Що вас цікавить?

Амністія і коронавірус: чи звільнять людей з пенітенціарних установ в Україні?

22.06.2020
Кримінальна юстиція /
Органи кримінальної юстиції

Законопроєкти, що стосуються цих питань, аналізує Євген Крапивін.


Зменшення населення пенітенціарних установ — загальносвітовий тренд в умовах пандемії коронавірусу у світі. На відміну від громадян, які завжди можуть піти на самоізоляцію, дотримуватися обмежувальних заходів, як-от соціального дистанціювання, та використовувати засоби індивідуального захисту, засуджені особи або такі, які чекають вироку суду, позбавлені такої можливості. Просто фізично неможливо дотриматися дистанції, засобів захисту не вистачає для всіх, а можливість зміцнення імунітету не передбачена чинним законодавством. Тож у пенітенціарних установах є величезний ризик поширення вірусу COVID-19, а підозрювані, обвинувачені та засуджені особи не мають змоги вжити заходів, щоб захиститися від нього.

Амністія — найпоширеніший інструмент для запобігання захворюванням у в’язницях та слідчих ізоляторах. У всьому світі звільняють окремі категорії осіб (щодо тих, кому залишилося небагато, щодо засуджених за дрібні злочини активніше застосовується механізм УДО, звільняють також осіб за медичними показаннями тощо), а винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суди застосовують рідше. Наприклад, у США було звільнено 1,6% в’язнів — це небагато у відсотках, але багато в абсолютних цифрах для держави з найбільшим пенітенціарним населенням у світі (це майже 40 тис. осіб, що більше за кількість в’язнів в Україні).

А в Україні це питання порушувалося громадянським суспільством на початку карантину. Вже на перших етапах ми побачили закономірну реакцію влади: 27 квітня Уряд вніс на розгляд Верховної Ради проєкт Закону «Про амністію засуджених (щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2)» (реєстр. № 3397). У пояснювальній записці зазначалося, що мета закону — «запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в установах виконання покарань», «зменшення кількості осіб, які відбувають покарання в цих установах» (станом на 1 квітня їх було 32 942), «заощадження бюджетних коштів, що витрачаються на утримання засуджених», а також забезпечення можливості створення належних умов відбування покарання для осіб, які продовжуватимуть перебувати у вказаних установах.

Законопроєкт було підготовлено відповідно до ст. 92 Конституції України з метою прояву гуманізму держави у сфері виконання кримінальних покарань, а у разі його ухвалення приблизно 3 тисячі осіб мали звільнити з пенітенціарних установ (неповнолітніх, жінок, хворих на туберкульоз та інші категорії).

Разом з тим було подано ще один урядовий законопроєкт — № 3396, який передбачає ширший перелік категорій ув’язнених, які підлягають амністії, що привело б до звільнення майже половини ув’язнених (осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також за тяжкий злочин, вчинений з необережності, у разі відбуття не менше третини строку покарання, або осіб, які відбули не менше половини покарання за злочин середньої тяжкості та тяжкий злочин, вчинений з необережності, тощо).

Проте цей процес затягнувся, і в певний момент склалося враження, що оскільки епідемічна ситуація в країні покращується, то законодавча ініціатива взагалі втратила актуальність. Разом з тим, сьогодні зрозуміло, що це не так, і хоча бракує офіційної статистики, але ДКВС повідомляє про те, що серед працівників установ та утримуваних там осіб вже зафіксовано декілька десятків хворих на коронавірус і одну смерть. Олена Висоцька, профільна заступниця міністра юстиції з цього питання, повідомляє, що «Міністерство охорони здоров’я не готове надавати допомогу із запобігання коронавірусу в пенітенціарних установах». Тож, на наш погляд, амністія, яка передбачає зменшення пенітенціарного населення, що сприяє запобіганню появі нових випадків захворювання на COVID-19, є раціональним кроком.

Врешті 17 червня ці законопроєкти розглянув Комітет з питань правоохоронної діяльності. Разом з проєктом Закону про амністію у 2020 році, поданому ще на початку березня народним депутатом І. Фрісом. Цей законопроєкт стосується «класичної амністії», яка відбувається час від часу та передбачає звільнення осіб, які вчинили злочини неповнолітніми; жінок, які станом на момент набрання чинності законопроєктом перебувають у стані вагітності; осіб, які досягли пенсійного віку, та інших категорій осіб.

За результатом розгляду Комітет відхилив законопроєкт № 3396, який передбачав звільнення ледь не половини пенітенціарного населення, а законопроєкти № 3397 та про амністію в 2020 році відправив на доопрацювання. Причиною для першого рішення стала занадто велика кількість осіб, які підлягають звільненню, а другого — дискусійні моменти стосовно окремих категорій осіб, які підлягають звільненню, а також питання юридичної техніки, а саме темпоральної дії закону, адже момент, з якого наступає підстава для амністії, недостатньо чітко визначений.

Наскільки результативним буде таке доопрацювання та чи матимуть шанс особи, які перебувають в пенітенціарних установах, на звільнення, щоб захиститися від коронавірусної хвороби, — залишається відкритим питанням.

На початку статті ми згадували про те, що держави у світі намагаються звільняти осіб з пенітенціарних установ та ретельніше ставляться до тих, хто міг би туди потрапити (мова йде про запобіжні заходи). Якщо ж підсумувати реакцію органів влади в Україні, то ця проблема хоч і форсується урядом, проте, здається, не має активної підтримки з боку народних депутатів. Усе-таки побоювання рецидиву злочинності (попри кримінологічні прогнози з радше нейтральним сценарієм, аніж негативним) беруть гору над раціональним бажанням допомогти людям, які не мають вибору: самоізолюватися чи ні, носити маску чи ні, дотримуватися соціальної дистанції чи ні.

А якщо говорити про політику органів прокуратури щодо зменшення кількості застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, то частота поданих клопотань саме з цим запобіжним заходом свідчить, що ніякої такої політики немає. Хоча окремі прокурори розуміють проблему і публічно її озвучують, проте переконаність прокурорів у тому, що немає іншого ефективного заходу, як відправити людину в слідчий ізолятор, бере гору.

Євген Крапивін,
експерт Центру політико-правових реформ
спеціально для JustTalk
Джерело: site.ua



Вам може бути цікаво