Вступ до монографії Миколи Хавронюка “Кримінально-правове забезпечення права споживачів на безпечність продукції”

Микола Хавронюк

доктор юридичних наук, професор,

директор з наукового розвитку

Центру політико-правових реформ

Українська держава, як жодна інша, самою історією змушена навчитися піклуванню про своїх громадян. Адже немає у світі іншої країни, населення якої спіткала б така кількість і настільки жорстоких катастроф протягом життя чотирьох поколінь – менше одного століття.

Щоразу близько чотирьох років руйнували країну Перша світова, громадянська і Друга світова війна, в яких загинули, відповідно, за різними оцінками, від 500 тис. до 1 млн., від 2 до 3 млн. і від 7 до 10 млн. українців. Під час Другої світової війни на українській території було зруйновано 870 міст і 30 тис. сіл, знищено половину промислових підприємств, шляхів тощо.

Голод 1920–1921 рр., спричинений зокрема «продразвьорсткой» 1918–1921 рр., забрав в Україні щонайменше 250 тис. людських життів, голод 1946–1947 рр., основною причиною якого знову ж було «викачування» хліба із села, що збіглося з небаченою засухою,  – ще понад 100 тис., а голодомор 1932–1933 рр. – майже 4 млн. українських селян.

120 тис. українців було страчено в часи політичного терору 1937–1938 рр., ще 500 тис. загинули в таборах ГУЛАГу.

А скільки ще мільйонів перехворіло на тиф, віспу, дизентерію, гепатит, померло від хвороб і безвиході, було покалічено фізично, психічно, морально? Лише під час Другої світової війни 3 млн. українців стали інвалідами. За деякими даними, з фронтів цієї війни повернулось 1 млн. 10 тис. безруких військовослужбовців, 1 млн. 121 тис. безногих, 85 тис. 942 тих, хто втратив і руку (руки), і ногу (ноги). Чимала їх частина – українці. Ще були інваліди серед цивільного населення.

Усі ці мільйони співвітчизників – наше невимірне і невимовне горе, наша жахлива історія, ціна перемоги над фашизмом, ціна протверезіння від ідей комунізму та ціна української незалежності. Якби не війни, політичний терор, голодомор тощо, населення України могло би бути принаймні удвічі більшим (лише внаслідок голодомору 1932–1933 рр. втрати українців у частині ненароджених становлять, за оцінками експертів, понад 6 млн. осіб). Поза сумніву, ми були б набагато міцнішими фізично, психічно та інтелектуально. Війни, терор і голодомор забрали найбільш совісних, найбільш сміливих, найбільш справедливих, найбільш працелюбних, найбільш гідних…

На жаль, і це ще не все. У 1986 р. сталась Чорнобильська катастрофа, від якої постраждало понад 3 млн. людей. Потім додалися політико-економічна криза 1990-х, економічна криза кінця 2000-х, перманентна катастрофа – щороку лісові пожежі, потопи та повені, вибухи, вибухи і вибухи – на шахтах – метану, на військових сховищах – боєзапасів, на залізниці – цистерн з рідким аміаком, фосфором тощо, в житлових будинках – газу… За рівнем смертності на автодорогах Україна посідає п’яте місце в Європі. В останні 20 років в Україні внаслідок ДТП загинуло близько 150 тис. людей, один мільйон отримало травми, а ще півмільйона стали інвалідами. Одна з причин такого становища – випуск на ринок таких видів небезпечної продукції, як автотранспортні засоби, запчастини до них, недоброякісний ремонт автотранспортних засобів і небезпечний стан доріг.

А ці мільйони – ціна чого?!! Нічого іншого, як нашої спільної безладності, нехлюйства, неспроможності навести примітивний порядок в державі, а також небаченої жадібності нашої «еліти», якій можливість особистого збагачення затуляє очі на всі проблеми сучасників і майбутніх поколінь!

Не будемо сперечатися, у новітній час робилися певні спроби закласти надійний правовий фундамент оздоровленню нації. Зокрема і цій меті слугувала Конституція України 1996 року, в преамбулі якої зазначено, що Верховна Рада України від імені Українського народу приймає її, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями. Саме з зазначеною метою закріплено у статті 3 Конституції України: «ЛЮДИНА, ЇЇ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я, ЧЕСТЬ І ГІДНІСТЬ, НЕДОТОРКАНІСТЬ І БЕЗПЕКА ВИЗНАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ НАЙВИЩОЮ СОЦІАЛЬНОЮ ЦІННІСТЮ», а у статті 16: «ЗБЕРЕЖЕННЯ ГЕНОФОНДУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Є ОБОВ’ЯЗКОМ ДЕРЖАВИ».

Всупереч цьому зазначені цінності лише формально визнані державою, насправді ж найвищої цінності для неї не становлять, зміст і спрямованість діяльності держави не визначають.

Свідченням цього є дані, які оприлюднюють як самі ж державні органи, так і громадськість, щодо стану смертності, здоров’я і захворюваності населення України, зокрема через вживання небезпечної продукції, а також діяльності держави із запобігання випадкам захворюваності і смертності.

За даними Держкомстату України, у 2010 р. лише 0,5–0,7% населення України, тобто 230–320 тис. осіб, мають достатньо великі доходи. Разом з тим, середній дохід одного українця становить 18 347 грн. на рік (1 528 грн. на місяць). За межею бідності живуть 14–15 млн. українців, тобто кожен третій, серед них 11,5 млн. пенсіонерів, 2 млн. безробітних, більша частина студентів. За рахунок власних доходів вони не здатні забезпечити для себе безпечне і щасливе життя. До того ж воно дорожчає. За підрахунками експертів, у 2010 р. життя в країні стало дорожчим на 31% (якщо до продуктового кошика додати вартість середньомісячної витрати бензину для одного автомобіля і вартість комунальних послуг для трикімнатної квартири – те, що і складає базові витрати середнього українця). При цьому зарплати безнадійно відстають і складно уявити, як вони можуть отримати поштовх для майбутнього зростання. З іншого боку, статки найбільш багатих українців-мільярдерів зростають, іноді – подвоюються щороку.

Іншими словами, на наших очах продовжується «дике» й нестримуване накопичення капіталів, за якого недоторканність і безпека «сьогодні» забезпечуються тільки олігархам, іншим найбільш заможним особам та їх найближчому оточенню; збереження ж генофонду понад 99% українського народу відкладено «на потім».

Усе вищезазначене та невтішні результати діяльності (бездіяльності) правоохоронних та інших державних органів у сфері забезпечення безпеки споживачів в сукупності з даними щодо поширеності порушень права споживачів на безпечність продукції (детально про соціально-економічні, соціально-психологічні та інші передумови криміналізації злочинного порушення цього права – в підрозділі 3.1 книги) і стали причиною пошуку нами шляхів вирішення проблеми його належного кримінально-правового забезпечення.

За рік життя в Україні подорожчало на третину: Корреспондент

Завантажити зміст монографії

Завантажити висновки та пропозиції змін до Кримінального кодексу України