Запровадження інституту кримінального проступку як необхідна складова реформи кримінальної юстиції

Cеред науковців України давно ведуться дискусії про необхідність реформи кримінальної юстиції та її можливі напрямки. У 2001 році було прийнято новий Кримінальний кодекс, але до цього часу не змінено основ кримінального процесу та не побудовано нової системи органів кримінальної юстиції. А розробка і прийняття нового кримінального закону здійснювалася без належного врахування положень іншої складової системи «карального права» України – права адміністративних правопорушень. Члени Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (дорадчого органу при Президентові України) із самого початку її існування (2005 року) заявили про пріоритетність побудови демократичної системи кримінальної юстиції.

Ця діяльність повинна, на їх думку, засновуватися на принципі системності і включати в себе комплексну і взаємопов’язану зміну трьох складових: кримінальне право > кримінальний процес > інституційна побудова органів досудового слідства та інших органів, які забезпечують правопорядок.

Однією із важливих змін у сфері кримінального права, яка передбачена у розробленому Національною комісією проекті Концепції державної політики у сфері кримінальної юстиції, є запровадження інституту кримінального проступку. Заплановано, що кримінальний проступок і злочин в майбутньому стануть різновидами кримінального правопорушення. Створення кримінальних проступків має стати важливим етапом в гуманізації кримінального права. Адже кримінальними проступками стануть не лише деякі адміністративні проступки, а й нинішні найменш тяжкі злочини.

Одночасно про необхідність запровадження кримінальних проступків заявляють члени робочої групи Центру політико-правових реформ з реформування адміністративної відповідальності (відомі вітчизняні представники адміністративно-правової науки). Про це свідчать положення розробленого Центром проекту Концепції реформування інституту адміністративної відповідальності. Реалізація положень зазначених проектів Концепцій в частині кримінальних проступків дозволить, на нашу думку, вирішити ті питання, на які не було дано відповіді у 2001 році. Для цього, в першу чергу, адміністративна відповідальність має бути «очищена» як за своїм змістом, так і за формою її застосування. Необхідно зазначити кілька напрямків для такого «очищення»:

• а) адміністративними можуть вважатися лише ті делікти, які завдають суспільної шкоди у певній сфері державного управління. На цій основі немає підстав визнавати адміністративними такі проступки як дрібну крадіжку, дрібне хуліганство, розпиття спиртних напоїв в громадському місці тощо, оскільки вони не стосуються державного управління;
• б) адміністративні стягнення мають застосовувати лише органи публічної адміністрації або уповноважені ними на підставі закону фізичні чи юридичні особи. Суди як органи судової влади повинні здійснювати судочинство, а не виконувати функції органу виконавчої влади щодо притягнення до відповідальності за адміністративні проступки. Вони вправі лише переглядати у порядку адміністративного судочинства рішення органів публічної адміністрації про накладення адміністративних стягнень;
• в) адміністративні стягнення не повинні мати кримінально-правових ознак. Конфіскація, виправні роботи та арешт надалі не можуть вважатися адміністративними санкціями. Європейський Суд з прав людини на підставі вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вивів поняття справи про кримінальне обвинувачення, якому має відповідати українське законодавство. Такими будуть справи, в яких йдеться про застосування окремих нинішніх адміністративних стягнень (конфіскації майна, виправних робіт, короткострокового арешту тощо);
• г) процедура притягнення до відповідальності за адміністративні проступки не повинна мати кримінально-правових характеристик. У новій процедурі не знайдеться місця таким заходам примусу як адміністративне затримання, доставлення особи, обшук тощо.

Впровадження кримінальних проступків не є чимось новим ні під кутом зору зарубіжного досвіду, ні під кутом зору історії розвитку вітчизняного кримінального права.

Останнє ґрунтовне дослідження Миколи Хавронюка («Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації») дозволяє зробити висновок, що кримінальне законодавство переважної більшості європейських країн передбачає два та навіть три види кримінально-караних діянь (злочин-проступок-порушення). Отже, в Європі давно дійшли висновку, що у сфері кримінального права не може бути лише одного різновиду караних діянь (злочину) за їх небезпекою для суспільства, ступенем покарання та правовими наслідками для покараної особи.

Дореволюційне кримінальне право Російської імперії, яке діяло на частині території нинішньої України, розвивалося у контексті європейських традицій кримінального права. Так, поряд з Кримінальним уложенням також існувало Уложення про покарання, які накладаються мировими суддями від 1885 року. Саме Уложення про покарання передбачало відповідальність за проступки проти власності, особистої безпеки, честі, народного здоров’я тощо.

Про нагальну необхідність запровадження кримінальних проступків в Україні свідчать й інші чинники:

1. Гуманізація кримінального права шляхом перетворення окремих нетяжких злочинів на кримінальні проступки. Критерієм для перетворення окремих злочинів на кримінальні проступки необхідно визнати тяжкість покарання, що найкраще відображає ступінь суспільної небезпеки певного діяння. Кримінальними проступками можуть бути ті злочини, за які дібчим нині Кримінальним кодексом не передбачено покарання у виді позбавлення волі.
2. Гарантування судового захисту прав особи у справах про кримінальне обвинувачення (щодо конфіскації майна, виправних робіт, короткострокового арешту тощо) на підставі вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Жоден інший державний орган, окрім суду, не може приймати рішення про застосування до особи зазначених покарань.
3. Реалізація вимог Конституції України про можливість конфіскації майна лише на підставі рішення суду.
4. Реалізація положень Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів щодо існування в майбутньому лише цивільних, адміністративних і кримінальних судів. В цьому випадку, тільки кримінальні суди застосовуватимуть покарання, які зараз є адміністративними стягненнями (конфіскація майна, арешт).
5. Позбавлення адміністративних судів невластивих для них повноважень (розгляд адміністративних позовів Антимонопольного комітету, податкових органів, митних органів по накладення штрафів і застосування конфіскації майна тощо) та надання кримінальним судам цих повноважень щодо накладення стягнень у вигляді конфіскації майна.
6. Запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб, що є прямою вимогою численних актів міжнародного права, в тому числі Конвенцій Ради Європи та актів Європейського Союзу. Юридичні особи повинні нести кримінальну відповідальність за кримінальні проступки.

