Вибухи в Парижі: висновки для України

Грудень 1988 – Локербі, Шотландія (270 загиблих від падіння літака), грудень 1996 – Ліма, Перу (в посольстві Японії захоплено 490 заручників, троє загиблих), вересень 1999 – Москва, Росія (142 загиблих і 264 поранених від вибухів житлових будинків), вересень 2001 – Нью-Йорк, США (2973 загиблих в результаті зруйнування двох будинків Всесвітнього торгового центру), жовтень 2002 – Москва, Росія (130 загиблих і багато отруєних газом в театральному центрі), березень 2004 – Мадрид, Іспанія (191 загиблий і близько 2 тисяч поранених внаслідок вибухів на вокзалі), липень 2005 – Лондон, Англія (52 загиблих і 700 поранених від вибухів в метро), жовтень 2007 – Карачі, Пакистан (140 загиблих, понад 500 поранених), липень 2011 – Осло і острів на озері Тюрифьорд, Норвегія (77 загиблих, 151 поранений)… І ось знову. І знову… 

Постійні терористичні атаки, що мають місце в різних країнах, змушують замислитися над тим, наскільки готова Україна до протидії тероризму. Як показав досвід діяльності Антитерористичного центру СБ першої половини 2014 року – не готова; терористичний наступ врешті-решт зупинили не антитерористичні підрозділи, а військові ЗСУ, нацгвардійці, добровольці і волонтери. А наша СБ ще з 90-х років славетна скоріше своєю антиконтрабандною діяльністю, ніж антитерористичною, бо ще з радянських часів вважалося, що контрабанда найбільше підриває основи державності.

Концепція боротьби з тероризмом існує. Але (!) вона була затверджена 25 квітня 2013 року ще указом президента Януковича – і з того часу жодних змін до неї не вносилось. У той же період, 11 липня 2013 року, уряд Азарова затвердив і План заходів з реалізації зазначеної Концепції.

Уявіть собі: країна живе в умовах перманентного і масового терористичного нападу, а уряд у цій сфері діє за антитерористичними стандартами трирічної (довоєнної) давнини!

Судячи з пунктів цього досить наївного Плану, українські фахівці вважають тероризм чимось на кшталт комп’ютерної гри Terrorist Takedown. Ось основний перелік завдань для урядових структур на 2014–2017 роки: «проводити аналіз тенденцій поширення тероризму», «систематично інформувати громадськість про результати антитерористичної діяльності» і «проводити серед населення інформаційно-роз’яснювальну та профілактичну роботу», «сприяти підвищенню рівня поінформованості суспільства про небезпеку, масштаби та неприйнятність тероризму», «провести аналіз законодавства у сфері боротьби з тероризмом», «забезпечити проведення профілактичної роботи з особами, поведінка яких свідчить про їх наміри проводити терористичну діяльність», «створити перелік і реєстр об’єктів можливих терористичних посягань», «розробити та запровадити механізм стимулювання фізичних і юридичних осіб до співпраці», «забезпечити досудове розслідування терористичних злочинів», «соціальну реабілітацію постраждалих»…

Особливо дратує ставлення влади до своїх громадян як до пустотливих діток, які навіть не усвідомлюють неприйнятності тероризму. При цьому самі розробники цього документа не усвідомлюють очевидного: об’єктом терористичного посягання, крім ядерних об’єктів, сховищ вибухівки та інших небезпечних речовин, може бути будь-який об’єкт, на якому перебувають люди – вулиця, сквер, магазин, театр…. Створення максимально повних переліків об’єктів можливих посягань жодним чином не гарантує, що терористи не знайдуть більш підходящих для них на конкретний час об’єктів.

Серед інших заходів – десятки традиційно абстрактних «удосконалити», «підвищити», «посилити», «вжити заходів», «скоординувати», «зміцнити», «налагодити взаємодію», «продовжити співпрацю», «здійснювати належний контроль» (за обліком вибухових речовин, видачею документів) та «ефективний прикордонний контроль», «провести наукові дослідження», «взяти участь у семінарах і конференціях» та «внести пропозиції».

Реально потрібних заходів лише кілька: «впровадити особливі правила антитерористичної безпеки», «привести у відповідність з ними системи та режими об’єктів можливих терористичних посягань», «провести тактико-спеціальні навчання і тренування», «забезпечити підготовку і перепідготовку співробітників суб’єктів боротьби з тероризмом», «виявляти терористичні організації, викривати їх структуру, механізм та обсяги злочинної діяльності», «виявляти підозрілі фінансові операції», «встановлювати сучасні системи безпеки, засоби зовнішнього контролю (спостереження) та швидкого реагування». 

