28 лютого – 1 березня у Києві представники ЦНАП, неурядових організацій, суб’єктів надання адміністративних послуг обмінювалися досвідом з інтеграції таких послуг до ЦНАП та дискутували з актуальних у цій сфері питань.

В Україні досі немає законодавчого акту, який би належно врегульовував питання оплати адміністративних послуг. Через це українці часто не знають наперед, скільки їм потрібно платити за ту, чи іншу адміністративну послугу. Для того, щоб визначити повну суму, майже завжди потрібно чи-то вичитувати безліч нормативних актів, чи-то вишукувати розмір плати на різних веб-сайтах владних органів.

Уряд і чиновники продовжують ставитися до видачі закордонного паспорта як до надприбуткового бізнесу. Чиновники, особливо ті, що контролюють ці фінансові потоки (і в МВС, і в Кабміні, і в парламенті), ніколи не захочуть втратити годівницю. І фактично у громадян немає іншого виходу, аніж обирати у Верховну Раду тих, хто чує суспільство…

Що ж до державного мита (далі – держмито), то тут ситуація зовсім інша. Даний вид платежу є (принаймні був і мав би бути) цільовим та справляється, переважно, за надання адміністративних послуг, наприклад, за видачу громадянам України паспорта для виїзду за кордон, за реєстрацію права власності на нерухоме майно тощо. Кошти, що надходять у якості держмита завжди мають бути спрямовані на фінансування тієї діяльності, за яку й справляються, тобто вони слугують (чи мали б слугувати) компенсацією витрат, що мають місце при наданні послуги.