Що вас цікавить?

Чому не можна ображати громадськість?

29.08.2022
Воєнний стан /
Без категорії

Сучасна українська громадськість виконує свої завдання високопрофесійно завдяки вузькій спеціалізації. Ба більше, саме громадськість і журналісти роблять те, що без них навряд чи хтось інший зміг би робити. Це лише кілька очевидних тез, які лежать на поверхні питання — чому не можна ображати громадськість. На це запитання детально та розлого відповідає експерт Центру політико-правових реформ Хавронюк Микола


Експерт Цетру політико-правових реформ Микола Хавронюк розлого відповідає на запитання: чому не можна ображати громадськість.

Громадськість не можна ображати насамперед тому, що її представники, яких також називають активістами або членами НУО (неурядових організацій), не є егоїстами, а, навпаки, діють в інтересах усього суспільства чи окремої громади. Це прямо випливає зі ст. 1 Закону «Про громадські об’єднання» — добровільні об’єднання для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Саме для цього люди приходять працювати в НУО. Турбуються, щоби забудовники незаконно не вирубували ліси та парки, щоби багатії залишали доступними для людей береги річок, щоби олігархи не причіплювали до законопроєктів потрібні їм положення, щоби судді не звільняли водіїв-п’яниць від відповідальності, щоби кошти всіх бюджетів витрачались згідно зі своїми цілями, щоби велосипедисти мали велодоріжки, а відвідувачі кафе не дихали димом цигарок…

Той, хто прийшов в НУО, розраховуючи озолотитися за рахунок грантів, довго не затримується — система без зайвих урочистостей витискає його із себе у звичну для нього пасивно-корисливу імлу.

Громадськість не можна ображати тому, що вона діє виключно легітимно, виконує свої зобов’язання перед суспільством на підставі положень цілої низки:

1) актів міжнародного права:
• Конвенція ООН проти корупції (ст. 13);
• Рекомендація Ради Європи Rec(2001)19 про участь громадян у місцевому публічному житті; • Рекомендація Ради Європи Rec(2004)13 щодо участі молоді в місцевому та регіональному житті;
• Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо громадської участі у процесі прийняття політичних рішень від 27 вересня 2017 року;
• Рекомендація Ради Європи Rec(2006)14 щодо громадянства та участі молоді у суспільному житті;
• Рекомендація Ради Європи CM/Rec(2007)14 щодо правового статусу неурядових організацій у Європі;
• Декларація Ради Європи Decl(21/10/2009) про Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень;
• Резолюція ПАРЄ 1746 (2010) про демократію в Європі: Криза та перспективи;
• Резолюція Ради Європи CM/Res(2016)3 про колективний статус для міжнародних неурядових організацій у Раді Європи;
• Резолюція ПАРЄ 2096 (2016) «Як запобігти введенню необґрунтованих обмежень на діяльність НУО в Європі?»;
• Резолюція ПАРЄ 2095 (2016) щодо посилення захисту та ролі правозахисників у державах-членах Ради Європи;
• Рекомендація ПАРЄ 2085 (2016) щодо посилення захисту та ролі правозахисників у державах-членах Ради Європи;
• Залучення громадськості в процеси прийняття рішень – огляд стандартів і практик у державах-членах Ради Європи (травень 2016 р.);
• Висновок Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) тощо;

2) національних законів:
• Конституція України,
• закони «Про громадські об’єднання»,
«Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави»,
«Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»,
«Про запобігання корупції»,
«Про звернення громадян»,
«Про інформацію»,
«Про доступ до публічної інформації»,
«Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»,
«Про судоустрій і статус суддів»,
«Про Вищу раду правосуддя»,
«Про Національне антикорупційне бюро України» і десятки інших;

3) підзаконних актів:
• Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (постанова КМ від 3 листопада 2010 р. №996);
• Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади (постанова КМ від 5 листопада 2008 р. №976) та ін.

Громадськість не можна ображати тому, що замість неї практично нікому більше виконувати численні заходи з контролю за діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ОДВ і ОМС) — і державна система загнила б, заразила все суспільство, держава швидко перетворилась із демократичної в авторитарну (всі умови для корпоративного авторитаризму, до речі, в Україні є). 

Згадаймо, що путін починав у 2000-х саме зі знищення незалежних ЗМІ та неурядових організацій, а активність тих НУО, що залишились у росії, взяли під контроль фсб та інші спецслужби, зобов’язавши НУО принизливо повідомляти, що вони є «іноземними агентами».

