків проти порядку управління у сфері обігу зброї, інших небезпечних предметів і речовин, забезпечення публічної і пожежної безпеки. Їх треба визначити в окремій главі Розділу 8.

Так само варто внести зміни і до структури Процедурної частини. Наразі вона складається з одного розділу, але логічно було б останні три глави виділити в Розділ 10. Адміністративний акт, його оскарження і виконання.

15. Можна було б виключити деякі статті проєкту за рахунок ліквідації повторення одних і тих самих діянь щодо різних суб’єктів або предметів тощо.

Наприклад, за наявності норми ч. 1 ст. 368 (Перешкоджання у виконанні повноважень адміністративному органу) немає сенсу у тому, щоби створювати норми щодо перешкоджання у виконанні повноважень ще й тому або іншому адміністративному органу – частини 2, 3, 4, 5 цієї статті, ч. 3 ст. 369 та ін.

Частиною 2 ст. 238 проєкту передбачена відповідальність за здійснення господарської діяльності без ліцензії. Тож слід оцінити дійсну потребу в існуванні схожих норм частин 4 і 6 цієї статті, ч. 1 ст. 254 та ін.

16. Стаття 135 проєкту (Порушення правил дорожнього руху) у ч. 1 передбачає:

«1. Інші порушення правил дорожнього руху, крім згаданих у цьому Кодексі, –

має наслідком накладення штрафу першої категорії».

За цим прикладом слід побудувати й усі інші глави Особливої частини Кодексу – для того, щоби КпАП охоплював усі діяння, вчинення яких має тягнути адміністративну відповідальність, у кожній главі має існувати заключна стаття, в якій було б передбачено накладення штрафу 1 категорії за відповідне діяння. Диспозиції цих статей можуть виглядати так:

Інше порушення проти порядку управління у сфері інформаційної, статистичної та рекламної діяльності, кінематографії, телебачення, радіомовлення та зв’язку, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення достовірності документів, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері топографо-геодезичної, картографічної та гідрометеорологічної діяльності, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері військового обов’язку і військової служби, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення безпеки державного кордону України, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері діяльності публічної служби, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері охорони здоров’я і праці,–, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, інших одурманюючих речовин, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері охорони моральності та культурної спадщини, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері охорони благоустрою, житлово-комунального господарства та житлових прав, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері обігу зброї, інших небезпечних предметів і речовин, а також забезпечення публічної і пожежної безпеки, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення безпеки виробництва і будівництва, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення загальної безпеки руху та експлуатації транспорту, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення безпеки руху та експлуатації повітряного транспорту, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення безпеки руху та експлуатації водного транспорту, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення безпеки руху та експлуатації автомобільного й електричного транспорту, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення безпеки експлуатації залізничного та трубопровідного транспорту, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення екологічної безпеки, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічної безпеки, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення радіаційної безпеки, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері охорони атмосферного повітря, землі, надр, вод, інших природних ресурсів, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері охорони рослинного і тваринного світу, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері охорони власності, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері здійснення банківської та іншої діяльності на ринках фінансових послуг, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення добросовісної конкуренції, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері проведення розрахунків, здійснення бухгалтерського обліку та оподаткування, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у бюджетній сфері, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері обігу грошей і цінних паперів, а також ціноутворення, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері соціального страхування, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері валютного регулювання, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у митній сфері, крім згаданих у цьому Кодексі.

Інше порушення проти порядку управління у сфері забезпечення прав та інтересів споживачів, стандартизації, метрології та технічного регулювання, крім згаданих у цьому Кодексі.

ПРОПОЗИЦІЇ І ЗАУВАЖЕННЯ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА До ст. 3

Відповідно до ст. 5 КПК України («Дія Кодексу в часі»), «процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання».

Бажано за аналогією визначити і в ст. 3 проєкту, що особа, яка вчинила адміністративний проступок, підлягає відповідальності в порядку, визначеному положеннями цього Кодексу, які діяли на момент виконання відповідної адміністративної дії або прийняття відповідного адміністративного акту.

До ст. 6 і ст. 11

1. На жаль, у ст. 6 та інших статтях проєкту не закріплено і не розкрито принцип юридичної визначеності, який, поряд з принципом законності та іншими принципами, вважається елементом верховенства права.

