Суддям підвищать зарплату, але незалежними вони від того не стануть
На початку осені уряд прийняв рішення підвищити суддям зарплату (про це уже повідомлялося у «Юридичному віснику України», №35, 2005 р.). Так, згідно з Постановою Кабінету Міністрів “Про оплату праці суддів” від 3 вересня 2005 року, з 1 січня наступного року найменший посадовий оклад судді зросте до 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати (якщо виходити з теперішнього розміру мінімальної заробітної плати, а це 332 грн., то найменший посадовий оклад судді становитиме 2490 грн.). Сьогодні він становить усього-на-всього 659 гривень. Як бачимо, судді – за якими остаточне слово у більшості правових спорів – досі одержують мізерну як для виконання такої відповідальної функції зарплату. Тому підвищення розміру заробітку суддів – крок, що безумовно заслуговує позитивної оцінки, якби не…
Мотивуючи це рішення, тодішній Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко наголосила: «Хід розгляду судових справ з меткомбiнату “Криворіжсталь” i Нікопольського заводу феросплавів показує, що суди твердо стоять на принципах чіткого дотримання законів. Через це сьогодні необхідно забезпечити належні умови роботи суддів, покращення їх оплати праці, а також побутових умов» (цитата за повідомленням прес-служби Кабміну від 31 серпня цього року). Виходить, що судді «заслужили» на покращення матеріальних умов «законним» вирішенням справ, у яких уряд є однією зі сторін. Законність судових рішень у зазначених справах ми не ставимо під сумнів. Але чи не означають дії уряду, що судді можуть розраховувати на підвищення зарплати за кожне вирішення справи на користь держави?
На наш погляд, залежність судової гілки влади від виконавчої, особливо, через право останньої визначати розмір заробітку суддів, становить одну із основних загроз для верховенства права в Україні. У демократичній країні, заснованій на принципі розподілу влади, питання оплати праці суддів, як один із елементів їхнього статусу, повинні визначатися законом. Про це зокрема йдеться у Рекомендації №(94)12 Комітету Міністрів Ради Європи “Незалежність, дієвість і роль суддів” від 13 жовтня 1994 року. Тобто не уряд чи президент повинні регулювати рівень заробітку суддів, як це практикується в Україні, а законодавчий орган через прийняття закону.
Однак Кабінет Міністрів, замість того, щоб підготувати відповідний законопроект, приймає постанову про підвищення суддям посадових окладів. З цієї нагоди у засіданні уряду взяв участь навіть Голова Верховного Суду. Дивно, що Голова Верховного Суду сприйняв рішення уряду з вдячністю. Адже кому як не судді знати, що відповідно до частини другої статті 44 Закону України “Про статус суддів” розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу.
Посадовий оклад Голови Верховного Суду востаннє було змінено з 1 червня цього року і встановлено у розмірі 15-ти розмірів мінімальної заробітної плати Постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 (знову ж таки рішенням уряду). Якщо відповідно до статті 83 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” розмір мінімальної заробітної плати з 1 квітня цього року становить 290 гривень, з 1 липня – 310 гривень, а з 1 вересня – 332 гривні, то неважко підрахувати, що посадовий оклад Голови Верховного Суду з 1 червня складає 4350 гривень, з 1 липня – 4650 гривень, а від 1 вересня – 4980 гривень. Тож відповідно до Закону “Про статус суддів” розмір посадового окладу судді повинен становити з 1 червня – не менше 2175 гривень, з 1 липня – не менше 2325 гривень, а з 1 вересня цього року – не менше 2490 гривень. Але уряд приймає рішення підвищити розмір зарплати суддям аж з 1 січня наступного року. Цілком очевидно, що невиконання Кабінетом Міністрів вимог закону може спонукати суддів судитися з державою, як це практикувалося раніше. Ситуація, коли суддя змушений шукати у суді захисту своїх прав, які гарантують його незалежність, вважається абсурдною для правової держави. Ще більш абсурдною є ситуація, коли результату від такого захисту немає – чимало судових рішень на користь суддів не виконано в Україні й досі.
Інший момент, на який потрібно звернути увагу, – це положення Постанови Кабінету Міністрів “Про оплату праці суддів”, яким за головами судів закріплено право здійснювати преміювання суддів відповідного суду в межах економії фонду оплати праці. Преміювання ж голів судів, згідно з Постановою, здійснюється за рішенням президії суду вищої інстанції в межах економії фонду оплати праці. Однак збереження за головою суду повноваження преміювати суддів порушує принцип незалежності суддів, адже ставить розмір їхнього заробітку у залежність від довільного розсуду голови цього суду. На жаль, зараз судді чи не найбільше залежать не стільки від органів виконавчої влади, скільки від голів судів. Мало того, за Постановою вибудовується чітка вертикаль впливу: президія суду вищого рівня – голова суду – суддя.
У який же спосіб можна було б запобігти цим проблемам? По-перше, уряд негайно, на наш погляд, мав би привести свої рішення щодо заробітку суддів у відповідність до вимог Закону «Про статус суддів», але аж ніяк не у зв’язку з вирішенням судами конкретних справ на користь держави.
По-друге, як суб’єкт законодавчої ініціативи уряд міг би запропонувати парламенту врегулювати питання оплати праці суддів на законодавчому рівні, внісши відповідний законопроект. Гарантований високий розмір заробітку суддів і система оплати їхньої праці повинні бути чітко визначені законом, аби виконавча влада, Президент, так само як і голови та президії судів надалі не могли впливати на суддів регулюванням їхнього заробітку. Рівень матеріального забезпечення повинен гарантувати незалежність суддів та відповідати тій високій і відповідальній ролі, яка покладається на суддів у демократичній державі.
Роман Куйбіда,
Тарас Лесюк,
Центр політико-правових реформ
Статтю опубліковано у газеті «Юридичний вісник України». – 2005. – №38 (534). – 24-30 вересня. – С. 5