Що вас цікавить?

Українська бюрократія для… іноземців

21.11.2013
Адміністративні послуги

Державна міграційна служба України готує сюрприз для іноземців – картку мігранта – на виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ухваленого 2012 року. Для чого запроваджувати ще один дорогий біометричний документ?


Державна міграційна служба України готує сюрприз для мігрантів. На виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ухваленого 2012 року, всі іноземні мігранти в Україні повинні будуть отримати від ДМС картку про те, що вони мігранти.

Це не випадкова тавтологія, а обов’язок кожного іноземця та особи без громадянства, які проживають в Україні, який треба буде виконувати щороку, щойно уряд затвердить порядок оформлення картки мігранта. При цьому й без того непрості вимоги для отримання та поновлювання документів, які посвідчують право жити та працювати в Україні, з іноземців не знімаються. Тобто картка мігранта — це доважка до нинішньої складної системи дозвільних документів для іноземців в Україні. Навіщо ж тоді вимагати, щоб кожен іноземець в Україні ще отримував по картці мігранта?

ТРИ ОДНАКОВІ ЗА ЗМІСТОМ ДОКУМЕНТИ

За своїм змістом картка мігранта ідентична документам, що підтверджують право іноземців та осіб без громадянства проживати в Україні: посвідки на постійне чи тимчасове проживання; посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту. Ці документи видаються Державною міграційною службою, як і картка мігранта, яка видаватиметься в майбутньому. Як і посвідки на проживання та посвідчення біженця/особи, яка потребує додаткового захисту, картка мігранта міститиме цифровий носій із біометричними даними. У той час, як посвідка на постійне проживання видається безстроково, а посвідчення біженця/особи, яка потребує додаткового захисту, — на три роки, картку мігранта буде потрібно оновлювати щороку. (Зараз щороку потрібно поновлювати лише посвідки на тимчасове проживання.) Таким чином, Державна міграційна служба видаватиме кожному іноземцю по два біометричні документи з різними назвами, але однаковим змістом. Кожен із них матиме свою окрему ціну, яку іноземці повинні будуть заплатити.

Навіщо запроваджувати картку мігранта окремо від посвідок на проживання та посвідчень біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, якщо за своїм змістом це однакові документи? Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр…» визначає, що картка мігранта потрібна для створення національної системи ідентифікації іноземців. За допомогою цієї системи здійснюватиметься «контроль за переміщенням мігрантів через кордон, верифікація інформації про мігрантів через національну та міжнародні бази даних правоохоронних органів, отримання статистичних даних з метою вирішення питань соціального забезпечення та оподаткування доходів мігрантів».

Варто визнати, що інтегрована система державного контролю за виконанням норм імміграційного законодавства — це цілком легітимна мета. Але її можливо досягти через налагодження взаємодії відомчих баз цих органів влади, що беруть участь у здійсненні імміграційної політики. Для цього не потрібно змушувати мігрантів платити за документ, який потрібен державі для координації зусиль власних органів влади.

А система цих органів є такою. Іноземцям і особам без громадянства потрібні окремі дозволи від органів державної влади України на такі справи: на в’їзд в Україну, на право жити в Україні та працювати за наймом. Право іноземця чи особи без громадянства в’їхати в Україну підтверджується візою, яку видають дипломатичні та консульські установи України за кордоном (крім громадян країн із безвізовим режимом). Тобто це — сфера компетенції Міністерства закордонних справ. Правомірність перетину кордону іноземцями здійснює Державна прикордонна служба. Право проживати в Україні підтверджується документами, які видає Державна міграційна служба. Так, посвідка на постійне проживання видається закордонним українцям, колишнім громадянам України, іноземцям-членам сім’ї українців і деяким іншим категоріям іноземців. Шукачі притулку від переслідувань на батьківщині отримують від ДМС посвідчення біженців. Особи, які шукають захисту в Україні від збройних дій та стихійних лих на своїй батьківщині, отримують у Державної міграційної служби посвідчення осіб, які потребують додаткового захисту. Посвідку на тимчасове проживання одержують члени сімей громадян України, які ще не отримали посвідку на постійне проживання, а також різні категорії трудових мігрантів і члени їхніх сімей.

Більшість трудових мігрантів мають право працювати в Україні на підставі дозволів на працевлаштування, які отримують їхні роботодавці в Державній службі зайнятості.

Таким чином, органи влади в Україні, з якими іноземці взаємодіють у зв’язку з їхнім статусом мігранта, — це Державна міграційна служба, Міністерство закордонних справ, Державна прикордонна служба та Державна служба зайнятості. Кожен із цих органів має власні реєстри з документів, виданих іноземцям у межах компетенції органу, та контролює правомірність дій іноземців відповідно до сфери своєї відповідальності. Якщо налагодити взаємодію між цими базами даних і регулярний перехресний аналіз їхніх даних, то можна швидко отримувати дані про дійсний стан справ у сфері міграції України.

