Висновок щодо узгодженості між собою положень Кримінального кодексу України, Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення в аспекті кримінальної відповідальності за корупційні злочини

Резюме
до ВИСНОВКУ
ЩОДО УЗГОДЖЕНОСТІ МІЖ СОБОЮ ПОЛОЖЕНЬ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ, ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ», КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ТА КОДЕКСУ УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В АСПЕКТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КОРУПЦІЙНІ ЗЛОЧИНИ

 

Автор: Костянтин Задоя,
кандидат юридичних наук, доцент

Редактор: Микола Хавронюк,
доктор юридичних наук, професор

Завантажити висновок

1. Починаючи з 2009 року, Україна докладає значних зусиль для реформування національного кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за корупційні злочини. Однак тривалий та багатоетапний характер цієї реформи не міг не породити проблему узгодженості між собою законодавчих положень, які тим або іншим чином стосуються кримінальної відповідальності за корупційні злочини.

2. Метою цього висновку є виявлення неузгодженостей у законодавстві, що має стосунок до відповідальності за корупційні злочини. Такі неузгодженості можуть мати вигляд очевидних та прямих суперечностей (колізій) або форму непослідовності законодавчих рішень, яка не може бути обґрунтована раціональними аргументами.

3. Для цілей цього звіту під корупційними злочинами будуть розумітися злочини, передбачені у примітці до статті 45 КК, а саме: злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу.

У цьому переліку можна умовно виокремити три групи корупційних злочинів:

а) корупційні злочини, що полягають у так званому активному та (або) пасивному підкупі (статті 354, 368–369-2 КК);

б) корупційні злочини, що полягають у заволодінні певними предметами шляхом зловживання службовим становищем (статті 191, 262, 308, 312, 313, 357, 410 КК);

в) корупційні злочини, що полягають у зловживанні владою, службовим становищем чи повноваженнями (статті 364, 364-1, 365-2 КК).

Крім того, злочини, передбачені статтями 210 та 320 КК, не можна віднести до жодної із трьох груп та й саме законодавче визнання цих злочинів корупційними є спірним.

4. Оскільки у правовій системі України кримінальна відповідальність за корупційні злочини може встановлюватися лише положеннями КК України, то саме його положення є «відправною точкою» цього висновку. Однак оскільки ці положення існують не у «правовому вакуумі», а в розгалуженій системі зв’язків між правовими актами різних галузей права, не можуть бути не взяті до уваги й інші законодавчі положення, які тим чи іншим чином стосуються відповідальності за корупційні злочини. Зокрема, йдеться про положення Закону «Про запобігання корупції», КПК та КАП.

5. Рекомендації на основі проведеного дослідження.

26. Виключити з переліку корупційних злочинів, наведеного в примітці до ст. 45 КК, злочини, передбачені статтями 210 та 320 КК, оскільки ці злочини не можуть вважатися корупційними в сенсі статті 1 Закону «Про запобігання корупції».

• Виключити п. 2 примітки до ст. 354 та примітку до ст. 364-1 КК для уникнення розбіжностей у визначенні неправомірної вигоди в кримінальному та антикорупційному законодавстві.
• У тексті статті 369-2 КК слова «особа, уповноважена на виконання функцій держави» замінити словами «особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».
• У примітці до ст. 369-2 КК відсилку до пунктів 1-3 частини першої статті 4 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» замінити відсилкою до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про запобігання корупції».
• Привести абз. 2 ч. 1 ст. 65 Закону «Про запобігання корупції» у відповідність з п. 2 ч. 1 ст. 96-3 КК.
• Доповнити п. 1 ч. 1 ст. 96-3 КК застереженням про можливість вчинення злочину уповноваженою особою у співучасті.
• Розмежувати в ч. 9 ст. 100 КПК порядок вирішення судом питання про спеціальну конфіскацію та порядок вирішення питання про долю речових доказів та документів.
• Регламентувати конфіскаційний захід, передбачений п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК, у розділі XIV Загальної частини КК.
• У п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК передбачити, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364-1 та 365-2 КК, може бути розпочате на підставі заяви потерпілого лише тоді, коли цими злочинами не було завдано шкоди громадським або державним інтересам.
• Конкретизувати зміст об’єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-5 КАП, з метою забезпечення його очевидного відмежування від корупційних злочинів.
• У диспозиціях частин третіх статей 368-3 та 368-4 КК передбачити прохання надати неправомірну вигоду як форму пасивного підкупу та доповнити п. 3 примітки до ст. 354 КК дефініцією «прохання надати неправомірну вигоду».
• Виключити з ч. 4 ст. 369 КК кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину учасником організованої групи».
• Виключити з частин других статей 368-3 та 368-4 КК кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину організованою групою».
• Викласти диспозиції ч. 1 ст. 365-2 та ч.ч. 1, 3 368-4 КК в інших редакціях, передбачивши в цих положеннях суб’єктом злочину чи «адресатом» злочинного впливу особу, що надає публічні послуги, та визначити зміст останнього поняття у примітці статті 365-2 КК.
• Деталізувати в диспозиції ч. 1 ст. 365-2 КК зміст об’єктивної сторони злочину в спосіб, подібний до того, що має місце у випадку з ч. 1 ст. 364 КК.
• Уточнити п. 3 примітки до ст. 354 КК, узгодивши його з особливостями складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК.
• У ч.ч. 1, 3 ст. 368-3 КК замінити формулювання «з використанням наданих їй повноважень» формулюванням «з використанням службового становища».
• Уточнити диспозиції частин 3, 4 ст. 369 КК з тим, щоб їхні формулювання не викликали сумнівів щодо поширення цих положень на випадки обіцянки та пропозиції надати неправомірну вигоду, висловлені службовими особами, які займають відповідальне чи особливо відповідальне становище.
• Виключити з ч.ч. 2-4 ст. 368 КК кваліфікуючі ознаки кількісного характеру (вчинення злочину в значному, великому та особливо великому розмірі), передбачивши ознаку «вчинення злочину повторно» в ч. 2, а не ч. 3 ст. 368 КК.
• Привести в санкції ч. 1 ст. 365-2 КК максимальну межу покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю у відповідність з ч. 1 ст. 55 КК.
• Передбачити у санкціях ч.ч. 3, 4 ст. 368, ч. 4 ст. 368-3, ч. 4 ст. 368-4 КК конфіскацію майна як факультативний вид додаткового покарання.
• Гармонізувати санкції ч.ч. 3, 4 ст. 368-3 та ч.ч. 3, 4 ст. 368-4 КК шляхом приведення перших із них у відповідність з другими.
• Доповнити санкцію ч. 1 ст. 369-2 КК основним покараннями у виді громадських та виправних робіт, а санкції ч.ч. 1, 2 ст. 368-3 та ч.ч. 1, 2 ст. 368-4 КК — основним покаранням у виді виправних робіт.
• Доповнити санкції ч.ч. 2, 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч.ч. 2, 3 ст. 313, ч.ч. 3, 4 ст. 354, ч.ч. 1-3 ст. 357, ч.ч. 1-4 ст. 410 КК додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Висновок щодо узгодженості між собою положень КК України, ЗУ «Про запобігання корупції», КПУ України та КУпАП в аспекті кримінальної відповідальності за корупційні злочини from Centre of Policy and Legal Reform

Цей висновок підготовлено за підтримки Європейського Союзу в межах проекту Центру політико-правових реформ «Посилення ролі громадянського суспільства у забезпеченні демократичних реформ і якості державної влади». Зміст висновку є предметом відповідальності Центру політико-правових реформ і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.