Як Україні зробити антикорупційні інституції більш ефективними? Пояснює Микола Хавронюк

Онлайн видання Euromaidan Press поспілкувалось із Миколою Хавронюком. Експерт засвідчив, що процес формування антикорупційних інституцій в Україні відбувається, але він може бути ще кращим.  

Микола Хавронюк загалом оптимістично оцінює роботу антикорупційних інституцій України. Він зазначив, що створення незалежних антикорупційних інституцій в Україні є важливим кроком, який допомагає відслідковувати корупційні практики та карати чиновників, причетних до корупції. З іншого боку, пан Микола наголосив на важливості вирішення проблем, які заважають українським антикорупційним установам виконувати свою роботу більш ефективно.

Euromaidan Press: Як Ви оцінюєте процес створення незалежних антикорупційних інституцій в Україні? Які помилки були зроблені на цьому шляху, якщо такі були? Як, на Вашу думку, їх можна виправити?

Микола Хавронюк: Загалом я оцінюю цей процес позитивно. Без Національного антикорупційного бюро (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та Вищого антикорупційного суду (ВАКС) ми були б у поганій ситуації. Створення цих трьох органів, дозволило нам почати реальну боротьбу з кримінальною корупцією, і в цьому є певні успіхи.

Принаймні, можна сказати, що до того, як ВАКС був створений і почав розглядати корупційні справи, пов’язані з посадовими особами, такі справи накопичувалися в інших судах без розгляду місяцями і роками. Можливо, вони взагалі ніколи б не були розглянуті. Я дуже оптимістично оцінюю роботу Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Зокрема, роботу, пов’язану з розробкою стратегічних документів та перевіркою декларацій про доходи і витрати, які подають чиновники. Однак у нас є проблема з Агентством з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Ситуація жахлива, бо ми не можемо обрати голову цього агентства. Виконуючі обов’язки не можуть організувати роботу належним чином. І це недобре.

Я негативно оцінюю те, що наша Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) не має належної автономії. Коли не було призначено керівника САП, генеральний прокурор виконував обов’язки керівника цієї антикорупційної інституції. Точніше, ці повноваження були делеговані заступникам Генпрокурора, які часто ухвалювали рішення, що не сприймалися суспільством. Я негативно оцінюю те, що ми не проводимо аудиту НАБУ, САП і НАЗК. Аудит САП взагалі не передбачений законом. Що стосується НАБУ і САП, то аудит передбачений законом, але ми його не проводимо, що не є добре. Незалежна оцінка діяльності вищезгаданих інституцій є критично важливою для того, щоб вони працювали ефективно.

EP: Чому, на Вашу думку, аудит антикорупційних інституцій не проводиться так, як того вимагає закон? Як це можна виправити?

МХ: Аудиту немає, тому що він, напевно, не потрібен владі. Ви можете пригадати ситуацію, коли президент України Петро Порошенко призначив аудитора. Але він так і не розпочав аудит. Він був розчарований тим, що йому не заплатили за роботу. Він не погоджувався працювати безкоштовно протягом кількох місяців і врешті-решт подав у відставку. На цьому все закінчилося. Якби влада хотіла організувати аудит відповідно до закону, вона б знайшла на нього кошти, призначила би кваліфікованих і досвідчених експертів, і аудит був би проведений ефективно. Аудит триває від трьох до шести місяців. Іншими словами, щоб розпочати процес аудиту, потрібно найняти кваліфікованих працівників і платити їм зарплату.

EP: Аудитори повинні отримувати заробітну плату відповідно до закону?

МХ: Законодавством це не передбачено. Однак, так само, як виділяються кошти на технічну допомогу членам різних конкурсних комісій, так само можна було б оплачувати і аудит.

EP: Чи потрібно Україні вносити зміни до законодавства, щоб все запрацювало?

МХ: Не обов’язково. Про це можуть подбати донори.

EP: Як Ви оцінюєте процедуру обрання голови НАБУ? Чи достатньо вона прозора, на Вашу думку?

МХ: Процедура загалом прозора. До складу комісії входили науковці, представники українського громадянського суспільства, міжнародних організацій. На мою думку, завдання, розроблені для відбору керівника НАБУ, були якісними і допомогли належним чином перевірити професійний рівень претендентів. Організація процесу відбору була на належному рівні. Однак є проблема з термінами. Тобто, хтось постійно ставить палки в колеса, щоб цей процес не відбувався швидко. На мою думку, частина процесу відбувається кулуарно і недостатньо прозоро. Деякі речі не завжди робляться відкрито, і громадськість потім змушена здогадуватися, чому когось із претендентів відсіяли, залишили поза увагою або не допустили до відбору. Умови конкурсу мають бути прописані до його початку. Кожен має розуміти, яким критеріям він має відповідати, щоб пройти той чи інший етап відбору.

EP: Іншими словами, процес відбору недостатньо врегульований?

МХ: Цей процес недостатньо врегульований заздалегідь. Процедура має бути уніфікованою і зрозумілою для всіх. Інакше виходить, що ми обираємо, скажімо, суддів Вищого антикорупційного суду за однією процедурою, членів Вищої ради правосуддя – за іншою, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів – за третьою, керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – за четвертою, деяких інших прокурорів – за п’ятою, керівника НАБУ – за шостою, керівника Державного бюро розслідувань – за сьомою процедурою. Це неправильно. Має бути єдина процедура. Для суддів і прокурорів можуть бути певні особливості, але загалом має бути єдина процедура. Крім того, участь іноземних експертів, представників громадянського суспільства, науковців має бути однаково пропорційною. Все має бути чітко регламентовано, включаючи завдання для процесу відбору, які експерти повинні розробляти такі завдання і в якому порядку.

