Судова реформа в Україні: лайфхаки для країн, що трансформуються

Вже два роки, як в Україні діють конституційні зміни щодо правосуддя. Вони були націлені на зміцнення незалежності суддів та заклали для цього гарну юридичну основу, а також – для очищення суддівського корпусу. Однак на практиці досягнення цих цілей зазнає невдачі.

Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, 66 %  громадян вважають, що з часу Революції Гідності ситуація у правосудді погіршилася або не змінилася, і лише 25 % бачать позитивні зміни. Переважна більшість громадян (73%) вважають хід судової реформи неуспішним (причому 43% вважають її цілковито провальною); як успішну цю реформу оцінили лише 10%. Довіра до судів – на рівні 7 %. За даними Європейської бізнес асоціації, вже третій рік поспіль корупція і недовіра до судів в Україні є головною перешкодою для іноземних інвестицій.

Що передбачали законодавчі зміни?

Зміни до Конституції України та новий Закон «Про судоустрій і статус суддів» 2016 року дали можливість:

• перейти від чотирирівневої системи судів до трирівневої;
• започаткувати конкурси на посаду судді, включаючи формування за конкурсом нового Верховного Суду;
• обмежити суддівську недоторканність;
• запровадити безстрокове призначення суддів.
• позбавити політичні органи повноважень щодо звільнення суддів.

Відбір, просування по службі, звільнення з посади суддів – стали виключною компетенцією органів суддівського врядування – Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) і Вищої ради правосуддя (ВРП). Це – стандарт Ради Європи.

Для очищення суддівських лав від непрофесіоналів і корумпованих суддів запроваджена разова процедура оцінювання усіх діючих суддів – за критеріями компетентності, доброчесності і професійної етики.

Чому прогресивні законодавчі  зміни суттєво не вплинули на практику?

Очищення суддівських лав було доручено органам… з більшістю суддів у їх складі (ВККС і ВРП). Це стало фатальною помилкою, а радше – свідомим розрахунком політичної влади, підтриманим Радою Європи.

Своєю діяльністю ці органи законсервували всі негативні явищі в судовій системі – кругову поруку, виконання політичних замовлень, толерування різних проявів недоброчесності.

Яскрава ілюстрація цього процесу – минулорічний конкурс до нового Верховного Суду, який став першим проектом в межах судової реформи.  Громадська рада доброчесності як агент громадянського суспільства долучилася до аналізу кандидатів, виявила численні факти неправдивого декларування майна, невідповідності стилю життя доходам, ухвалення політично вмотивованих рішень, грубого порушення прав людини, що підтверджено Європейським судом з прав людини. Ці факти не стали на заваді призначення таких кандидатів до Верховного Суду. Ба більше, переможців визначено у маніпулятивний і непрозорий спосіб.

За подібною процедурою випробувань цього року пройшли оцінювання понад 1000 діючих суддів з майже 6 тис. «Відсів» за критерієм доброчесності – на рівні 3 %. Уже є випадки, коли Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) затримувало на хабарі суддів, які щойно успішно пройшли оцінювання.

Низьку планку доброчесності можна пояснити тим, що багато членів ВККС і ВРП самі не відповідають цьому критерію. Більшість населення не вірить у їх спроможність  давати незалежну оцінку своїм колегам та карати їх за вчинені правопорушення.

Під час конкурсів або оцінювання лояльні судді отримують перевагу. Звісно, цей критерій не передбачений законом. Але психологічні тести, які називають тестами на доброчесність, серед іншого вимірюють… лояльність до менеджменту і відданість правилам корпоративної спільноти. Це стало на заваді потраплянню до нового Верховного Суду  агентів змін, ймовірно, і судді-викривача Сергія Бондаренка, який показав чудовий фаховий рівень, але в подальшому опинився внизу рейтингу.

Нещодавній громадський звіт про стан незалежності суддів показав, що голови судів досі впливають на суддів. Якщо хтось із суддів намагається викрити втручання голови суду, то суддівські органи подають це як внутрішній конфлікт між двома людьми, а не як зазіхання на незалежність судді. Вже є випадок дисциплінарного покарання судді Лариси Гольник, яка намагалася захищати себе від такого втручання. За законом, це може стати перешкодою для її участі у конкурсі до Вищого антикорупційного суду, який щойно розпочався.

Лояльність суддів має наслідком безкарність – такі судді не лише успішно проходять оцінювання, а й уникають дисциплінарних стягнень. Поблажливість з боку ВККС і ВРП посилює лояльність суддів, бо викликає відчуття вдячності і впевненість у безкарності. Так, успішно зберегли свої посади більшість суддів, які на замовлення адміністрації екс-президента Януковича (тепер переховується в Росії) ухвалювали свавільні рішення щодо учасників мирних зібрань. Залежні судді виявилися потрібними і новій політичній владі.

Прогресивна конституційна норма про можливість звільнення судді за недоведення законності походження майна виявилася мертвою на практиці – її жодного разу не застосовували.

Зі створенням НАБУ суддів частіше переслідують за корупційні злочини. Проте жодна зі справ не закінчилася вироком – суди зволікають розгляд. Безкарність високопосадової корупції стала однією з причин початку формування антикорупційного суду. Створення такого суду стало можливим лише завдяки тиску міжнародної спільноти та громадянського суспільства. Але й у формуванні цього суду вирішальне слово матимуть ВККС і ВРП у їх діючому складі.

Фактично Україна потребує перезапуску судової реформи. В умовах трансформації, органи з добору суддів і притягнення їх до дисциплінарної відповідальності повинні включати більшість представників фахової громадськості, а не самих суддів. Рішення за результатами оцінювання слід приймати прозоро та добре мотивувати, щоб чесність результату була очевидною. Високий рівень лояльності мав би привертати увагу до судді (кандидата) під кутом зору його спроможності бути незалежним, а не оцінюватися як перевага. Поведінка судді має відповідати високим очікуванням суспільства щодо доброчесності та етики. У разі серйозних претензій до судді, – слід передбачити можливість проходження повторного оцінювання.

Експерт Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда спеціально для Blogactiv