Конфіскація активів РФ — не лише про гроші, а й про справедливість

Іноземні партнери України розглядають три варіанти, як можна було б накопичити російські активи для передачі Україні. Йдеться про конфіскацію, відсоток від інвестування та податок на суперприбуток. Хоча два останні способи є цікавими, вони менш прийнятні для України, ніж конфіскація. Водночас конфіскація сприймається іноземними партнерами як найбільш ризикований варіант.

Розберемося, чому насправді не треба боятися такого способу накопичення російських активів, а також як він може вплинути на репутацію лідерів країн G7 й стримати диктаторів від порушення міжнародного права в майбутньому.

Контраргумент А

За наявності усіх непростих моментів і ризиків, конфіскацію варто розглядати як найбільш ефективний і справедливий спосіб накопичення російських активів для передачі Україні.

Хибною є думка, що звичаєве міжнародне право захищає державні активи за допомогою принципу суверенного імунітету. У законодавстві деяких держав і в низці міжнародних актів містяться винятки щодо імунітету держав, що підтверджує те, що звичаєвий інститут суверенного імунітету не є імперативом.

Виняток пояснюється концепцією норм jus cogens, до яких відноситься норма про заборону застосування чи погрози силою та які своєю чергою є імперативними.

Росія, порушивши цю заборону, несе зобов’язання erga omnes — перед усією світовою спільнотою. Відповідно, конфіскацію російських активів треба розглядати як контрзахід, реакцію на протиправну збройну агресію, яка гарантуватиме відшкодування збитків Україні.

Понад те, як пояснюють дослідники з Центру Дністрянського, міжнародно-правова доктрина суверенних імунітетів виникла та застосовується здебільшого до позовів в іноземних судах.

При конфіскації державних активів судовий розгляд не потрібен або досить обмежений. У дійсності одна держава не має імунітету від рішення іншої держави — суверенні активи захищені звичаєвим обов’язком усіх країн про взаємну повагу державної власності або ж двосторонніми інвестиційними договорами. Якщо такого інвестиційного договору між країнами не укладено, то якщо держава А конфіскує активи держави Б, остання може вимагати компенсації, а не висувати претензії на підставі «імунітету».

При цьому претензії Росії щодо компенсації наштовхнуться на доктрину контрзаходів, передбачену, зокрема, Проєктом Статей про відповідальність держав Комісії ООН з міжнародного права (Статті КМП).

Держави, які постраждали від агресії, мають право в односторонньому порядку вжити контрзаходів, щоб зупинити агресію та повернути державу-агресорку до міжнародного права.

Понад те, згідно зі Статтями КМП, обов’язок відреагувати на грубе порушення міжнародного права покладено на групу держав і міжнародну спільноту загалом, адже відновлення правопорядку відповідає їхнім спільним інтересам.

Будь-яка постраждала держава може покликатися на відповідальність агресора, навіть якщо вона не є безпосередньою жертвою агресії. Тож буквально будь-яка держава має право вимагати від Росії виконання її зобов’язань «перед усіма», припинення агресивної війни, а також виплати компенсацій Україні й іншим постраждалим сторонам.

Оскільки всі країни зобов’язані не вчиняти агресії, всі держави зазнають шкоди в разі порушення цієї імперативної норми. І дійсно, рішення Міжнародного суду ООН у справі «Гамбія проти М’янми» від 2022 року не залишає сумнівів у тому, що грубе порушення норми jus cogens дає кожній державі право позиватися й вимагати відшкодування збитків.

Як нагадують дослідники Л. Саммерс та інші, державні активи вилучалися й раніше. У 1992 році у випадку вторгнення Іраку до Кувейту США та європейські країни розмістили іракські суверенні активи на депозиті для виплати компенсації жертвам вторгнення (включаючи, головним чином, позови Кувейту, а також 42 інших держав) без добровільної згоди Іраку.

Агресія Росії призвела до негативних наслідків не лише для України, а й для інших держав світу. Ці наслідки включають витрати на допомогу Україні, а також збитки, завдані перешкодами торгівлі основними товарами. Ці збитки дають підстави цим країнам долучитись або підтримати контрзаходи.

Через лічені дні після початку повномасштабного російського вторгнення Міжнародний суд ООН у своєму проміжному рішенні вимагав від Росії припинити агресію. У листопаді 2022 року Генасамблея ООН прийняла резолюцію, у якій закликала Росію виплатити компенсації Україні. Як бачимо, Москва ігнорує ці рішення й заклики, насміхаючись над міжнародним правом.

