Самостійно звернутися до суду з позовом людина може, якщо вона досягла повноліття (18-ти років), або й раніше цього віку. Так, у справах щодо захисту сімейних прав та інтересів особа може самостійно звернутися до суду з досягненням нею 14-ти років. До досягнення повноліття право самостійно звертатися до суду має також особа, яка має зареєстрований шлюб, або особа, якій за рішенням суду надано повну цивільну дієздатність.

Інтереси осіб, які не досягли відповідного віку, а також інтереси осіб, визнаних судом недієздатними, як позивачів представляють в суді їхні законні представники (ст. 39 ЦПК). Самостійно такі особи не можуть звертатися до суду та брати участь в цивільному процесі.

Організації, установи, підприємства можуть бути позивачами, якщо вони зареєстровані як юридичні особи. Від їхнього імені діють керівник чи інша особа, уповноважена установчими документами чи відповідним положенням, або за їхнім дорученням інший представник (ч. 3 ст. 38 ЦПК).

Якщо суд, розглянувши цивільну справу, з’ясує, що права, свободи чи інтереси позивача не порушено, то він відмовить у задоволенні позову.

У певних випадках, з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів, як позивач до суду можуть звертатися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування (ст. 45 ЦПК). Однак ми не будемо зупинятися на цьому питанні, оскільки цей порадник не адресується органам влади та посадовим особам.

2. Яким є строк звернення з позовом?

За загальним правилом, звернутися до суду з позовом можна протягом трьох років з наступного дня, коли Ви дізналися або могли дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦК).

Загальний трирічний строк застосовується в усіх випадках, крім тих, коли законом встановлені спеціальні (інші) строки звернення з позовом. Зокрема, законодавством передбачені такі спеціальні строки звернення з позовом:

протягом одного місяця можна звернутися до суду з вимогами, що пов’язані з незаконним звільненням працівника з роботи (ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю /далі – КЗпП/);
протягом тримісячного строку можна звернутися до суду з вимогою про вирішення іншого трудового спору (ч. 1 ст. 233 КЗпП);
протягом одного року можна звернутися до суду з вимогами (ч. 2 ст. 258 ЦК):

про стягнення неустойки (штрафу, пені);
про спростування недостовірної інформації, поміщеної у ЗМІ;
про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;
у зв’язку з недоліками проданого товару;
про розірвання договору дарування;
у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;
про оскарження дій виконавця заповіту.

Законом передбачені окремі випадки, коли початок строку, протягом якого можна звернутися до суду за захистом, визначається за спеціальними правилами. Зокрема:

за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства – з наступного дня від припинення насильства (ч. 2 ст. 261 ЦК);
за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину – з наступного дня після початку його виконання (ч. 3 ст. 261 ЦК);
у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи – з наступного дня після досягнення нею повноліття (ч. 4 ст. 261 ЦК);
за зобов’язаннями з визначеним строком виконання – з наступного дня після закінчення строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК);
за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, – з наступного дня після виникнення у кредитора права пред’явити вимогу про виконання зобов’язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги – з наступного дня після закінчення строку (ч. 5 ст. 261 ЦК);
за регресними зобов’язаннями – з наступного дня після виконання основного зобов’язання (ч. 6 ст. 261 ЦК);
за вимогами про спростування недостовірної інформації, поміщеної у ЗМІ – з наступного дня після розміщення цих відомостей у ЗМІ або з наступного дня коли особа дізналася чи могла дізнатися про ці відомості (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК);
за вимогами, пов’язаними з незаконним звільненням працівника – з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі йому трудової книжки (ч. 1 ст. 233 КЗпП).

При застосуванні положень про строки звернення з позовом необхідно враховувати також положення ст. 233 КЗпП та ст. 268 ЦК щодо непоширення позовної давності (строку звернення до суду) на такі вимоги:

на вимогу працівника про стягнення належної йому заробітної плати (ч. 2 ст. 233 КЗпП);
на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових щодо порушення особистих немайнових прав (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК);
на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу(п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК);
на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК);
на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) (п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК).

Потрібно пам’ятати, що, згідно з пунктом 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК, його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 1 січня 2004 р.

