9 грудня – Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду і Міжнародний день боротьби з корупцією
Символічно, що в один день – 9 грудня – Організація Об’єднаних Націй відзначає Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цього злочину та Міжнародний день боротьби з корупцією.
Що таке геноцид?
У 1944 році польський юрист Рафаель Лемкін запропонував цей термін, з’єднавши грецьке слово genos, що означає «рід, плем’я», з латинським caedo – «вбиваю». Лемкін мав на увазі «координований план дій, спрямованих на знищення життєво важливих основ існування національних груп і самих цих груп як таких».
Наразі чинна для України Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього, що прийнята резолюцією 260 (III) Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1948 року, під геноцидом розуміє дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, певну національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку шляхом, зокрема, навмисного створення для неї таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її. Аналогічне визначення геноциду міститься у ст. 6 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Радянський Союз проводив політику геноциду, спрямовану на знищення національних, етнічних груп, створюючи новий тип людини – заляканого тоталітарним режимом чєловєка совєтського. Знищення української нації відбувалось шляхом розкуркулювання, голодомору, депортації та інших форм примусового переміщення, застосування покарання у виді заслання, позбавлення основних прав, зокрема права на життя тих, хто не хотів підкоритися. Сучасна Росія продовжує цю політику щодо українського народу – шляхом військової агресії й умисного вбивства українських військовослужбовців та цивільного населення, примусової паспортизації жителів Криму і Донбасу та заохочення до відмови від українського громадянства, різних форм примусового переміщення, позбавлення й обмеження основних прав.
Геноцид вважають крайньою формою дискримінації – порушення рівності у формах зменшення або повного заперечення прав окремих людей чи окремих груп людей порівняно з іншими людьми чи групами.
Що таке корупція?
Це також дискримінація – возвеличення олігархів та їхніх прислужників у владі над іншим населенням, загарбання ними об’єктів права власності усього народу, державної і комунальної власності та подальше паразитування зі створенням для себе особливих умов щодо заволодіння і користування зазначеними об’єктами, можливостей для різноманітних зловживань та виведення цих діянь за межі юридичної відповідальності за принципом «дайте нам спокійно красти».
Що відбувається за цих умов з населенням України? Якість його життя стрімко знижується, а за рахунок еміграції, низької народжуваності та передчасної смертності кількість катастрофічно зменшується, хоча загалом населення Землі росте. У 1993 р. чисельність населення України становила 52,24 млн осіб, за переписом 2001 р. – 48,46 млн осіб, станом на 1 червня 2020 р., за даними Держстату, – 41,78 млн осіб. Отже, за 27 років кількість населення України зменшилась на 10,46 млн осіб, тобто на 20%. Якщо темпи залишаться такими ж, то в ті часи, коли на Землі мали б жити праонуки сучасних українців, населення України майже зникне.
Очевидно, що основними причинами еміграції є втеча від соціальних та економічних проблем і пошук кращих умов життя за межами України. Цей пошук не припиниться, доки Україна буде перебувати на 123 місці в світі за індексом щастя, між Намібією та Ліберією (у World Happiness Report оцінюються 156 країн і враховуються такі показники, як ВВП на душу населення, соціальна підтримка, тривалість здорового життя, свобода життєвого вибору та свобода от корупції). В 2019 році Україна втратила дві позиції в Індексі глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI) Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) й опустилася на 85-те місце з 141 країни. При цьому основний регрес зафіксовано у сфері фінансових систем (зниження на 19 позицій – до 136-го місця), й у сфері охорони здоров’я (на 9 позицій, до 101-го місця). Україна займає 131 позицію із 162 у світовому Рейтингу економічної свободи та є єдиною державою Європи, що належить до категорії країн із найнижчим ступенем економічних свобод. Місце України у Рейтингу верховенства права (The Rule of Law Index 2020) – 72 із 127.
Основні причини низької народжуваності і передчасної смертності – це бідність населення, провальна державна соціальна політика, погана екологічна ситуація у багатьох місцевостях, неефективна система охорони здоров’я, через що люди мають численні хронічні захворювання, рано вмирають від хвороб системи кровообігу та онкологічних хвороб, а молоді люди все частіше не можуть мати дітей за станом здоров’я, а також неефективні системи безпеки, через що на людей масово і системно діють зовнішні фактори – пожежі, отруєння, вбивства, нещасні випадки на дорогах, на виробництві і в побуті.
