Законопроєкт №8271, або Ще один приклад того, яким не повинен бути закон

Стільки є важливих законів, які лежать десь в столах роками і Парламент їх не приймає. Водночас деякі дуже контроверсійні закони ухвалюються протягом кількох днів.

Важко зрозуміти, навіщо так поспішно було вносити зміни до КК України і КУпАП, передбачені законопроєктом №8271 від 8 грудня 2022 року — і вони вже очікують на підпис Президента.

Що ж прийнято Верховною Радою?

Уявимо собі ситуацію: військовослужбовець у перші дні перебування на лінії фронту потрапив під артилерійський обстріл, залишив бойові позиції і понад 10 днів переховувався по хатах чи кущах, після чого повернувся до свого підрозділу. Якщо зараз за цей злочин він може бути засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк, наприклад, 2 чи 3 роки або до тримання в дисциплінарному батальойоні, або звільнений від покарання з випробуванням, то після набрання новим законом чинності найлегше покарання для нього буде — 5-10 років реального (з відбуванням у виправно-трудовій колонії) позбавлення волі.

Суд більше не зможе зважати ні на вік, ні на наявні захворювання чи поранення, ні на нагороди, ні на стать, ні навіть на стан вагітності (як це передбачено у ст. 66 КК України). Не менше 5 років.

Законодавцем проігноровано навіть положення ст. 61 Конституції України: «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер», не кажучи вже про положення самого КК України, згідно з якими «суд призначає покарання… враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання».

Годі згадувати і про гуманізм до наших військовослужбовців!

За необережне невиконання наказу у воєнний час покарання у виді позбавлення волі встановлено новим законом від 5 до 8 років!

І це тоді, коли навіть за умисну відмову від виконання законних вимог командира (начальника), вчинену в умовах особливого періоду (крім воєнного стану) покарання майже у 200 разів менше —  від 10 до 15 діб арешту.

Вочевидь не йдеться про адекватність, співмірність і пропорційність.

А ось ще приклад того, яким не повинен бути закон.

У ч. 3 ст. 172-11 КУпАП передбачене стягнення у виді штрафу або до 10 діб арешту за самовільне залишення військової частини, або місця служби військовослужбовцем тривалістю до 10 діб, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

А в ч. 4 ст. 407 КК України за те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, самовільне залишення військової частини або місця служби, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ТРИВАЛОСТІ, покарання — позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, що на сто та сімсот разів більше.

То за якою з цих статей карати?

Дивуюсь — і прошу в Президента вето!