Якщо Ви пропустили встановлений строк звернення з позовом, то це не позбавляє Вас права звернутися до суду і не може бути підставою для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження в справі. Але таке пропущення може стати підставою для відмови у задоволенні позову, якщо на цьому наполягатиме відповідач (ч. 4 ст. 267 ЦК). Щоб цього не сталося, Вам потрібно довести суду, що строк пропущено з поважних причин, тобто таких, що унеможливили своєчасне звернення. Але слід пам’ятати, що незнання вимог закону про позовну давність не є поважною причиною.

3. Як правильно оформити позовну заяву?

Позовна заява має бути викладена у письмовій формі. Якщо Ви не впевненні у достатності своїх знань щодо підготовки позовної заяви, тоді можете звернутися за правовою допомогою до адвоката чи іншого фахівця у галузі права.

Пам’ятайте, що коли Ви бажаєте пред’явити кілька вимог до одного відповідача, не потрібно подавати кілька позовів, адже Ви можете об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою.

При пред’явленні вимог, що мають грошову оцінку, у позовній заяві потрібно зазначати ціну позову. Це потрібно для визначення розміру судового збору (детальніше про це див. розділ „Судовий збір і як його сплачувати”).

Якщо позов подає представник, то його повноваження мають бути підтверджені відповідним документом (ст. 42 ЦПК); таким документом найчастіше є довіреність, посвідчена нотаріально або посадовою особою за місцем роботи, навчання тощо (бланк довіреності можна завантажити тут). Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов’язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

До оригіналу позовної заяви додають її копії та копії всіх приєднаних документів відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб у справі. Від подання копій таких документів звільнюється особи, які звертаються з позовами щодо:

трудових правовідносин;
відшкодування шкоди, завданої злочином;
відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи;
відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Крім того, разом із позовною заявою подається документ про сплату судового збору (квитанція з банку), крім випадків, коли особа-позивач звільнена від їх сплати.

Позовна заява подається через канцелярію суду, а ще простіше – поштою (найкраще – рекомендованим листом з повідомленням).

4. Наслідки неправильного оформлення позовної заяви

Якщо при оформленні позовної заяви Ви не врахуєте якоїсь із вимог, зазначених у попередній главі, суд своєю ухвалою, яку Ви отримаєте поштою, залишить позовну заяву без руху, вказавши на наявні недоліки, та запропонує усунути їх у встановлений судом строк, але не більше ніж п’ять днів з дня одержання Вами ухвали (ч. 1 ст. 121 ЦПК).

Якщо Ви своєчасно виправите помилки, то вважатиметься, що Ви подали позовну заяву тоді, коли вона вперше надійшла до суду чи була відправлена поштою (це може мати важливе значення для того, щоб правильно визначити, чи не пропустили Ви строк позовної давності).

Якщо у зазначений судом строк Ви не усунете недоліки позовної заяви, тоді суд постановить ухвалу про повернення позовної заяви і Ваш позов вважатиметься неподаним. Проте це не перешкоджатиме Вам знову звернутися з позовною заявою, виправивши відповідні помилки (ч. 5 ст. 121 ЦПК). Але датою її подання вважатиметься день надходження до суду чи відправлення поштою нової позовної заяви.

Крім того, суд поверне позовну заяву, якщо:

Ви не маєте цивільної процесуальної дієздатності;
Ви не має необхідних повноважень на ведення справи;
до відкриття провадження у справі Ви подали заяву про повернення позовної заяви;
справа не підсудна суду, до якого Ви подали позовну заяву;
заява про розірвання шлюбу подана під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України;
Ви подали позов щодо вимог, за якими може бути видано судовий наказ, не надавши копію ухвали суду про відмову прийняти заяву про видачу судового наказу або про скасування судового наказу.

Якщо Ви не погоджуєтеся з ухвалою суду про повернення позовної заяви, вважаєте її незаконною, Ви можете оскаржити таку ухвалу в апеляційному порядку.