Скажемо так, небагато. Але про фактичне здійснення і цих заходів мало хто чув, хоча, виходячи зі згаданих вище завдань щодо «підвищення рівня поінформованості населення» і «систематичного інформування про результати», повинні були знати.

У 2014–2015 роках держава вжила певних заходів щодо посилення протидії терористичним загрозам, але вони були спрямовані переважно на вирішення ситуації на Сході України. Так, це стосується Закону «Про внесення змін до законів України щодо боротьби з тероризмом» від 5 червня 2014 року і Рішення РНБО «Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією» від 25 січня 2015 року.

Відповідно до інших нових законів: з’явився новий суб’єкт боротьби з тероризмом – Національна гвардія, на яку покладено обов’язок вживати заходів щодо припинення діяльності терористичних організацій (Закон «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року), а у складі Антитерористичного центру при Службі безпеки України дозволено створювати тимчасові державні органи, для участі у протидії терористичним актам, недопущення гуманітарної катастрофи в районі проведення антитерористичної операції – районні, обласні військово-цивільні адміністрації. Такі ВЦА вже створені в Луганській та Донецькій областях і діють. Їх очолюють керівники, призначені на посади Президентом України за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (Закон «Про військово-цивільні адміністрації» від 3 лютого 2015 року). Але їхня діяльність ніяк не врятує від реальних терористичних актів, тим більше на інших територіях.

Так само територіально обмеженими лише районом проведення АТО є і заходи, передбачені прийнятими у вересні 2014 року Законом «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та змінами до Закону «Про боротьбу з тероризмом», якими запроваджено превентивне затримання осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години і до 30 діб.

У 2014 році прийнято новий Закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Знову ж – сама по собі його реалізація тероризм не зупинить, мета цього Закону не надто амбітна – не дозволити створити фінансову базу для терористичних угруповань, і для реалізації цієї мети потрібна тривала системна робота.

Годі сподіватися і на те, що терористів можна залякати (або виправити чи перевиховати) за допомогою кримінальної відповідальності. Тому не мало особливого сенсу доповнення Кримінального кодексу України ще кількома антитерористичними статтями.

При цьому терористичні акти відбуваються по всій території України. Ось заголовки свіжих газет: «У Миколаєві херсонець готував терористичний акт» (15 серпня 2014), «Через терористичний акт у Шостці перекриті шляхи до міста» (28 серпня 2014), «Вибух у Харкові визнано терактом» (19 січня 2015), «Вибух в Одесі кваліфіковано як терористичний акт» (6 лютого 2015), «Теракт під час Маршу єдності в Харкові» (22 лютого 2015), «В Одесі попередили новий терористичний акт» (27 вересня 2015), «У Києві затримано терористів, що планували підірвати будинок» (3 вересня 2015), «Вибухи у Львові кваліфікували як терористичний акт» (14 липня 2015), «Вибухи в Ужгороді кваліфіковано як терористичний акт» (13 листопада 2015).

А ось офіційна судова статистика. На фоні широкої і тривалої антитерористичної операції (АТО) та інших непоодиноких випадків терористичних актів протягом усього 2014 року за ст. 258-3 КК (Створення терористичної групи чи терористичної організації) засуджено лише трьох осіб, із них одну – до позбавлення волі від 1 до 2 років, а ще двох звільнено від покарання; за іншими «антитерористичними» статтями КК засуджених немає. У І півріччі 2015 року за статтею 258 КК (Терористичний акт) не засуджено жодної особи, за статтями 258-2 (Публічні заклики до вчинення терористичного акту), 258-4 (Сприяння вчиненню терористичного акту), 258-5 (Фінансування тероризму) засуджено по одній особі, а за ст. 258-3 (Створення терористичної групи чи терористичної організації) – трьох. Із цих п’яти осіб тільки три засуджені до позбавлення волі, одна – до виправних робіт, ще одну звільнено від покарання. В цей же період закрито справи стосовно ще 15 осіб, які притягувались до відповідальності за цими статтями.

