Що вас цікавить?

Кримінальна відповідальність за колабораціонізм

28.04.2022
Кримінальне право /
Кримінальна юстиція /
Воєнний стан

Аналіз статті про колабораційну із серії науково-практичних коментарів Миколи Хавронюка про зміни до Кримінального кодексу, прийняті під час воєнного стану.


Стаття 111-1. Колабораційна діяльність

{Кодекс доповнено статтею 111-1 згідно із Законом № 2108-IX від 03.03.2022}

Набрання чинності й особливості дії закону

1. Закон від 3 березня 2022 р. №2108-IX набрав чинності з 00 годин дня опублікування (15 березня 2022 р.), тобто раніше, ніж час його опублікування.

У цьому зв’язку слід звернути увагу на положення ст. 58 Конституції України: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічні положення містяться й у ст. 5 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Тому, наприклад, якщо особа публічно заперечила здійснення збройної агресії проти України (див. ч. 1 ст. 111-1 КК) о 07.00 дня опублікування (на той час закон ще не був офіційно оприлюднений), то кримінального правопорушення немає.

Якщо ж кримінальне правопорушення є триваючим (наприклад, зайняття посади в окупаційній адміністрації, передбачене ч. 2 ст. 111-1 КК), то його початком фактично є момент опублікування закону в газеті «Голос України». До цього часу діяння, хоча вже і вчинювалось, але ще не було визнано кримінальним правопорушенням (якщо у ньому не було ознак злочину, передбаченого ст. 111 КК, зокрема у формі надання іноземній державі або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України).

2. Суб’єктом злочинів, передбачених частинами 4, 6 ст. 111-1 КК, може бути і не громадянин України, а місце вчинення злочинів, передбачених частинами 4 і 6 ст. 111-1 КК, може знаходитися і за межами України. Але ч. 4 ст. 111-1 КК передбачає не тяжкий злочин, а згідно з ч. 1 ст. 8 КК, іноземець або особа без громадянства, що не проживає постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом лише:

  • у випадках, передбачених міжнародними договорами (йдеться про злочини, пов’язані з торгівлею людьми, захопленням заручників, угоном повітряних суден, тероризмом, піратством та ін.), або
  • якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України [розуміння таких прав, свобод, інтересів і, відповідно, юрисдикції України може бути вельми широким].

Якщо ж проступок чи нетяжкий злочин проти громадян України або інтересів України (у т.ч. передбачений ч. 4 ст. 111-1 КК) вчинено іноземцем або особою без громадянства, яка не проживає постійно в Україні, за межами України, кримінальне провадження підлягає закриттю.

Назва статті 111-1 КК «Колабораційна діяльність»

Ця назва має значення для відмежування кримінальних правопорушень, передбачених цією статтею, від інших кримінальних правопорушень, зокрема від державної зради.

Термін колаборація (від фр. collaboration – «співробітництво») означає діяння, що здійснюється:

  1. В умовах окупації (це, однак, не означає, що кримінальне правопорушення не може вчинятися за межами окупованої території. Наприклад, особа може провадити господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором (ч. 4 ст. 111-1 КК), перебуваючи за кордоном України;
  2. У формі співпраці з державою-агресором. Характерною ознакою співпраці є добровільність, попри те, що вона зазначена у ст. 111-1 КК лише щодо п’яти форм цього кримінального правопорушення. Співпраця може бути спрямована на сприяння здійсненню збройної агресії та тимчасової окупації, уникненню відповідальності певних осіб за здійснення такої агресії й окупації тощо;
  3. Представниками населення держави (як громадянами, так і не громадянами);
  4. З метою спричинити шкоду державі Україна, її патріотам чи союзникам.

Попри те, що про співпрацю (взаємодію) згадано лише в частинах 4 і 6 ст. 111-1 КК, в усіх інших частинах цієї статті обов’язковою ознакою діяння також є відверта чи прихована співпраця з державою-агресором (у т.ч. через незаконні органи, які створюються на окупованій території).