5. Відкриття провадження у Вашій справі

Не пізніше трьох днів після надходження позовної заяви до суду суддя вирішує питання щодо відкриття провадження у справі. За відсутності перешкод він відкриває провадження у справі своєю ухвалою, копію якої невідкладно направляє Вам та відповідачеві (відповідачам) поштою. В ухвалі про відкриття провадження у справі Ви знайдете відомості про склад суду, яким буде розглядатися Ваша справа, а також про дату, час і місце попереднього судового засідання(якщо суддя вирішив, що його проведення є необхідним) або судового розгляду справи.

Якщо суддя вирішить, що у Вашій справі слід провести попереднє судове засідання, його має бути призначено і проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

Попереднє судове засідання може закінчитись врегулюванням спору та ухваленням відповідного судового рішення у разі:

відмови позивача від позову;
визнання позову відповідачем;
укладення сторонами мирової угоди;
укладення сторонами договору про передачу спору на вирішення третейського суду.

Якщо під час попереднього судового засідання владнати спір не вдалося, суд своєю ухвалою визначає дату, час і місце судового розгляду (з дослідженням усіх доказів), про що повідомляє Вам повісткою про виклик до суду. Також суд надішле Вам копію ухвали про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до розгляду.

За загальним правилом суд має розглянути і вирішити Вашу справу не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. Щодо справ про поновлення на роботі та про стягнення аліментів встановлено більш короткий строк – один місяць.

6. Як отримати судовий наказ?

У деяких категоріях справ існує можливість їх вирішення за спрощеною процедурою без розгляду спору в позовному провадженні, яке забирає багато часу. Це можливо, якщо захисту потребують безспірні права та інтереси особи. У таких випадках, за наявності у Вас права вимоги, Ви можете звернутися до суду із відповідною заявою, за результатами розгляду якої суд видає судовий наказ.

Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу:

про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;
про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;
про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;
про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника (ст. 96 ЦПК).

Остання вимога пов’язана з процедурою виконавчого провадження щодо ухваленого судового рішення. Зокрема, якщо суд ухвалив рішення на Вашу користь, а місце проживання / знаходження відповідача (боржника) за виконавчим документом чи його майна невідоме, то державний виконавець або орган внутрішніх справ здійснює дії щодо розшуку відповідача, боржника (за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’ю або у зв’язку з втратою годувальника), або дитини (за виконавчими документами про відібрання дитини).

Залежно від виду заявленої вимоги слід подати до суду документи, що підтверджують наявність права вимоги, – наприклад, довідка про нараховану заробітну плату з бухгалтерії роботодавця (щодо вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати); копія рішення суду, що набрало законної сили, на користь невизначеного кола споживачів про встановлення факту продажу товару неналежної якості (щодо вимоги про повернення вартості товару неналежної якості).

За подання заяви про видачу судового наказу потрібно сплатити судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі, якщо б Ви зверталися до суду з позовом в порядку позовного провадження. Однак потрібно пам’ятати, що у справах, які стосуються стягнення заробітної плати, аліментів, захисту прав споживача, судовий збір не сплачується. Суму сплаченого судового збору потрібно вказати у заяві про видачу судового наказу з клопотанням стягнути їх із божника.

7. Як звернутися до суду у справі окремого провадження?

Деякі категорії справ у цивільному процесі вирішуються в порядку непозовного (окремого) провадження (ст. 234 ЦПК). Це передусім справи щодо:

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
надання права на шлюб;
розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей;
розірвання шлюбу за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі;
встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя;
усиновлення;
визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
встановлення фактів, що мають юридичне значення;
відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;
інші справи у випадках, визначених законом.

Для ініціювання провадження у вказаних справах потрібно подати до суду відповідну заяву, яка загалом має відповідати вимогам, що ставляться для змісту і форми позовної заяви. Крім того, заяви у справах окремого провадження мають містити спеціальні пункти, встановлені законом для конкретних видів вимог.

За звернення до суду в порядку окремого провадження потрібно сплатити судовий збір, крім випадків, коли заявник звільнений від їх сплати.

Слід мати на увазі, що на відміну від позовного провадження, справи окремого провадження не можна владнати мирним шляхом (через укладення мирової угоди), а також передати на розгляд третейського суду.

Підсудність справ окремого провадження відрізняється залежно від виду вимоги, про що йтиметься нижче.