Не надто допоможе поправка до Кримінального кодексу, прийнята у жовтні 2014 року, яка дозволила звільняти від кримінальної відповідальності за погрозу вчинити терористичний акт осіб, які добровільно повідомили правоохоронний орган про свій злочин, сприяли його припиненню або розкриттю, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено небезпеку настання тяжких наслідків. По-перше, це просто тупо: особа повинна спочатку вчинити погрозу теракту, потім сама себе викрити. По-друге, навіщо терористам клювати на цей гачок, якщо судова статистика свідчить: їх і так скоріше за все не покарають.

Що ж на виході? Положення Закону «Про боротьбу з тероризмом» та низка таємних інструкцій. Цей Закон визначає основні терміни, систему суб’єктів боротьби з тероризмом та їхні повноваження, зокрема щодо взаємодії, завдання Антитерористичного центру при СБ України, засади міжнародного співробітництва, а також загальні засади проведення антитерористичної операції. Крім того, ним врегульовані питання відшкодування шкоди та соціальної реабілітації постраждалих.

Проблеми цього Закону у тому, що його центральна частина – засади проведення антитерористичної операції – виписана взагалі, і не враховує різноманіття терористичних актів, якими можуть бути посягання на окремих державних діячів і зруйнування мостів чи тунелів, поширення епідемій і масове отруєння людей, посягання на ядерні чи хімічні об’єкти і захоплення заручників, розстріл людей з автоматичної зброї і вчинення холостих вибухів з метою залякування населення, підпалювання АЗС і угони повітряних чи морських суден, напад на дипломатичних представників іноземних держав і розсіювання радіоактивних матеріалів… 

Ні населення, ні органи державної влади не знають, за яким алгоритмом їм діяти у кожному окремому випадку терористичного акту, щоби перешкодити терористам і убезпечити себе.

Ознайомлення з визначеним в Законі переліком обов’язків суб’єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, не надихає оптимізмом, бо не створює враження безпечності життєдіяльності населення – навіть за умови, що Служба безпеки, МВС, Міністерство оборони, Управління державної охорони і розвідувальні органи, органи цивільного захисту і захисту державного кордону будуть максимально ефективно виконувати свої обов’язки: проводити оперативно-розшукові та контррозвідувальні заходи, оперативно-технічні пошукові заходи, збирати інформацію тощо. Бо, повторюю, конкретних алгоритмів дій для кожного окремого різновиду терористичних актів немає.

Обов’язки другорядних суб’єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, ще більш прості і водночас абстракті: здійснювати заходи щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів; розробляти попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забезпечувати умови проведення антитерористичних операцій на об'єктах, що належать до сфери їх управління. Все. 

А це означає: якщо щось, то до місця події прибудуть десять карет швидкої допомоги, двадцять машин пожежників, сто нацгвардійців і двісті поліцейських, хоча потрібні були лише три снайпера або одна собака з кінологом. Або – якось навпаки, але не так, як треба. 

До речі, собака – це найкращий борець з тероризмом. Вона не бере хабарів і з нею взагалі неможливо домовитися. Тож створення у кожному великому місті потужного кінологічного центру – одне з першочергових завдань. Утримання собак, їх навчання (зокрема, виявляти вибухівку) коштує недорого, але врятує життя багатьох людей. 

Потрібні також кошти для закупівлі чи розробки власних спеціальних засобів захисту від усіх можливих видів загроз – вибуху, пожежі, радіації… 

Взагалі треба готуватися до розвитку терористичних сценаріїв за найгіршими варіантами. Особливо з урахуванням географічного положення України на перетині шляхів з Близького Сходу на Захід. Особливо маючи такого сусіда, як Росія з її нинішньою кремлівською бандою. 

Але для початку потрібно розробити нову Концепцію боротьби з тероризмом і План заходів з її реалізації, потім – Алгоритми дій кожного конкретного суб’єкта – від Служби безпеки до шкільного вчителя – на випадок різного роду терористичної загрози. А ще перед цим слід скористатися допомогою досвідчених фахівців з Ізраїлю, Великої Британії, Сполучених Штатів, розробити умови конкурсу і провести конкурс, під час якого визначити осіб, які мають достатні знання і навички та здатні на належному рівні підготувати зазначені документи.

І враховувати, що терористи будуть ставити собі щоразу все більш пекельні завдання.

Наразі важко передбачити усі відповідні потреби. Але не так важко передбачити, що потреба у справжніх фахівцях-антитерористах відтепер буде існувати завжди.

Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, професор,Центр політико-правових реформ