Антимонопольне законодавство створює чисельні можливості для корупції

Антимонопольне законодавство України характеризується чисельними корупційними ризиками, більшість з яких зосереджені у Законі «Про захист економічної конкуренції». Закон містить велику кількість оціночних понять, які Антимонопольний комітет України (АМКУ) та Кабмін можуть трактувати, фактично, на власний розсуд. Разом з іншими недоліками закону, це загрожує упередженістю та суб’єктивністю при прийнятті державних рішень щодо захисту економічної конкуренції.  

Про це заявив директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк під час зустрічі з журналістами.

«Закон «Про захист економічної конкуренції» написаний так, що він надає занадто широку свободу регулюючим органами при видачі дозволів чи визначенні факту, що певний суб’єкт господарювання порушує антимонопольне законодавство. Це створює широке поле для зловживань з боку органів АМКУ, а в деяких випадках і Кабінету Міністрів України», – сказав він.

Загалом, в Україні є три ключові закони, що регламентують антимонопольне регулювання та діяльність відповідних органів влади. Це Закон «Про Антимонопольний комітет України», Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» та власне Закон «Про захист економічної конкуренції». Перші два закони також містять певні технічні недоліки, що можуть призвести до корупційних ризиків. Але ключові корупціогенні фактори зосереджені саме в Законі «Про захист економічної конкуренції».

Серед таких корупціогенних факторів варто відзначити, у першу чергу, використання оціночних понять, які містяться як у статтях стосовно видачі дозволів Антимонопольним комітетом, так і стосовно оцінки ним певних дій бізнесу, за які передбачені серйозні штрафи.

Для прикладу, антиконкурентними узгодженими діями, згідно закону, визнаються узгоджені дії, які стосуються «суттєвого обмеження» конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку «без об’єктивно виправданих на те причин». Що вважати «суттєвим обмеженням» та чи були «об’єктивно виправдані причини» визначає вже Антимонопольний комітет на власний розсуд.

Цікаво і те, що Кабінет Міністрів може дозволити узгоджені дії, на які  АМКУ не було  надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що «позитивний ефект для  суспільних  інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції». Як саме уряд має оцінювати «позитивний ефект для суспільних інтересів» також не зрозуміло. Конкретних критеріїв закон не містить.

«Очевидно, що законодавець свідомо закладав подібну дискрецію у закон, який був прийнятий ще у 2001 році, щоб максимально розв’язати руки регулюючим органам. Закон, який містить дуже широкі і нечіткі вимоги, за порушення яких передбачені штрафи, завжди можна використати на благо наближеному до влади бізнесу та на шкоду конкурентам» – каже Роман Скляров, що безпосередньо здійснював антикорупційну експертизу законів.

Загалом, у Законі «Про захист економічної конкуренції» можна виділити наступні оціночні поняття, щодо яких не передбачено конкретних кількісних критеріїв: «суттєве обмеження конкуренції», «об’єктивно виправдані причини», «значна частина ринку», «позитивний ефект для суспільних інтересів», «загроза системі ринкової економіки», «відчутний вплив на умови конкуренції», «тривалий період».

Крім цього, повноваження органів АМКУ та Кабінету Міністрів у деяких випадках визначені так, що вони можуть прийняти певне рішення стосовно суб’єктів господарювання, а можуть і не прийняти. І вичерпних підстав, коли вони зобов’язані це зробити, закон не містить. Це створює підґрунтя для неоднакового підходу та вибірковості, що є основою корупції.

Наприклад, якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним становищем на ринку, органи АМКУ мають право прийняти рішення про примусовий поділ такого суб’єкта господарювання. Водночас, якщо АМКУ таким правом не скористається, то формально закон не порушить. А в інтересах суб’єкта господарювання мотивувати АМКУ, щоб він цим правом не скористався.

Або за заявою особи, на яку накладено штраф, органи АМКУ своїм рішенням мають право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ними штрафу. Звичайно, в інтересах особи, щоб штраф був розстрочений, і ця особа буде змушена пропонувати неправомірну вигоду АМКУ, щоб вони прийняли таке рішення.

Із розміром штрафів також є нюанси. За певні порушення передбачені штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу суб’єкта господарювання за останній рік та до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак нижньої межі розміру штрафу закон не містить. Відповідно, це також залишається на розсуд посадових осіб АМКУ.

Таких ситуацій у законі чимало, і всі вони несуть потенційні ризики корупції. Тому завданням законодавця має бути суттєве доопрацювання антимонопольного законодавства, і, в першу чергу, Закону «Про захист економічної конкуренції», щоб він залишав якомога менше дискреції регулюючим органам та був максимально чітким і конкретним щодо вимог, яких має дотримуватись бізнес, з метою уникнення корупції.

***

Громадську антикорупційну експертизу Центр політико-правових реформ проводить за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».