Що вас цікавить?

Щотижневий аналіз 07 – 13 грудня 2022 рокy

13.12.2022

Щотижневий аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції та ін.

Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua.



Трьох суддів звільнено з посади судді Конституційного Суду України у звʼязку із поданням ними заяви про відставку


Подія

7 грудня на спеціальному пленарному засіданні Конституційний Суд України розглянув питання щодо звільнення суддів КСУ Ірини Завгородньої, Сергія Саса та Ігоря Сліденка, які були призначені за квотою Верховної Ради України, з посади судді Конституційного Суду України у відставку на підставі поданих ними заяв.

Оцінка ЦППР

Відповідно до Конституції України суддя КСУ призначається на 9 років без права бути призначеним повторно (частина шоста статті 148), а однією із підстав для звільнення судді КСУ з посади є подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини другої статті 149-1). Рішення про звільнення з посади судді КСУ ухвалюється щонайменше двома третинами від конституційного складу КСУ (частина третя статті 149-1). Суддя КСУ може подати заяву про відставку за наявності стажу на посаді судді КСУ щонайменше 4 роки (частина друга статті 21 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Сергій Сас та Ігор Сліденко були призначені 13 березня 2014 року і в той же день набули повноважень суддів КСУ, склавши присягу на пленарному засіданні ВРУ, а Ірина Завгородня — 20 вересня 2018 року і набула повноважень судді КСУ 24 вересня 2018 року, склавши присягу на спеціальному пленарному засіданні КСУ.

Таким чином, станом на сьогодні в КСУ існує 5 вакатних місць суддів КСУ: три вакансії за квотою ВРУ, а також дві вакансії за квотою зʼїзду судді, які все ще незаповнені (після звільнення суддів КСУ у відставку 17 вересня 2019 року та 26 квітня 2022 року).

ЦППР закликає ВРУ оперативно ухвалити законопроєкт № 7662 щодо удосконалення порядку відбору кандидатур на посаду судді КСУ, врахувавши рекомендації Венеційської комісії (CDL-PI(2022)046), а також пропозиції ЦППР (аналітичний бріф від 17.11.2022 р., заява від 29.11.2022 р.) до цього законопроєкту, оскільки ухвалення та впровадження законодавства щодо процедури відбору суддів КСУ, включаючи процес попереднього відбору на основі оцінки їх доброчесності та професійних навичок, відповідно до рекомендацій Венеційської комісії, є однією із рекомендацій Європейської комісії в контексті набуття Україною статусу кандидата на членство у ЄС.

ЦППР наголошує, що як призначення суддів КСУ без проведення відповідного відбору на конкурсних засадах, так і зволікання з призначенням суддів КСУ на ці вакантні посади є однаково неприпустимими.


У Кримінальному кодексі України слід передбачити відповідальність за невиконання санкцій, яка згодом має бути адаптована до майбутнього законодавства ЄС, яке наразі оновлюється


Подія

28 листопада Рада Європейського Союзу одноголосно прийняла рішення додати порушення обмежувальних заходів до списку злочинів, включених до Договору про функціонування ЄС. Відповідну пропозицію щодо цього було надано Європейською комісією ще 25 травня.

Таким чином, зроблено перший крок до криміналізації такого діяння, як порушення обмежувальних заходів ЄС. Другим кроком має бути підготовка Європейською комісією проєкту директиви ЄС, яка міститиме мінімальні правила щодо визначення відповідного злочину і покарання за нього. Нарешті, цей проєкт директиви повинен бути обговорений і прийнятий Радою та Європейським парламентом.

В рішенні Ради ЄС згадано, що згідно з національним законодавством більшості держав-членів Європейського Союзу порушення обмежувальних заходів або санкцій ЄС (а в деяких державах – санкцій ООН і ЄС) вже зараз кваліфікується як злочин. При цьому деякі держави передбачили широке формулювання складу злочину – як «порушення правил», а інші визначили більш детальні положення і навели список заборонених дій; одні держави пов’язали кримінальну караність з тяжкістю діяння («серйозний характер»), другі – з кількісним параметром («розмір шкоди»), треті – з умислом або грубою необережністю.

Проте, той факт, що держави-члени мають різні визначення цього злочину і різні покарання за нього, не сприяє єдності мети ЄС щодо захисту міжнародного миру і безпеки.

Тому існує потреба в спільних діях на рівні ЄС. При цьому необхідно забезпечити принципи законності і пропорційності злочинів та покарань, закріплені у ст. 49 Хартії основних прав Європейського Союзу, а також вимоги точності, ясності та зрозумілості кримінального закону.

Відомо, що за межами тисячокілометрового фронту в Україні розгорається економічний конфлікт небачених масштабів, коли західні країни намагаються скалічити російську економіку вартістю $1,8 трлн. за допомогою нового арсеналу санкцій. Ефективність цього ембарго має ключове значення для закінчення війни в Україні. При цьому, як виявляється, зброя санкцій має вади. Якраз найбільша вада у тому, що повного або часткового ембарго дотримуються не всі.

