Про результати 3-го засідання Нацради з питань антикорупційної політики
3 лютого 2016 р. воно проходило під головуванням Мустафи Джемілєва та з модеруванням Андрія Таранова і було присвячене проблемам створення НАЗК, Нацагентства з питань виявлення, пошуку та управління активами (я його для себе скоротив за першими буквами так – НАВРУ) і ДБР.
3 лютого 2016 р. воно проходило під головуванням Мустафи Джемілєва та з модеруванням Андрія Таранова і було присвячене проблемам створення НАЗК, Нацагентства з питань виявлення, пошуку та управління активами (я його для себе скоротив за першими буквами так – НАВРУ) і ДБР.
Але значну частину часу у нас буквально вкрав пан Матіос зі своїм прожектом щодо невідкладного і стрімкого (до 1 березня цього року. А де він раніше був, цей пан?) створення нових органів з назвою "Органи військової юстиції", до яких мають увійти нинішні слідчі військових прокуратур (таких на сьогодні усього 120 осіб на всю країну), військова поліція і військові суди.
Як виявляється, військовослужбовці в зоні АТО "на ментальному рівні" не сприймають слідчих, одягнутих в цивільні костюми, й останні не зможуть належно розслідувати військові злочини. Ось у цьому і проблема.
Я, звісно, запитав про структуру злочинів, які розслідують слідчі ВП – у відсотках. Мене цікавило, зокрема, скільки серед них загальнокримінальних (не військових), скільки пов'язаних з ухиленням від військової служби (бо дезертирство або відмову від несення обов'язків військової служби розслідують не в окопах) або із тривіальними бійками між військовими, а головне – скільки злочинів, що розслідують слідчі ВП, вчинено безпосередньо в зоні АТО, а скільки в мирних частинах країни, де "на ментальному рівні" до слідчого в цивільному ставляться хоч трохи прихильно. Наскільки я обізнаний, слідчі ВП розслідують переважно не військові злочини (наприклад, корупційні або дорожньо-транспортні), а переважна більшість розслідувань відбувається в інших, крім Донецької і Луганської, областях.
Загальний висновок доповідача про те, що розслідувати військові злочини має не ДБР, а швидкостворені згідно із пропонованими змінами до законів органи військової юстиції, мене не переконав. Особливо після слів пана Матіоса (цитую): "В діянні народних депутатів, які не проголосують за ці зміни, буде наявним склад злочину, передбаченого частиною першою статті 111 Кримінального кодексу "Державна зрада".
Отже, на думку цього пана, я фактично закликатиму до державної зради ( Смайлик «smile» ), якщо запропоную вирішити проблему у більш простий спосіб: у Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону про ДБР вказати, що положення Закону в частині розслідування військових злочинів набирають чинності через два (три… ) роки. І всім буде зрозуміло, чому. Навіщо створювати нові органи з огляду на існування 20-30-40 слідчих, які наразі розслідують лише кілька сотень справ безпосередньо в зоні АТО? Якщо можна на певний перехідний час зберегти слідчих при військових прокуратурах. Якщо це дійсно потрібно.
Далі виступила запрошена начальник управління правового забезпечення Генпрокуратури О.Романюк, яка, у свою чергу, запропонувала переписати Закон про ДБР так, як його бачать прокурори, а саме:
– підпорядкувати ДБР президентові, а не уряду;
– знову змінити підслідність (зокрема, високопосадовцями, злочини яких підслідні ДБР, вважати лише тих, щодо яких КПК передбачає особливий порядок провадження – статті 480-483. Чомусь не згадала про адвокатів і депутатів місцевих рад, а про них у цих статтях також йдеться);
– знову заборонити проводити операції з контрольованого вчинення діянь, передбачених статтями 305, 307, 309, 311, 318, 321, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 Кримінального кодексу (такі операції були дозволені при прийнятті Закону про ДБР);
– вилучити із Закону положення, які зобов'язують директора ДБР при прийнятті певних рішень радитися із заступниками;
– збільшити штатну чисельність ДБР;
– скасувати встановлені з антикорупційною метою квоти і дати можливість всім без винятку слідчим прокуратури автоматично перейти до ДБР і там завершувати свої провадження.
Ще виступав я – з приводу створення Нацагентства з питань виявлення, пошуку та управління активами. Є дві проблеми. Перша – часова: Кабмін до 11 червня має провести конкурс з відбору голови НАВРУ, але фактично, якщо слідувати букві Закону, цей конкурс треба було почати вчора, щоби закінчити його до вказаної дати; провести конкурс навряд чи вдасться до липня, а то й вересня, довго "розкачуємося". Друга проблема – змістовна: закони про виявлення, розшук, арешт ("замороження"), конфіскацію активів і управління ними надзвичайно недосконалі. Наразі проекти змін до них розроблено і вони перебувають на погодженні в європейських експертів.
Також обговорювали проблеми створення НАЗК і запровадження повного декларування майна, доходів і видатків публічних службовців. Наталія Севостьянова, Андрій Марусов, Олена Дзеркаль, Руслан Рябошапка і я у своїх виступах були однодумцями: як влучно сказала Олена Дзеркаль, "це вже не питання № один, а питання № ноль". Я нагадав, що якби ми підвели риску під статками політиків і держслужбовців (повне декларування) ще в середині 90-х, то не мали б зараз усіх тих проблем з корупцією, які маємо.
На жаль, не всі політики, не всі держслужбовці, не всі юристи (і навіть в ранзі заступника генпрокурора) розуміють і важливість, і невідворотність повного декларування. Дехто ниє з приводу того, що йому доведеться декларувати всі свої, перепрошую, труселя, інший переживає, що в декларацію треба буде вносити домашню бібліотеку. А ось, знову згадаю його, пан Матіос турбується за "родичів до п'ятого коліна", дані про майно і доходи яких нібито треба декларувати. Чому людям лінь прочитати п'ять сторінок тексту Закону про запобігання корупції – статті 45 і 46, де все написано? І про те, що ні труси, ні книжки не потрібно декларувати, і про те, що декларувати треба тільки майно і доходи членів сім'ї, а не "родичів до п'ятого коліна", і про те, що за помилки в декларації ніяка кримінальна відповідальність не "настає автоматично"…
Без повного електронного декларування не буде ніякої лібералізації візового режиму. А це означає не складнощі при виїзді туристом за кордон, про що нам дехто розповідає. Це означає втрату довіри до нас з боку Євросоюзу. Якщо така втрата накладеться на ще кілька заяв, подібних сьогоднішній заяві Айварас Абромавічус, на ще кілька голосувань, подібних сьогоднішньому голосуванню по Представництву НАТО, на ще кілька провалів в реформах, подібних "реформі" прокуратури…, то Європа нам покаже свою втомлену спину, а північний сусід з ласкавою посмішкою знову покличе в тайожний союз.
Хочете?