Значна частина цих факторів обумовлена саме корупцією: викрадені і розтрачені державні активи (сотні мільйонів гривень щороку) не можуть бути використані для реалізації соціально-економічних програм, а поширена система хабарництва спрямована на те, щоби ресурси діставались лише обраним. Своєю чергою, соціальна несправедливість, тривале продовження політики дискримінації зміцнюють у частини населення бажання емігрувати, у другої частини зменшують волю до життя, а третю підштовхують до нових масових протестів і революцій, що руйнують країну.
Водночас олігархи та їхні представники в політикумі концентрують фінансові, організаційні, інформаційні ресурси, щоби остаточно знищити антикорупційну інфраструктуру, знівелювати дію антикорупційного законодавства та дискредитувати антикорупційний рух в очах більшості населення.
Хоча зловживання відбуваються все частіше, кримінальний закон в останні роки діє все більш вибірково.
Так, кількість засуджених за найбільш небезпечні і поширені корупційні злочини з 2010 до 2019 рр. впала у багато разів, зокрема, за:
– заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (частини 2–5 ст. 191 КК) – з 1641 до 137 осіб, тобто у 12 разів;
– одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК) – з 774 до 139 осіб, тобто у 5,5 разів;
– зловживання владою (ст. 364 КК) – з 708 до 2 осіб, тобто в 354 рази!
Відсоток виправданих за злочини, передбачені частинами 2-5 ст. 191, ст. 364 і ст. 368 КК стрімко зростає. Якщо у 2010–2012 рр. кількість виправданих за ці злочини становила від 0,2 до 1,1%, то в 2019 – 8,3% (при цьому за всі інші види злочинів суди виправдовують лише 0,3% тих осіб, які постають перед судом).
Засуджено до реального покарання у виді позбавлення волі за:
– заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (частини 2–5 ст. 191 КК): 2018 р. – 18 осіб, 2019 р. – 23 особи;
– зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК): 2018 р. – 2 особи, 2019 – 0 осіб;
– одержання неправомірної вигоди (ст. 368 КК): 2018 р. – 5 осіб, 2019 р. – 9 осіб.
До суду з обвинувальними актами прокурори направили: у 2015 р. – 4737, у 2017 р. – 5606, а у 2019 р. – 3713 проваджень про згадані вище злочини. Але згідно із судовою статистикою в ці ж роки суди засудили за відповідні злочини лише: у 2015 р. – 1112 особу, в 2017 р. – 561 особу, а в 2019 р. – 278 осіб, тобто у 4–10–47 разів менше, ніж судами було одержано кримінальних проваджень (хоча лише 20% таких злочинів були груповими). Куди зникають тисячі обвинувачених “по дорозі” між прокуратурою і судом?
І чи варто боятися корупціонеру покарання, а тим більше реального покарання, якщо воно схоже на випадковість?
Станом на 18.05.2020 р., за 4 роки роботи своєї НАБУ і САП направили до суду 269 кримінальних проваджень (у 2016 році – 47, у 2017 році – 61, у 2018 році – 68, у 2019 році – 69 та за період з 01.01.2020 по 15.05.2020 року – 24). Їхніми фігурантами є переважно керівники державних підприємств, депутати місцевих рад, окремі судді і прокурори, тобто представники не першої тисячі топ-політиків і посадовців. За цими провадженнями набрали законної сили 33 вироки, із них 30 (90%) – на підставі угод про визнання винуватості і в більшості випадків суди призначили штраф та звільнення від покарання з випробуванням. Ще у 15 справах судами були винесені ухвали про закриття проваджень. У ВАКС в І півріччі 2020 р. перебувало 203 кримінальних справи. Їх розгляд завершився винесенням 20 вироків.
Отже, боротьба з корупцією сьогодні – переважно профанація, кількість засуджених або виправданих насправді мало впливає на стан корупції, а антикорупційна політика України є вкрай неефективною.
