Дотиснути 3700: як партії хочуть вирішувати, хто потрапить в парламент

Наприкінці 2015 року в парламенті було зареєстровано проект закону, що дозволяє партіям виключати зі своїх списків будь-кого з кандидатів в народні депутати після того, як виборці зробили свій вибір,а ЦВК оголосила результати. Тим самим, партійні лідери хочуть узаконити своє право вирішувати хто з кандидатів пройде до парламенту, а хто – ні.
Законопроект вже вісімнадцять (!) разів намагались включити в порядок денний Верховної Ради, проте наразі безуспішно. Але, зважаючи на величезне бажання окремих політиків прийняти його, рано чи пізно його таки «дотиснуть».  

  
22 грудня, в один день із сумнозвісним законопроектом № 3693, що дає партіям право відкликати депутатів місцевих рад за власним бажанням, в парламенті був зареєстрований ще один проект Закону № 3700 «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів» (щодо вилучення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку в багатомандатному окрузі)».
Законопроект вносить зміну до єдиної статті нині чинного закону, що регулює порядок реєстрації кандидатів в депутати до парламенту по багатомандатних округах.
За нинішніми правилами партії, кандидати від яких балотуватимуться до парламенту,подають до Центральної виборчої комісії (ЦВК) виборчі списки своїх претендентів. Після подання документів реєстрації до ЦВК перелік та черговість кандидатів в депутати змінювати не можна.
Парламентарі ж пропонують викласти цю норму в новій редакції, а саме:перелік та черговість кандидатів у виборчому списку, визначені партією, не можуть бути змінені після подання документів реєстрації Центральною виборчою комісією до оголошення результатів виборів.
Після оголошення результатів виборів кандидати в депутати можуть бути виключені із виборчого списку за рішенням з’їзду партії.
Рішення з’їзду партії про виключення кандидатів у депутати з виборчого списку підлягає реєстрації у Центральній виборчій комісії.  
Важливою деталлю є те, що дія цього законопроекту, за задумом авторів, поширюється на виборчі списки кандидатів у народні депутати від політичних партій, які були суб’єктами виборчого процесу на позачергових виборах народних депутатів 26 жовтня 2014 р. Хоча загальновідомо, що в Україні закони не мають зворотної дії, тобто можуть впливати на відносини в суспільстві лише з тої дати, коли вони вступили в силу.
Іншими словами, партійні боси зможуть виключати кандидатів в депутати після того, як де-факто виборці віддали за них свої голоси.
Такі зміни несуть в собі цілу низку небезпек, адже положення, закріплені в проекті Закону № 3700 не лише спотворюють результат волевиявлення громадян, які голосують за одних,а отримують інших.  Йдеться й про  втрату мотивації йти у велику політику у людей, що є лідерами суспільної думки, громадськими активістами і т.д.
Адже перед стартом виборчої кампанії їх залюбки включать до списку, аби підняти рейтинг партії. Проте після виборів, коли за їхній рахунок та чи інша політсила перетне прохідний рубіж, в них не буде жодної гарантії, що їхні  партайгеносе не викинуть їх на політичне узбіччя.
Окрім того, якщо у списку є «потрібна людина», яка готова платити за своє місце в парламенті, аби вона пройшла, партія зможе  пожертвувати  кандидатами, що передують у списку. Що, очевидно, не зменшуватиме, а навпаки збільшуватиме корупційні ризики, адже «жертвоприношення» кандидатів, що стоять у списку вище, теж матиме свою ціну.
Скорий поспіх – людям посміх
Видається, що очевидність намірів, задля яких поданий  законопроект, розуміють і його ініціатори, якими є лідери коаліції: Ляшко, Тимошенко, Березюк, Луценко, а також Бурбак та Купрієнко.
Справа у тому, що контроверсійний проект закону був зареєстрований в парламенті 22 грудня.
Наступного дня його розглянув профільний комітет ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, який до того часу вже мав висновок Головного науково-експертного управління.
Хоча, до слова, в порядку денному комітету не було передбачено розгляду проекту Закону № 3700 і засідання призначили на нехарактерні 9:30 ранку, тобто перед засіданням Верховної Ради.
Головне науково-експертне управління щодо законопроекту висловилось негативно. У висновку ГНЕУ наголошується, що чинним Законом передбачено, що виборець у бюлетені для голосування у загальнодержавному окрузі робить позначку «плюс» або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти назви партії, за кандидатів у депутати від якої він голосує. Це передбачає, що виборець під час голосування підтримує весь список кандидатів від політичної партії саме в тому вигляді, як він був зареєстрований в ЦВК.
При цьому очевидним є те, що і персональний склад, і черговість включення кандидатів до списку безпосередньо впливають на волевиявлення виборця під час голосування. Тому в разі подолання партією виборчого бар’єру, є всі підстави вважати, що виборці схвалили й підтримали цей список саме в тому вигляді, який він мав на момент голосування.
В такому випадку, як зазначається у висновку ГНЕУ, після оголошення результатів виборів політична партія не може на власний розсуд вносити зміни до списку кандидатів, яких було підтримано виборцями під час голосування, оскільки це означатиме, що партія фактично змінює рішення, прийняте виборцями.  
Та, не дивлячись на негативний висновок ГНЕУ та очевидну суперечність законопроекту Конституції України, комітет ВРУ все ж рекомендував парламенту прийняти 3700 в першому читанні за основу.
Того ж дня депутати в сесійній залі отримали проект закону, про що на своїй сторінці в FB написав Сергій Лещенко: «Поки всі сперечаються про бюджет, Верховна Рада готується заднім числом ввести частковий імперативний мандат. Щойно депутатам роздали на руки текст законопроекту №3700. Законопроект зареєстровано вчора (!) та роздали текст на руки депутатам. Це безпрецедентно швидко, і це неможливо без волі Гройсмана».
Проте 23 грудня проект 3700 так і не вдалося включити до порядку денного. З того часу парламент зробив ще три забіги 26 та 28 січня, а також 2 лютого, за які спікер вісімнадцять разів  ставив на голосування питання щодо включення законопроекту в порядок денний та його подальший розгляд.
І, як показує практика, це не востаннє. Ось це дійсно характеризується словом «наполегливість».  

P.S. 16 лютого з 22-ї спроби, всупереч Регламенту ВР, законопроект прийняли в цілому. 
 

Ігор Коліушко, Катерина Давиденко