Усі чотири наведені ознаки дають (хоча іноді і недостатню) можливість відмежувати діяння від тих, що передбачені у статтях 111 та 436-2 КК.

Форми, в яких вчинюються діяння, передбачені ч. 1 ст. 111-1 КК:

1) публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України;

2) публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

Значення деяких термінів, застосованих у ч. 1 ст. 111-1 КК:

1) громадянин України – особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України, і громадянство якої не було припинено відповідно до законодавства України (датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України; відсутність такого Указу є свідченням перебування відповідної особи в громадянстві України);

2) публічне заперечення – спростовування, виправдання або применшування, спрямоване до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою ЗМІ (див. п. 1 примітки до ст. 111-1 КК; вжите в ній слово «зокрема» означає, що можуть бути й інші форми, наприклад, публічний виступ);

3) збройна агресія – те саме, що і військова агресія або агресія, визначення якої наведене у міжнародному документі «Визначення агресії», затвердженому резолюцією 3314 (XXIX) Генеральної асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р. Факт вчинення військової агресії закріплено в Указі Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022: «У зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України…»;

4) публічні заклики – схиляння, вимагання до певної діяльності, спрямоване на невизначене коло осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою ЗМІ (див. п. 1 примітки до ст. 111-1 КК; вжите в ній слово «зокрема» означає, що можуть бути й інші форми, наприклад, публічний виступ);

5) співпраця (в контексті «публічні заклики до співпраці») – спільна праця саме для досягнення спільної мети – спричинити шкоду державі Україна, її патріотам чи союзникам. Тому заклики до робіт з прибирання житлової території не охоплюються цим складом;

6) підтримка рішень та/або дій (в контексті «публічні заклики до підтримки рішень та/або дій») – підтримка рішення чи дії, спрямованого на шкоду державі Україна, її патріотам чи союзникам. Тому публічний заклик громадянина України до обміну полоненими не є кримінальним правопорушенням. Такі публічні заклики слід відрізняти від публічних закликів до проведення незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території (ч. 5 ст. 111-1 КК) за правилами про загальну і спеціальну норми;

6) держава-агресор – РФ (див.: постанова ВР від 27.01.2015 р. №129-VIII «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. №64/2022, затверджений Законом від 24.02.2022 р.).;

7) тимчасово окуповані території Українитериторії, тимчасово окуповані державою-агресором;

  • території, тимчасово окуповані до 24 лютого 2022 р.: територія АРК та окуповані райони у Донецькій та Луганській областях (див. ст. 3 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 р. №1207-VII, Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 р. №2268-VIII та Указ Президента «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» від 7 лютого 2019 р. №32/2019);
  • після 24 лютого 2022 р., у т.ч. ті, які були тимчасово окуповані протягом нетривалого часу.

Тільки на тимчасово окупованій території України (місце вчинення) може бути вчинено кримінальні правопорушення, передбачені частинами 2, 3, 5 і 7 ст. 111-1 КК.

Відмежування від інших кримінальних правопорушень

Слід відмежовувати публічні заклики до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України (ч. 1 ст. 111-1 КК) від публічних закликів до зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України (ст. 110 КК). Якщо публічні заклики передбачають і те, і те (наприклад, не визнається державний суверенітет України на території ОРДЛО і пропонується змінити межі території України), то діяння слід кваліфікувати за сукупністю. Але можуть мати місце заклики змінити межі території України, при цьому території ОРДЛО проголосити автономіями України, тобто фактично державний суверенітет України над ними визнати, – тоді діяння слід кваліфікувати тільки за ст. 110 КК.