Тому в рішенні Ради ЄС підкреслено, що порушення обмежувальних заходів ЄС є особливо тяжким злочином, оскільки він посилює загрозу міжнародному миру і безпеці, підриває підтримку демократії, верховенства права і гуманітарного права, може спричинити значну економічну, соціальну, екологічну та іншу шкоду. Через такі порушення фізичні й юридичні особи, активи яких заморожені або діяльність яких обмежена, можуть знову отримати можливість підтримувати режими, які піддані обмежувальним заходам. Так само відповідні гроші можуть дозволити режимам, на які націлені обмежувальні заходи, витрачатися на придбання озброєнь, за допомогою яких вони вчинюють свої злочини.

Оцінка ЦППР

Стаття 83 Договору про функціонування Європейського Співтовариства (в редакції Лісабонського договору 2007 р.) передбачає, що Європейський Парламент та Рада за допомогою директив можуть встановити мінімальні правила щодо визначення кримінальних злочинів та санкцій у сфері особливо тяжкої злочинності транскордонного змісту, що випливає з природи або наслідків таких злочинів або з особливої необхідності спільно боротися проти них.

До сфери такої злочинності наразі належать лише: тероризм, торгівля людьми та сексуальна експлуатація жінок і дітей, незаконна торгівля наркотиками, незаконна торгівля зброєю, відмивання грошей, корупція, підробка платіжних засобів, комп’ютерні злочини та організована злочинність.

Проте, ця ж стаття дозволяє Раді, залежно від тенденцій розвитку злочинності, ухвалювати рішення, що визначає інші сфери злочинності згідно з критеріями, визначеними у ст. 83. До цих критеріїв належить, як встановила Європейська комісія, і обхід санкцій ЄС.

Також треба згадати статтю 215 Договору про функціонування Європейського Співтовариства. Згідно з нею Рада може приймати обмежувальні заходи щодо фізичних та юридичних осіб чи груп осіб в частині припинення або скорочення, частково чи повністю, економічних або фінансових відносин з однією чи кількома третіми сторонами. Такі заходи застосовуються за географічною чи тематичною ознакою на підставі рішення Ради щодо обмежувальних заходів, яке приймається відповідно до ст. 29 Договору. Передбачено, що держави-члени повинні мати ефективні, співмірні і стримуючі санкції за порушення правил Ради щодо обмежувальних заходів.

Таким чином, у середньостроковій перспективі Рада та Європейський парламент приймуть відповідну директиву.

Згідно з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, Європейським Співтовариством з атомної енергії й їхніми державами-членами передбачене співробітництво між Україною та ЄС у сфері кримінального права щодо боротьби зі злочинністю (ст. 22). Як кандидат в члени ЄС Україна повинна адаптувати національне законодавство до законодавства ЄС, у тому числі у майбутньому повинна буде імплементувати в своє національне законодавство згадану директиву – після її прийняття.

Однак, це не заважає вже зараз розробити і прийняти зміни до Кримінального кодексу України (КК України), які передбачили б відповідальність за обхід санкцій, накладених відповідно до законодавства України.

Закон України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року №1644-VII згадує чимало видів спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів. Щодо більшості існують і спокуса, і можливість їх обійти. Йдеться, зокрема, про:

– блокування активів або їх стягнення в дохід держави;

– обмеження торговельних операцій;

– обмеження чи припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

– запобігання виведенню капіталів за межі України;

– зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань;

– анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів;

– заборона участі у приватизації, оренді державного майна;

– заборона користування радіочастотним ресурсом України;

– обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж;

– заборона здійснення публічних та оборонних закупівель;

– заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів;

– припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки;

– заборона збільшення розміру статутного капіталу;

– припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм;

– заборона передання технологій чи прав на об’єкти права інтелектуальної власності;

– заборона на набуття у власність земельних ділянок.

При цьому лише рішення щодо стягнення в дохід держави активів приймається судом – тож за його умисне невиконання може настати кримінальна відповідальність за ст. 382 КК України «Невиконання судового рішення». Рішення ж щодо застосування інших обмежувальних заходів приймаються Радою національної безпеки та оборони України, вводяться в дію указом Президента України та затверджуються постановою Верховної Ради України – і відповідальність за їх невиконання КК України не передбачає.

Рішення щодо примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів (також своєрідна санкція), відповідно до Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», приймається Радою національної безпеки і оборони України та вводиться в дію указом Президента України – і відповідальність за його невиконання КК України також не передбачає.

Відтак, доцільно доповнити розділ ХV КК України «Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів» КК України статтею, яка передбачатиме відповідальність за умисне порушення службовою особою або особою, яка надає публічні послуги, передбаченого законом спеціального економічного чи іншого обмежувального заходу або заходу у вигляді примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів.

Як обтяжуючу обставину слід визначити вчинення цього злочину службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (пункти 2 і 3 примітки до ст. 368 КК України).