Щотижневий аналіз 22 – 28 лютого 2023 рокy
Щотижневий аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції та ін.
Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua.
Перебіг конкурсного відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду за квотою зʼїзду суддів
Подія
Паралельно з конкурсний відбором кандидатур на посаду судді Конституційного Суду на три вакансії за квотою Парламенту, Рада суддів проводить аналогічний конкурс на дві вакансії за квотою зʼїзду суддів.
Оцінка експертів ЦППР
Станом на сьогодні у Конституційному Суді України існує 5 вакансій, зокрема 2 вакансії за квотою з’їзду суддів.
23 січня 2023 р. відповідно до положень Закону «Про Конституційний Суд України» Рада суддів України оголосила про початок конкурсу для відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України (рішення № 4). Документи для участі у конкурсі з відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України приймалися до 03 лютого 2023 року 24 год. 00 хв. Крім того, в рішенні № 4 Ради суддів містилися рекомендації з оформлення та подання документів особами, які виявили намір зайняти посаду судді Конституційного Суду України, для участі в конкурсі.
14 лютого на офіційному вебсайті Ради суддів було оприлюднено:
- список 13 кандидатів на посаду судді Конституційного Суду;
- електронні версії документів вищезгаданих кандидатів.
Таким чином, на дві вакансії від з’їзду суддів претендують такі кандидати:
- Бичков І.Г. – суддя Ковпаківського районного суду м. Суми;
- Волкова О.І. – суддя Южноукраїнського міського суду Миколаївської області;
- Галамай О.З. – суддя Господарського суду Львівської області;
- Євграфова Є.П. – суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ;
- Коровайко О.І. – голова Херсонського апеляційного суду;
- Корунчак Л.А. – в.о. доцента кафедри загальноправових та соціально- гуманітарних дисциплін Херсонського факультету Одеського державного університету внутрішніх справ;
- Овсієнко А.А. – суддя у відставці Волинського апеляційного суду;
- Олійник А.С. – суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду;
- Панченко Н.Д. – суддя Київського окружного адміністративного суду;
- Печений О.П. – асистент, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого;
- Прокопенко О.Б. – суддя Великої Палати Верховного Суду;
- Радутний О.Е. – доцент кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого;
- Яновська О.Г. – суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, суддя-спікер.
Станом на сьогодні Рада суддів ще не ухвалила рішення про (не)допуск цих кандидатів до участі у конкурсі.
ЦППР нагадує, що 25 січня Президент Венеційської комісії надіслала офіційного листа Голові Верховної Ради Руслану Стефанчуку, в якому, зокрема, було сказано, що Венеційська комісія не може делегувати одного члена до Дорадчої групи експертів (ДГЕ) відповідно до Закону № 2846-IX, доки Україна не виконає вимоги Венеційської комісії відповідно до її висновку CDL-AD(2022)054 (див. аналіз експертів ЦППР «Лист Президента Венеційської комісії до Голови Верховної Ради України. Оцінка експертів»).
Крім того, Рада суддів також все ще не призначила кандидата до першого складу ДГЕ.
ЦППР продовжує здійснювати моніторинг процесу проведення конкурсного відбору суддів КСУ.
Посилення відповідальності за корупцію в умовах воєнного стану. Чи достатньо самих змін до Кримінального кодексу?
Подія
17 і 22 лютого у Верховній Раді зареєстровані проєкти двох законів з майже однаковими назвами – «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення кримінальної відповідальності за корупційні злочини, вчинені в умовах воєнного або надзвичайного стану» (реєстраційний №9029, ініціатори законопроєкту народні депутати України Ірина Фріз, Іванна Климпуш-Цинцадзе та ін.) (далі – ПЗ 9029/Фріз) і «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за корупційні злочини, вчинені під час воєнного або надзвичайного стану» (реєстраційний №9049, ініціатор законопроєкту народний депутат України Георгій Мазурашу) (далі – ПЗ 9049/Мазурашу).
Оцінка експертів ЦППР
Назва обох законопроєктів свідчать про те, що другий з них є альтернативним першому. Нагадаємо, що згідно зі статтями 100 і 110 Регламенту Верховної Ради України альтернативними вважаються законопроекти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторюють за суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільних відносин. При цьому альтернативні законопроєкти розглядаються, як правило, в порядку черговості їх внесення. Але якщо ж законопроєкт не зареєстрований як альтернативний, то це правило на нього не поширюється.
Що стосується змісту ПЗ 9029/Фріз, то він, одним словом, у цілому є прийнятним.
Ним пропонується доповнити низку статей КК України щодо корупційних кримінальних правопорушень (статті 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 368-5, 369 і 369-2) обтяжуючою ознакою «те саме діяння, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану». Відповідно, у разі вчинення в таких умовах корупційного кримінального правопорушення суду надається повноваження призначити більш суворий вид чи розмір покарання, ніж за аналогічне кримінальне правопорушення, вчинене в мирний час.