Його можна було б визначити так:

«Положення цього Кодексу мають відповідати вимогам достатньої чіткості, зрозумілості та передбачуваності, щоб давати особі можливість заздалегідь знати, які діяння є адміністративними проступками та якими є правові наслідки їх вчинення».

2. Сумнівно, що в КпАП слід закріплювати принцип невідворотності відповідальності, якого немає ні в КК, ні в КПК, ні в іншому законі України, оскільки не може бути принципом те, що скоріше є винятком. Ні проектом, ні чинним законодавством не передбачено гарантій реалізації цього принципу і очевидно, що переважна більшість відповідних порушень залишається латентною.

До ст. 7

Не «особа, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави», а людина.

Загалом не варто визначати принцип верховенства права як окремий принцип, оскільки він є, скоріше, принципом принципів. Відомою є позиція Венеційської комісії, згідно з якою принцип законності, поваги до прав людини та ін. є складовими принципу верховенства права.

Краще згадати про верховенство права у ст. 2 проєкту.

До ст. 8

Насправді принцип заборони аналогії в кримінальному та адміністративно-деліктному законодавстві є відносним. Тому в ч. 3 цієї статті краще написати так:

«3. Застосування до неврегульованих цим Кодексом відносин його статей про подібні за змістом відносини (аналогія закону) не допускається стосовно:

1) видів та ознак адміністративних проступків,

2) видів та розмірів стягнень і додаткових правових наслідків та

3) підстав, за яких ці стягнення і наслідки застосовуються або не застосовуються».

До ст. 9

Проєктом передбачені деякі стягнення та додаткові правові наслідки, які застосовуються тільки до певних категорій осіб (зокрема, лише до тих, які обіймають посади або займаються певною діяльністю) або, навпаки, не застосовуються до певних категорій осіб (як-от громадські роботи). Про цю нерівність також варто згадати у ч. 3 ст. 9.

До ст. 13

Неясно, чому адміністративний орган повинен мотивувати у рішенні тільки адміністративне стягнення, а додаткових правових наслідків це не стосується.

До статей 15 і 20

У ч. 2 ст. 15 і в ст. 20 є стилістичні помилки, які заважають правильному сприйняттю написаного.

До ст. 16

У цій статті краще говорити не про одурманюючі речовини, визначення яких немає, а про психотропні та інші психоактивні речовини.

До ст. 27

У статті помилкове посилання на статтю 25 (а не 26).

До ст. 28

Неясно, чим «незаконний наказ» відрізняється від «неправомірного наказу».

До ст. 33

1. У ч. 3 слід вказати, що посвідчення водія підлягає вилученню у випадках позбавлення права керування транспортним засобом і повертається водію в день, коли відповідне стягнення вважається виконаним.

2. Положення ч. 4 ст. 33 вимагає встановлення в законі прямого обов’язку відповідних посадових осіб органу, що видає ліцензії, дозволи, сертифікати, посвідчення тощо, у кожному випадку звернення до нього за таким документом перевіряти дані про особу у Єдиному державному реєстрі адміністративних стягнень в Україні (ст. 48).

До ст. 36

1. Якщо йдеться про вилучення майна, яке належить особі на праві власності (наприклад, спеціальні засоби самооборони, рушниця, тварина, пальне, продукція), то це конфіскація, а не вилучення – так і треба її називати.

Проте, у власності фізичної особи не можуть перебувати речі, обіг яких вважається незаконним, зокрема наркотичні засоби, вибухові засоби, радіоактивні речовини тощо. Щодо таких речей здійснюється не конфіскація, а вилучення.

Тому пропоную навести у ст. 36 такі положення щодо конфіскації майна та вилучення речі:

1) Конфіскація майна полягає у примусовому безоплатному вилученні на користь держави майна, яке належить особі на праві власності.

2) Конфіскація застосовується щодо майна, яке:

а) є предметом адміністративного проступку або доходом від нього, або була одержана внаслідок його вчинення,

б) підшукане, пристосоване, використане як знаряддя або засіб вчинення адміністративного проступку чи для схиляння особи до його вчинення,

в) використовувалося для фінансування чи матеріального забезпечення вчинення адміністративного проступку, або як винагорода за його вчинення.

3) Конфіскація не застосовується щодо майна, яке:

а) підлягає поверненню власнику, який не знав і не міг знати про його незаконне використання, або

б) не може бути стягнене за виконавчими документами, крім знаряддя та засобу вчинення адміністративного проступку.

