Щотижневий аналіз 08 – 15 жовтня 2024 року

Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт про угоди з слідством в корупційних справах

Подія

9 жовтня Верховна Рада України прийняла за основу Проєкт про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією від 17.09.2024 № 12039.

Законопроєктом передбачено:
1) можливість накладення на засудженого додаткового покарання у виді штрафу у разі, коли воно не передбачено в санкції статті, виключно у випадку затвердження судом угоди про визнання винуватості у корупційних справах та за умови узгодження сторонами угоди додаткового покарання у виді штрафу (від 340 000 до 2 040 000 – у разі вчинення нетяжкого злочину; від 2 040 000 до 4 590 000 – у разі вчинення тяжкого злочину; від 4 590 000 до 204 000 000 – у разі вчинення особливо тяжкого злочину);
2) можливість призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, у випадках укладення такої угоди;
3) можливість застосування конфіскації майна у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням у випадках укладання такої угоди;
4) уточнення підстав для укладення угоди про визнання винуватості (зміни до ст. 469 КПК України);
5) необхідність погодження угод про визнання винуватості з керівництвом органу прокуратури відповідного рівня та спеціалізації (зміни до ст. 470 КПК України);
6) можливість змінити укладену угоду або укласти нову на будь-якому етапі до моменту видалення суду до нарадчої кімнати, а також можливість одноразового повторного скерування доопрацьованої угоди у разі її незатвердження судом (зміни до ст. 474 КПК України).

Нагадаємо, що ухвалення відповідного законопроєкту передбачено затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 року № 244-р «Про схвалення Плану України», метою якого є реалізація ініціативи Європейського Союзу “Ukraine Facility”, запровадженої Регламентом (ЄС) Європейського Парламенту та Ради (ЄС) від 29 лютого 2024 р. № 2024/792.

Оцінка ЦППР

18 липня 2024 року Верховною Радою України у першому читанні вже було прийнято за основу проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо підвищення ефективності укладення угод про визнання винуватості» (реєстр. № 11340 від 14.06.2024), який спрямований на врегулювання майже аналогічних питань, що і проект № 12039. Наразі проєкт № 11340 готується до розгляду парламентом у другому читанні.

Раніше експерти ЦППР аналізували проєкт Закону №11340 (Уряд пропонує розширити підстави для укладення угод про визнання винуватості в корупційних справах: законопроєкти 11340, 11340-1 та 11340-2 – 9 липня). Більшість висновків стосовно загальної мети законопроєкту та призначення інституту угод в кримінальному провадженні залишаються незмінними.

Саме проєкт Закону №11340 викликав широкий розголос у суспільстві, а після доопрацювання робочою групою при Комітеті ВРУ з питань правоохоронної діяльності групою депутатів було внесено нову версію до сесійної зали під №12039. Саме ця версія знайшла підтримку антикорупційних органів та профільного Комітету, намагається балансувати між всіма pro et cons, висловленими під час суспільної дискусії стосовно цієї теми.

Загалом ідея проєкту Закону №11340 зберігається – запропонувати дієвий інструмент боротьби з корупційними кримінальними правопорушеннями таким чином, щоб сторона обвинувачення отримала максимальні інструменти для стимулювання розкриття якнайбільшої кількості таких злочинів, а невідворотність кримінальної відповідальності могла б бути забезпечена навіть за умови мʼякішого покарання, аніж передбачено санкцією статті у кримінальному законі. Саме з цією метою пропонується розширити інститут угод про визнання винуватості для корупційних кримінальних правопорушень шляхом надання можливості призначити мʼякіше покарання, сплатити штраф тощо.

Щодо матеріальної частини

Відповідно до змін до ч. 3 ст. 53 КК України пропонується встановити штраф як додаткове покарання за узгодженням сторін, який визначається залежно від тяжкості злочини (відповідні суми наведені вище). 

Проте таких підхід не відповідає засаді індивідуалізації покарання. Наприклад, заступник міністра прийняв обіцянку неправомірної вигоди (особливо тяжкий злочин): штраф в розмірі 4,5 млн. грн. – забагато, не кажучи вже про 204 млн. грн. Водночас якщо, припустимо, олігарх дав хабара заступнику міністра (тяжкий злочин) – штраф складає 4,5 млн. грн. максимум. З іншого боку, у разі привласнення державного майна в особливо великих розмірах (особливо тяжкий злочин) штрафу в розмірі 4,5 млн може бути дуже замало. Тобто, розмір штрафу має залежати не лише від тяжкості злочину, а і від розміру спричиненої шкоди та предмету хабара. З одного боку зрозуміло намагання законодавця визначити мінімальні та максимальні межі залежно від тяжкості злочину, з іншого – кожна угода про визнання винуватості є індивідуалізованим процесуальним кроком, в якому сторона обвинувачення не має бути обмежена в призначенні справедливого штрафу, яким б відповідав не лише тяжкості кримінального правопорушення, а й розміру шкоди і предмету неправомірної вигоди.