ПЗ 9029/Фріз містить деякі вади.
Зокрема, на відміну від всіх інших статей, де ознакою «те саме діяння, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану», послідовно пропонується доповнити останню частину статті, у ст. 365-2 КК цією ознакою чомусь доповнюється частина 2, а не 3. Це нелогічно.
У разі повторного, вчиненого за попередньою змовою групою осіб та в умовах воєнного або надзвичайного стану підкупу працівника (ч. 2 ст. 354 КК), а також одержання ним неправомірної вигоди мінімальне покарання, порівняно з іншими схожими діяннями, виглядає не пропорційним – штраф, відповідно, 4250 і 8500 гривень. Зіставимо: розмір мінімального штрафу за зловживання повноваженнями, вчинене службовою особою юридичної особи приватного права в умовах воєнного або надзвичайного стану, є у 8–16 разів вищим (68000 гривень). Загалом санкції всіх статей КК України про корупційні злочини потребують приведення в обґрунтовану систему.
Утім, ці вади можна виправити перед розглядом законопроєкту у другому читанні.
Зміст ПЗ 9049/Мазурашу важко визнати альтернативним. Цей законопроєкт швидше можна назвати пародією на ПЗ 9029/Фріз, а юридична неграмотність його авторів може бути ілюстрацією на лекціях із правотворчої діяльності.
Насамперед, увагу слід звернути на спробу внести зміну до статті КК України, яку ще у 2019 році Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України, внаслідок чого вона є не чинною.
А непропорційність санкцій у цьому законопроєкті є викликом для усієї системи Кримінального кодексу – покарання за певні службові зловживання, які хоча й обурюють суспільство, але не спричиняють тяжкої чи навіть значної шкоди, пропонується зробити набагато суворішими, ніж навіть за умисне вбивство людини, вчинене за сукупності обтяжуючих ознак, за терористичний акт з людськими жертвами, геноцид та інші особливо тяжкі злочини.
До того ж покарання за корупційні злочини, вчинені під час воєнного або надзвичайного стану, автори ПЗ 9049/Мазурашу пропонують зробити безальтернативним – довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Це суперечить, як мінімум, вимогам статей 8, 21, 24, 61 Конституції України, а також положенням ст. 65 Кримінального кодексу щодо загальних засад призначення покарання.
Є й інші вади ПЗ 9049/Мазурашу, яким не варто приділяти увагу з огляду на те, що достатньо названих, аби профільний комітет Верховної Ради мав підстави просити ініціатора законопроєкту відкликати його.
Наостанок зазначимо, що обидва законопроєкти виходять з наївного припущення, ніби просте збільшення покарання за корупційний чи будь-який інший злочин здатне хоча б якось стримати осіб, які їх вчиняють. Адже злочини вчиняються з розрахунком на те, що особи не будуть викриті в їх скоєнні, а якщо і будуть викриті, то зможуть уникнути кримінальної відповідальності або «вирішити питання» про не притягнення до неї чи про незастосування до них покарання чи про застосування максимально легкого покарання тощо.
Статистичні дані це яскраво підтверджують.
Так, у 2022 році було направлено до суду з обвинувальним актом 1299 проваджень про корупційні злочини, передбачені статтями 364, 368 і 369 КК України, при тому, що обліковано було 4714 таких злочинів.
За оцінками кримінологів, рівень латентності корупційних злочинів в Україні становить не менше 90-99%.
Таким чином, не менше 4200–4700 відповідних корупційних злочинів залишились невиявленими, а ще близько 3400 (майже ¾) заяв і повідомлень про такі виявлені злочини «не підтвердилися».
Засуджено ж у 2022 році за вказані злочини було 919 осіб, а стосовно 134 осіб провадження судом були закриті. Зрештою майже до 96% засуджених осіб застосовано штраф (як правило, в розмірі 17000 гривень) або інший вид покарання, не пов’язаний з позбавленням волі, а ще 1% звільнені від покарання.
Для того ж, аби відповідальність за корупційні злочини була максимально невідворотною, необхідно посилювати НАБУ, САП, ВАКС, НАЗК й АРМА, а також уповноважені підрозділи з питань запобігання та виявлення корупції державних органів, створювати й посилювати спеціалізацію відповідних підрозділів ДБР і Національної поліції, удосконалити кадровий відбір, забезпечити контроль доброчесності та підвищувати кваліфікацію оперативних працівників, слідчих, детективів, прокурорів та суддів, усунути чималі суперечності та інші вади кримінального процесуального, кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення тощо. Але, схоже, законодавці схильні шукати легких відповідей на складні виклики.