Що вас цікавить?

Політичний аналіз подій 3 – 9 листопада 2020

09.11.2020

Щотижневий політичний аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.

У рубриці “Щотижневий політичний аналіз” подана вся щотижнева аналітика, здійснювана Центром політико-правових реформ.

Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua.



У парламенті відсутні комплексні рішення для подолання наслідків рішення Конституційного Суду по е-декларуванню. Але є 24 законопроєкти


Подія

Впродовж двох тижнів після ухвалення Конституційним Судом сумнівного рішення №13-р/2020, яке знівелювало заходи держави щодо протидії корупції, до парламенту внесено 24 законопроєкти, зумовлені цим рішенням (тексти законопроєктів №43394343 не оприлюднені на час підготовки матеріалу). Вони пропонують різні варіанти вирішення проблеми, інколи різні рішення пропонуються одними й тими самими суб’єктами.

Нагадаємо, рішенням Конституційного Суду було визнано неконституційними значну частину повноважень НАЗК щодо фінансового контролю, моніторингу способу життя, а також статтю Кримінального кодексу, яка встановлювала відповідальність за завідомо неправдиве декларування (див. докладний аналіз цього рішення.).

Оцінка ЦППР

Законопроєкти можна поділити на три групи:

1)     ті, що пропонують неконституційні рішення;
2)     ті, що пропонують неефективні рішення;
3)     ті, які можуть бути взяті за основу, але потребують доопрацювання.

Під час цього аналізу ми виходимо з того, що рішення Конституційного Суду, попри його суперечливість і нашу незгоду з ним, є обов’язковим для виконання.

Неконституційними є такі пропозиції:

–   визнати законом рішення Конституційного Суду №13-р/2020 нікчемним і таким, що не створює правових наслідків; відновити дію Закону “Про запобігання корупції” та Кримінального кодексу у редакції, що діяла до прийняття цього рішення; припинити повноваження складу Конституційного Суду (Президентський законопроєкт №4288);

–   визнати законом рішення Конституційного Суду №13-р/2020 і №6-р/2019 нікчемними; визнати неконституційним Указ Президента “Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів” від 21 травня 2019 року; визнати нелегітимним припинення достроково повноважень Верховної Ради VIII скликання та призначення позачергових виборів на 21 липня 2019 року, їх результатів, правових наслідків та, відповідно, актів Верховної Ради ІХ скликання; припинити повноваження Верховної Ради ІХ скликання; призначити позачергові вибори народних депутатів (законопроєкт № 4288-1);

–  відновити дію положень Закону «Про запобігання корупції» і Кримінального кодексу, які були визнані неконституційними, в редакціях, що діяли станом на 27 жовтня 2020 року; доручити Кабміну запропонувати зміни, які випливають з рішення Конституційного Суду (законопроєкт № 4304);

–    відновити дію положень законів, визнаних неконституційними (але не більше ніж на один місяць), без поширення їхньої дії на суддів і суддів Конституційного Суду (законопроєкти №№4288-24304-1);

–    відновити положення ст. 366-1 Кримінального кодексу шляхом викладення її в майже тотожній редакції або доповнення новою статтею (366-2) такого ж змісту, або з посиленням санкції (законопроєкти №№430143074310);

–     зменшити бюджетне фінансування Конституційного Суду України (законопроєкт №4308);

–    підняти кворум для засідань Великої палати Конституційного Суду з 12 до 17 суддів (при наявній кількості суддів Конституційного Суду у 15 суддів), що унеможливить прийняття рішень цим органом (законопроєкт №4311);

–     підпорядкувати НАЗК Верховній Раді, вивівши його з виконавчої влади (законопроєкт №4329).

Ці пропозиції не відповідають положенням Конституції про те, що рішення Конституційного Суду є обов’язковими; повноваження суддів Конституційного Суду можуть бути припинені виключно з підстав, визначених Конституцією; Верховна Рада не може мати більше повноважень, ніж визначено в Конституції. Також конституційний лад буде підірвано, якщо один конституційний орган блокуватиме роботу іншого.