Щодо процесуальної частини

Ключовою зміною порівняно з попереднім законопроєктом є звуження підстав для укладення угоди про визнання винуватості. Наразі пропонується укладення угоди в корупційних справах (корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією), з двох альтернативних підстав:
1) за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи (осіб) у вчиненні будь-якого корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, та якщо інформація щодо вчинення такою особою (особами) кримінального правопорушення буде підтверджена доказами, і за умови повного або часткового (з урахуванням характеру та ступеня участі особи у вчиненні злочину) відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані) (п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України). При цьому угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, який є організатором злочину, лише за умови викриття ним іншого організатора корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією;
2) у разі відсутності ознак співучасті, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, і за умови повного відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані) (лише щодо корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів, а також кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією) (п. 2-1 ч. 4 ст. 469 КПК України).

Таким чином у відповідній категорії справ якщо злочин вчинено у співучасті, то угоду можна укласти лише за умови викриття інших осіб (а для організатора – іншого організатора) та за умови повного або часткового відшкодування шкоди; у разі вчинення корупційного кримінального правопорушення (крім особливого тяжкого) одноособово – необхідне повне відшкодування шкоди, завданої таким правопорушенням.

Сумнівним видається поширення підстав, передбачених п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України на кримінальні правопорушення, повʼязані з корупцією. Згідно з приміткою до ст. 45 КК України кримінальними правопорушеннями, пов’язаними з корупцією вважаються кримінальні правопорушення, передбачені ст. 366-2 (Декларування недостовірної інформації) та ст. 366-3 (Неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування). На практиці складно уявити викриття у декларації недостовірної інформації або вчинення такого злочину у співучасті, що передбачало б організатора чи іншого співучасниками кримінального правопорушення, повʼязаного з корупцією.

При цьому з процесуальної позиції засади укладення угод залишаються незмінними – їх може ініціювати як сторона обвинувачення, так і сторона захисту. Проте кінцеве рішення про укладення угоди належить стороні обвинувачення, тобто прокурору, який відповідає за кримінальне переслідування. Надалі угоду має затвердити суд, що здійснює контроль за дотримання кримінальної процесуальної форми.

Своєю чергою положення щодо необхідності погодження прокурором угоди про визнання винуватості з прокурором вищого рівня (зміни до ст. 470 КПК України), які стосуються не лише корупційних справ, а й усіх інших, видаються такими, що надмірно обмежують процесуальну незалежність прокурора у кримінальному провадженні. Такі зміни узаконюють практику подібних погоджень, а також частину положень Наказу ГП №309, яким передбачені форми контролю з боку вищестоящих прокурорів. З одного боку, існує необхідність у формуванні єдиної практики з реалізації кримінальної політики та запобігання несправедливих, необґрунтованих угод; з іншого – ставить прокурора в позицію, де він стає процесуально залежною фігурою від свого керівника. Зважаючи на суспільний резонанс щодо боротьби з корупцією та різку критику суспільством призначення за корупційні кримінальні правопорушення покарання меншого, аніж передбачено законом, такі положення щодо погодження можливо доцільні для САП (хоча і не бажані). Проте у загальнокримінальних злочинах ці положення однозначно недоречні і мають бути виключені до ІІ читання.

Відтак, можна позитивно оцінити запропоноване рішення – для одноосібних кримінальних правопорушень (яких статистично більшість) у прокурора залишається широкий варіант інструментів, якими можна заохотити підозрюваного, обвинуваченого для укладення угоди. Дійсно, відшкодування шкоди, сплата штрафу та інші інструменти можуть стимулювати розкриття більшої кількості кримінальних правопорушень. Водночас у випадку особливо тяжких кримінальних правопорушень або таких, що вчинені групою осіб, де рівень суспільного резонансу у разі застосування мʼякіших заходів, аніж передбачено санкцією статті кримінального закону, є дуже високим і не сприймаються як справедливі, такі інструменти мають застосовуватись у виняткових випадках, а саме для максимального сприяння розкриття масштабних кримінальних правопорушень. З урахуванням висловлених зауважень та їх доопрацювання до ІІ читання законопроєкт варто підтримати в цілому.