Нагадаю, що сьогодні в Україні саме громадськість і журналісти роблять те, що без них навряд чи хтось інший зміг би робити:
• вимагають зустрічей з посадовими особами та інформацію про їхню діяльність, виконання планів і завдань ОДВ і ОМС; 
• розглядають звіти ОДВ і ОМС і надають свої висновки щодо них, змушуючи у такий спосіб удосконалювати їхню діяльність;
• проводять чи замовляють соціологічні, аналітичні дослідження з суспільно важливих проблем; • публічно обговорюють їх результати;
• організовують і проводять дискусії, конференції тощо;
• беруть участь в комісіях, створюваних рішеннями ОДВ і ОМС для вивчення певних питань і в такий спосіб роблять діяльність цих комісій та результати їх діяльності прозорими;
• змушують ОДВ і ОМС дотримуватися законодавства щодо «відкритих даних» та розширювати ці «відкриті дані», чим де бюрократизують державу в інтересах всіх громадян;
• проводять власні незалежні розслідування, не даючи спокійно жити корупціонерам і злодіям;
• моніторять судові процеси у кримінальних провадженнях, господарських, цивільних та адміністративних справах, забезпечуючи прозорість і справедливість судових рішень;
• надають пропозиції ОДВ і ОМС за результатами власних досліджень певних суспільних проблем;
• звертаються до Президента України, комітетів Верховної Ради України, народних депутатів України, ОДВ і ОМС тощо з обґрунтованими петиціями, заявами та скаргами;
• беруть участь у парламентських слуханнях, засіданнях рад різного рівня, комітетів Верховної Ради України, виконкомів, комісій місцевих рад тощо;
• поширюють інформацію про факти порушення прав і свобод людини, правопорушення та інші незаконні дії, ОДВ і ОМС, доводять її до відома ЗМІ та міжнародних організацій;
• надають необхідну інформацію про діяльність ОДВ і ОМС комісіям зовнішнього контролю, яка проводить оцінку (аудит) ефективності діяльності цих органів;
• проводять мирні зібрання та масові протестні акції, акцентуючи уваги ОДВ і ОМС на кричущих проблемах;
• беруть участь у розробленні проєктів нормативно-правових актів;
• вносять пропозиції щодо вирішення певних болючих для України питань міжнародним організаціям (ООН, Рада Європи, НАТО, ОЕСР, ГРЕКО, МВФ та ін.), для врахування в конвенціях, рекомендаціях та інших міжнародних актах;
• беруть участь в консультаціях ОДВ і ОМС з громадськістю щодо нормативно-правових актів; 
• проводять громадську експертизу діяльності ОДВ і ОМС;
• проводять громадську антикорупційну експертизу проєктів нормативно-правових актів, проєктів стратегій, програм, планів тощо;
• повідомляють уповноважених суб’єктів про виявлені факти правопорушень, інших порушень закону;
• у визначених законом випадках складають протоколи про адміністративні правопорушення (див. статті 63, 65, 73, 76, 77, 85, 88-1, 91, 92, 179, ст. 185-7 КУпАП);
• подають заяви та позови до суду, захищаючи інтереси громади чи суспільства;
• беруть участь у конкурсних та дисциплінарних комісіях, радах громадського контролю ОДВ і ОМС.

Цей перелік далеко не повний. Про те, на що здатна громадськість, можна створити уявлення, ознайомившись, наприклад, з грантовими пропозиціями на цьому сайті. Громадськість не можна ображати тому, що сучасна українська громадськість виконує свої завдання високопрофесійно завдяки вузькій спеціалізації — в судовій, правоохоронній, антикорупційній сфері, сфері захисту прав людини, природоохоронній сфері, сфері захисту Конституції України, сфері публічних послуг, сфері публічних закупівель, сфері охорони здоров’я, сфері безпеки та багатьох інших. І з кожним роком спеціалізація все більше звужується, це тенденція.

У всіх сьогодні на слуху Центр Разумкова, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Реанімаційний Пакет Реформ, Комітет виборців України, Трансперенсі Інтернешнл-Україна, Центр політико-правових реформ, Центр прав людини ZMINA, Центр протидії корупції, Автомайдан, Разом проти корупції, Таблеточки, UAnimal, Податковий Майдан, ОПОРА, Екодія, Рух ЧЕСНО… Усіх не перелічити. Їхня кількість стрімко збільшується (з 4 тис. у 2012 році до понад 100 тис. у 2022 році), що є свідченням збільшення свідомості громадян, бажання бути більш активними й покращувати свою країну, свідченням розвитку громадянського суспільства.

Водночас Україні ще є куди прагнути. Наприклад, у США функціонує близько 1,4 млн. НУО. Усе більш частими є випадки, коли представники ГО посідають посади у профільних ОДВ або в ОМС, у тому числі стають народними депутатами, міністрами чи їхніми заступниками. Ось приклади – народні депутати Анастасія Радіна, Олександра Устінова, Ярослав Юрчишин, Галина Янченко та інші, прем’єр-міністр Олексій Гончарук, міністри Олег Рибачук, Павло Шеремета, Остап Семерак, Марина Лазебна, Павло Кухта, Зоряна Скалецька, десятки заступників міністрів. Можливо, не всі вони є ідеально ефективними менеджерами, але їхнє громадське минуле не дозволяє їхній совісті забувати про інтереси суспільства і бути лише пасивними виконавцями чиїхось політичних забаганок. Результати проведених представниками громадськості аналітичних досліджень, моніторингу тощо часто мають більш вагоме для суспільства і держави значення, теоретичне та практичне, ніж кабінетні монографії та дисертації.