4) Вилучення речі полягає у безоплатному відчуженні на користь держави речі, яка не належить особі на праві власності, у тому числі речі, вилученої з цивільного обороту.

5) Вилучення застосовується щодо речі, якій властиві ознаки майна, перелічені в частині 2) цієї статті.

6) Вилучення не застосовується щодо речі, яка була предметом адміністративного проступку або одержана внаслідок його вчинення і підлягає поверненню власнику.

2. Неправильним вважаю не універсальний підхід, за яким вилучення майна може застосовуватися лише за вчинення проступків, перелічених в ч. 2 цієї статті. За такого підходу легко пропустити і не згадати у ст. 36 певні предмети, які варто вилучати. Наприклад, у ст. 134 проєкту згадано про вилучення спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв, але у ч. 2 ст. 36 статтю 134 не вказано.

3. Не всі речі, згадані у статтях 64, 68, 88, 93 і т.д., належать до тих, що є предметом проступку, пов’язаного з їх незаконним обігом, або здобуті в результаті його вчинення, або на них був спрямований проступок.

Наприклад, до жодної з цих категорій не належать засоби і знаряддя, згадані у статтях 186, 191, 192 та ін.

До ст. 37

З ч. 2 цієї статті неясно, додатковий правовий наслідок у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується тільки у випадках, передбачених частиною 1 цієї статті, чи у будь-яких випадках, коли з урахуванням характеру адміністративного проступку та інших обставин справи адміністративний суд визнає за неможливе збереження за особою права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Для досягнення ясності частину 2 цієї статті слід почати зі слів: «Крім випадків, передбачених частиною 1 цієї статті…».

До ст. 38

1. Відповідно до ст. 38, громадські роботи можуть застосовуватися за адміністративні проступки, передбачені певними статтями Кодексу – ст. 68 та ін.

Проте, в санкціях цих статей громадські роботи як вид стягнення не передбачені. Це суперечить принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права і за змістом якого особа повинна заздалегідь знати, які правові наслідки потягне вчинення нею того чи іншого проступку.

2. Вносить плутанину те, що громадські роботи мають ще й іншу назву в проєкті – суспільно корисні роботи.

3. Але більш принциповим видається інше: насправді більшість статей, перелічених у ч. 1 ст. 38, передбачають вчинення не адміністративних, а кримінальних проступків, як це випливає з критеріїв Енгеля (ЄСПЛ визначає суть правопорушення, виходячи з таких критеріїв для ідентифікації тієї або іншої справи як справи про кримінальне обвинувачення: 1) віднесення правопорушення до кримінального права в правовій системі держави; 2) правова природа порушення (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); 3) характер (мета) і ступінь суворості покарання, що може понести правопорушник).

Немає сумніву, що саме кримінальними проступками мають бути визнані в законодавстві України такі діяння, як:

– незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 68),

– булінг (цькування) учасника освітнього процесу (ст. 71, при цьому не враховано, що в ч. 3 цієї статті йдеться про діяння зовсім іншого характеру),

– несплата аліментів (ст. 72),

– домашнє насильство (ст. 73),

– порушення публічного порядку, зокрема дрібне хуліганство (ст. 86),

– дрібне викрадення чужого майна (ст. 226),

– керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані сп’яніння (ст. 132. У чинному КК це діяння прямо передбачене у ст. 286-1),

– перешкоджання у виконанні повноважень адміністративному органу у сфері підтримання публічної безпеки і порядку, адміністративному органу у сфері охорони державного кордону, адміністративному органу у сфері забезпечення правопорядку серед військовослужбовців (ч. 2 ст. 368).

Крім того, у ст. 396 проєкту (Протокол про адміністративний проступок) передбачено, що протокол складається посадовою або службовою особою адміністративного органу тільки у двох випадках:

1) виявлення адміністративного проступку під час інспекційного провадження у формі постійного спостереження за станом дотримання вимог закону на передбачених законом об’єктах (транспортних шляхах, об’єктах довкілля тощо);

2) неусунення особою протягом встановлених строків порушень вимог закону, виявлених адміністративним органом під час інспекційного провадження у формі періодичної перевірки відомостей або інспекційного заходу у приміщенні адміністративного органу чи за місцем проживання фізичної особи, місцезнаходженням юридичної особи.

