УКРАЇНА і Ко

Швейцарія. Ко.
Чого я ніколи не очікував: що потраплю в Швейцарію – цю країну потужних банків, точних годинників і частих референдумів. Зараз, завдяки друзям, перебуваю на березі Женевського озера, в містечку з французькою назвою Caux, яке читається як Ко (просто – Ко), беру участь в заході, який названо конференцією.

Готель.
Готель і він же конференц-центр з видом на Женевське озеро – з висоти 1050 метрів. Підйом до готеля від містечка Монтрьо – фунікулером. Учасники живуть у номерах по одному чи по двоє. Готель побудовано чи не сто років тому – і в номерах збереглися та надійно діють ті ще, нами не бачені дивні замкові механізми у дверях і вікнах, чавунні, але вишукані батареї опалення…
Цікавий збіг. Мене запросив сюди чоловік на ім'я Бонд (щоправда, Джон, не Джеймс) – і поселив в номер 007. 🙂
Але крім цього жодної бондіани.

Конференція.
Кількаденні заходи чимось схожі на конференцію або форум, але це і не конференція і не форум. І не семінар, і не тренінг. Це щось таке – усе разом. Ініціатива. Платформа.

Фундація.
Відбуваються сесії. Потім бесіди в групах. Ще семінари. Перегляд кінофільмів. Світанкові медитації – у напівкруглій кімнаті-терасі з вікнами на всю стіну, за якими озеро і гори. Медитаціі на певну тему, яку задає хтось із присутніх (парадокс, бо медитація – це спроба не думати ні про що). Вечірні пісноспіви у храмі. Спільна робота на кухні і в їдальні.
Вчора, наприклад, наша команда на кухні зняла лушпайки з 3 тисяч варених яець, після чого дівчата почистили центнер цибулі, а хлопці – пару кілограмів часнику. І все це – під українські пісні: яйця – під веселі, часник і цибуля – під сумні. Сьогодні буде ще інша робота.

Учасники.
Тут зібралися люди – більше 370 людей – майже з усієї Землі, ніби аж із 70 країн. До речі, зараз ювілейне, сімдесяте за рахунком зібрання. Перше подібне було ще в 1946 році. Цікаво, що цьогоріч синхрон роблять з п'яти мов: англійської, арабської, французької, німецької та української (так-так!). Українців десь зо двадцять.
Усі учасники умовно поділені на міні-групи по 12-20 осіб, це інтерактивні дискусійні групи і водночас команди. Наприклад, кожна з груп готує і проводить один-два семінари, які, якщо тема їм цікава, відвідують інші гості. Це добре допомагає вчитися один в одного. Багато хто приїздить в Ко вже втретє чи вчетверте, а дехто і тридцять років підряд. Бачив, як стискали один одного в міцні обійми старі друзі, що не бачили один одного цілий рік.

Проживання безкоштовне, проїзд багатьом частково оплачується.
Зовні всі дуже різні: європейці, японці, африканці, араби, молоді і струнки, сиві і кульгаві, египетські професори, іракські журналісти, нігерійські шахтарі, пакистанські громадські діячі і американські бізнесмени… Багато хто вбраний в національне. Чути і доброго ранку, і гуд монінг, і салям алейкум…

Проблематика.
На сесіях і семінарах обговорюємо проблеми людської безпеки, тероризму й екстремізму, боротьби з корупцією, біженців і мігрантів, державного управління…
Незважаючи на всі відмінності між учасниками форуму в Ко, саме тут добре починаєш розуміти, що на всій Землі, в усіх несхожих одна на одну країнах проблеми дуже схожі: це війни, біженці, голод, хвороби, корупція, злъочинність, погане управління. Ми не намагаємось вирішити всі проблеми. Головне поки що – навчитися вести діалог, бачити один одного, розмовляти один з одним, знаходити правильні аргументи. Один з яскравих діалогів, який відбуватиметься протягом форуму, – діалог між вірменами і турками. Всі війни колись закінчуються – і тим раніше, ніж раніше починається діалог.
Один із виступаючих зазначив: я існую, оскільки ти існуєш. Тобто люди без спілкування між собою перестають бути людьми, існувати як люди.
Кажуть, тут є і росіяни. Особисто не бачив. Кажуть, що на контакт не йдуть, ховаються. Очевидно, ще не готові до діалогу. Або не мають, що сказати.

Люди-книги.
В середу деякі з нас були "книгами", розповідали щось про свою країну і свою роль в іі долі, а інші цю книгу "читали".
Я був книгою-казкою про корупцію в Украіні з назвою "Казка про втрачений час". Розповідав про хворобу олігархократіі і верховного вождя – Пухлика Невмирущого, який вже чотири рази ніби помирає (у разі закінчення строку повноважень), але знову і знову оживає (під час нових "виборів") в новому обличчі зі старою сутністю. Не зламана досі голка все ще ховається в яйці, яйце в гусці, а гуска в гнізді на високому дереві. І Пухлик вже 20 років розповідає казки про все більш нове і все більш гарне антикорупційне законодавство, яке він дав народу, про нові і все більш рішучі антикорупційні органи, які він створив…