Громадськість не можна ображати тому, що гранти, які виділяють на підтримку діяльності НУО іноземні донори – Міжнародний Фонд «Відродження», делегація Європейської Комісії в Україні, USAID Agency, Konrad Adenauer Foundation, посольства США, Великої Британії, Нідерландів, Канади, Данії тощо, спасибі їм, — витрачаються під суворим іноземним контролем виключно з обумовленою в угодах метою. Ніяк не можна використати кошти (а тим більше заволодіти ними) і не зробити користі для українського правосуддя, не добившись поліпшення захисту прав людини, її здоров’я, безпеки тощо. Ніяк не можна використати кошти й не відзвітуватися про кожну витрачену гривню. Ніяк не можна отримати кошти й не задекларувати це. Порівняйте з ситуацією щодо отримання коштів від своїх клієнтів адвокатами — чи кожен з них може похвалитися своєю бездоганністю як платник податків?

Водночас НУО є далеко не єдиними й не першими за обсягом грантів їх отримувачами. Першими якраз є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади освіти, культури, спорту та охорони здоров’я, наукові установи тощо. Гранти дають ОДВ і ОМС адміністрування в органах державної влади, боротьбу з корупцією, на сільське господарство, розвиток місцевого самоврядування і навіть розвиток бізнесу. Ось лише один перелік 37 іноземних грантерів, які надають допомогу закладам освіти України. А тут можна прочитати про гранти та «гранітоїдів» з АПК та інших сфер. Інформація хоч і з далекого 2015 року, але ж з того часу нічого не змінилось. Але, на жаль, на відміну, наприклад, від США, де громадяни щороку жертвують для різних НУО сотні мільярдів (так-так, я не помилився) доларів, в першу чергу на релігійні організації, організації освіти та охорони здоров’я, українські НУО не можуть розраховувати на підтримку співгромадян. Тому, поки громадянське суспільство все ще відносно слабке, а держава не дозволяє громадянину частину своїх податків самостійно спрямувати на підтримку певної політичної партії чи громадської організації, без міжнародних грантів НУО не обійтися.

Громадськість не можна ображати тому, що її представники, на відміну від багатьох в нашій країні, виконують свій обов’язок завжди, а не лише тоді, коли отримують для цього гранти. Система так побудована, що хочеш ти чи ні, але мусиш щодня підтверджувати свій професіоналізм, у тому числі й тоді, коли донорський проєкт завершено, а нового ще немає і його тільки доведеться виграти – зараз або лише через кілька місяців. На щастя, допомагає те, що половина членів НУО мають інші заняття — працюють у певних установах чи на підприємствах, виконуючи свої громадські завдання у вільний від основної роботи час замість того, щоби сидіти в пивбарі чи лежати на дивані. Водночас знаючи про можливість складних часів, члени НУО своїми внесками (на оренду офісу тощо) підтримують безперервність своєї діяльності.

Громадськість не можна ображати тому, що той, хто це робить, фактично стає на бік держави-агресора та її посіпак — корупціонерів, колабораціоністів та іншого місцевого зла. У всіх ще на пам’яті розправа над Катериною Гандзюк, переслідування представниками влади та дрібними олігархами Романа Ратушного. ZMINA задокументувала у 2020 році 101 інцидент переслідування за громадську діяльність на підконтрольній Україні території, а у 2021 році 108 таких випадків. Йдеться про знищення чи пошкодження їхнього майна, залякування активістів, фізичні напади на них, дискредитаційні кампанії та незаконне юридичне переслідування. Аналогічні випадки були всі попередні роки. Деякі внесені на розгляд парламенту фракціями «Опозиційна платформа – За життя», ВО «Батьківщина», «За майбутнє», «Слуга народу», позафракційними депутатами законопроєкти містили дискримінаційні стосовно громадських організацій та активістів положення, які несуть ризики для вільного розвитку громадянського суспільства в Україні, оскільки прирівнюють адвокаційну діяльність НУО до комерційного (оплачуваного) лобізму, передбачають люстрацію вихідців із громадського сектору або введення поняття «іноземних агентів», забороняють громадським активістам проводити акції протесту, передбачають «перевірки на поліграфі» для громадських активістів, які бажають працювати в державних органах чи на підприємствах, афілійованих із державою, або надмірну й невиправдану фінансову звітність для громадських організацій, ускладнюють процедури залучення іноземних волонтерів тощо.Активісти багатьом муляють, їх не терплять, до них ставляться зверхньо…

Але без них — не буде в Україні життя. Бо вони першими потрапляють в «розстрільні списки».
А всі решта — другими.



Вам може бути цікаво