Наприклад, я був одним із розробників завдань для конкурсів у САП і НАБУ. До мене звернулися донори і запитали, чи можу я розробити ці завдання. Я погодився і разом із іншими колегами зробив цю роботу. Але ми ніяк не були сертифіковані. Звичайно, нас відібрали і ми погодилися виконати цю роботу. Всі знають, що ми висококваліфіковані. Але згодом можуть бути обрані інші люди з недостатньою кваліфікацією, тому що вимоги не прописані. Тут немає абсолютно ніякої визначеності.

EP: У шорт-листі на посаду голови НАБУ були кандидати з репутаційними проблемами. Як Ви можете прокоментувати той факт, що новий очільник НАБУ є фігурантом антикорупційного розслідування журналістів Радіо Свобода, а саме проєкту «Схеми»?

МХ: Я не можу це коментувати, тому що журналісти мають право розслідувати будь-що. Розслідування журналістів, як таке, не може впливати на роботу конкурсної комісії.

EP: Тим не менш, журналісти виявили, що деякі з кандидатів на посаду голови НАБУ допустили помилки в декларуванні свого майна та доходів, у тому числі й новопризначений голова НАБУ.

МХ: Цьому факту має дати оцінку комісія, і я не можу вам більше нічого сказати з цього приводу.

EP: Що Ви думаєте про справу НАБУ проти колишнього голови правління «Нафтогазу» Андрія Коболєва?

МХ: Перш за все, треба уважно подивитися на конкретні документи Кабінету Міністрів, які регулюють нарахування премій чиновникам. Коли ми наймаємо менеджерів на високі посади, ми обіцяємо цим менеджерам, що їхня робота буде добре оплачуватися. Вони кидають усі справи і починають працювати в інтересах держави і всього суспільства. Однак коли такі менеджери приносять користь державі, ми починаємо обговорювати, чи не забагато ми їм заплатили. Це неприпустимо. Якщо ми заздалегідь пообіцяли, що будемо платити певний відсоток від доходу компанії, в якій працюють такі менеджери, ми повинні платити їм і виконувати умови цього контракту. Я говорю про це в цілому, а не тільки про випадок із Андрієм Коболєвим.

А ситуація з Коболєвим полягає в тому, що ніхто не знає чи давав уряд дозвіл на виплату йому такої кількості премій, яку йому виплатили. Одні кажуть, що такий дозвіл був. Інші кажуть, що не було. Це треба з’ясовувати.

EP: Чи вбачаєте Ви в цій справі політичну мотивацію?

МХ: Навіть якщо ця справа має ознаки політичної мотивації, вона має закінчитися неупередженим встановленням юридичних фактів. Якщо в цій справі немає складу злочину, Коболєв має бути виправданий, а НАБУ має перейти до інших справ. Ця ситуація дуже схожа на справу проти колишнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко.

Це була політична справа, і мало хто хотів розбиратися в юридичних нюансах, оскільки вона була політизована. Чи мала Тимошенко повноваження підписувати контракт на постачання газу з Росією від імені Кабінету Міністрів України? Чи вона не мала таких повноважень? Це було ключовим юридичним питанням. Зрештою, судді вирішили, що вона не мала таких повноважень, і вона була засуджена (11 жовтня 2011 року суд визнав Тимошенко винною у перевищенні влади, засудив її до семи років ув’язнення і зобов’язав виплатити державі 188 мільйонів доларів. Вона була визнана винною у перевищенні своїх повноважень на посаді прем’єр-міністра, віддавши наказ «Нафтогазу» підписати газову угоду з Росією у 2009 році. У 2014 році Тимошенко була виправдана).

Але на той час в Україні не існувало незалежних антикорупційних інституцій як таких, і жодна судова система не займалася цими справами. Не було довіри ні до слідства, ні до суду, тому що вони були політично залежні від влади. Сьогодні ситуація змінилася.

EP: На Вашу думку, чи є зараз антикорупційні інституції в Україні незалежними від влади? Чи бачите Ви якісь механізми, які дозволяють говорити про те, що антикорупційні інституції в Україні є дійсно незалежними?

МХ: Я бачу, що антикорупційні інституції є справді незалежними. Коли ми говоримо про незалежність судової системи, одним із показників є відсоток виправдувальних вироків. Це лише один із показників, але він є надзвичайно важливим. За часів Януковича відсоток виправдувальних вироків у всіх судах був набагато меншим від одного відсотка, близько 0,250% від усіх справ. Зараз Вищий антикорупційний суд показує, що він може спокійно виправдовувати людей, якщо бачить, що вина не доведена. Відсоток виправдувальних вироків вищий у всіх судах, а в Антикорупційному суді він ще вищий. Це один із показників того, що в нашій країні є незалежна антикорупційна структура. Є й інші показники.

Наприклад, коли Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду скасовує рішення Антикорупційного суду, не боячись політичних наслідків – це другий показник. Ще одним індикатором безперебійної роботи антикорупційного суду є скасування проміжних, неостаточних судових рішень, таких як рішення про взяття підозрюваного під варту тощо. Сьогодні це відбувається на всіх рівнях судової системи в Україні. Виправдувальні вироки не є рідкістю. Вищий антикорупційний суд ухвалює багато рішень, які, як на мене, виглядають дійсно незалежними. Загалом, процес формування антикорупційних інституцій в Україні йде добре, але він міг би бути ще кращим.

Спілкувався: Сергій Гаврилець