Очевидно, що під жоден з цих випадків не може потрапити ані дрібне викрадення чужого майна, ані боулінг тощо.

Громадські роботи є досить суворим покаранням, яке застосовується до будь-яких осіб і саме за кримінальні правопорушення, а не за адміністративні.

Що ж до проступків, передбачених статтями 127, 129, 130 і ч. 2 ст. 366 проєкту, то застосування за їх вчинення громадських робіт не є обґрунтованою санкцією.

Таким чином, статтю 38 та інші згадки про громадські роботи із проєкту слід вилучити.

До ст. 40

З п. 1 неясно, чи є відповідною обставиною лише повне або й часткове відшкодування збитків / усунення шкоди. Якщо є часткове, то чи має адміністративний орган враховувати, що особа відшкодувала лише, наприклад, 1% завданих нею збитків?

Очевидно, виходячи з положень ст. 46 проєкту, тут має йтися лише про повне відшкодування збитків / усунення шкоди.

До ст. 41

Не варто змішувати адміністративну та кримінальну відповідальність і згадувати у п. 2 ч. 2 цієї статті про вчинення адміністративного проступку особою, яка має судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення.

До ст. 43

1. Фраза у ст. 43 «У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для виконання адміністративного стягнення» означає, що таким стягненням може бути виключно штраф, що заперечує положення щодо будь-яких інших правових наслідків.

2. Положення ч. 2, згідно з яким «якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює функції піклувальника, до цього закладу застосовуються адміністративні стягнення в частці, якої не вистачає», на практиці може призвести до фактичного погіршення фінансового забезпечення вихованців відповідних закладів.

До ст. 44

1. Шість місяців – це надто короткий строк, особливо з урахуванням того, що відсутні положення щодо можливості його зупинення у випадках, коли особа ухиляється від явки до адміністративного органу або не з’являється до нього з поважних причин, і не несе відповідальність за несвоєчасне повідомлення адміністративного органу про зміну своєї адреси та контактних даних, про неможливість прибуття за запрошенням адміністративного органу (див. ст. 382 проєкту), за відмову підтвердити свою особистість (див. ст. 397) тощо, має можливість і не прибувати на засідання і не відмовлятися від участі у засіданні адміністративного органу, через що слухання можуть тривалий час не проводитися (див. ст. 410).

2. Чинне законодавство не дозволяє відмовляти в початку кримінального провадження (ч. 3 ст. 44).

До ст. 46

Ця стаття не лише не містить будь-яких стимулів для того, щоби особа добровільно відшкодовувала завдані збитки (до речі, слід у цій статті, статті 40 та інших уніфікувати питання щодо відшкодування збитків та усунення іншої шкоди), а й підштовхує винну особу до переведення такого відшкодування в тривалий режим, який нічим їй не загрожує («здійснюється в судовому порядку»).

В інтересах потерпілого можна було б зазначити, що у разі, якщо особа відшкодувала шкоду потерпілому до дня винесення адміністративного акта, то до неї може бути застосоване зменшений (наприклад, на 1/3 чи ¼) розмір штрафу.

До ст. 49

Частину 2 пропоную після слів «Наявність чи відсутність інформації у Єдиному державному реєстрі адміністративних стягнень про застосоване до особи адміністративне стягнення не може бути підставою для обмеження її прав, свобод чи інтересів», доповнити словами «крім випадків, передбачених цим Кодексом». Адже стягнення і додаткові правові наслідки якраз і передбачають обмеження прав, свобод чи інтересів особи. Без цього виконання адміністративного акта може стати неможливим.

До ст. 51

Якщо інформація у Єдиному державному реєстрі адміністративних стягнень буде зберігатися протягом рівно одного року з моменту набрання чинності відповідним рішенням (до того ж воно може бути ще оскаржене в суді), це може ускладнити застосування положень Особливої частини цього Кодексу, згідно з якими настає відповідальність за повторне протягом року вчинення адміністративного проступку.

Крім того, вчинення особою адміністративних проступків протягом строку пробації характеризує її як таку, що виправляється або ні.

З огляду на зазначене пропоную передбачений у ст. 51 проєкту строк збільшити до 10 років, одночасно звузивши кількість суб’єктів, які мають доступ до інформації Реєстру після спливу одного року з дня набрання чинності відповідним рішенням адміністративного органу.

