Реформа прокуратури

Реформа прокуратури ще не відбулась, а лише почалась. Ми лише частково – відсотків на 60–70, підготували законодавчу базу для її проведення. Володимир Багрій у своїй статті «Реформування країни: проблеми сьогодення» дуже чітко виділив властивості реформи. Серед них: її нереволюційність, інтелектуальність і прагматичність; поступовість та етапність;якісно перетворюючий характер.

Образно кажучи, за останні 18 років ми на шляху реформи прокуратури пройшли від Майдану Незалежності до Шовковичної. А нам ще йти – аж до Різницької, 13/15.

Досягнення на сьогодні

1.Кількість прокурорів, напевно, більше не буде зростати. Ніби скоротили понад 1700 штатних одиниць. Приблизно на 7%.

Разом з прокурорами не буде зростати кількість обслуговуючого персоналу, автотранспорту і збільшуватися площі адмін.будівель. Хто захопився детективним вересневим висновком Рахункової палати і дочитав його до кінця – тому пояснювати не треба.

Але: в Європі 10, а у нас – чи 25, чи 45 прокурорів (хто як рахує) на 100 тисяч населення.

Віталій Ярема пише (стаття «Список справедливості» в одному з листопадових номерів «Дзеркала тижня»): «Розуміючи всю міру відповідальності перед країною, прокуратура працює в режимі максимально можливого навантаження». Припустимо, країна повірила. Але:

за півроку в Україні зареєстровано 583 тис. злочинів. А це означає, що кожен прокурор здійснює нагляд за розслідуванням лише п’яти злочинів на місяць. І наглядати – це ж не самому розслідувати;

за даними ДСА і ВСС України, в І півріччі 2014 року в судах І інстанції закінчено 52,2 тис. проваджень із ухваленням вироку, засуджено 55 тисяч осіб.Це означає, що кожен прокурор підтримав обвинувачення в суді один раз на три місяці.

Це – про основну діяльність прокурорів. Звісно, мої підрахунки приблизні.

Проте, треба робити інвентаризацію прокурорів і прокурорської діяльності: хто що корисного для держави і для людей зробив за рік, за місяць, за день.

2.Прокурори відповідно до нового Закону мають стати більш незалежними, захищеними від незаконних вказівок.

Але:

– прокурори хочуть залишатися залежними. Німці дивуються, наскільки живучі радянсько-східні традиції: жодний підлеглий в межах компетенції нічого не вирішує, усі чекають вказівок начальства;

– Генпрокурор – а не закон – визначає статус і компетенцію військових прокурорів;

– Генпрокурор має право давати вказівки будь-якому прокурору. Як же інакше?

Ми ніби придумали, як поламати традицію: якщо вищий прокурор вважає за необхідне втрутитися в чужу компетенцію – нехай сам задокументує себе.

А що врешті-решт пролобіювали в законі – якщо нижчому треба, хай попросить письмове підтвердження. Причому, якщо вказівку одержано в письмовій формі, то прокурор її зобов’язаний виконати, навіть якщо має сумнів в її законності.

Ось чому закон вчить «маленьких»!

3.Прокурори стають більш підконтрольними. Громадяни одержують можливість впливати на прокурорів через подання скарг на них в КДКП. Прокурори через Раду прокурорів отримують самоврядування не гірше магдебурзького права, а тобто і захист від вищих прокурорів.

Але:

при проходженні закону через ВР ми побачили – роль цих двох органів є бажання зменшити так, щоб потім на цю маленьку роль ніби необережно наступити та й розчавити її зовсім.

З рішенням вищого органу самоврядування – Ради прокурорів – Генпрокурор може не погодитися без пояснення причин (ст. 71). Такі формулювання більше підходять для так званої конституційної монархії, яка вважалась прогресивною 100 років тому. А зараз ми в іншому статусі. Кажуть, президент Сомалі сказав, що не дозволить перетворити свою країну в Україну.

4.Прокурори більше не здійснюють всеохоплюючий загальний нагляд за встановленими своїми ж актами процедурами. Більше сил – на боротьбу з криміналом.

Але:

– синдром загального нагляду, який все ще має місце у ст. 23 закону, ми не вилікуємо без змін до Конституції.

5.Сфера діяльності прокуратури жорстко обмежується сферою кримінального права, а тому, кажуть, прокуратуру важче буде використовувати проти політичних опонентів.

Критикують, мовляв, в Конституції немає функції процес. керівництва. Але де зазначено, що нагляд за досудовим розслідуванням повинен бути пасивним? Слідчий – виконроб, а прокурор – не контролер техніки безпеки чи якості бетону, а архітектор, який повинен активно втручатися у процес будівництва.

Але:

– сфера кримінального у нас неосяжна. До речі, ми наблизились до необхідності реформи пострадянського КК, щоб зробити його людяним для потерпілих і не жорстоким, а жорстким та принциповим для злочинців.

6.Прийняття закону про прокуратуру дає нам можливість підійти до завершення створення системи органів контролю за додержанням законів (п. 9 Перехідних положень К.).

Отже, підійшов час замінити і радянського типу КУпАП новим КАПом, вирішити інші питання розв’язання адміністративно-правових конфліктів в державі швидкою і повною сатисфакцією.

Але: майже завжди ми спотикаємось об усякі але.

Усі наші наступні кроки мають бути погоджені між представниками:

•  законодавчого корпусу і прокуратури
•  громадянського суспільства і науки –

і визначені в конкретному Плані реформи, приблизно такому, яким у сфері боротьби з корупцією є План заходів по реалізації Антикорупційної стратегії.

Ми згодні з тим, що «Європа ще не мала досвіду розслідування беззаконь такого масштабу», як в Україні.

Ми припускаємо, що в КПК можуть бути незручні для слідчих і прокурорів місця. А коли КПК був найзручнішим? Так, в часи Ягоди, Берії і Вишинського.

Громадськість і науковці готові допомагати прокуратурі, але виключно в інтересах суспільства, держави і безпеки кожної людини.

Ми можемо і будемо розробляти проекти НПА, моніторити їх впровадження, виявляти і виправляти їхні вади, брати участь в організаційних і кадрових заходах, давати наукові консультації тощо.

Проте, 22 лютого 2015 року, суспільство запитає не нас. Воно запитає прокуратуру:

•   хто нарешті відповість за Небесну сотню?
•  хто винен у смертях сотень військових, яких могло не бути?
•  де скарби (ні, не Полуботка, а відомого страусового полуботинка)?

І таких питань до прокуратури буде все більше.