Висновок громадської антикорупційної експертизи на зміни до Закону України “Про державну службу”

АНАЛІЗ ПОЛОЖЕНЬ ЗАКОНОПРОЄКТУ

---

(за Методологією проведення громадської антикорупційної експертизи Центру політико-правових реформ)

1. Неправдиві цілі запропонованих положень законопроєкту

1) У пояснювальній записці необхідність прийняття законопроєкту аргументується тим, що положення Закону «Про державну службу» обмежують доступ до державної служби певним категоріям громадян.

Проте, частина 4 статті 19 цього Закону визначає, що не допускаються будь-які форми дискримінації під час реалізації громадянами права на державну службу.

2) У пояснювальній записці наголошено, ніби щодо нотаріусів, адвокатів та арбітражних керуючих діють встановлені Законом обмеження щодо вступу на державну службу.

Проте, вичерпний перелік підстав для обмеження права вступу на державну службу встановлюється частиною 2 статті 19 Закону «Про державну службу» і не містить обмежень, пов’язаних із попередньою професійною діяльністю кандидата.

3) Необхідність надання можливості визначеним категоріям кандидатів на зайняття посад державної служби обґрунтовується доцільністю залучення до державної служби адвокатів, нотаріусів та арбітражних керуючих з огляду на наявність у них вищої юридичної освіти та стажу роботи у галузі права.

Проте, стаття 1 Закону «Про державну службу» визначає, що державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Отже, Закон не висуває вимог щодо наявності саме вищої юридичної освіти, але встановлює наявність вищої освіти відповідного рівня необхідною загальною умовою для кандидатів. У частині 3 статті 20 Закону визначаються вимоги щодо визначення спеціальних вимог до кандидатів на зайняття посад державної служби.

Таким чином, на сьогодні вступ адвокатів, нотаріусів та арбітражних керуючих на державну службу визначається профілем посади, на яку вони претендують, та кваліфікаційними вимогами, які до цієї посади висуваються. Закон «Про державну службу» не містить обмежень щодо зайняття посад державної служби вказаною категорією осіб.

5. Дискримінація: протекціонізм щодо певних осіб, просування групових чи особистих інтересів і вигід або, навпаки, неправильне визначення умов реалізації права, належного особі – одержувачу публічних послуг (необґрунтовані, надмірні обтяження при його реалізації), чи умов виконання нею обов’язку.

Законопроєкт пропонує зміни до пунктів 1-4 частини 2 статті 20 Закону «Про державну службу», якими доповнює перелік загальних вимог до кандидатів на зайняття посад категорії А та Б державної служби в частині розширення доступу до цього виду діяльності адвокатам, нотаріусам та арбітражним керуючим. Розширення доступу цим категоріям осіб здійснюється шляхом прирівнювання у законі вимог до досвіду роботи – досвід заняття адвокатською, нотаріальною діяльністю, діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) прирівнюється до досвіду роботи у відповідній сфері.

Глава 1 Розділу IV Закону «Про державну службу» містить вичерпний перелік умов вступу на державну службу та відмови у реалізації цього права. Зокрема, ст. 19 закріплює право на державну службу за повнолітніми громадянами України, які вільно володіють державною мовою і мають вищу освіту за рівнем молодшого спеціаліста або бакалавра (для зайняття посад категорії В) та магістра (для зайняття посад категорії А або Б). Вимоги щодо спеціалізації освіти для кандидатів на посади державної служби не встановлюються законом – нормативним актом вищого ступеня дії. Згідно з ч. 3 ст. 20 цього Закону спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій “Б” і “В”, визначаються суб’єктом призначення з урахуванням рекомендацій, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Згідно з наказом Нацагентства України з питань державної служби від 04.06.2020 р. №94-20 при визначенні вимог щодо професійних знань рекомендується враховувати особливості сфери відповідальності та специфіку основних обов’язків за посадою. Ці вимоги розробляються службою управління персоналом або структурним підрозділом, на який покладено відповідні обов’язки.

Таким чином, закріплення в законі вимоги до кандидатів на посади державної служби щодо наявності досвіду зайняття певними видами діяльності встановлює необґрунтований пріоритет для цих категорій осіб. Будуть створені умови, за яких на відповідальні посади державної служби потраплятимуть особи без належного досвіду роботи та фахової підготовки. Це призведе до непрофесійності державної служби.