Відмінності української та російської Конституцій

Експертка Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко у День Конституції України в ефірі прокоментувала основні відмінності між українським і російським конституційним правом.

— Юліє, за останні 8 років Україна повернулась до редакції Конституції 2004 р. До неї також були внесені зміни в частині децентралізації, закріплення європейського та євроатлантичного курсу України. Росія в цей період теж вносила зміни до свого Основного Закону. Так, Конституцію доповнювали, коли РФ анексувала український Крим. І у 2020 р., коли поправками обнулили терміни чинному Президенту Російської Федерації Володимиру Путіну. Це, якщо говорити про ті зміни, ті поправки, які викликали резонанс і активне обговорення у суспільстві. Можливо, є й інші не менш важливі пункти, які пропустили, оскільки були вищеназвані. Якщо можна, назвіть їх. 

— Якщо ми візьмемо нашу Конституцію України, то після Революції Гідності, ми змогли повернутися до парламентсько-президентського правління. І що важливо для нас — парламент здобув суттєву роль у державному механізмі, щоб обмежити та в певному сенсі збалансувати владу Президента. У цей час у Росії спостерігались зовсім інші тенденції, направлені на зміни до Конституції, які посилювали позицію Президента та давали йому необмежену владу, наприклад, щодо термінів правління. Фактично, Парламент Російської Федерації залежний та не виконує роль балансу влади. Також, дуже й дуже важливо, що у 2019 р. ми на рівні Конституції, починаючи з Преамбули й далі як повноваження Парламенту, Президента й Уряду прописали основний державний курс України на європейську і євроатлантичну інтеграцію. Це означає, що повноваження нині здійснювані Президентом, парламентом чи урядом перш за все мають бути орієнтовані на те, щоб Україна ставала частиною Євросоюзу та Північноатлантичного альянсу. Це основні відмінності. Найголовніше, що наша Конституція виконує свою головну роль захисту конституційних прав громадян і обмеження влади. На жаль, в Російській Федерації це не відбувається. Тож, вітаю усіх з Днем Конституції України.

— Скажіть, будь ласка, поправки до Конституції РФ 2020 р.  прямо гарантують пріоритет у правовому просторі Росії. Чи може це свідчити про те, що Путін і Кремль уже тоді страхувались на випадок, якщо Російську Федерацію виключать зі складу Ради Європи й що це означатиме вихід РФ з-під юрисдикції Європейського суду з прав людини?

— Звісно, так. Ми ж спостерігаємо війну в Україні з 2014 р. та агресивна політика РФ не стала новиною цього року. Вона будувалась багато років до цього, відпрацьовувалась у тому числі в частині Конституції 2020 р.

— Одна з поправок до Конституції Російської Федерації 2020 р. говорить, що російська мова є мовою державотворчого народу. Як розуміти це формулювання у поправці не йдеться. Скажіть, що це означає для тих 25 млн громадян РФ, які не є представниками «державотворчого народу», оскільки для них рідна інша мова. 

— Як правило Конституції усіх демократичних країн  містять положення про офіційну мову. У нас — українська. У випадку Росії правильніше було б мати положення про офіційну мову та йшлося б про те, що органи влади, освіта в цій державі відбуваються цією мовою. Формулювання в російській Конституції щодо «державотворчого народу» дещо дивне. З точки зору конституційного права її навіть складно тлумачити. Бачимо, що політичний вектор спрямований на диктатуру, але що саме хотіла сказати цим формулюванням російська влада, сказати складно. Як правило, це фрази про офіційну мову. В багатьох країнах є кілька офіційних мов, але громадяни не зобов’язані знати їх усі. По факту, я б сказала, що йдеться про офіційну мову Росії. 

— Скажіть, у тих же змінах офіційно прописується, що РФ є правонаступницею СРСР на своїй території й так далі. До того ж і до цього Росія ніколи не приховувала та повсякчас заявляла, що Росія є правонаступницею СРСР. Для чого це було внесено в Основний Закон РФ?

— Правонаступність говорить про те, що акти держави, яка розпалась, також діють на території держави-правонаступниці. Тобто зараз ми можемо говорити, що весь режим, правове поле, яке було в Радянському Союзі також діє в Російській Федерації. Наприклад, якщо якісь закони ще не прийняли, то вони наслідують усі, що було в Радянському Союзі. Спостерігаємо за політикою РФ — диктатура, цензура, тож вони й не брешуть, а справді є наступниками СРСР. 

— Тобто, порівнюючи Конституції України та Росії, можна припускати, що деякі частини Конституції України про майбутнє: згадуємо ті поправки, які були внесені у 2019 р. щодо європейського та євроатлантичного курсу України. А поправки, внесені Росією у 2020 р., про правонаступність. А що це означає власне для громадян РФ, коли стаття Конституції говорить про правонаступність?

Це говорить про те, що і сьогодні РФ повністю йде та підтримує на державному рівні ідеологію радянського режиму. Ми це бачимо в дії. Для громадян йдеться про те, що фактично конституціоналізм і Конституція є декларацією. В Радянському Союзі вона ніколи не діяла. Була написана, але режим не існував за нею. В принципі в Росії вона теж не виконує роль обмежувача влади. Тепер це прямо зафіксовано в Конституції Росії.

— У тих же змінах йдеться також про віру. Цитую: «Російська Федерація об’єднана тисячолітньою історією, зберігаючи пам’ять предків, які передали нам ідеали та віру в Бога, а також правонаступність у розвитку російської держави визнають державне єднання, яке склалося історично». До цього не було у Конституції згадок про Бога. І нині питання навіть не в тому, що Росія — світська держава, що зафіксовано у тій же Конституції, а про те, що лише в Дагестані мусульманство сповідують близько 3 млн людей, майже мільйон в інших регіонах РФ. Навіщо згадувати про Бога в Основному Законі.

— Знову ж я не бачу змістового навантаження у змінах до Преамбули та згадування Бога. Росія та її влада не живе за Божими Заповідями. Навіщо це записали складно сказати. Ці зміни не працюють, ба більше соціологічно більшість громадян Російської Федерації ніколи не читали Конституцію та навіть не знають, що там згадується Бог.