Необхідно зазначити, що в запровадження в правову систему України інституту кримінального проступку є опоненти. Вони зауважують, що ця ідея суперечить цілому ряду положень Конституції України (наприклад, статтям 29, 30, 31, 34, 39, 60, 62, 92 тощо). Там йдеться лише про поняття «злочину» і немає місця «кримінальному проступку». Найсильнішим аргументом, який вони висувають, є вимоги пункту 22 частини першої статті 92 Основного Закону щодо переліку видів юридичної відповідальності та презумпції невинуватості осіб, закріпленої у статті 62 Конституції. У статті 92 йдеться про те, що «виключно законами України визначаються … засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них». На наш погляд, ці конституційні положення встановлюють вимоги до виду (юридичної сили) нормативного акта, який повинен визначати чотири види відповідальності: цивільну, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну, – це повинен бути закон. Тож законодавець може визначати законом й інші види деліктів, правопорушень, зокрема й встановлювати відповідальність за вчинення кримінальних проступків. Підтвердженням цього висновку може бути теза, що в національній правовій системі існує конституційна (політико-правова) відповідальність, що не охоплена положеннями статті 92 Конституції України.

В інших, зазначених вище статтях Конституції України йдеться про гарантії прав і свобод людини і громадянина в окремих ситуаціях, пов’язаних зі злочинами. На наш погляд, жодного порушення прав осіб та відповідних вимог Конституції не буде, якщо положення закону поширять дію гарантії щодо свободи та особистої недоторканності, недоторканності житла, таємниці листування та презумпції невинуватості на справи про кримінальні проступки.

Інші зауваження можуть бути пов’язані з можливою «криміналізацією» суспільства внаслідок перетворення окремих нинішніх адміністративних правопорушень у кримінальні проступки. Подібне перетворення буде «криміналізацією» лише за формою чи назвою, але не за змістом. Адже відповідальність за кримінальні проступки не тягнутиме за собою позбавлення волі. Засудження особи за вчинення кримінального проступку також не матиме наслідком її судимість та не впливатиме на реалізацію в майбутньому цією особою своїх прав (на проходження державної служби тощо). З іншого боку, обвинувачена у вчиненні кримінального проступку особа отримає всі процедурні права і гарантії кримінального процесу і до неї не можливо буде застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. З цієї метою положення проекту Кримінального процесуального кодексу, який розробляється робочою групою Національної комісії, передбачають окремі процедури розслідування та судового розгляду справ про кримінальні проступки.

У цьому аспекті важливим і дискусійним є питання про місце кримінальних проступків у системі нормативно-правових актів. У більшості європейських країн різновиди кримінально-караних діянь розміщуються в єдиному кодифікованому акті – кримінальному кодексі. Але є також приклади розміщення проступків в інших систематизованих актах: Польща – Кодекс про проступки від 1971 року (Kodeks wykroczen), Німеччина – Закон про порушення громадського порядку від 1968 року (Gesetz uber Ordnungswidrigkeiten).

В сучасних українських умовах як розміщення кримінальних проступків в Кримінальному кодексі, так і їх врегулювання в окремому законодавчому акті (Законі про кримінальні проступки) має свої переваги та недоліки правотворчого, правозастосовчого та соціально-психологічного значення.

Найлогічнішим виглядає доповнення чинного Кримінального кодексу відповідними положеннями загального та особливого характеру, які стосуються кримінальних проступків. Але цей спосіб може наразитися на суспільне несприйняття внаслідок відношення до Кримінального кодексу та до осіб, покараних згідно з положеннями цього Кодексу. Це надмірно негативне відношення сформовано протягом всієї радянської історії і потрібно ще багато років для виправлення цієї ситуації.

Альтернативний підхід щодо окремого закону про кримінальні проступки вцілому обходить соціальну складову проблеми сприйняття кримінальних проступків. Адже положення подібного закону, в порівнянні з положеннями Кримінального кодексу, легше сприйматимуться переважною частиною суспільства, навіть не зважаючи на кримінально-правовий його характер. Водночас, з існуванням окремого закону виникнуть не менш складні правові питання. Так, загальні положення можливого закону на 90 % повторюватимуть положення Загальної частини Кримінального кодексу, що не відповідатиме принципу мінімізації нормативного матеріалу. Ускладниться також і правозастосовча практика, особливо щодо відмежування різних видів караних діянь.

Можливим є також виділення в окремому законодавчому акті зазначених протиправних діянь під назвою підсудні проступки, що виглядає доволі компромісним варіантом. В такому випадку цей інститут стане третім в системі карального права, поряд із злочинами та адміністративними проступками. А назва проступків свідчитиме про поширення судової юрисдикції на їх розгляд.

Не зважаючи на зазначені труднощі теоретико-правового, правозастосовчого та соціального характеру, впевнені, що запровадження інституту кримінальних проступків в українську дійсність має стати важливим кроком на шляху до побудови європейської системи кримінальної юстиції.

---

Опубліковано:

«Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 13-15 квітня 2007 р.: У 2-х ч. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – Ч. 1. – С. 189 – 194.»