Що вас цікавить?

Одне рішення Конституційного суду і сотні топпосадовців полегшено видихають

12.02.2021
Запобігання корупції /
Практика запобігання і протидії корупції

Українське суспільство перебуває в пошуку людей, які здатні очолити реформи, каже правознавець Микола Хавронюк.

59 років, правознавець-кримінолог Народився 24 травня 1961-го в селі Гостра Могила Ставищенського району Київської області. Батько військовослужбовець, мати кравчиня.

Закінчив юридичний факультет військового інституту Міністерства оборони СРСР у Москві. Має науковий ступінь доктора юридичних наук, звання заслуженого юриста України.

З 2012 року директор із наукового розвитку і член правління Центру політико-правових реформ.

З 2017-го професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Співавтор низки законопроєктів із питань кримінального, кримінального процесуального, адміністративного права.

Автор і співавтор близько 50 монографій, підручників, навчальних посібників і коментарів до законів, понад 250 наукових і більш як 50 публіцистичних статей. Живе в Києві. Дружина Ірина домогосподарка. Виховали дочку і двох синів.

Хобі спорт, кіно, подорожі, історія. Улюблені письменники: Григорій Квітка-Основ’яненко, Микола Гоголь, Антон Чехов, Михайло Булгаков. Найкращою після України вважає Німеччину, де жив сім років

Європейський суд з прав людини 21 січня ухвалив рішення у справах Майдану. Визнав, що влада заважала мирним протестам, умисно застосовувала жорстокість. Держава відповідальна за вбивство протестувальника Юрія Вербицького.

Про що свідчить це рішення?

– Це моральна і якоюсь мірою фінансова сатисфакція тим, хто постраждав під час подій на Майдані в 2013-2014 роках. Суд визнав, що держава Україна щодо своїх громадян була неправа. Створив прецедент. Якщо влада знову вдасться до силового придушення протестів, відповідальні за такі рішення будуть покарані. ЄСПЛ дав зрозуміти, що, як раніше, не буде.

У цьому рішенні також ідеться, що розслідування справ було неефективне.


– Це факт. Спершу справами Майдану займалося управління спецрозслідувань Генпрокуратури, яке очолював Сергій Горбатюк. У листопаді 2019-го прокуратура втратила функцію досудового розслідування й управління Горбатюка розформували. Завершуючи роботу на цій посаді, він говорив, що до суду направили більш як 300 справ щодо жертв Майдану. Вони переважно не стосувалися вбитих. Бо досі не встановлено, хто стріляв. Багато суто криміналістичних причин. Приміром, поцілили зі зброї, кулю з якої неможливо ідентифікувати, прив’язати до певного стрільця. Тому переважно це були справи тітушок, які калічили людей, розбивали авто, вітрини. Ще позаминулого року були майже 60 засуджених. Переважно до штрафів, громадських робіт. І не більш як 10 до позбавлення волі. Відтоді мало що змінилося. В січні 2020-го справами Майдану почало займатися Державне бюро розслідувань. Новим слідчим потрібен був час ознайомитися з матеріалами. Скоро багато справ закриють за терміном давності. Окрім убивств. Але й розслідувати їх не можна, бо докази знищені. Очевидці з тодішніх працівників міліції або розбіглися, або відмовляються свідчити.

Що могли зробити 2014-го, але не зробили?


Створити кілька потужних управлінь, як у Горбатюка. Направити найкращих слідчих і надати їм усю можливу допомогу.

А сталося навпаки. Пригадую, як Аваков радив тим, хто, ймовірно, був причетний до розстрілів на Майдані, їхати на Донбас і змивати свою вину кров’ю. Мовляв, більше до них ніхто претензій не матиме. Постмайданівська влада не була зацікавлена в розслідуванні. До неї ввійшли люди, які ‘збивали” Януковича, щоб посісти його місце. Вони використали Майдан у своїх інтересах, а люди надали їм таку можливість.

Низка громадських і правозахисних організацій закликають президента, спікера, прем’єр-міністра та народних депутатів розблокувати заочні судові процеси щодо обвинувачених у справах Майдану. Такі зміни до Кримінально-процесуального кодексу дадуть змогу заочно розглядати справи в судах, без процедури міжнародного розшуку. Це може дати поштовх у розслідуванні?

Процедура досудового розслідування виписана так, що особа повинна знати: стосовно неї ведеться розслідування. Їй мають повідомити про підозру. І лише після цього застосовувати запобіжні заходи, інші процесуальні обмеження. Інколи дотриматися процедури можливо лише через оголошення в розшук. Інтерпол політичних і військових злочинців не розшукує. Це принципова позиція. Тому запропоновані зміни потрібні. Але суттєвого поштовху це не дасть.

Бо більшість з обвинувачених уже поставали перед судом, їх допитували. Та суд вирішив не брати їх під варту чи домашній арешт.

