Забороняючи мітинги, суди використовують указ радянських часів

Останнім часом в Україні збільшується кількість мітингів та різного роду громадських акцій проти деяких рішень державної влади. Саме завдяки таким крокам громадяни можуть публічно висловлювати свою позицію.

Проте від початку 2010 року окружні адміністративні суди все частіше забороняють проведення подібних заходів. Минулого року кількість заборон зросла удвічі порівняно із аналогічним показником за 2009 рік.

Якщо взяти 2010 рік, у 83% випадків позови органів влади до судів щодо обмеження мирних зібрань були задоволені. У першому півріччі поточного року цей показник склав аж 94 %! Цілком вірогідно, що кількість заборон в другому півріччі збільшиться. Слід пригадати перешкоджання мітингів до річниці Незалежності України, Дня свободи, пікетів, які були влаштовані учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС тощо.

Така тенденція вказує на загрозу фундаментальним правам людини – свободі мирних зібрань, свободі висловлювань, праву захищати себе усіма законними методами.

Окрім того, суттєвою проблемою є нормативно-правова база, якою керуються адміністративні суди. Свобода збиратись мирно гарантується статтею 39 Конституції України і може бути обмежена лише рішенням суду відповідно до закону. Однак, приймаючи рішення, судді нерідко посилаються на Указ Президії СРСР “Про порядок організації і проведення зборів мітингів вуличних походів і демонстрацій в СРСР” від 28 липня 1988 року (!), який на відміну від Конституції, встановлює дозвільний, а не повідомний порядок проведенням мирних зібрань.

Практика показує, що кількість судових заборон збільшується там, де органи місцевого самоврядування затвердили положення про порядок проведення мирних зібрань. Цей підзаконний акт обмежує свободи громадян, оскільки ним визначаються вимоги до повідомлення щодо мирних зібрань та місця їх проведення. Також під контроль підпадають терміни подання заявок на проведення акцій.

Таким чином, місцева влада часто вдається до різноманітних маніпуляцій. Наприклад, для проведення мирних зібрань надає прилеглу до стадіону територію із метою концентрації учасників акції якомога далі від органів влади. Варто зазначити, що цього року у Чернівцях і Сімферополі суди визнали неконституційними такі місцеві положення. На жаль, поки така тенденція є скоріше виключенням із правил.

З іншого боку, судами не застосовуються міжнародні акти, в яких тлумачиться поняття мирних зібрань, – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, практика Європейського суду із прав людини, Керівні принципи зі свободи мирних зібрань ОБСЄ. А поодиноке посилання на такі документи виглядає як окозамилювання, адже в трактуваннях повністю ігноруються зміст і філософія європейського законодавства.

У зв’язку із цим, виникає логічне запитання: чи потрібен українському суспільству закон, який регулюватиме свободу мирних зібрань? На мою думку, за умов дотримання українськими судами положень Конституції, такий закон не обов’язковий. Але сьогодні жодна із підстав, що використовується адмінсудами для заборони мітингів, не випливає із норм Основного Закону та міжнародних стандартів.

Згідно із Конституцією, суд може обмежити реалізацію права на мирні зібрання лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

На практиці ж зазначені підстави тлумачаться судами у довільній формі.

Ось мотиви, з яких суди найчастіще забороняють громадянам мирно збиратись:

• заявка на проведення заходу була надіслана запізно
• у день зібрань бракує правоохоронців для охорони правопорядку
• перебування в місті іноземної делегації
• декілька ініціаторів одночасно подали заявки на проведення акції

У цих випадках підставою для заборони мирного зібрання є нічим не підтверджені припущення про можливі порушення громадського порядку в ході заходу. За такою ж формулою можна заборонити рух автотранспорту дорогами, оскільки це викликає загрозу зіткнень автомобілів та може призвести до появи жертв.

У випадку із останніми протестними акціями чорнобильців та “афганців” влада продовжує докладати усіх зусиль аби попередити та заборонити мітинги. При цьому, вперше в історії судової практики приводом для їх скасування стали загрози теракту. Складається враження, що така підстава є цілком надуманою. Доказом цьому є те, що жодних “терористичних” знарядь у пікетувальників так і не виявили. Отже, смерть колишнього шахтаря стала наслідком необґрунтованого рішення суду.

Враховуючи сьогоднішні реалії, для суспільства є необхідним закон про свободу мирних зібрань, який би захищав громадян від свавілля із боку місцевих органів влади, судів та правоохоронців. 

---

Джерело: Gazeta.ua від 6 грудня 2011 р.