Що вас цікавить?

Україна багатша за Німеччину

13.11.2013
Адміністративні послуги

Кабмін виділяє вже у цьому році Міністерству внутрішніх справ 295,1 мільйонів гривень на створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру – ЄДДР. А загалом за три роки створення цієї бази даних коштуватиме українцям майже 800 мільйонів.  Закон, неприйнятність якого є очевидною для правозахисників, незабаром може обернутися дієвим інструментом впливу влади на кожного громадянина.


До такого висновку підштовхує марнотратство українського уряду, та ще в часи тотального бюджетного дефіциту.

Інакше не пояснити, чому Кабмін виділяє вже у цьому році Міністерству внутрішніх справ 295,1 мільйонів гривень на створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру – ЄДДР.

А загалом за три роки створення цієї бази даних коштуватиме українцям майже 800 мільйонів.

Ці кошти підуть, аби впровадити систему тотального контролю над приватним життям громадян. Адже база даних ЄДДР включатиме у себе надзвичайно широкий, практично необмежений, обсяг інформації про кожного з нас.

Про невідповідність ідеї ЄДДР правовим стандартам вже йшлося неодноразово.

Уряд, на жаль, ніяк не реагує на критику. Ні влада, ні опозиція не вжили жодного кроку, аби переглянути цей недемократичний і корупціогенний закон.

Вже цілком очевидно, що інтереси української бізнес-влади у цьому законі дивним чином співпали.

Одні зароблятимуть на друку паспортів та інших нових документів. Інші, а можливо, й ті ж самі, вибудовують систему тотального стеження за громадянами.

Тому і створення мега-бази даних, і продаж іменних залізничних квитківта інші подібні ідеї – це складові одного ланцюжка. Який все більше перетворює Україну на державу авторитарного типу.

Нагадаю, що єдиний демографічний реєстр, як і сам закон про ЄДДР, подавали як євроінтеграційний крок, необхідний для запровадження безвізового режиму з ЄС.

Проте у країнах ЄС, особливо сталої демократії, ніхто ще не додумався до створення такої бази даних.

Досвід Федеративної Республіки Німеччина тут може бути дуже цікавим для порівняння. У ФРН не існує навіть блідої версії такого реєстру, який би містив дані, аналогічні до українського ЄДДР.

Усі паспортно-реєстраційні послуги регулюються федеральним законодавством, але виконуються на рівні громади.

Насправді є три групи пов’язаних адміністративних послуг: реєстрація місця проживання, видача ідентифікаційного документа особи, у ФРН – це посвідчення особи, у нас – досі "паспорт", та видача паспорта для виїзду за кордон.

У ФРН видача і посвідчення особи, і паспорта здійснюється через "офіси для громадян" при муніципалітетах. І надається така послуга за місцем проживання громадян. Тобто саме реєстраційний облік є основою для видачі цих документів.

А далі найцікавіше – у ФРН не існує ні федеральної, ні навіть земельної бази даних, у якій містилася б уся інформація з реєстраційного чи паспортного обліків.

По-перше, усі ці реєстри – місця проживання, посвідчень особи, паспортний – це окремі реєстри.

По-друге, це реєстри, які існують лише на локальному, місцевому рівні. Таких реєстрів є більше 5200.

Жоден чиновник у ФРН, тим більше поліцейський, не може знайти інформацію про жителя ФРН з тим рівнем легкості, який буде у разі створення ЄДДР в Україні. Бо цілі у держави Україна та ФРН очевидно різні. І Німеччина не розбудовує себе як поліцейська держава.

У цьому ж контексті потрібно розуміти, що замість витрачання сотень мільйонів гривень на створення ЄДДР було б більш розумно віддати функцію з реєстрації місця проживання та паспортних послуг на місцевий рівень – місто/громада та/або район.

Це дозволило б протягом кількох місяців перевести реєстраційні паперові картотеки у електронну форму. І це був би зовсім інший рівень витрат. Але, звичайно, так систему контролю за громадянами не вибудуєш.

І ще одна суттєва відмінність Європи від наших паспортних бізнес-інтеграторів. В Україні у ЄДДР планується зберігання найрізноманітнішої інформації про особу, включно з біометричними даними.

Для чого владі 45 мільйонів відцифрованих облич і підписів громадян, а щодо багатьох – і відбитків пальців? Питання швидше риторичне.

У Європі така позиція не сприймається.

У тій же ФРН біометричні дані є лише у документі особи, і держава такої інформації в жодному реєстрі не зберігає. Натомість для влади цілком достатньо на локальному рівні мати обмежену біографічну інформацію.

Отже, історія з ЄДДР набирає обертів. Закон, неприйнятність якого є очевидною для правозахисників, незабаром може обернутися дієвим інструментом впливу влади на кожного громадянина.

Використати його проти будь-якого політика, бізнесмена чи громадського активіста – буде лише справою часу. Якщо вчасно не схаменутися.

Віктор Тимощук, Центр політико-правових реформ

Опубліковано на Українській правді 13 листопада 2013 року