У цій надскладній ситуації найбільш активна частина населення не знаходить нічого кращого, ніж закликати до продовження лобових атак на олігархів із застосуванням фактично не діючого кримінального й адміністративного законодавства та використанням залишків антикорупційної інфраструктури, напівзруйнованої зусиллями прокремлівських політичних сил (НАЗК, більшість повноважень якого сьогодні визнана неконституційною, САП і ДБР без керівників, НАБУ з керівником, легітимність якого поставлена Конституційним Судом під сумнів, Комітет Верховної Ради з питань антикорупційної політики, який протягом року не провів через парламент жодного реформаторського закону, політично залежні суди і прокуратура, ВРП, яка не ухвалює рішень про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя та про звільнення з посад недоброчесних суддів тощо). За відсутності підтримки антикорупційного руху з боку керівництва держави та послаблення міжнародного тиску на основних національних політичних гравців ці заклики залишаються голосом волаючого в пустелі.
Зараз потрібно переосмислити антикорупційну стратегію і тактику громадянського суспільства. Поза сумніву, слід продовжувати захищати антикорупційну інфраструктуру від подальшого руйнування, поєднувати це із моніторингом і контролем за ефективністю діяльності та наданням необхідної допомоги насамперед щодо НАЗК, НАБУ, САП і ВАКС, а також судової системи і прокуратури загалом; намагатися удосконалювати державну антикорупційну стратегію та антикорупційне законодавство. Проте, основні зусилля слід спрямувати на інше:
1.
антикорупційне просвітництво – кожен громадянин повинен усвідомити, що корупціонери буквально розкрадають те, що їм не належить, і спільно з російським агресором знищують нашу державу; виховання відповідального громадянина України. Для просвітництва треба знайти нові креативні форми;
2.
пошук союзників, об’єднання зусиль, знаходження спільних інтересів і засобів їх захисту. Необхідно розвивати антикорупційний рух за рахунок залучення всіх небайдужих – громадських організацій, окремих активних громадян, профспілок, політичних партій та їхніх окремих представників, малого і середнього бізнесу, міжнародних організацій, представництв дружніх держав, релігійних організацій тощо і знаходження справи для кожного зацікавленого;
3.
забезпечення верховенства права в усіх сферах життя держави.
4.
створення відповідальних перед своїми виборцями, а не окремими особами та фінансово-економічними групами осіб, політичних партій, які будують свою діяльність на певній ідеологічній платформі і мають зрозумілі програми, що включають мету діяльності, задачі і способи їх досягнення;
5.
усунення монополізму в інформаційному просторі, підтримка Суспільного ТБ і радіо;
6.
заборона використання бюджетного фінансування політичних партій на політичну рекламу та політичної реклами на ТБ і радіо;
7.
проведення повної інвентаризації всіх об’єктів права власності Українського народу, державної та комунальної власності (земля, надра, ліси, вода, золотовалютні резерви, транспортна і комунальна інфраструктура, державні та комунальні підприємства, державні та комунальні активи в нерухомості, у тому числі за кордоном, нематеріальні активи), а також всеукраїнського перепису населення;
8.
широка прозора приватизація – з переходом об’єктів державної і комунальної власності до представників середнього і малого бізнесу і за рахунок цього збільшення середнього класу власників;
9.
підтримка малого і середнього бізнесу (податкові пільги, спрощення фінзвітності, дерегуляція, розширення видів бізнесу) – щоби він зміцнювався і відчував потребу витискати олігархів із займаних ними монопольних позицій; водночас примушування держави до вилучення із законів усіх положень щодо пільг для великого бізнесу, забезпечення прискіпливого моніторингу і контролю за діяльністю Антимонопольного комітету, який забезпечує економічну рівність учасників бізнесу;
10.
розслідування, виявлення і документування порушень антимонопольного законодавства, випадків службових зловживань, викрадення та відмивання майна злочинного походження, ухилення від сплати податків у великих та особливо великих розмірах та примушування держави до застосування санкцій до порушників; повідомлення органів досудового розслідування та прокуратури інших держав у випадках, коли ці діяння мають транскордонний характер; підготовка пропозицій для міжнародних організацій щодо способів міжнародно-правового впливу на корупцію.