Слід відмежовувати публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України (ч. 1 ст. 111-1 КК) від заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, заперечення тимчасової окупації частини території України (ч. 1 ст. 436-2 КК) та виготовлення, поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році (ч. 2 ст. 436-2 КК) – за такими ознаками:

  • у ч. 1 ст. 111-1 обов’язковою ознакою є публічність заперечення, а в ст. 436-2 КК заперечення може бути і не публічним;
  • у ч. 1 ст. 111-1 спеціальний суб’єкт – громадянин України, а в ст. 436-2 КК суб’єкт загальний;
  • відповідно до ч. 1 ст. 111-1 зазначене заперечення здійснюється в умовах окупації, у формі співпраці з державою-агресором та з метою спричинити шкоду державі Україна, її патріотам чи союзникам.

Тому, якщо громадянин України в умовах окупації, у формі співпраці з державою-агресором та з метою спричинити шкоду державі Україна, її патріотам чи союзникам публічно заперечує здійснення збройної агресії проти України, то діяння слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 111-1, яка передбачає набагато більш м’яке покарання, ніж ст. 436-2 КК. Водночас має місце помилка законодавця, яку треба виправити, адже наведених ознак недостатньо для відмежування цих двох злочинів в усіх випадках.

Форми, в яких вчинюються діяння, передбачені ч. 2 ст. 111-1 КК:

3) добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Значення деяких термінів, застосованих у ч. 2 ст. 111-1 КК:

1) посада, не пов’язана з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій:

а) посада службової особи, пов’язана з виконанням контрольно-ревізійних чи реєстраційних функцій, або

б) посада службової особи – представника влади, крім посад, зазначених в ч. 7 ст. 111-1 КК;

2) незаконний орган влади – квазі-орган державної влади чи квазі-орган місцевого самоврядування, створений на тимчасово окупованій території, який не передбачений законами України (комендатура, міліція, народний суд, мерія тощо);

3) добровільне зайняття посади – зайняття посади з власного бажання, без фізичного та психічного примусу.

Не може настати відповідальність за ст. 111-1 КК за добровільне:

а) зайняття посади в органі державної влади чи орган місцевого самоврядування, який був створений ще до моменту окупації (наприклад, посади у виконавчому комітеті міської ради). Проте, це діяння може бути кваліфіковане за ст. 111 КК як державна зрада у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або надання іноземній державі або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;

б) виконання роботи, яка не пов’язана із заняттям посади (лікар, фармацевт, працівник житлово-комунальної сфери, пожежник, працівник ритуальної служби чи кладовища, адвокат тощо). Тут слід згадати ст. 40 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, де зазначається, що громадян держави-супротивниці можна залучати лише до таких видів примусових робіт, виконання яких є необхідним для забезпечення продуктів харчування, житла, одягу, транспорту та здоров’я людей і які не є безпосередньо пов’язаними з проведенням воєнних операцій. Хоча ці роботи в Конвенції названі примусовими, вони можуть виконуватися і добровільно, принаймні без застосування фізичного чи психічного насильства.

Фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, передбачених ст. 111-1 КК, відповідно до статей 39 і 40 КК).

Наприклад, якщо міського голову затримано представниками держави-агресора і він публічно закликав громадян України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, то такі його дії не є кримінальним правопорушенням за умови, що вони були вчинені під безпосереднім впливом:

а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування – в розумінні ст. 127 КК, тобто спричинення сильного фізичного болю, побої, мучення тощо з певною метою);

б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов:

  • такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави,
  • цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами та
  • при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток – шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов’язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.

Форми, в яких вчинюються діяння, передбачені ч. 3 ст. 111-1 КК:

4) здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти з метою сприяння:

  • здійсненню збройної агресії проти України,
  • встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України,
  • уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України;

5) дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.