До ст. 56 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

З цієї статті неясно, про які саме обмеження йдеться.

До ст. 62

Неясно, про порушення яких саме вимог закону про працю йдеться.

До ст. 90

У назві цієї статті, ймовірна, помилка.

До статей 137, 139, 142

Передбачені цими статтями порушення не мають відношення саме до безпеки руху й експлуатації транспорту.

До ст. 128

Неясно, про яке тимчасове обмеження йдеться у ч. 2.

До ст. 131

Неясно, хто є суб’єктом проступку, передбаченого ч. 1.

До ст. 135

Схоже, що на практиці іноді буде складно визначити, застосовувати ч. 4 ст. 129 або ч. 2 ст. 135: одна стаття передбачає наслідок у виді створення аварійної обстановки, інша – пошкодження певних об’єктів, що також є аварією.

До ст. 275

У цій статті передбачена відповідальність за невиконання податкового повідомлення-рішення про необхідність виправлення продавцем помилок, передбачених частиною шостою цієї статті, протягом 10 календарних днів, наступних за днем його отримання, – має наслідком накладення нефіксованого штрафу в розмірі:

10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній, – у разі невиправлення помилок протягом 15 календарних днів;

20 відсотків,– у разі невиправлення помилок протягом строку від 16 до 30 календарних днів;

30 відсотків,– у разі невиправлення помилок протягом строку від 31 до 60 календарних днів;

40 відсотків,– у разі невиправлення помилок протягом строку від 61 до 90 календарних днів;

50 відсотків,– у разі невиправлення помилок протягом строку від 91 до 120 календарних днів;

60 відсотків,– у разі невиправлення помилок протягом строку від 121 до 150 календарних днів;

70 відсотків,– у разі невиправлення помилок протягом строку від 151 до 180 календарних днів;

100 відсотків,– у разі невиправлення помилок протягом строку більше 181 календарного дня.

Проте, невже не існує інших стимулів до того, щоби відповідні помилки виправлялись вчасно? Чи не відповідає таке формулювання статті виключно інтересам податкових органів та чи не є воно корупціогенним фактором? Невже тривалість не виправлення помилок має бути дійсно прямо пропорційною розміру штрафу? І невже штраф за таке діяння дійсно повинен бути нефіксованим, а його максимум сягати 100 відсотків суми податку на додану вартість?

До ст. 280

У цій статті санкція частини 1 виписана так, що текстуально займає мало не сторінку тексту:

«1. Порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов’язання,–

має наслідком накладення нефіксованого штрафу в розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу та нарахування пені, нарахованої на суму грошового зобов’язання (включаючи суму штрафів за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку ста двадцяти відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого зобов’язання або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті – при порушенні до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання;

накладення нефіксованого штрафу в розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу та нарахування пені, нарахованої на суму податкового зобов’язання (включаючи суму штрафів за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку ста двадцяти відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового зобов’язання або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті – при порушенні більше 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання;

20 відсотків суми грошового зобов’язання – при порушенні більше 15 робочих днів платниками акцизного податку на тютюнові вироби».

Невже у цьому дійсно є необхідність і відсутня можливість визначення фіксованого штрафу, а також визначення пені в загальному порядку, передбаченому ст. 35 проєкту?

До ст. 374

Пункт 2 примітки не потрібен, оскільки поняття реального конфлікту інтересів визначене в Законі «Про запобігання корупції» і не може бути інакшим.

До ст. 381 ПРОЦЕДУРНА ЧАСТИНА

У назві статті слід згадати також і про самовідвід.

До ст. 393

У ч. 2 ст. 393 вказано, що Збирання доказів у провадженні покладається на адміністративний орган, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Але неясно, про які саме випадки-винятки йдеться.

До ст. 396 та ін.

Неясно, у чому полягає відмінність між посадовими та службовими особами адміністративного органу.

До ст. 400

З п. 1 ч. 1 цієї статті неясно, чому не є підставою для закриття провадження набрання законної сили рішенням адміністративного органу (а не тільки суду), яким встановлено відсутність в діянні особи адміністративного проступку.

