Що вас цікавить?

Ухвалений закон для боротьби з коронавірусом створює ризик “заморожування” правосуддя

30.03.2020
Судівництво /
Судоустрій і статус суддів

Подія

30 березня Верховна Рада України ухвалила закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)”. Закон передбачає внесення змін у велику кількість нормативних актів з метою “актуалізації, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19”. Частина змін стосується сфери правосуддя.

Закон передбачив на період дії карантину:

1) автоматичне продовження строків звернення до суду та процесуальних строків у цивільних, господарських та адміністративних справах на строк дії карантину;

2) надання учасникам цивільних, господарських та адміністративних справ права брати участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, перебуваючи за межами приміщення суду; підтвердження особи учасника здійснюється за допомогою електронного цифрового підпису, за його відсутності – у порядку, визначеному Законом “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” (імовірно, ідеться про демонстрацію документа, що посвідчує особу) або Державною судовою адміністрацією;

3) надання суду права обмежити доступ в засідання осіб, які не є учасниками процесу, якщо участь у судовому засіданні становитиме загрозу життю чи здоров'ю особи (це положення відсутнє в адміністративному судочинстві);

4) у кримінальному судочинстві можливість місцевого суду ініціювати перед апеляційним судом передачу до іншого суду клопотання, яке має розглядатися слідчим суддею, у разі неможливості визначити слідчого суддю у відповідному суді (крім питань негласних слідчих (розшукових) дій).

 

Оцінка ЦППР

1. Розгляд справи в суді складається з окремих послідовних стадій, строки перебігу яких встановлюються законом або суддею. Автоматичне продовження строків однієї стадії призводить до того, що суд не може перейти до наступної стадії. Наприклад, через автоматичне продовження строку апеляційного оскарження рішення суду не набиратимуть законної сили. При цьому не важливо, чи подана апеляційна скарга в такій справі. Це повністю позбавляє суд та учасників справи змоги будь-яким чином впливати на можливість розгляду справи. 

Ухвалені зміни перешкоджатимуть суду здійснювати провадження в будь-якій цивільній, господарській чи адміністративній справі, оскільки невчинення однією із сторін будь-якої процесуальної дії (наприклад, неподання відзиву на позов) змушуватиме суд очікувати до закінчення карантину. 

Фактично це призведе до зупинення розгляду цивільних, господарських та адміністративних справ на час карантину, де хоча б одна сторона не проявляє активність. Це небезпечне рішення законодавця, адже припинення чи обмеження повноважень судів не допускається навіть в умовах надзвичайного стану, який наразі в Україні не введено.

Варіантом розв'язання проблеми, пов'язаної із здійсненням судочинства в умовах карантину, могло бути встановлення на законодавчому рівні повноваження суду за заявою учасника справи визнавати поважною причину пропущення строку (включно з присікальними строками), якщо вона зумовлена карантином. Це ж має стосуватися і кримінальних справ, якщо строк пропустила не сторона обвинувачення. 

При цьому слід поновлювати / продовжувати лише той строк, закінчення якого припало на період карантину, адже зазвичай немає сенсу продовжувати, наприклад, річний строк, який розпочався незадовго до запровадження карантину. 

Додатково в законі слід було б передбачити, що в справах про адміністративні правопорушення, дисциплінарних справах строк карантину не включається в перебіг строків давності і строків провадження. 

2. Право учасників справи брати участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції з дому чи офісу слід підтримати, хоча його реалізація на практиці буде проблемною через відсутність на сьогодні Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка згідно з процесуальними кодексами має забезпечувати проведення відеоконференцій.

Виходом могло б бути використання інших загальнодоступних систем, які підтримують відеоконференцію (Skype, Zoom, Google Meets тощо), але суди можуть не захотіти давати “творче” тлумачення процесуальному законодавству. Та й у контексті зупинення всіх процесуальних строків ця норма може виявитися незатребуваною на практиці.

3. Відкритість судового процесу та право будь-якої особи бути присутньою у судовому засіданні є одним із елементів конституційного принципу гласності судового процесу. Положення про право суду обмежити доступ у засідання осіб, які не є учасниками процесу, якщо участь у судовому засіданні становитиме загрозу життю чи здоров'ю особи (ці зміни чомусь стосуються всіх видів судочинства, крім адміністративного), сприятливе для зловживань, адже не встановлює критерії обмеження доступу в судове засідання відвідувачів. Таким критерієм може бути необхідність дотримання соціальної дистанції між особами, які перебувають у залі судового засідання (1,5-2 м).

Також правильно передбачити, що у випадку, якщо суд обмежує доступ у судове засідання вільних слухачів, то має забезпечуватися обов'язкова відеотрансляція цього засідання в мережі Інтернет.

4. Зміни до кримінального судочинства щодо можливості передачі питання, яке має розглядати слідчий суддя, до іншого суду можуть бути корисними не лише на період дії карантину, особливо там, де через відсутність суддів суди не функціонують. Водночас  існує ризик, що ухвалений порядок передання справ з підсудності одного суду до іншого через посередництво апеляційного суду створить небезпечну практику визначення судів із “зручними суддями”, які ухвалюють “правильні рішення”, із порушення принципу безсторонності, неупередженості тощо. 

5. Закон ухвалено в цілому в “турборежимі”, адже сам законопроект був зареєстрований у переддень голосування. У день голосування його розглянув непрофільний парламентський комітет. У результаті законопроект ухвалено без обговорення та без урахування висновків ГНЕУ. 

Ми розуміємо необхідність швидкого реагування законодавця на сучасні виклики, однак це потрібно робити з дотриманням парламентської процедури. Внаслідок відсутності обговорень закон вийшов неякісним і може мати негативні наслідки.

Понад те, під час цього ж пленарного засідання Верховної Ради України було ухвалено в першому читанні аналогічний за змістом (у частині КПК України) законопроект № 3276. Яка його подальша доля, зважаючи на те, що фактично його положення вже ухвалені, – не зрозуміло.