8. Справи щодо дієздатності фізичних осіб

Заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи потрібно подавати до місцевого загального суду за місцем проживання недієздатної/обмежено дієздатної особи, а якщо така особа перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, – до суду, за місцезнаходженням такого закладу. У справах щодо обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, потрібно звернутися до Верховного Суду з клопотанням про визначення суду, який вирішуватиме таку справу(ст. 236 ЦПК).

У заяві потрібно вказати, у здійсненні яких саме прав слід обмежити особу у дієздатності. Наприклад, одержувати і самостійно розпоряджатися своїм заробітком, або укладати угоди (договори купівлі-продажу майна, позики тощо).

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона:

страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Із заявою про обмеження цивільної дієздатності особи може звернутися член сім’ї такої особи, орган опіки та піклування, або наркологічний чи психіатричний заклад.

Крім того, суд може обмежити або позбавити неповнолітню особу в праві самостійно розпоряджатися своїми доходами (пенсією, стипендією тощо) за заявою її батьків (усиновлювачів), піклувальників або органів опіки та піклування. У заяві повинні бути викладені та підтверджені доказами обставини, які свідчать, що реалізація неповнолітнім цього права негативно впливає на його психічний, матеріальний стан тощо.

У разі хронічного, стійкого психічного розладу особи, у зв’язку з яким вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд може визнати її недієздатною. Для визнання особи недієздатною, заява повинна бути подана членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування або психіатричним закладом.

Висуваючи вимоги щодо обмеження дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною або обмеження чи позбавлення неповнолітньої особи права самостійно розпоряджатися своїми доходами, потрібно одночасно підтвердити заявлені вимоги відповідними доказами.

Зокрема, щоб підтвердити психічний розлад особи потрібно подати суду документи, які про це свідчать. Наприклад, це можуть бути: виписка з історії хвороби; довідка про стан здоров’я; виписка з військового квитка про причину звільнення з армії або відсторонення від проходження військової служби; довідка військового госпіталю про поранення, травму голови; документи й акти складені працівниками міліції, представниками громадськості; показання свідків, лікарів про ненормальну поведінку громадянина у побуті, на вулиці, про наявність психічного захворювання тощо.

Факти зловживання особою спиртними напоями, наркотичними, токсичними речовинами тощо можна підтвердити довідкою медичної установи про те, що громадянин лікувався від наркоманії, алкоголізму; протоколом зборів трудового колективу, в якому працює ця особа; актами адміністрації про відсторонення від роботи через появу в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння; актами і протоколами органів міліції, постановами суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство тощо.

Крім того, для підтвердження факту того, що особа (дієздатність якої необхідно обмежити) ставить себе, свою сім’ю, інших осіб, яких вона зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище, потрібно подати відомості про її матеріальний стан (наприклад, довідку про заробітну плату, про одержувану пенсію тощо, про наявність в неї майна, його вартість), а також інформацію про доходи сім’ї та кількість її членів (наприклад, довідку про заробітну плату, пенсію, інші доходи членів сім’ї, про наявність у сім’ї загального і роздільного майна, довідка житлово-експлуатаційної організації про склад сім’ї, наявність утриманців).

При поданні заяви про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною судовий збір не сплачується. Суд може зобов’язати заявника сплатити судовий збір лише якщо з’ясує, що він діяв несумлінно з метою навмисного позбавлення або обмеження дієздатності психічно здорової особи.

Відповідно до закону, повна цивільна дієздатність може бути надана особі, яка досягла 16-ти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини (ст. 35 ЦК).

За загальним правилом, повна цивільна дієздатність надається за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Якщо така згода відсутня, особа може отримати повну цивільну дієздатність звернувшись до суду з відповідною заявою.

Заяву про надання неповнолітній особи повної цивільної дієздатностіпотрібно подавати до місцевого загального суду за місцем проживання такої особи, а щодо надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі – громадянину України, який проживає за її межами, потрібно звернутися до Верховного Суду з клопотанням про визначення суду, який вирішуватиме таку справу (ст. 242 ЦПК).