Значення деяких термінів, застосованих у ч. 3 ст. 111-1 КК:

1) пропаганда – виступ із закликом чи роз’ясненням, змістом яких є те, ніби:

  • збройної агресії немає;
  • окупація – це добре або її також немає;
  • відповідальності за окупацію не буде;

2) дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти, – підготовка хоча б одного проєкту такого стандарту освіти або його затвердження, або початок проведення заняття за таким стандартом;

3) стандарт освіти – це вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувача освіти відповідного рівня – початкової, середньої, професійно-технічної, вищої тощо (наприклад, див. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. №1392);

4) заклад освіти – юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність (початкова школа, гімназія, ліцей, коледж, інститут, університет тощо).

Відмежування від інших кримінальних правопорушень

Слід відмежовувати злочин, передбачений ч. 3 ст. 111-1 КК, у формі пропаганди з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України від злочину, передбаченого ст. 436 КК, у формі публічних закликів до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту, за такими ознаками:

  • у ст. 436 КК йдеться про агресивну війну взагалі, а не про конкретну війну в Україні, яка йде зараз;
  • у ст. 111-1 КК йдеться про пропаганду тільки в закладі освіти;
  • у ст. 436 КК не йдеться про окупацію.

Форми, в яких вчинюються діяння, передбачені ч. 4 ст. 111-1 КК:

6) передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора;

7) провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Застосування слів «та/або» між цими двома формами означає і можливість поєднання двох дій в одній формі.

Значення деяких термінів, застосованих у ч. 4 ст. 111-1 КК:

1) незаконне воєнізоване формування – формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова, стройова чи фізична підготовка (див. п. 1 примітки до ст. 260 КК). Особливістю у ч. 4 ст. 111-1 КК є те, що зазначене формування створене на тимчасово окупованій території або є воєнізованим формуванням держави-агресора. На відміну від збройного формування воєнізоване формування не має на озброєнні придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї – причиною цього може бути нестача такої зброї або відсутність необхідності в ній через те, що формування виконує не бойові, а іншого характеру завдання (пропагандистська чи інша інформаційна діяльність, діяльність в кіберсфері, пошук українських патріотів тощо);

2) незаконне збройне формування – воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю (див. п. 2 примітки до ст. 260 КК). Особливістю у ч. 4 ст. 111-1 КК є те, що зазначене формування створене на тимчасово окупованій території або є збройним формуванням держави-агресора;

3) передача матеріальних ресурсів:

  • оплатне (збут) чи безоплатне відчуження речі (див. ЦК) – її продаж, обмін, дарування, використання як засобу платежу, надання в борг чи в рахунок покриття боргу, для використання тощо;
  • виконання робіт;
  • надання послуг.

Передача товарів (предметів) гуманітарної допомоги, благодійних пожертв, безоплатної допомоги незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, вчинена з метою отримання прибутку та у значному розмірі, кваліфікується за ч. 4 ст. 111-1 і водночас за ст. 201-2 КК;

4) провадження господарської діяльності – діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, у т.ч. без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) (див. ст. 3 ГК).

Суб’єктом злочину у формі провадження господарської діяльності може бути тільки особа, яка здійснює господарську діяльність як ФОП або як керівник чи інша службова особа підприємства. Продавець, водій, охоронець, вантажник – не є суб’єктами цього злочину;

5) слова «у взаємодії з державою-агресором» означають провадження господарської діяльності за договорами з органами влади держави-агресора, державними чи комунальними підприємствами (в яких частка держави чи громади становить 50+ відсотків), створеними за законодавством РФ.

Форми, в яких вчинюються діяння, передбачені ч. 5 ст. 111-1 КК:

8) добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора;

9) добровільне обрання до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційної адміністрації держави-агресора;

10) участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території;

11) публічні заклики до проведення незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.

