Щотижневий аналіз 15 – 21 вересня 2026 року

Президент України призначив в неконституційний спосіб виконуючого обов’язки Генерального прокурора  

Подія 

17 вересня Президент України видав Указ № 946/2026 «Про покладення виконання обов’язків Генерального прокурора». 

Цим Указом виконання обов’язків Генерального прокурора покладено на Ковальського А.А., який на момент ухвалення цього рішення обіймав посаду керівника Хмельницької обласної прокуратури.

Правовою підставою свого рішення Президент визначив положення частини 2 статті 11 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно з якими у період дії воєнного стану Президент України може приймати рішення про відсторонення від займаної посади посадових  осіб, призначення та звільнення яких віднесено до його повноважень, а також покладення виконання їх обов’язків на іншу особу на відповідний період.

Оцінка ЦППР

Існує ризик визнання Конституційним Судом України цього Указу неконституційним або його скасування Верховним Судом як незаконного. Також в процесі його реалізації під загрозою опиняться результати кримінальних проваджень, у яких Генеральний прокурор або особа, яка виконує його обов’язки, здійснює виключні повноваження. 

Стаття 106 Конституції України визначає виключний перелік повноважень Президента України, які не передбачають повноважень з покладення виконання обов’язків Генерального прокурора на певну особу. Конституційний Суд неодноразово наголошував на неможливості розширеного тлумачення цих конституційних положень. 

На підставі змін до Конституції України від 2016 року прокуратура віднесена до системи правосуддя (стаття 131-1). Отже, призначення очільника прокуратури (навіть тимчасового) всупереч конституційним вимогам слід розглядати як посягання на незалежність системи правосуддя.

Чинне законодавство також не надає Президенту України повноважень відсторонювати Генерального прокурора з посади і покладати виконання обов’язків Генерального прокурора на певну особу. 

Частина 2 статті 11 Закону “Про правовий режим воєнного стану” дозволяє Президенту України у період дії воєнного стану відсторонити лише тих посадових осіб, призначення та звільнення яких належить до його повноважень. На наше переконання, це повноваження Глави держави не стосується посади Генерального прокурора, оскільки керівник прокуратури призначається та звільняється з посади лише за згодою Верховної Ради України (пункт 25 частини 1 статті 85, пункт 11 частини 1 статті 106, частина 3 статті 131-1 Конституції України). Отже, стосовно посади Генерального прокурора у Президента України відсутні самостійні повноваження призначати та звільняти з посади, як це передбачено для інших посад частиною 2 статті 11 Закону “Про правовий режим воєнного стану”.

Крім цього, частина 2 статті 11 Закону “Про правовий режим воєнного стану” уповноважує Президента України «прийняти рішення про відсторонення від займаної посади … та покладення на відповідний період виконання обов’язків на іншу особу». У цьому положенні покладення обов’язків за посадою нерозривно пов’язане з відстороненням конкретної посадової особи від тієї ж посади і обмежено відповідним періодом. 

Всупереч передбаченому законодавчому регулюванню, Генерального прокурор наразі не відсторонений від посади. А попередній керівник прокуратури звільнений на підставі Указу Президента України «Про звільнення Р. Кравченка з посади Генерального прокурора» № 932/2026 від 15 вересня 2026 року. Жодного “відповідного періоду” для звільнення не існує і існувати в принципі не може, адже звільнення не може бути тимчасовим. Отже, Президент для звільнення застосував норму, яка регулює тимчасове відсторонення, що не відповідає положенням закону.

Закон України «Про прокуратуру» також не передбачає процедури відсторонення від посади і покладення виконання обов’язків Генерального прокурора на певну особу.

Також Указ Президента України «Про покладення виконання обов’язків Генерального прокурора» не відповідає вимогам статті 1 Закону України «Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України» від 10 грудня 1997 року № 709/97-ВР. Зазначене положення чітко передбачає, що обов’язки звільненої особи тимчасово, але не більше 1 місяця, виконує перший заступник (а у разі його відсутності – заступник) відповідної посадової особи. Всупереч цим законодавчим вимогам Президент України поклав виконання обов’язків Генерального прокурора на особу, яка не була першим заступником чи заступником Генпрокурора.

Сумніви у легітимності зайняття певною особою посади виконуючого обов’язки Генерального прокурора, ймовірні судові оскарження цього факту створюють додаткові ризики для результатів окремих кримінальних проваджень. Це особливо важливо з огляду на те, що відповідно до статті 482-2 КПК України лише Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки) уповноважений:

– вносити до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України;

– погоджувати клопотання про дозвіл на затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, обшук, порушення таємниці листування, телефонних розмов, а також про застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України.

Крім того, стаття 9 Закону України “Про прокуратуру” надає Генеральному прокурору широкі організаційні та кадрові повноваження. Їх здійснення виконуючим обов’язки Генерального прокурора, легітимність якого є сумнівною, може поставити під сумнів законність його рішень.   

Для виправлення ситуації Президенту України слід невідкладно запропонувати Верховній Раді України кандидатуру на посаду Генерального прокурора згідно з вимогами Конституції України.