Щотижневий аналіз 01 – 07 вересня 2026 року

Щодо посилення відповідальності за організацію шахрайських кол-центрів

Подія

У Верховній Раді України 2 вересня 2026 року зареєстровано ініційований Президентом України проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за організацію електронно-комунікаційних шахрайських організацій (шахрайських кол-центрів) та залучення до участі в них» (реєстр. № 15353), далі – проєкт Закону. 

Ним пропонується доповнити Кримінальний кодекс України (далі – КК) новою статтею 255-4 «Створення, керівництво електронно-комунікаційною шахрайською організацією або участь у ній».

У Пояснювальній записці зазначається, що удосконалення кримінально-правових механізмів протидії організованому шахрайству у таких формах відповідає євроінтеграційним зобов’язанням України, зокрема положенням: Директиви (ЄС) 2019/713 про боротьбу з шахрайством та підробкою безготівкових платіжних засобів, яка вимагає криміналізації підготовчих та організаційних дій, спрямованих на незаконне здобуття та обробку аутентифікаційних даних, Директивам (ЄС) 2022/2555 та 2013/40 про напади на інформаційні системи щодо обов’язку держави нейтралізувати протиправне використання електронно-комунікаційної інфраструктури, Будапештській конвенції про кіберзлочинність, яка передбачає обов’язок криміналізації використання комп’ютерних систем у складі організованих груп для вчинення майнового шахрайства. Насправді це не так.

Оцінка ЦППР 

Пропонована нова ст. 255-4 КК своєю появою ніби заперечує існування багатьох положень Загальної частини чинного КК в частині регламентації відповідальності за співучасть у кримінальному правопорушенні.

1. Названі вище директиви ЄС не вимагають створення у КК нової статті щодо організованого шахрайства. Очевидним є той факт, що у КК вже передбачено відповідальність за шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки та організованою групою, що карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна (частини 4 і 5 ст. 190). 

У плані посилення відповідальності за шахрайство, вчинене організованою групою, ні Будапештська конвенція, ні директиви ЄС жодних обов’язків на Україну не покладають. Директива 2013/40 про атаки на інформаційні системи рекомендує лише передбачити суворіші покарання у випадках, коли атаку на інформаційну систему скоює злочинна організація, Директива 2019/713 про боротьбу з шахрайством та підробкою безготівкових платіжних засобів вимагає встановити покарання на строк щонайменше п’ять років, якщо відповідні злочини вчинені в рамках злочинної організації. Але згідно з чинним КК (ч. 4 ст. 28, статті 190, 255) шахрайство, вчинене в межах злочинної організації, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів і покарання засудженим особам призначається також за сукупністю.

Водночас Україна зобов’язана привести національне законодавство у відповідність до вимог законодавства ЄС щодо боротьби з організованою злочинністю. Наразі (поки відбувається розробка нової тематичної директиви) чинним є Рамкове рішення (ЄС) 2008/841 від 24 жовтня 2008 року про боротьбу з організованою злочинністю. Згідно з ним вважається правопорушенням змова про участь та участь у злочинній організації чи структурованому об’єднанні. При цьому «злочинна організація» означає стійке об’єднання у складі більше ніж двох осіб, які діють узгоджено з метою вчинення правопорушень, що караються позбавленням волі на максимальний строк не менше чотирьох років, для отримання безпосередньо чи опосередковано матеріальної вигоди. Очевидно, що ст. 28 КК України цьому визначенню не відповідає.

2. Стаття містить визначення електронно-комунікаційної шахрайської організації як стійкого об’єднання трьох або більше осіб, попередньо зорганізованих для систематичного заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою з використанням електронних комунікацій, учасники якого діють відповідно до узгодженого плану та розподілу функцій. Отже, у примітці до ст. 255-4 КК повторено визначальні ознаки організованої групи: три чи більше особи; попередня організованість; стійкість; мета вчинення кримінальних правопорушень; об’єднаність єдиним планом; розподіл функцій. Єдина відмінність – спосіб реалізації злочинних намірів не є підставою для визначення якогось нового виду організованої групи і поставлення під сумнів застосування положень статей 29 і 30 щодо підстав кримінальної відповідальності співучасників.

3. У шести частинах статті описано десяток діянь. Це:

– створення електронно-комунікаційної шахрайської організації,

– керівництво такою організацією,

– керівництво її структурною частиною,

– участь в такій організації особи, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації, 

– надання засобів, послуг, інформації та інше сприяння діяльності зазначеної організації особою, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації та не є її учасником, 

– умисне залучення іншої особи до участі в згаданій організації,

–  умисне залучення іншої особи до сприяння її діяльності, 

– поширення інформації з метою такого залучення, вчинені особою, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації, 

– сприяння створенню такої організації,

– сприяння її функціонуванню,

– умисне створення умов для уникнення кримінальної відповідальності особами, які створили таку організацію, керували нею чи брали участь у її діяльності, вчинені службовою особою, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації, з використанням влади чи службового становища.