Україна-Непал-Нігерія-Зімбабве-Пакистан: жодних відмінностей.
Ранком у четвер слухали Ліла Мані Паудіала – представника Непалу, який розповідав про причини корупціі в цій країні. Ось вони:

• чиновники, які займають вищі посади, не підзвітні населенню і безкарно зловживають посадами;
• відсутня прозорість на державних підприємствах – державні ресурси використовуються для особистого збагачення певного кола осіб;
• вибори коштують дорого, а тому багато кандидатів не можуть профінансувати свою участь – в результаті обирають заможних, які впливають на виборців підкупом;
• політичні партії відпрацьовують інтереси тих груп, які їх створили;
• закони свідомо приймають в інтересах тих же певних груп. Останні тлумачать закони на свою користь;
• ЗМІ підіграють заможним, бо куплені;
• тих, хто порушує закон, не карають, бо правоохоронці і судді не є незалежними, вони також куплені;
• внаслідок усього зазначеного корупція стає чимось загальноприйнятим і в свідомості людей чимось таким, від чого неможливо здихатися.

Він розповідав ніби про Україну, ні?

Схожі речі відбувались і в Нігерії. Наприклад, отримана міжнародна допомога зникала в кишенях можновладців.

Вчитель із Зібвабве Фарау Магу розповів, що кілька років тому в його країні були знайдені величезні поклади діамантів. Здавалося б, яке щастя для народу! Парламент створив комітет, який має опікуватися ліцензуванням видобування діамантів. Але Президент країни заперечив цю парламентську ініціативу – і став сам видавати ліцензії. Далі він привіз військових з Китаю, які стали керувати найбільшими шахтами. Один з наближених до президента чиновників, який опікується в Зімбабве питанням, кому продавати діаманти, одночасно виявився членом правління фірми в Дубаї, і вирішує там, де купляти діаманти. І це не вважається конфліктом інтересів. За невеликий період країна втратила 50 млрд доларів. Водночас шахтарі багато місяців не одержують зарплату, а населення Зімбабве вимушене жити з контрабанди гуманітарних вантажів, а саме одягу із сусіднього Мозамбіку: 5 баксів прикордонному поліцейському – і ти приносиш вузол з одягом через кордон. Така саме ситуація з контрабандою одягу існує, як виявилось, і в Пакистані. Ще раз згадав про Україну, коли Фарау Магу розповідав, як дорожня поліція ловить водіїв на під'їзді до аеропорту: або ти платив їм хабар, або вони будуть тримати тебе, доки ти не запізнишся на літак. Штраф не беруть, бо навіщо він їм, той штраф.

Ботсвана вже трохи інша.
А ось приклад Ботсвани спочатку здався трохи смішним. Виступаючи, африканець розповів, що скрізь – на вулицях, в магазинах, аеропортах – вивішені оголошення: ЯКЩО ЗНАЄШ ПРО КОРУПЦІЮ – ТЕЛЕФОНУЙ ЗА ТАКИМ НОМЕРОМ… Але все виявилось серйозно: люди телефонують – влада адекватно реагує, рівень корупціі з року в рік знижується. Уряд не краде, чесно працює на користь людей – і люди це бачать. Отже, справжня політична воля може виявлятися по-різному, зокрема і в оголошеннях. Аби вона була.
До речі, а чи знають українці, кому телефонувати про корупцію? В НАБУ, ДБР, СБУ, НАЗК, податкову міліцію, прокуратуру чи Нацполіцію? Як кажуть, у семи няньок дитина без ока. Ау, владо, де це єдине вікно, про яке знав би кожен?! Ще не прорубали.

Конвенції ООН вже недостатньо.
Фарау Магу із Зімбабве доречно згадав про різні рівні корупції і нагадав: крім національного, існує і міжнародний рівень корупціі. Проте, загальної всесвітньої антикорупційної політики та механізмів її реалізації немає, міжнародні конвенції спрямовані переважно на створення національних антикорупційних механізмів.
Думаю, де, нарешті, та всесвітня база даних кінцевих бенефіціарів, коли іі створять? Варто подумати про надійну дію принципу "видай або суди" щодо корупціонерів, про зміцнення антикорупційних підрозділів Інтерполу, іі тіснішу співпрацю з FATF та ін.

Сьогодні.
Сьогодні я і наша команда будемо організовувати семінар щодо корупції в Украіні. Бажаючих його відвідати вже чимало. Бо є що сказати і є що послухати. Говоритиме по про те, звідки вона впала на нашу голову, чи варто в ній шукати хоч якусь користь або це суцільне зло, якою має бути комплексна система подолання корупції і які завади та хто встромляє в колесо антикорупційної реформи.

Швейцарія. Ко. Частина друга.