Неефективними, на думку експертів ЦППР, будуть законопроєкти, які:

–     пропонують повністю вивести суддів і суддів Конституційного Суду з предмету регулювання Закону «Про запобігання корупції» (законопроєкти №№42874293);

–     зробити окрему систему декларування для суддів у Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) з контролем та моніторингом з її боку за правилами, встановленими Вищою радою правосуддя (ВРП) або ВККС, а для суддів Конституційного Суду – з боку Ради доброчесності Конституційного Суду (законопроєкти №№429243004292-1);

–     тимчасово покладають функції з фінансового контролю за суддями на Державну судову адміністрацію (ДСА) (законопроєкти №№4292, 4304-1);

–   передають повноваження щодо складання протоколів у справах про адміністративне правопорушення за ст. 172-6 Кодексу про адміністративні правопорушення (порушення вимог фінансового контролю) щодо суддів від органів Національної поліції і НАЗК до голови та заступника голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів (законопроєкт №4312);

–     зменшують кворум для засідань Великої палати Конституційного Суду (зокрема з 12 до 10 суддів) (законопроєкти №№4311-14311-2).

Ці рішення не будуть ефективними, оскільки ВККС наразі не функціонує; такий орган як Рада доброчесності Конституційного Суду не передбачений і його концепт відсутній; ДСА не повинно навіть тимчасово контролювати суддів, оскільки за функціоналом – це орган забезпечення судів. ВРП як колегіальний орган з великою кількістю завдань не може бути ефективним органом для вирішення ще й цих завдань. Створювати паралельну систему декларування для суддів – буде необгрунтованим витрачанням державних ресурсів.

До рішень, що не викликають сумнівів стосовно їх конституційності, і можуть бути взяті за основу, можна віднести:

  •  законопроєкт №4309 – передбачає, що діяння, які охоплювалися ст. 366-1 Кримінального кодексу, буде віднесено до ст. 172-6 Кодексу про адміністративні правопорушення (санкція – штраф, а у разі повторності, а також для топчиновників – підвищений штраф з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік);
  •  законопроєкти №№43174319 – передбачають збільшити мінімальну кількість суддів Конституційного Суду для прийняття рішень Великою палатою з 10 до 12. А другий також передбачає для ухвалення рішень сенату встановити 6 голосів замість двох третин (сьогодні це від 4 до 6 суддів залежно від кількісного складу сенату); також він містить положення, що Регламент Конституційного Суду затверджується законом.

Щодо законопроєкту №4309 потрібно звернути увагу на те, що він внесений тими ж авторами і того ж дня, що й законопроєкт №4310, який передбачає кримінальну відповідальність за ті самі діяння, що визначені законопроєктом №4309 як адміністративні правопорушення. Тому одночасне їх ухвалення створить колізію і є неможливим.

На думку експертів ЦППР, проблеми, зумовлені визнанням неконституційними положень Закону “Про запобігання корупції” і статті 366-1 Кримінального кодексу, потребують комплексного вирішення. Необхідно:

  1.  доповнити Закон “Про запобігання корупції” новими положеннями, які б відновили усі втрачені з рішенням Конституційного Суду механізми, передбачивши, що НАЗК повинна затвердити особливості процедури реалізації цих механізмів стосовно суддів і суддів Конституційного Суду з обов’язковими консультаціями з Радою суддів України і Конституційним Судом. Після реформування ВРП і ВККС деякі контрольні повноваження стосовно суддів можуть отримати інспектори цих органів;
  2.  встановити адміністративну відповідальність за завідомо неправдиве декларування, однак за вчинення цих діянь за певних обтяжуючих обставин можна встановити кримінальну відповідальність як за кримінальний проступок;
  3.  запровадити конкурсну процедуру відбору майбутніх суддів Конституційного Суду незалежною комісією, яку сформувати з фахівців, делегованих у рівних частках зборами суддів Конституційного Суду у відставці та міжнародними організаціями;
  4.  підвищити кворум для розгляду справ та ухвалення рішень Конституційного Суду Великою палатою і передбачити для сенатів обов’язок передати справу на вирішення Великої палати, якщо вони схиляються до необхідності визнання положення певного акту неконституційним.