Цікаво, що з конфіскацією приватних активів підсанкційних олігархів ситуація складніша. У Центрі Дністрянського зазначають, що конфіскація коштів російських олігархів і компаній у межах кримінальних проваджень є легітимною (у справах про фінансування тероризму, податкові й корупційні правопорушення, обхід санкцій тощо). При цьому вона має низку обмежень, які можуть перешкодити Україні швидко отримати відшкодування за збитки, завдані агресією Росії.

Ось деякі з цих обмежень:

• тривалий процес розслідування та судового розгляду (цей процес може зайняти багато часу й не обов’язково завершиться обвинувальним вироком);
• необов’язковість передачі конфіскованих коштів Україні;
• засудження за інші злочини, ніж ті, що пов’язані з російською агресією проти України чи її підтримкою (в такому разі конфіскація на користь України не переслідуватиме встановленої мети відновлення справедливості).

Ігнорування цих обмежень може мати негативні наслідки, оскільки може сприйматись як порушення міжнародного права. Тож простіше й доцільніше спрямувати зусилля на конфіскацію саме суверенних коштів Росії. Усе інше, наприклад, дії проти олігархів, дійсно потребують належної правової процедури для встановлення зв’язку між особою й державою, проти якої спрямовані контрзаходи.

Контраргумент Б

Тож юридичні передумови для уможливлення конфіскації суверенних активів Росії як контрзаходу вже створені. Якщо поглянути на згадані економічні ризики, то, на думку нобелівського лауреата з економіки Дж. Стіґліца та деяких інших дослідників, аргумент про те, що конфіскація російських активів зашкодить міжнародній фінансовій системі, є помилковим.

Цей аргумент ґрунтується на припущенні, що іноземні резерви не можуть бути конфісковані, навіть якщо країна-агресорка порушує міжнародне право. Однак це припущення є хибним, оскільки міжнародне право передбачає право на контрзаходи.

Сподівання, що конфіскація російських активів за кордоном слугуватиме важелем тиску на Росію, є марними. Це пояснюється тим, що сума компенсацій, які Україна має отримати від Росії, вже перевищує суму заблокованих російських коштів.

При цьому Стіґліц у своїй статті стверджує, що занепокоєння, що конфіскація активів Росії може відлякати інші країни від зберігання коштів в юрисдикції наших союзників, є необґрунтованим. Конфіскація не вплине на активи інших країн і не змінить поведінки урядів, які не планують вести агресивні війни. Навпаки, невилучення цих активів дасть зрозуміти, що держави, які порушують міжнародне право, можуть уникнути покарання.

Замість цього лідери G7 та інші впливові гравці повинні надіслати чіткий сигнал: жодна країна не може безкарно порушувати міжнародне право. Конфіскація активів може стати потужним заходом стримування подібних дій у майбутньому.

Дослідник завершує тезою про те, що занепокоєння щодо того, що конфіскація заморожених активів Росії призведе до втечі капіталу зі США та Європи, є необґрунтованим.

Насправді, відтоку не сталося, коли активи були заморожені на початку 2022 року. Це пов’язано з тим, що існує мало безпечних альтернатив усталеній фінансовій системі: якщо уряди не зберігатимуть свої кошти на американських, європейських і японських майданчиках, то чи почуватимуться вони безпечніше, зберігаючи їх, наприклад, у Китаї?

Реальність така, що Україна потребує цих грошей зараз, а Захід має їх у своєму розпорядженні. Не використовувати їх, щоб допомогти Україні виграти війну й відновитися, було б несправедливо. Конкретне використання конфіскованих коштів є другорядним питанням. Вони можуть бути використані для підтримки українських сил на фронті або для фінансування масштабних зусиль з відбудови.

Конфіскація заморожених активів Росії не звільнить Захід від відповідальності за надання Україні військової допомоги, але вона може допомогти Україні виграти війну та розпочати процес відновлення. Звичайно, жодна сума грошей не зможе відшкодувати збитки, завдані Україні. Однак заморожені російські активи можна розглядати як авансовий платіж за репарації, які Росія буде змушена сплатити в майбутньому.

Отож конфіскація залишається неоднозначним способом накопичення російських грошей, яка вимагає єдності й рішучості. Однак надзвичайні обставини, у яких ми живемо, вимагають надзвичайних рішень.

Схоже, що партнери України, принаймні ключові, це усвідомлюють і приймають. Непростий порядок денний у провідних демократіях, затягування російської війни та логічне небажання партнерів покривати збитки власним коштом за можливості використати гроші держави-агресора — для конфіскації ніколи не було більш відповідного часу, ніж зараз.

Звісно, примусове вилучення всіх заморожених активів не покриє всіх збитків, але стане правомірним, легітимним і виправданим шляхом відновлення справедливості.

Арсеній Угорчук, молодший експерт ЦППР,
фахівець з міжнародного права

Публікацію підготовлено експертом Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст цієї публікації є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Чи була ця стаття корисна?