Вже у січні 2025 року робота Конституційного Суду України може бути заблокована

Подія

Минуло вже більше року від початку перших конкурсних відборів на посаду судді Конституційного Суду України (далі – КСУ) за новою процедурою, яка передбачає оцінювання кандидатів Дорадчою групою експертів. За їх результатами Верховна Рада України та Зʼїзд суддів України могли заповнити лише дві вакансії і дійсно призначили 2 нових суддів КСУ, однак усіх вакантних посад заповнено не було.  

При підготовці Моніторингового звіту за результатами проведення нового конкурсного відбору на посаду судді КСУ експерти ЦППР встановили, що для Комітету ВРУ з питань правової політики та Ради суддів України увесь період від оголошення про початок конкурсного відбору і до отримання субʼєктами призначення рейтингових списків кандидатів становить 269 днів, тобто більш ніж 7 місяців. Тривалість конкурсу, оголошеного Конкурсною комісією, що проводить конкурсний відбір кандидатур для призначення на посаду судді КСУ Президентом України, становить лише 153 дні, тобто 5 місяців, адже лише 1 кандидат отримав оцінку «відповідає» критерію високих моральних якостей, що унеможливило продовження конкурсу.

При оголошені повторних конкурсних відборів прослідковується тенденція до зменшення кількості осіб, які виявляють намір взяти участь у конкурсному доборі на посаду судді КСУ. Відповідно до таких часових проміжків та з урахуванням неповного заповнення вакантних посад можна припустити, що конкурсний добір на посаду судді КСУ може стати безперервним процесом.

Станом на жовтень 2024 року у субʼєктів призначення існує 4 незаповнені вакантні посади (1 – Президента України, 2 – Парламенту; 1 – Зʼїзду), та ще 3 посади стануть вакантними вже у недалекому майбутньому – 27 січня 2025 року. 

На сьогодні КСУ працює у складі 14 суддів за необхідної кількості 18. Згідно зі статтею 10 Закону № 2368-VIII Суд є повноважним здійснювати конституційне провадження, якщо у його складі є щонайменше 12 суддів. Для ухвалення рішення Великої палати КСУ потрібно щонайменше 10 голосів.

Оцінка ЦППР

Відтак, існує загроза, що у разі незаповнення мінімум 1 посади судді КСУ до кінця січня 2025 року, Суд може стати неповноважним, адже кількість суддів становитиме менш як 12.  

Експерти ЦППР наголошують, що фактичне блокування діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції, який, в першу чергу, забезпечує захист конституційних прав і свобод людини та громадянина, неприпустимо в демократичній країні, якою є Україна. Нефункціонування КСУ також становить загрозу для євроінтеграційного процесу України, адже реформування КСУ було однією з семи вимог Європейської Комісії для підтвердження статусу країни-кандидата у члени ЄС. Якщо КСУ не зможе ухвалювати рішення партнери України розцінюватимуть це як відворотність необхідних реформ та невиконання вимог переговорної глави 23 «Судова система та основоположні права» кластеру 1 «Основи процесу вступу до ЄС», що є одним з найбільш комплексних та складних, особливо для України. І це може суттєво відтермінувати відкриття інших кластерів, що уповільнить рух України до ЄС.

Рекомендації

Доцільно зробити все можливе усім інституціям, долученим до процесу конкурсного відбору, для забезпечення безперервності діяльності КСУ. 

Для цього Дорадчій групі експертів варто здійснити оцінювання кандидатів, допущених до конкурсного відбору за квотами Парламенту та Ради суддів України, не пізніше ніж за місяць до 27 січня 2025 року. Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» Дорадча група експертів може здійснити оцінювання кандидатів за критеріями високих моральних якостей та визнаного рівня компетенції у сфері права одночасно, а також завершити конкурсний відбір раніше, ніж за передбачений законом крайній 4-місячний строк. 

ЦППР звертає увагу, що кількість суддів КСУ необхідна для повноважності самого Суду визначається на рівні Закону України «Про Конституційний Суд України». 

Верховна Рада України може запобігти блокуванню діяльності КСУ, якщо зменшить до 10 або 11 суддів КСУ для   повноважності КСУ (необхідно внести зміни статті 10 Закону України «Про Конституційний Суд України»). У разі зменшення кількості суддів КСУ, необхідних для повноважності КСУ, доцільно змінити порядок ухвалення рішень та надання висновків і перейти до формули ухвалення двома третинами від суддів КСУ, які розглядають справу та встановити кворум до Великої палати КСУ.