Значення деяких термінів, застосованих у ч. 5 ст. 111-1 КК:

1) добровільне зайняття посади – те саме, що в ч. 2 ст. 111-1 КК;

2) посада, пов’язана з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій,– посада, пов’язана з керівництвом діяльністю підлеглих осіб або розпорядженням матеріальними ресурсами;

3) незаконний орган влади – те саме, що в ч. 2 ст. 111-1 КК;

4) добровільне обрання – зайняття посади в результаті виборів, яке здійснене з власного бажання, без фізичного та психічного примусу;

5) участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів– участь як члена виборчої комісії чи комісії з референдуму хоча б в одних виборах чи одному референдумі. Слово «та» – єднальний сполучник, що означає необхідність участі і в організації, і в проведенні виборів чи референдуму. Тому участь лише як кандидата на посаду, спостерігача від кандидата, агітатора, а тим більше виборця, яка не передбачає організації, може кваліфікуватися за цією частиною ст. 111-1 КК лише за ознакою «публічні заклики до проведення виборів чи референдуму», якщо вони мали місце;

6) організаціявлаштування, забезпечення, налагоджування, упорядкування чогось, спрямування на щось, згуртування, мобілізація інших навколо певної ідеї;

7) проведенняздійснення, реалізація чогось;

8) публічні заклики – те саме, що в ч. 1 ст. 111-1 КК.

Форми, в яких вчинюються діяння, передбачені ч. 6 ст. 111-1 КК:

12) організація та проведення заходів політичного характеру;

13) здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради;

14) активна участь у заходах політичного характеру.

Значення деяких термінів, застосованих у ч. 6 ст. 111-1 КК:

1) організація та проведення – те саме, що в ч. 5 ст. 111-1 КК;

Слово «та» – єднальний сполучник, що означає необхідність участі і в організації, і в проведенні заходів. Тому участь лише в організації або лише в проведенні відповідних заходів не створює складу цього злочину. Проте, за наявності підстав може кваліфікуватися за цією частиною ст. 111-1 КК за ознаками «здійснення інформаційної діяльності» або «активна участь у заході»;

2) заходи політичного характеру:

  • з’їзди, збори, мітинги, походи, демонстрації, конференції, круглі столи (див. п. 2 примітки до ст. 111-1 КК);
  • слово «тощо» означає інші подібні заходи (пікетування, симпозіум, колоквіум, вебінар, семінар, конференція, тренінг, переговори). Цей перелік не є вичерпним;

3) інформаційна діяльність – створення інформації, збирання інформації, одержання інформації, зберігання інформації, використання інформації та поширення інформації (див. п. 3 примітки до ст. 111-1 КК);

4) активна участь – виступ, участь в дискусії, систематичні вигуки у гучномовець, схиляння до більшої активності інших учасників заходу, роздавання плакатів тощо. Одна лише присутність на заході, навіть з плакатом, є простою участю.

Зазначені заходи та діяльність можуть проводитися як на тимчасово окупованій території України, так і на іншій території України або за межами її території. Якщо вони проводяться за межами України, то незалежно від суб’єкта злочину – є він громадянином України чи іноземцем, кримінальна відповідальність однак настає (див. статті 6–8 КК).

Участь в переговорах як члена делегації не розглядається як організація та проведення заходів політичного характеру чи як здійснення інформаційної діяльності, якщо така участь здійснювалась за дорученням уповноваженої службової особи відповідно до законодавства.

Сепаратні ж переговори мають тягнути відповідальність за ч. 6 ст. 111-1 КК і є закінченим злочином з моменту початку їх проведення – як створення, зберігання та використання відповідної інформації.

Відмежування від інших кримінальних правопорушень

 «Здійснення інформаційної діяльності» у формі збирання інформації та її поширення має кваліфікуватися за ст. 114 КК як «збирання з метою передачі або передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей»,– якщо йдеться про державну таємницю і ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, або за ст. 111 КК,– якщо ці дії вчинені громадянином України.

Передачу або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що становлять службову інформацію у сфері оборони країни, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства слід кваліфікувати за ст. 330 КК, а незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу – за ст. 182 КК.