БАЗ ДАНИХ ЩОДО МІГРАНТІВ — ДОСТАТНЬО

Державна прикордонна служба веде базу даних, корисну для багатьох органів, що здійснюють державну політику щодо мігрантів. Це система «Гарт-1» для ведення обліку осіб, які перетинають державний кордон України. За її допомогою підраховується кількість днів, проведених іноземцями в Україні, — це потрібно для автоматичного визначення, чи вичерпано кількість днів, передбачених українською візою, чи дозволених за безвізовим режимом (типова ситуація — це 90 днів протягом 180-денного періоду). Ця система здійснює контроль переміщення мігрантів через кордон з 1994 року. І без картки мігранта.

Дані системи «Гарт-1» становлять інтерес для Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної міграційної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової служби. За даними цієї системи можливо прослідкувати, чи покинула особа територію України після закінчення терміну дії її візи чи посвідки на тимчасове проживання. Це — сфера контролю Державної міграційної служби.

Для того, щоб дізнатися, чи провела особа в Україні достатню кількість днів, щоб вважатися резидентом України для податкових цілей, Державна податкова служба може скористатися даними системи «Гарт-1». Таким чином, для контролю за сплатою податків мігрантами також не потрібно картки мігранта.

Система «Гарт-1» є частиною міжвідомчої системи «Аркан», призначеної для контролю за особами, транспортними засобами та вантажами, які перетинають державний кордон України. Ця система успішно об’єднує дані Державної прикордонної служби, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Державної митної служби, Державної податкової служби, Міністерства праці та соціальної політики.

Роботу над системою «Аркан» було розпочато ще 2002 року на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України. Характерно, що для роботи цих баз даних іноземцям не потрібно було отримувати «картки особи, яка в’їхала в Україну» чи «посвідчення особи, якій рахують кількість днів перебування в Україні». Для фіксації перетину кордону мігрантом ці системи використовують дані паспортів і документів Державної міграційної служби, які підтверджують право мігрантів проживати в Україні (посвідок на проживання, посвідчень біженця тощо). Тому для роботи міжвідомчих систем органів, що забезпечують дотримання імміграційного законодавства, картка мігранта не додасть нічого нового.

БЮДЖЕТНІ МІЛЬЙОНИ НА НЕПОТРІБНИЙ ДОКУМЕНТ?

У решті сфер життя іноземці мають такі самі права та обов’язки, як і громадяни України (крім права брати участь у виборах до органів влади України). Для сплати податків та єдиного соціального внеску з доходів, отриманих на території України, вони реєструються в органах Міністерства доходів і зборів на загальних підставах. Вони реєструють своє місце проживання в органах Державної міграційної служби так само, як і громадяни України. Вони мають право вільно віддавати своїх дітей до українських шкіл, дитячих садків, університетів, а також лікуватися в українських медичних закладах. Іноземцям для цього достатньо свого паспорта й посвідки на проживання чи посвідчення біженця/особи, яка потребує додаткового захисту. Запровадження обов’язку надавати копію картки мігранта в цих ситуаціях призведе хіба що до примноження макулатури в архівах органів, з якими взаємодіють мігранти. Навряд чи це може бути легітимною метою запровадження дорогого біометричного документа в національному масштабі.

Складається враження, що автори закону під видимістю контролю за міграцією просто пролобіювали собі додатковий біометричний документ, за отримання якого можна буде справляти гроші з людей. Із іноземців, які є ще вразливішими до забаганок української бюрократії.

Тепер щорічні поневіряння всіх категорій іноземців коридорами територіальних підрозділів Державної міграційної служби стануть невідворотними та регулярними. При цьому ДМС сама не готова до цього. Адже недокомплектованість персоналом і величезні черги в територіальних підрозділах Державної міграційної служби — це реальність сьогодення, ще до впровадження карток мігранта. А який колапс чекає територіальні підрозділи Міграційної служби після впровадження карток мігранта, можна тільки уявляти.

Таким чином, не можна погодитися з тим, що запровадження карток мігранта справді потрібне для досягнення мети, закладеної Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Органи влади, що беруть участь у здійсненні імміграційної політики, спроможні організувати інтегровану систему ідентифікації іноземців і без картки мігранта. Тому положення згаданого закону про запровадження картки мігранта повинні бути скасовані Верховною Радою якомога швидше. Допоки уряд не почав витрачати мільйони бюджетних гривень на функціонування системи видачі документа, який нікому не потрібен. Зрештою, кардинального перегляду потребують й інші положення цього небезпечного та корупціогенного закону.

Надія ДОБРЯНСЬКА, Центр політико-правових реформ, для газети ДеньФото Руслана Канюки