Семінар на тему корупції в Україні.
Його розпочали з того, що пригостили усіх присутніх шоколадом Roshen зі смаком української корупції. Пояснили, що якось так сталося, що після антиолігархічної, антикорупційної, проєвропейської революції в Україні президентом став один з олігархів, який тривалий час не міг розлучитися зі своїм бізнесом і зараз не може до кінця забути, хто він – бізнесмен чи глава європейської держави. Переважно з цієї причини вагомий вплив на українську політику мають такі собі каноненки, які впливають на чернушенків та інших готових діяти виключно так, як звикли за попередні корупційні десятиліття. Саме тому ніяк в повну силу не запрацюють антикорупційні органи і суди, а антикорупційні заходи переважно перетворюються на профанацію, мають місце вибіркові затримання, але жодних вироків тривалий час так і немає. З цих та інших причин немає можливості продемонструвати загарбаним Росією Донбасу і Криму приклад рішучих демократичних реформ. Корупція і агресія та колаборація пов'язані між собою, як злочинці-спільники, кожен підсилює іншого.
На семінарі обговорили спільну для всіх країн формулу корупції (іі основні причини), комплексну систему запобігання корупції: 1) політична воля (внутрішня воля до самоочищення); 2) система антикорупційних правил – заборон і обмежень; 3) примусові та заохочувальні заходи, що мають здійснюватися для дотримання правил усіма суб'єктами; 4) відповідальність і покарання за порушення правил, їхня невідворотність; 5) зовнішня воля (нульова толерантність суспільства і громадський та міжнародний контроль). Останній пункт деталізували в контексті журналістських розслідувань та антикорупційної освіти.

Участь в житті общини Ко.
Нам пощастило з чергуванням по кухні. Другий день так само чистили овочі, приймати і мити брудний посуд не довелось. Та й овочі були вже помити і чисті. З моркви треба було лишень розрізати кінчики і трохи подряпати ножем, перець почистили й порізати навпіл, з огірками і помідорами ще простіше. Зробили все швидко, повар не встигав підносити ящики.
В останній вечір був концерт. Самодіяльності. Наша команда виступала першою. Співали: "Ой чий то кінь стоїть", "Варенички" і "Гей наливайте повнії чари". Публіка сприйняла гарно і дала підстави замислитися про вибір нової професії. До речі, перший раз в житті співав зі сцени, та ще й перед іноземцями з кількох десятків країн. Тому на першому куплеті трохи голос пропав. Але згодом нічого, знайшовся. Цікаво також було послухати й інших співаків – з Індії, Єгипту, Франції, країн Африки, і ще з України… Повеселив жонглер.

Монтрьо.
Мали невеличку екскурсію в Монтрьо, що на березі Женевського озера. Пощастило послухати трохи джазу (якраз в ці дні проходив фестиваль), подивитися, як відпочивають європейці. Всі веселі, усміхнені, привітні, симпатичні, різнобарвні, тверезі. Ніхто не ходить по набережній з пляшкою пива в руці і цигаркою в другій. Тільки й чутно: хелло, хай, бонжур, гуд автенун… А ось матюків не чутно.
Кажуть, бувають крадіжки. В поїзді треба приглядати за речами. А ось такого як "Деньгі єсть? А єслі найду" – не буває.
В місті дуже багато мотоциклів (по горах на велосипеді далеко не заїдеш). Будівлі – наче іграшки, а розташовані так старанно, так зручно! Як би нам запросити їхнього найдрібнішого архітектора на посаду головного архітектора столиці?
Пам'ятників багато не бачили, але ті, що є, цікавенькі.
Для кожного виду швейцарських годинників – окремий магазин. Як-от Ролекс.
Дорожня розмітка яскрава, жовта, не дозволить помилитися водіям.

Ще про Ко.
Ліс по дорозі від Монтрьо до Ко гарний. Вікові липи, ялинки, клени. Всі дерева здорові, листя яскраве. Жодного разу не побачив омели на гілках дерев. В лісі прибрано, наче до свята.
Вдалині – засніжені гори. Але швейцарці сміються: любуйтеся, але вони не наші (ці альпійські вершини територіально належать Франції). Хмари іноді заходили в готель у гості – все ж таки приблизно 1,4 кілометри над рівнем моря.
В готелі воду можна пити прямо з-під крану – вона джерельна.

Повернення.
Півтори години в поїзді до Женеви розмовляв з бразильцем Жилберто з Іспанії про життя, сім’ї, політику, релігію, культуру, економіку, проблеми майбутнього Європи. Розмовляли німецькою, яку обидва вчили колись в школі. Іноді, коли не вистачало словникового запасу, малювали на папері. Але обговорили в результаті – все, що можна! Якщо люди прагнуть до спілкування і хочуть зрозуміти один одного – неодмінно зрозуміють.
В аеропорту Мюнхена з одного терміналу в інший ходить підземний поїзд. З’явились безкоштовні каво-машини: хочеш – пий американо, хочеш – капучино або лате, хочеш – чай кількох сортів. В аеропорту Борисполя немає навіть кулерів з простою водою, а кава коштує так, ніби її настоюють на сріблі.

Моя вдячність.
Джону Бонду і Ігорю Коліушку – за запрошення, і нашій команді в Ко – Анжелі, Іскандеру і Алексу, Саші і Вікторії, Діані і Олексію, Оксані і Тарасу, Вікторії і Олегу, Марині і Вікторії. Ми були непереможними ні на кухні, ні на семінарах, ні на сцені…

Микола Хавронюк