Форми, в яких вчинюються діяння, передбачені ч. 7 ст. 111-1 КК:

15) добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території;

16) добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора;

17) надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Значення деяких термінів, застосованих у ч. 7 ст. 111-1 КК:

1) добровільне зайняття посади – те саме, що в ч. 2 ст. 111-1 КК;

2) посада в незаконних судових або правоохоронних органах – посада хоча б в одному із таких органів, що створений під час окупації, яка передбачає діяльність як судді або як працівника правоохоронного органу (в розумінні ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).

Зайняття посади помічника судді, судового розпорядника, іншої посади в апараті суду, прокуратури тощо, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 111-1 КК як зайняття посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій;

3) добровільна участь – те саме, що в ч. 2 ст. 111-1 КК;

4) незаконне збройне чи воєнізоване формування – те саме, що в ч. 4 ст. 111-1 КК;

5) надання допомоги у веденні бойових дій – корегування вогню, риття окопів, будівництво укріплень, надання інформації щодо влучення в цілі тощо.

Відмежування від інших кримінальних правопорушень

Злочини, передбачені ч. 7 ст. 111-1 КК, слід відмежовувати від надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (ст. 111 КК). Ознаки для відмежування, характерні для ч. 7 ст. 111-1 КК:

  • в умовах окупації (у ст. 111 КК – не обов’язково);
  • у формі співпраці з державою-агресором (у ст. 111 КК допомога може бути ініціативною, лише з однієї сторони, навіть анонімною);
  • представниками населення держави (у ст. 111 КК – тільки громадянами України);
  • з метою спричинити шкоду державі Україна, її патріотам чи союзникам (у ст. 111 КК – тільки державі Україна).

Надання допомоги у виді надання інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, переміщення, рух або розташування військових формувань України, за можливості їх ідентифікації на місцевості, слід кваліфікувати за статтею 114-2 КК.

Від переходу на біг ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту як форми державної зради (ст. 111 КК) слід відмежовувати добровільну участь громадянина України в збройних формуваннях держави-агресора. Ознаки для відмежування, характерні для цієї форми злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК:

  • в умовах окупації (у ст. 111 КК – не обов’язково);
  • з метою спричинити шкоду державі Україна, її патріотам чи союзникам (у ст. 111 КК – тільки державі Україна).

Отже, в обох наведених ситуаціях відмежування провести складно і навряд чи можна наполягати, що норма ч. 7 ст. 111-1 КК є спеціальним законом, а норма ст. 111 КК – загальним. Якщо перехід на біг ворога відбувся в умовах воєнного стану і водночас в умовах воєнного стану з метою спричинити шкоду державі Україна, то діяння охоплюється і ст. 111, і ч. 7 ст. 111-1 КК.

Закон, який змінив редакцію ст. 111 КК, був прийнятий пізніше, але набрав чинності раніше, ніж закон, яким КК було доповнено статтею 111-1 КК. Тут слід згадати, що на сьогодні порядок вирішення темпоральних та інших колізій законом не вирішено. Але у ч. 4 ст. 58 («Подолання колізій під час застосування нормативно-правового акта») проєкту Закону «Про правотворчу діяльність» (реєстр. №5707 від 25.06.2021 р.), прийнятого 16.11.2021 р. за основу, передбачено, що у разі виявлення колізії між положеннями різних нормативно-правових актів, які мають однакову юридичну силу, застосовуються положення нормативно-правового акта, що набрав чинності пізніше. Це положення ґрунтується на юридичній традиції.

Таким чином, оскільки обидва цих закони регулюють одне питання, а злочин, передбачений ч. 7 ст. 111-1 КК, є менш тяжким, то відповідно до правил, визначених у ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК, застосуванню підлягає більш новий закон, тобто ч. 7 ст. 111-1 КК.

Також слід відмежовувати:

а) добровільну участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, від злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260 КК, тобто від участі у складі відповідних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян;

б) надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти військових формувань України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, – від злочину, передбаченого ч. 3 ст. 260 КК (у цій статті йдеться не про допомогу у веденні бойових дій, а про фінансування відповідних формувань, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки).

