Справедливий суд для військовополонених: новий досвід для української системи правосуддя

Зміни в політиці України щодо ворожих бойовиків після початку повномасштабного вторгнення Росії коментує експерт з кримінальної юстиції Центру політико-правових реформ Євген Крапивін в інтерв’ю журналістці IWPR Світлані Моренець.

—  Чи готові українські суди переслідувати військових злочинців? Чи може Україна гарантувати розслідування та винесення вироку за міжнародними стандартами?

—  Це проблемне питання: система правосуддя каже, що готова. Водночас справи військовополонених розглядають суди найнижчого рівня – районні. Попри згуртованість та кваліфікацію українських суддів, все ще бракує знань.

Деякі речі варто змінити. Потрібно створити один суд, наприклад, у Києві, який би спеціалізувався лише на воєнних злочинах. Судді в найкоротші терміни отримуватимуть відповідну кваліфікацію та навчання. Тоді у суспільства та міжнародної спільноти буде менше питань щодо якості розслідувань і вироків.

До 2022 року правосуддя мало займалося військовополоненими. Було зрозуміло [після російського вторгнення 2014 року], що людей збираються обміняти на українських солдатів. Були індивідуальні суди, переважно заочні. У деяких випадках після винесення судом вироку українська прокуратура звернулася до Росії з проханням виконати свої заходи. Проте Росія відхилила всі клопотання про виконання цих процесуальних рішень.

Україна мало розуміла вимоги міжнародного гуманітарного права до 2022 року. Стверджувалося, що збройний конфлікт і боротьба з тероризмом існують одночасно.

Самопроголошені Донецьку та Луганську народні республіки визнали терористичними організаціями. Так званих сепаратистів – військовополонених – визнавали злочинцями та притягували до відповідальності за участь у незаконних збройних формуваннях.

—  Як змінилася політика України щодо військовополонених?

—  У перший місяць повномасштабного вторгнення дії всіх російських комбатантів помилково кваліфікували як посягання на територіальну цілісність і незаконний перетин кордону.
До російських військових ставилися як до злочинців, хоча вони мали імунітет комбатанта.

Офіс генпрокурора після консультацій з міжнародними та національними фахівцями був змушений внести значні зміни. Проведено координаційні наради з органами прокуратури всіх рівнів та Збройними Силами України.

Відтоді зберігається імунітет учасника бойових дій. Якщо особа брала участь у судових діях і не порушувала законів і звичаїв війни, то за нормами Женевської конвенції вона розглядалася як полонена.

Якщо особа вчинила воєнні злочини, і це було доведено, вона має бути притягнута до кримінальної відповідальності. Ця категорія військовополонених може підлягати обміну лише
у виняткових випадках. Я б сказав, що українська політика щодо військовополонених еволюціонувала і повністю відповідає міжнародному праву.

—  Як відбирають російських військовополонених для обміну? Чи є прописана процедура?

—  Міжнародне право не регулює обмін військовополоненими – і не забороняє його. Як правило, після завершення збройного конфлікту військовополонених необхідно репатріювати. Але якщо це станеться раніше, це тільки вітається.

Обмін залежить від домовленостей політичної влади двох ворогуючих країн. В Україні запроваджено лише одне нормативне правило: Офіс Генерального прокурора має погодити обмін військовополоненими, підозрюваними у вчиненні воєнних злочинів.

Обмін можливий на будь-якому етапі. Якщо деякі підозрювані вчинили воєнні злочини, розслідування та судове переслідування мають продовжуватися. Але це буде відповідальністю приймаючої країни. Зрозуміло, що Росія не буде далі розслідувати злочини чи відправляти своїх військових у в’язниці, але це їхній обов’язок.

—  Як у Росії переслідують українських військовополонених?

—  Ми не маємо доступу до матеріалів і навіть до самих вироків. Оцінити їх правосудність неможливо. Наскільки мені відомо, більшість вироків є незаконними, тому що Росія переслідує військовослужбовців, які користуються недоторканністю.

Україна не має інформації про те, що вони вчиняли воєнні злочини, як і росіяни, я підозрюю. Повторюю, це порушення імунітету. Участь у збройному конфлікті не робить солдата злочинцем. Якщо Росія вигадує інформацію про воєнні злочини, це є фальсифікацією доказів і призведе до несправедливого суду.

—  Як можна притягнути Росію до відповідальності за насильство над українськими військовополоненими?

—  Жорстоке поводження з військовополоненими є порушенням законів і звичаїв війни. Відповідальність за ці злочини несуть конкретні особи російської армії. Їх імена добре відомі як з відкритих джерел, так і з даних розвідки.

Наразі ми ініціюємо заочний процес притягнення до відповідальності. Ми очікуємо, що їх фізично затримають в Україні, або що російська влада (звичайно, не ця, а нова) рано чи пізно видасть воєнних злочинців Україні чи іншим країнам.

Ми не полишаємо надії на відновлення справедливості. Міжнародні злочини не мають строку давності, тому що іноді варто просто почекати, і нова влада видасть «старих» злочинців. Наприклад, у 2002 році Сербія добровільно видала Міжнародному кримінальному суду Слободана Мілошевича.

—  Як міжнародні партнери можуть допомогти українським судам забезпечити справедливий розгляд військових злочинів?

—  Вони вже допомагають. Наприклад, спільно з Україною працюють іноземні слідчі за мандатом Міжнародного кримінального суду. Інші групи слідчих також працюють над конкретними епізодами воєнних злочинів від імені інших країн. Разом вони працюють над переслідуванням військовополонених у національних судах, Міжнародному кримінальному суді та інших юрисдикціях.

З Україною відбувається постійний обмін інформацією та доказами. Але нам потрібно більше людських ресурсів – спеціалістів, які готові працювати тут, в Україні.

Російські воєнні злочинці також можуть переслідуватися в країнах, які визнали універсальну юрисдикцію щодо міжнародних злочинів. Наприклад, Німеччина вже просить екстрадиції деяких полонених російських пілотів, які також бомбили мирне населення в Сирії. Можливо, частина військовополонених буде переведена в іншу юрисдикцію.