Проте, немає потреби передбачати окремо відповідальність за діяння, що утворюють утворення і керівництво організованою групою, пособництво (надання засобів, послуг, інформації та інше сприяння, сприяння створенню чи функціонуванню такої організації) – вона вже і так передбачена у частинах 3 і 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 29 КК.

Немає потреби також вказувати, що особа «усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації» або «умисно залучала» чи «умисно створила умови» – сам опис діянь свідчить про необхідність доведення умислу на їх вчинення, що випливає зі ст. 24 КК. Якщо ж автори проєкту Закону вважають інакше, то їм слід було дописувати скрізь про «умисне створення», «умисне керівництво», «умисне надання» тощо.

4. Сама по собі поява у КК статті про відповідальність за організацію та діяльність шахрайських кол-центрів анітрохи не здатна змінити ситуацію на краще. У зв’язку зі створенням конкуренції з положеннями частин 3 і 5 ст. 27, ч. 2 ст. 29, ст. 30, частин 4 і 5 ст. 190 КК нова стаття значно ускладнить кримінально-правову кваліфікацію відповідних вчинених діянь та зробить лише тривалішим їх досудове розслідування і особливо розгляд та перегляд в судах відповідних справ. 

Якщо змінювати кримінальне законодавство, підлаштовуючі його під кожен новий виклик, то невдовзі КК буде рясніти десятками нових статей щодо створення й участі в діяльності організованих груп з торгівлі людьми, грабежів, розбоїв і вимагання, контрабанди, відмивання майна, незаконного використання надр тощо.

Уряд знову пропонує повернути прокуратурі загально-наглядові повноваження 

Подія 

Кабінет Міністрів України подав на розгляд парламенту проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо приведення у відповідність з Конституцією України функцій прокуратури в частині здійснення представництва інтересів держави в суді» (реєстр. № 16026).  

Законопроект підготовлений Урядом на виконання Рішення Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)/2025 від 3 грудня 2025 року у справі щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, яке раніше ми аналізували.  

Цим Рішенням визнані неконституційними окремі повноваження прокурорів щодо можливості представництва інтересів держави в суді у зв’язку з (1) нездійсненням або (2) неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. 

Конституційними визнані повноваження прокурора щодо представництва інтересів держави в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства лише у випадку, коли у певній сфері правовідносин взагалі відсутній орган влади, який має повноваження із захисту інтересів держави. 

Оцінка ЦППР  

Законопроект є аналогічним урядовому проекту Закону під реєстр. № 15253 від 15.05.2026 року (див. наш аналіз), який був відкликаний у зв’язку зі зміною складу Кабінету Міністрів. 

Очевидним позитивним кроком проекту Закону є пропозиція позбавити прокуратуру повноважень з представництва інтересів громадян в судах, що повністю відповідає статті 131-1 Конституції України. Хоча саме Рішення Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)/2025 не стосується питання представництва інтересів громадян в судах.

Однак, не зважаючи на вимоги Конституції про «виключні випадки» представництва прокуратурою інтересів держави в суді (пункт 3 статті 131-1) та зазначене Рішення КСУ, проект Закону № 15253 фактично повертає прокуратурі загально-наглядові повноваження. 

Законопроектом пропонується запровадити надмірно широкі підстави для представництва інтересів держави:

– «порушення або загроза порушення фундаментальних національних інтересів України або стратегічних загальнонаціональних пріоритетів»;

– «порушення інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншою юридичною особою публічного права»; 

– «наявність колізії повноважень між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами публічного права»; 

– «звернення органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншої юридичної особи публічного права із клопотанням про подання позову» (пункти 1, 4, 5, 8 частини 2 статті 23 Закону в редакції Проекту). 

Прокурорам також повертається повноваження звертатися до суду у спорах, де беруть участь державні компанії (частина 2 статті 23 Закону в редакції Проекту).

Прокурори отримають нові повноваження, щоби в позапроцесуальний спосіб, за відсутності будь-якої справи в їх провадженні: робити письмові запити до будь-яких юридичних осіб, зокрема об’єднань громадян; збирати відомості про факти, запитувати і отримувати речі та документи; отримувати письмові пояснення від будь-яких осіб; одержувати письмові висновки фахівців, експертів; ознайомлюватися з матеріалами справи в суді, де не були стороною, отримувати їх копії (частина 4 статті 23 Закону в редакції Проекту).

Також Проектом не передбачено внесення змін до процесуальних кодексів (Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України). Хоча вони містять положення про повноваження прокурора із захисту інтересів держави у суді. 

Уряд вчергове пропонує створити пенітенціарні інспекції

Подія

Кабінет Міністрів України подав на розгляд парламенту проект Закону України «Про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій» (реєстр. № 16028).

Законопроект передбачає утворення 2-ох систем пенітенціарних інспекцій за місцями несвободи – внутрішніх і зовнішніх.

Внутрішні інспекції будуть здійснювати органи влади, у сфері відання яких є місця несвободи: Служба безпеки України, Міністерство оборони, Національна гвардія, Міністерство юстиції, Національна поліція, Державна прикордонна служба, Державна міграційна служба, Міністерство охорони здоров’я.

