Щотижневий аналіз 01 – 07 серпня 2026 року

Щодо посилення відповідальності за організацію шахрайських кол-центрів

Подія

У Верховній Раді України 2 вересня 2026 року зареєстровано ініційований Президентом України проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за організацію електронно-комунікаційних шахрайських організацій (шахрайських кол-центрів) та залучення до участі в них» (реєстр. № 15353), далі – проєкт Закону. 

Ним пропонується доповнити Кримінальний кодекс України (далі – КК) новою статтею 255-4 «Створення, керівництво електронно-комунікаційною шахрайською організацією або участь у ній».

У Пояснювальній записці зазначається, що удосконалення кримінально-правових механізмів протидії організованому шахрайству у таких формах відповідає євроінтеграційним зобов’язанням України, зокрема положенням: Директиви (ЄС) 2019/713 про боротьбу з шахрайством та підробкою безготівкових платіжних засобів, яка вимагає криміналізації підготовчих та організаційних дій, спрямованих на незаконне здобуття та обробку аутентифікаційних даних, Директивам (ЄС) 2022/2555 та 2013/40 про напади на інформаційні системи щодо обов’язку держави нейтралізувати протиправне використання електронно-комунікаційної інфраструктури, Будапештській конвенції про кіберзлочинність, яка передбачає обов’язок криміналізації використання комп’ютерних систем у складі організованих груп для вчинення майнового шахрайства. Насправді це не так.

Оцінка ЦППР 

Пропонована нова ст. 255-4 КК своєю появою ніби заперечує існування багатьох положень Загальної частини чинного КК в частині регламентації відповідальності за співучасть у кримінальному правопорушенні.

1. Названі вище директиви ЄС не вимагають створення у КК нової статті щодо організованого шахрайства. Очевидним є той факт, що у КК вже передбачено відповідальність за шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки та організованою групою, що карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна (частини 4 і 5 ст. 190). 

У плані посилення відповідальності за шахрайство, вчинене організованою групою, ні Будапештська конвенція, ні директиви ЄС жодних обов’язків на Україну не покладають. Директива 2013/40 про атаки на інформаційні системи рекомендує лише передбачити суворіші покарання у випадках, коли атаку на інформаційну систему скоює злочинна організація, Директива 2019/713 про боротьбу з шахрайством та підробкою безготівкових платіжних засобів вимагає встановити покарання на строк щонайменше п’ять років, якщо відповідні злочини вчинені в рамках злочинної організації. Але згідно з чинним КК (ч. 4 ст. 28, статті 190, 255) шахрайство, вчинене в межах злочинної організації, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів і покарання засудженим особам призначається також за сукупністю.

Водночас Україна зобов’язана привести національне законодавство у відповідність до вимог законодавства ЄС щодо боротьби з організованою злочинністю. Наразі (поки відбувається розробка нової тематичної директиви) чинним є Рамкове рішення (ЄС) 2008/841 від 24 жовтня 2008 року про боротьбу з організованою злочинністю. Згідно з ним вважається правопорушенням змова про участь та участь у злочинній організації чи структурованому об’єднанні. При цьому «злочинна організація» означає стійке об’єднання у складі більше ніж двох осіб, які діють узгоджено з метою вчинення правопорушень, що караються позбавленням волі на максимальний строк не менше чотирьох років, для отримання безпосередньо чи опосередковано матеріальної вигоди. Очевидно, що ст. 28 КК України цьому визначенню не відповідає.

2. Стаття містить визначення електронно-комунікаційної шахрайської організації як стійкого об’єднання трьох або більше осіб, попередньо зорганізованих для систематичного заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою з використанням електронних комунікацій, учасники якого діють відповідно до узгодженого плану та розподілу функцій. Отже, у примітці до ст. 255-4 КК повторено визначальні ознаки організованої групи: три чи більше особи; попередня організованість; стійкість; мета вчинення кримінальних правопорушень; об’єднаність єдиним планом; розподіл функцій. Єдина відмінність – спосіб реалізації злочинних намірів не є підставою для визначення якогось нового виду організованої групи і поставлення під сумнів застосування положень статей 29 і 30 щодо підстав кримінальної відповідальності співучасників.

3. У шести частинах статті описано десяток діянь. Це:

– створення електронно-комунікаційної шахрайської організації,

– керівництво такою організацією,

– керівництво її структурною частиною,

– участь в такій організації особи, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації, 

– надання засобів, послуг, інформації та інше сприяння діяльності зазначеної організації особою, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації та не є її учасником, 

– умисне залучення іншої особи до участі в згаданій організації,

–  умисне залучення іншої особи до сприяння її діяльності, 

– поширення інформації з метою такого залучення, вчинені особою, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації, 

– сприяння створенню такої організації,

– сприяння її функціонуванню,

– умисне створення умов для уникнення кримінальної відповідальності особами, які створили таку організацію, керували нею чи брали участь у її діяльності, вчинені службовою особою, яка усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації, з використанням влади чи службового становища.

Проте, немає потреби передбачати окремо відповідальність за діяння, що утворюють утворення і керівництво організованою групою, пособництво (надання засобів, послуг, інформації та інше сприяння, сприяння створенню чи функціонуванню такої організації) – вона вже і так передбачена у частинах 3 і 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 29 КК.

Немає потреби також вказувати, що особа «усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організації» або «умисно залучала» чи «умисно створила умови» – сам опис діянь свідчить про необхідність доведення умислу на їх вчинення, що випливає зі ст. 24 КК. Якщо ж автори проєкту Закону вважають інакше, то їм слід було дописувати скрізь про «умисне створення», «умисне керівництво», «умисне надання» тощо.

4. Сама по собі поява у КК статті про відповідальність за організацію та діяльність шахрайських кол-центрів анітрохи не здатна змінити ситуацію на краще. У зв’язку зі створенням конкуренції з положеннями частин 3 і 5 ст. 27, ч. 2 ст. 29, ст. 30, частин 4 і 5 ст. 190 КК нова стаття значно ускладнить кримінально-правову кваліфікацію відповідних вчинених діянь та зробить лише тривалішим їх досудове розслідування і особливо розгляд та перегляд в судах відповідних справ. 

Якщо змінювати кримінальне законодавство, підлаштовуючі його під кожен новий виклик, то невдовзі КК буде рясніти десятками нових статей щодо створення й участі в діяльності організованих груп з торгівлі людьми, грабежів, розбоїв і вимагання, контрабанди, відмивання майна, незаконного використання надр тощо.