Нарешті, слід враховувати, що фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах кваліфікується за ч. 1 ст. 447 КК, а участь найманця у збройному конфлікті – за ч. 2 ст. 447 КК. Визначення найманця міститься в примітці до ст. 447 КК.

Застосування слів «а також» в реченні «добровільне зайняття посади…, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів…» – традиційна помилка законодавця, який вживає єднальний сполучник замість розділового. Треба враховувати, що законодавець це робить постійно з 1991 року і таке вживання сполучника «а також» стало правилом, яке не заперечувалось ані судами, ані ніким іншим, крім науковців.

Форми, в яких вчинюються діяння, передбачені ч. 8 ст. 111-1 КК:

18) вчинення особами, зазначеними у частинах п’ятій – сьомій цієї статті, дій або прийняття рішень, що призвели до загибелі людей або настання інших тяжких наслідків.

Значення деяких термінів, застосованих у ч. 8 ст. 111-1 КК:

1) загибель людейзагибель двох чи більше людей. Якщо йдеться про загибель однієї людини, то це діяння слід кваліфікувати за частинами 1–7 ст. 111-1 і ч. 1 ст. 119 КК;

2) тяжкі наслідки – це тільки майнова шкода, яка в 1000 і більше разів перевищує нмдг (див. п. 4 примітки до ст. 111-1 КК).

Попри те, що у ч. 8 ст. 111-1 КК йдеться про «інші тяжкі наслідки», жодних тяжких наслідків, крім загибелі людей і майнової шкоди вона не передбачає. Це прямо випливає з редакції п. 4 примітки до цієї статті.

Частину 8 ст. 111-1 КК взагалі застосовувати неможливо через допущену законодавцем помилку: у цій частині не вказано, які саме діяння повинні спричинити зазначені наслідки.

Покарання за злочини, передбачені ст. 111-1 КК:

1) якщо особа станом на момент вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1–8 ст. 111-1 КК, необіймає жодної певної посади і не займається певною діяльністю, то суд може встановити відповідну заборону «на майбутнє» – не обіймати певної посади і не займатися певною діяльністю протягом встановленого судом строку;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю до неповнолітніх може бути застосоване виключно як додаткове покарання. Отже, може виникнути ситуація, коли неповнолітньому у віці від 16 до 18 років за кримінальний проступок, передбачений частинами 1 або 2 ст. 111-1 КК, суд не зможе застосувати жодного виду покарання. В цій ситуації суду залишається лише звільнити особу від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК;

3) система покарань, передбачена частинами 1–8 ст. 111-1 КК, загалом викликає здивування: чому за одні прояви колабораціонізму передбачене покарання у виді, скажімо, позбавлення волі на строк до 3 років, а за інші – від 12 до 15 років.

Звільнення від кримінальної відповідальності

У ст. 111-1 КК немає положення, подібного до ч. 3 ст. 111 КК: «Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він 1)на виконання злочинного завдання… ніяких дій не вчинив і 2)добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання», або ч. 6 ст. 260 КК: «Звільняється від кримінальної відповідальності за цією статтею особа, яка перебувала в складі зазначених у цій статті формувань, за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона 1)добровільно вийшла з такого формування і 2)повідомила про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування».

Але у ст. 17 ККпередбачена добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні, яка має такі ознаки:

а) добровільність («за своєю волею») припинення особою готування до кримінального правопорушення або замаху на нього;

б) остаточність цього припинення;

в) усвідомлення особою можливості доведення такого правопорушення до кінця.

Тому у випадках, коли будь-яке кримінальне правопорушення, передбачене частинами 1–8 ст. 111-1 КК, було перерване на стадії готування чи замаху і мала місце добровільна відмова, особа не підлягає кримінальній відповідальності (крім ситуацій, коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого кримінального правопорушення).



Вам може бути цікаво