Нагадаю, що у ст. 391 проєкту вказано, зокрема, що доказами у провадженні можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному цим Кодексом порядку встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи про адміністративний проступок та прийняття відповідного рішення (у т.ч. його прийняття адміністративним органом), а згідно з ч. 1 ст. 415 за результатами розгляду справи про адміністративний проступок адміністративний орган у межах своїх повноважень може прийняти адміністративний акт про закриття провадження в справі про адміністративний проступок.

До статей 401–414

В межах цих статей варто виділити принаймні три глави, які передбачали б:

а) звичайний порядок;

б) спрощений порядок;

в) особливий спрощений онлайн-порядок розгляду та вирішення справи про адміністративний проступок – з урахуванням сучасних вимог щодо діджиталізації та карантинних вимог, пов’язаних з пандемією.

До ст. 405

Зі слів «Справа про адміністративний проступок також може бути вирішена у письмовому провадженні, якщо заслуховування згідно з цим Кодексом може не проводитися», – неясно хто саме і, головне, на якій підставі (див. ч. 2 ст. 19 Конституції України) уповноважений вирішувати, чи проводити заслуховування, чи вирішувати справу в письмовому провадженні.

До ст. 407

Положення ч. 2 цієї статті може сприяти випадкам зловживання правом, коли різні особи на будь-якій стадії провадження будуть вимагати тривалого часу для ознайомлення з матеріалами справи.

З урахуванням ч. 7 ст. 412 проєкту («Адміністративний орган повинен проводити слухання таким чином, щоб вирішити справу про адміністративний проступок в одному засіданні») слід додати до цієї статті положення про можливість:

– надання права учасникам провадження фотографування чи світокопіювання матеріалів справи;

– обмеження адміністративним органом часу на ознайомлення з матеріалами справи.

До ст. 415

Неясно, чому в п. 2 ч. 1 не згадано про застосування адміністративним органом додаткових правових наслідків.

До ст. 423

Цією статтею передбачено, що право на адміністративне оскарження має будь-яка особа, яка вважає, що адміністративним актом чи його виконанням порушено чи може бути порушено її права, свободи чи інтереси.

Таким чином, якщо непродуманим, прийнятим поспіхом або внаслідок корупційного діяння чи іншого зловживання адміністративним актом завдано шкоди інтересам держави, оскаржити акт буде неможливо.

До ст. 420, ст. 425 і ст. 436

З ч. 1 статті 425 неясно, коли саме особа «повинна була дізнатися» про адміністративний акт.

Якщо йдеться про положення ч. 2 ст. 420 («Через п’ять днів після надсилання адміністративного акта поштою він вважається доведеним до відома особи, крім випадків, коли такий акт не надійшов (повернення поштового відправлення з позначкою про невручення) або надійшов пізніше»), то це положення не виключає випадків зловживань службовим становищем або недбалості з боку працівників адміністративного органу, які можуть насправді не надіслати адміністративний акт, надіслати його не за тією адресою, надіслати його пізніше, ніж зазначено тощо.

При цьому проєктом не передбачені ані відповідальність за такі зловживання чи недбалість, ані правові наслідки невчасного отримання або неотримання адміністративного акту особою внаслідок зазначених зловживання чи недбалості (зокрема, у ст. 436 вказано, що «Рішення за скаргою набирає чинності з моменту доведення його до відома в порядку, передбаченому цим Кодексом»).

Вам може бути цікаво

2.3.3. Законодавство про адміністративні процедури

2.3.3. Законодавство про адміністративні процедури В сучасній державі, що керується принципом верховенства права, обов’язковим елементом правової системи є законодавче регулювання відносин органів публічної адміністрації (насамперед, ОВВ та ОМС) з приватними (фізичними та юридичними) особами. Протягом другої половини ХХ ст. розвиненими країнами Заходу було напрацьовано низку обов’язкових правил щодо врегулювання цих відносин[1]. Зокрема, при прийнятті адміністративних рішень […]

Висновок на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму запобігання корупції» (реєстр. №8517)

21 червня 2018 р. у Верховній Раді зареєстрований законопроект, який пропонує змінити редакцію ст. 368-2 КК України «Незаконне збагачення», встановити обов’язковий контроль декларацій на предмет безпідставного збагачення близьких осіб суб’єкта декларування, а також звузити можливість початку досудових розслідувань за цією статтею – розпочинати його виключно після виявлення ознак безпідставного збагачення з боку НАЗК. ЦППР підготував відповідний висновок на проект Закону

Що вас цікавить?