Винних за розстріли на Майдані покарають?


– Навряд. Потрібна політична воля. Цим має опікуватися президент, бо він гарант прав людини в державі. Варто створити в Державному бюро розслідувань, Нацполіції спеціалізовані підрозділи, які знайшли би винних у вбивствах майданівців. Але нинішня влада в цьому не зацікавлена. Хоча давала такі передвиборчі обіцянки.

Українці вважають суди найкорумпованішою структурою після митниці. їм довіряють 1,7 відсотка громадян, за даними Центру протидії корупції. Чи часто скаржаться на роботу суддів?

– До Вищої ради правосуддя щороку надходять десятки тисяч скарг на суддів. Але до дисциплінарної відповідальності притягують кілька десятків. Це також є причиною недовіри до системи.

2016-го зміни до законодавства про судоустрій подавали як можливість очистити й оновити суди. Але змін не відбулося. Чому?


– Другий рік не працює Вища кваліфікаційна комісія суддів (орган, відповідальний за добір нових і переатестацію чинних суддів. Торік парламент розпустив попередній склад Вищої кваліфкомісії, а нового не сформували. Країна). Нових суддів практично немає. Старі ж хочуть залишити все без змін. Громадськість, міжнародні експерти, прогресивні депутати вимагають прозорих правил. Для цього потрібно забезпечити належний кваліфікаційний відбір.

Його можуть зробити тільки ті люди, хто за інтелектуальними й моральними якостями є вищими за кандидатів. Логічно було б, аби ці питання вирішували не тільки судді. Бо середовище, яке не впускає до себе сторонніх, поступово загниває. У кваліфікаційній комісії мають бути представники громадського середовища й міжнародні експерти. Але судді проти. Мовляв, це вплине на наш суверенітет. Після того як Вища кваліфкомісія зробить відбір, вона повинна зайнятися переатестацією чинних суддів. Без фахового й неупередженого відбору ВККС є загроза, що посади обійматимуть недоброчесні та непрофесійні.

Як провести судову реформу скільки на це треба часу, кадрів, інших ресурсів?


Насамперед треба вже забезпечити суди належним фінансуванням. У них немає коштів навіть на поштові, канцелярські витрати й утримання приміщень, а зарплата працівників апарату така, що вони масово звільняються. А далі, щоб побачити перші реальні зміни, достатньо року. Не обійтися без ефективної Вищої кваліфікаційної комісії. Я зробив би її на перший час кількісно більшою. Поділив на палати, кожна з яких могла би опікуватися різними категоріями суддів, їх відбором та оцінюванням. Такий поділ дав би змогу сконцентрувати зусилля на двох-трьох напрямках.

Ще треба повністю змінити Вищу раду правосуддя. Її члени мають бути зразками доброчесності, професіоналізму, без корупційного шлейфа.

Слід передбачити чіткі підстави дисциплінарної відповідальності суддів. Повернути до Кримінального кодексу аналог статті про винесення неправосудного рішення. Торік її визнали неконституційною, бо містила термін ‘неправосудний”. Ніхто не зміг пояснити, що воно таке. Хоча ситуація, коли судді зловживають владою, типова. Іноді приймають рішення за справами поза своєю компетенцією. Траплялося, судді фальсифікували і заяви, і протоколи, і самі рішення. Видавали рішення за справою, що не розглядалася. Тому без згаданої статті не обійтися.

Існує проблема з головами судів. Був із делегацією в окружному суді міста Місбах у Німеччині. Нас зустрів голова, запросив у кабінет. Налив чаю, були пиріжки.

Я запитав, що від його посади тут залежить. Бо в Україні багато. Голова суду вирішує, коли той чи інший суддя піде у відпустку, хто який кабінет займатиме, раніше ще й розподіляв справи. Він жартома: ‘Дізнався, що ви приїдете, то збігав по пиріжки”. У Німеччині голова суду виконує лише представницькі функції.

А в нас, попри вимоги закону щодо ротації, голова суду намагається залишатися по кілька термінів на одному місці. Це дає йому можливість впливати на суддів.

І бути комунікатором між судом і політиками чи головами вищих судів. Вказувати, які рішення треба ухвалити.

В Україні майже 7,5 тисячі суддів. Яка може бути технологія реформи звільнити всіх, набрати нових?


– Із суддями так не можна, бо відчуватимуть залежність від політиків або представників громадськості. Намагатимуться служити певним особам, а не суспільству. Суддя повинен бути справедливо сміливий у своїх рішеннях. Я за те, щоб через кваліфікаційне оцінювання та дисциплінарну відповідальність видаляти із системи тих, хто її ганьбить. Але таких не може бути багато.

Що заважає просунути реформу зараз?