Зовнішні пенітенціарні інспекції буде здійснювати Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.  

Оцінка ЦППР

Законопроект є схожим на урядовий проект Закону під реєстр. № 5884 від 02.09.2021 року, який перебував без руху у Верховній Раді України чотири роки і був відкликаний у зв’язку зі зміною складу Кабінету Міністрів у 2025 році, а також аналогічним урядовому проекту Закону під реєстр. № 15300 від 08.06.2026 року (див. наш аналіз), який відкликаний у зв’язку зі зміною складу Кабінету Міністрів у 2026 році. 

Підготовка цього Закону є складовою реформи пенітенціарної системи, яка передбачена як проміжний критерій (benchmark) для членства України в ЄС (IBM 23.11). 

Необхідність ухвалення цього Закону передбачена також пунктом 9 Перехідних положень Конституції України щодо обмежень повноважень прокуратури. Після 10 років змін до Конституції щодо правосуддя (з 2016 року), до моменту набрання чинності цим Законом, прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (наразі вже не передбачену статтею 131-1 Конституції України).             

Проект одночасно передбачає виключення із Закону про прокуратуру статті 26 щодо повноважень прокурорів здійснювати нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. 

Однак нова редакція статті 25-1 Закону про прокуратуру пропонує передбачити повноваження прокурора при «вирішенні інших питань під час кримінального провадження» поряд з процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням. Але  запропоновані проектом повноваження повторюють ті, які є зараз у прокурорів на підставі чинної статті 26 Закону (відвідувати місця несвободи, спілкуватися з ув’язненими, отримувати документи, матеріали, пояснення, виконавчі провадженні тощо, звертатися до суду). Пропонується також надати невичерпний перелік можливостей – «здійснювати інші повноваження, передбачені законом». 

Збереження таких повноважень у прокурорів після набрання чинності Законом порушуватиме вимоги Конституції України. Тим більше, для ««вирішення інших питань під час кримінального провадження» у прокурора є вже всі повноваження, наразі передбачені Кримінальним процесуальним кодексом і Законом про оперативно-розшукову діяльність. 

У разі ухвалення цього Закону передбачено тривалий перехідний період (12 місяців з дня опублікування), необхідний для проведення необхідних нормотворчих, організаційних і фінансових заходів.

Проєкт закону щодо удосконалення законодавства про відповідальність за міжнародні злочини

Подія

У Верховній Раді України 7 вересня 2026 року зареєстровано ініційований великою групою народних депутатів України проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою удосконалення законодавства щодо відповідальності за міжнародні злочини шляхом гармонізації з Римським статутом Міжнародного кримінального суду» (РС МКС) (реєстр. № 16050), далі – проєкт Закону.

Проєктом пропонується:

– внести зміни до Кримінального кодексу України (далі – КК) з метою їх узгодження з положеннями РС МКС щодо злочину агресії та воєнних злочинів;

– виключити статті 432–433 та внести зміни до ст. 434 КК України з метою усунути невиправдані дублювання змісту між положеннями КК України щодо відповідальності за військові кримінальні правопорушення та за воєнні злочини.

Оцінка ЦППР 

У розробці проєкту Закону спільно з народними депутатами України – членами Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності України брали участь експерти громадських організацій – «Центр громадянських свобод», «Ukrainian Legal Advisory Group», «Фонд підтримки фундаментальних досліджень», «Медійна ініціатива за права людини», міжнародних організацій – Представництво IDLO в Україні, Проєкт ЄС «Право-Justice», Консультативна група щодо найтяжчих міжнародних злочинів (ACA), Мобільна команда правосуддя «Global Rights Compliance», Консультативна місія Європейського Союзу в Україні та ін., а також представники Офісу Генерального прокурора.

Метою проекту Закону є узгодження положень КК щодо відповідальності за злочин агресії та воєнні злочини з нормами міжнародного кримінального права, зокрема з нормами РС МКС, на виконання ст. 8 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами від 2014 року.

Нагадаємо, що 21 серпня 2024 року Україна ратифікувала РС МКС, а згідно із Законом України №4012-IX від 09.10.2024 р. КК доповнено низкою положень щодо міжнародних злочинів, зокрема новою ст. 442-1 «Злочини проти людяності». Проте, ст. 438 КК України щодо воєнних злочинів майже не була змінена і залишається в банкетному стані, а зміст ст. 437 КК не зазнав жодних змін і наразі не відповідає визначенню злочину агресії, закріпленому у ст. 8bis РС МКС.

Цим проєктом Закону зазначені вади КК повністю виправляються. Зокрема, ст. 438 КК пропонується замінити кількома новими статтями, які містять детальний каталог воєнних злочинів:

– проти особи (ст. 438);

– проти власності (ст. 438-1);

– що полягають у застосуванні заборонених методів ведення війни (ст. 438-2);

– що полягають у застосуванні заборонених засобів ведення війни (ст. 438-3);

– проти культурних цінностей (ст. 438-4).

Структура і зміст цих статей є схожими на використані у проєкті нового КК України. Тож у разі ухвалення останнього у майбутньому не доведеться робити кардинальних змін.