У заяві слід викласти дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

9. Справи щодо визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення померлою

Тривала відсутність людини в місці постійного проживання без наявності відомостей про місце її перебування може спричинити порушення прав та інтересів інших осіб (наприклад, членів сім’ї, осіб, які перебувають на її утриманні відсутнього, кредиторів тощо), а також інтересів самого відсутнього. У таких випадках, з метою захисту інтересів осіб, законом передбачена можливість визнання особи безвісно відсутньою. Зокрема, суд може визнати особу безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ст. 43 ЦК).

Якщо день одержання останніх відомостей про місце перебування особи встановити неможливо, початком її безвісної відсутності вважається перше число наступного місяця, після одержання таких відомостей, а в разі неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року.

Однак, визнання людини безвісно відсутньою не може бути підставою для припинення правовідносин, учасником яких вона є, котрі можуть бути припинені лише з її смертю. Для припинення таких правовідносин необхідно, щоб особу було визнано померлою за рішенням суду. Так, суд може визнати особу померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, – протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ст. 46 ЦК).

Слід мати на увазі, що у випадках коли особа пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, для оголошення її померлою повинно пройти два роки від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити особу померлою і до сплину цього строку, але не раніше ніж через шість місяців.

Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлоюпотрібно звертатися з відповідною заявою до місцевого загального суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, чи за місцезнаходженням її майна (ст. 246 ЦПК).

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено:

– для якої мети заявник вимагає визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою;

– обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи; чи обставини, що загрожували смертю особі, яка пропала безвісти; або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

10. Справи щодо усиновлення

Якщо Ви бажаєте усиновити дитину або повнолітню особу – сироту або позбавлену батьківського піклування, необхідно звернутися до місцевого загального суду за місцем її проживання із заявою (ст. 251 ЦПК).

Заява про усиновлення дитини повинна містити зокрема:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я, місце проживання заявника;

3) прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання;

4) відомості про стан здоров’я дитини;

5) разі необхідності – клопотання про:

– зміну прізвища / імені / по батькові дитини;

– зміну дати народження дитини;

– зміну місця народження дитини;

– запис заявника матір’ю або батьком дитини.

Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування і має бути додана згода особи на усиновлення.

До заяви про усиновлення дитини мають бути додані такі документи:

1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально (якщо дитина усиновлюється одним із подружжя);

2) медичний висновок про стан здоров’я заявника;

3) медичний висновок про стан здоров’я особи, яку бажають усиновити;

4) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

5) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

6) інші документи, визначені законом.

Якщо громадянин України має намір усиновити дитину, яка є громадянином іншої держави, до заяви потрібно додати документи про згоду законного представника дитини та згоду компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

11. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Для встановлення фактів, що мають юридичне значення (родинних відносин, перебування на утриманні; реєстрації, розірвання шлюбу; усиновлення; проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу; народження або смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом РАЦСу такого факту; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру) потрібно звернутися з відповідною заявою до суду за місцем проживання особи заявника. А якщо заяву про встановлення факту, що має юридичне значення подає громадянин України, який проживає за її межами, він має звернутися до Верховного Суду з клопотанням про визначення суду, який вирішуватиме таку справу (ст. 257 ЦПК).

У заяві слід зазначити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) прізвище, ім’я, по батькові і місце проживання заявника;

3) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

4) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

5) докази, що підтверджують факт, встановлення якого особа просить в суді.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

12. Справи щодо відновлення прав на втрачені цінні папери

Особа, яка втратила виданий їй цінний папір на пред’явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачений цінний папір або вексель.

Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента (особи, яка його видала) цінного папера на пред’явника або за місцем платежу за векселем (ст. 260 ЦПК).

У заяві до суду про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на них слід зазначити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) прізвище, ім’я, по батькові і місце проживання заявника, або найменування та місцезнаходження (для заявника-юридичної особи);

3) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред’явника або вексель;

4) повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред’явника і його реквізити.

Якщо вимога стосується відновлення права на втрачений вексель, то потрібно також зазначити вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

Що вас цікавить?

Як звернутися до суду?

Як звернутися до суду?

Вам може бути цікаво

Українські та нідерландські судді обговорили цінності в судовій діяльності

Список рекомендацій Ради Європи щодо судової реформи і реформи прокуратури в Україні