– Президент намагається робити вигляд, що дослухається до всіх. Звісно, наближені мають можливість частіше вкладати йому у вуха, що хочуть. Якимось дивом стається, що вони є представниками тієї сторони, яка була на антимайдані. Він також слухає суддів, у яких корпоративне бачення реформи. Кажуть, не допускайте міжнародних експертів, активістів. Навіщо вам ці горлопани? Знають, що сказати. Зеленський не хоче слухати фахівців, у тому числі міжнародних, які не мають власних інтересів і підкажуть правильні кроки.

Наскільки суди залежні від вказівок керівництва держави?


– Дуже. Свідомо або ні пристосовуються під нав’язані системою правила. Розуміють, якщо не виконуватимуть, то знайдеться механізм розправи. Багато суддів хотіли би змінити систему, але розуміють, що боротися з нею сам на сам не зможуть. Вони вчилися застосовувати закон, а не відстоювати свої права в протистоянні з потужними політичними силами. Бандитами в тому числі. Тому доброчесні судді потребують підтримки з боку громадськості.

Яка роль і доля антикорупційних органів сьогодні? Чому їхня діяльність у боротьбі з корупцією не стала визначальною?


– Маємо Національне антикорупційне бюро, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство з питань запобігання корупції. Але. НАБУ направило до суду близько 300 кримінальних проваджень.

За ними винесли менш як 50 вироків. В тому числі й виправдувальних. Серед вироків чимало таких, де підозрювані пішли на угоду зі слідством. Більшість покарань це штрафи. Вироки стосувалися переважно депутатів місцевих рад, керівників державних підприємств. Практично немає міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, народних депутатів.

Ще один показник: за 10 років кількість кримінальних проваджень майже не змінилася. А от засуджених за корупцію поменшало в рази. Наприклад, за статтею ‘Зловживання владою” у 150 разів. Тобто, якщо 2011-го за цією статтею 1,5 тисячі осіб були засуджені, то торік кілька.

Чому?

– Навчилися вирішувати питання у звичний для себе спосіб за допомогою хабаря. Коли ж ситуацію не вдалося владнати на рівні слідчих, прокурорів і суддів, почали звертатися до Конституційного суду. Аби ту чи іншу статтю визнав неконституційною. Такими визнані статті про винесення неправосудного судового рішення, про незаконне збагачення, неправдиве декларування. Одне рішення КС і сотні недоброчесних топпосадовців полегшено видихають. Бо позбулися проблеми.

Але загалом корупції “посадками” не подолати. Потрібні системні запобіжники, заходи економічного, політичного, організаційного характеру.

Кількість звернень посадовців до Конституційного суду говорить про наміри не захистити Основний закон, а зберегти старі корупційні схеми, писали ви. Чим це небезпечно?

– Ми перестаємо вірити у справедливість, коли бачимо, що її немає.

Яка роль Ірини Венедіктової в нинішньому правосудді?


– Та, хто назвала себе заступником президента із справедливості, аматорка в цій справі. Час від часу ставить палиці в колеса НАБУ, САП. Щоб не могли розслідувати провадження щодо найближчого оточення президента. Не знає, як провести реформу прокуратури. Продовжувати те, що робив попередник, не хоче. Бо розуміє, Рябошапку зняли не просто так. Намагається повернути, як було. Але цього не дозволяють ні міжнародні зобов’язання, ні суспільство. Тому все зупинилося.

Може, реформам заважає наша національна риса волелюбність? Українці не люблять виконувати закони.

Так, українці волелюбні. Цим відрізняємося від росіян і білорусів. За радянських часів я працював слідчим прокуратури в Житомирі. У половині справ засуджені чи потерпілі скаржилися на прокуратуру чи суд, скарги доходили аж до президії Верховної Ради Радянського Союзу. Було неприємно. Але це свідчить, що вже тоді існував контроль суспільства. Хай і недосформованого. Громадяни намагалися відстоювати свої права, свободи.

Після трьох років роботи поїхав працювати в Сибір. Дивувався, що там на рішення слідчого, прокурора, суду ніхто не скаржився. Бо панічно боялися влади.

Друга причина тяжкі 1990-ті. Коли люди намагалися заробити на життя й небагато уваги приділяли дітям. Зараз ті виросли недовиховані в повазі до закону, недостатньо свідомі. Не розуміють важливості реформ. Нам потрібна програма просвітництва в галузі антикорупції, судової реформи. Щоб люди розуміли: все залежить від них. Якщо наполягатимуть, то і влада змушена буде поступатися. Маємо приклади двох Майданів.

Які нині запити в українського суспільства?


– На нових лідерів, професіоналізм. Створення політичних партій, які зможуть розробити стратегію розвитку країни.

На її основі вдасться створювати законодавство, проводити реформи. Для цього потрібні сміливість, жертовність. Зараз усе ще перебуваємо в пошуках людей, які змогли б очолити цей процес.

Микола Хавронюк в інтерв’ю журналу Країна


Пов'язані учасники команди


Вам може бути цікаво