Бачення України – 2030. Якою має бути система правопорядку

Якою ми бачимо Україну у цій сфері у 2030?

У 2030 році люди почуваються в безпеці, незалежно від того, чи вони у себе вдома, чи в іншому районі міста, чи просто в іншій місцевості України. Адже вони знають, що система правопорядку працює, і хоча злочини трапляються (адже злочинність як соціальне явище неможливо викорінити), все одно – покарання для тих, хто вчиняє злочини, настає невідворотно. Тож вони не боятимуться звертатись до поліції та не вдаватимуться до неправових методів вирішення проблем, бо вірять у те, що їхня справа важлива й вона буде розглянута та розслідувана. Кожному доступні об’єктивні дані про злочинність, візуалізовані у формі мапи, якою можна користуватися при плануванні подорожей, купівлі житла, виборі місця роботи тощо. Сумніви в тому, що саме органи правопорядку можуть розвʼязати безпекову проблему людини – будуть мінімізовані.

Якщо особа стає потерпілою від злочину, вона може захистити свої права в суді та отримає допомогу від держави, адже система розслідування орієнтована на потреби потерпілого, а не лише на пошук винного і покарання будь-якою ціною. «Відчуття безпеки» є центральним показником діяльності системи органів правопорядку – відповідно Україна є безпечнішою, ніж до війни. Потерпілі від насильницьких, а подекуди й майнових злочинів отримують миттєву компенсацію від держави.

Ставлення громадян до системи правопорядку радше позитивне, особливо в людей, які мали з нею особистий контакт – звертались за послугами, брали участь у провадженні як свідки, потерпілі чи навіть вчиняли правопорушення. Незалежно від того, в якій ролі контактувала людина з поліцією, вона має усвідомлювати чіткі процедури і передбачати ті дії, які з нею проводить поліція. Водночас люди усвідомлюють, що поліцейський чи інший правоохоронець має свого керівника та стандарти якості роботи й матиме для себе негативні наслідки у разі будь-яких свавільних дій, адже система оцінювання та скарг працює. Рівень «абстрактної» довіри до поліції складає не менше, ніж 80%; водночас рівень «персональної» довіри не нижче 30% (стосується осіб, які мали індивідуальний контакт з поліцією, насамперед, з кримінальним блоком).

Система правопорядку є ефективною також завдяки допомозі відповідальних громадян. Це не означає, що всі будуть викривачами, але означає, що коли громада хоче мати гарантовану безпеку, то такі речі як сусідська варта, інформування про небезпеку чи повідомлення про загрози безпеці безпосередньо поліцейському офіцеру громади є буденністю. Безпека кожного і безпека громади – це спільна справа органів правопорядку та відповідальних громадян.

В Україні діє муніципальна поліція та інші форми участі громадян в охороні громадського порядку. Будь-яка територіальна громада, якщо вважає, що має виділити більше коштів з власного бюджету на питання безпеки, має право це зробити та інвестувати кошти у безпекові програми, які дозволяють у законних формах громадянам, які проживають у територіальній громаді долучитись до виконання поліцейських функцій. Більше безпеки означає більше ресурсів з місцевого бюджету, разом з тим, відсутність такого фінансування не скасовує базовий пакет поліцейських послуг та послуг безпеки в цілому, які надає держава своїм мешканцям.

Кінцева мета будь-якої діяльності органів правопорядку – безпека громадян. Не тільки в кримінальному та адміністративно-деліктному аспекті (захист та попередження правопорушень), а й у звʼязку із тими питаннями, що виникли після завершення війни. Територія України певний час залишатиметься небезпечною, особливо якщо говорити про деокуповані території або території на яких відбувались бойові дії чи прилеглі до них. Органи правопорядку у тісній співпраці з профільними службами, насамперед ДСНС, будуть працювати над розмінуванням території, усуненням небезпечних предметів, координації людей стосовно дозволених для відпочинку, навчань, полювання тощо місць. Спільна робота органів правопорядку та соціальних служб має запобігати сплеску рівня злочинності у звʼязку із посттравматичним синдромом у людей, які брали участь у бойових діях чи зазнали сильних моральних страждань у звʼязку з війною. Україна не буде закривати очі на такі проблеми, а створюватиме спільний фронт безпекових та соціальних послуг для гарантування безпеки кожному громадянину своєї держави.

Які червоні лінії не можна перетинати у цій сфері?

–  реформи ad hoc залежно від політичної ситуації;
–  збереження в мирний час військової юстиції: вона має залишатись екстраординарною, а повноваження та процедури правоохоронців такого характеру – застосовуватись винятково під час воєнного стану;
– політичний вплив на органи правопорядку – він можливий лише через реалізацію функцій КМУ й стосуватися питань державної політики;
– вибіркове переслідування органами правопорядку за будь-які злочини – воєнні, корупційні тощо; необхідно якісно розслідувати їх, незалежно від політичної ситуації та вподобань;
– використання Офісу Президента як «драйвера» реформ, адже це повноваження Парламенту та Уряду.