«Простий і зрозумілий для всіх підхід»

26 лютого Генеральний прокурор Юрій Луценко дає інтерв’ю на LB.ua (Юрій Луценко: "Я вірю у другий строк Петра Порошенка"), в якому зазначає: «Я хочу посилити тяжкість покарання. Виявляється, при всій боротьбі з корупцією ніхто не хоче звернути увагу на те, що стаття 368 (хабар), має значок один та передбачає штраф. Ст. 368-2/3 – засудження до 10 років. А от тире 1 – штраф. … Я звертаюся до парламенту із змінами до закону – менше ніж рік (ув’язнення – LB.ua) по корупційним статтям не буде. Суддя, що даватиме менше, сам отримає п’ять. Пропоную такий простий і зрозумілий для всіх підхід».

Коли через кілька днів у Верховній Раді з’являється зареєстрований народним депутатом України від БПП законопроект №8077, що містить згаданий «підхід», стає очевидним: справжнім автором цього законопроекту є або Юрій Луценко, або його підлеглі по Генеральній прокуратурі. Перша версія пояснює все, про що далі буде, друга ж – ставить масу запитань, принаймні до системи юридичної освіти, яка сприяла подібному юридичному мракобіссю.

Хочу звернути увагу лише на деякі очевидні речі.
Перше. Законопроектом пропонується у кількох нормах Кримінального кодексу (КК) – це частини 2 і 4 ст. 354, частини 2 і 3 ст. 368-4 – встановити покарання у виді обмеження волі на строк до 6 років. Але вже студенти 2 курсу знають: для того, щоб так зробити, спочатку треба внести зміну до ст. 61 КК, бо саме Загальною частиною КК визначаються межі всіх видів покарань.

Друге. Важко зрозуміти «зрозумілий для всіх підхід», за яким за схожі діяння, які вчинені службовою особою з використанням службового становища і спричинили тяжкі наслідки, передбачено, в одному випадку, позбавлення волі на строк від 2 до 7 років, в іншому – від 3 до 6, а в третьому – від 5 до 8, або коли в одному випадку альтернативним позбавленню волі на строк 5 років покаранням є штраф розміром 2550 грн., а в іншому, схожому, – обмеження волі на строк 2 роки… А як же принцип пропорційності?!

Третє – це пропозиція законопроекту щодо кримінальної відповідальності судді за завідомо неправосудне рішення (ст. 375 КК). Таким пропонується визнавати рішення, що «не ґрунтується на вимогах закону» (тут помилковим є знак рівності між поняттями «неправосудне» і «незаконне»), а так само рішення, постановлене: а) «всупереч встановленим обставинам справи», або б) «на основі неправдивих фактів та свідчень, про які судді було відомо», або в) «без надання правової оцінки доказам», або г) «їх [доказів] неврахування за відсутності відповідного обґрунтування».

«Всупереч встановленим» ким? Про що саме судді мало бути відомо – про неправдивість фактів та свідчень чи лише свідчень? У зв’язку з чим було відомо? «Без надання правової оцінки доказам» ким – судом? Чи і слідчим та прокурором? Яким доказам – всім чи хоча б деяким? Неврахування яких доказів – всіх чи хоча б деяких? «Неврахування за відсутності обґрунтування» чи за відсутності мотивування?

Наприклад, цим же законопроектом вносяться зміни до статей 181 і 183 КПК, згідно з якими за певних обставин слідчий суддя, суд «зобов’язаний вирішити питання» про відсторонення особи від посади. Отже, якщо суддя «вирішить питання» не так, як в даний момент хотів прокурор, то це й означатиме – «без надання правової оцінки доказам»?
Зайве казати про недотримання в законопроекті принципу юридичної визначеності. Але можна було хоча б заглянути в текст КПК України, у ст. 370 якого чітко викладено вимоги до судового рішення в кримінальному процесі. Вони прості: 1) законність, 2) обґрунтованість і 3) вмотивованість. Напевно, відсутність хоча б однієї з цих трьох складових і становить зміст неправосудності.

При цьому безпосередньо у ст. 370 КПК визначено, що законним є «рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом», обґрунтованим – «рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу», а вмотивованим – «рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення».

У разі прийняття статті 375 КК у пропонованому законопроектом вигляді усіх суддів можна буде «підвісити на гачок» кримінального провадження, адже можливості для цього відкриваються шалені. Але у разі засудження за цією статтею кожен вирок буде скасовано – як невідповідний принципу юридичної визначеності – або апеляційним судом, або Верховним, звісно з урахуванням відомих позицій Європейського суду з прав людини. Кому вигідно? Отож.

Четверте. У примітці до ст. 375 КК пропонується визначити зміст тяжких наслідків прийняття завідомо неправосудного рішення. Ними, скоріше за все (бо точно визначити думку авторів неможливо через стилістичні вади пропонованої норми), є: 1) безпідставне визнання особи винуватою (засудженою) у вчиненні злочину, 2) створення умов для уникнення відповідальності за корупційні злочини, в тому числі шляхом порушення визначених цим Кодексом засад призначення покарання, 3) обмеження права на свободу шляхом безпідставного застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, 4) позбавлення чи обмеження особи в її майнових чи особистих немайнових правах, 5) інше неправомірне обмеження основоположних прав і свобод людини, 6) завдання шкоди державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.

З цього приводу зазначу – у формі запитань:
– «безпідставне» – це незаконне, неправосудне чи яке?
– якщо суддя, «не врахувавши докази за відсутності відповідного обґрунтування», відмовить у взятті під варту, наслідком чого стане втеча підозрюваного, то чи має це розглядатися не просто як постановлення неправосудного рішення, а постановлення неправосудного рішення, що спричинило тяжкі наслідки у виді «створення умов для уникнення відповідальності»?
– як бути, коли щодо «підставності» взяття під варту суддя має прямо визначену законом (див. ст. 183 КПК) дискрецію?
– якщо «завдання шкоди» (будь-якої, зокрема й істотної) має визнаватися тяжкими наслідками (і кваліфікуватися за частиною 2 ст. 375), то у чому сенс існування частини 1 ст. 375?
– чому тяжкими наслідками пропонується визнавати як «обмеження особи в її правах», так і їх «неправомірне обмеження прав»? Де в цій «логіці» собака закопаний?

Законопроект №8077 у своїй назві містить слова «про удосконалення окремих норм з метою невідворотності покарання осіб, які вчинили корупційні злочини». Навіть сама назва суперечить принципу верховенства права: в демократичній державі кожна особа, який би злочин вона не вчинила, має право сподіватися не лише на справедливе, а й на милосердне рішення суду. Тому кримінальний закон, як виняток, і передбачає можливість звільнення від покарання чи його відбування (зокрема за амністією, через тяжку хворобу особу або у зв’язку з випробуванням).
Отже, можемо говорити про принцип невідворотності кримінальної відповідальності, але не можемо – про принцип невідворотності покарання.

Для того ж, щоб насправді забезпечити дію принципу невідворотності кримінальної відповідальності за корупційні злочини, треба зробити інше: у КПК – визначити конкретні випадки, за яких суддя не зможе не відсторонити підозрюваного від посади і не накласти арешт на його майно; у КК – випадки, за яких суддя не зможе не застосувати позбавлення права обіймати посади і спеціальну конфіскацію, а також скасувати положення, що дозволяють звільнення від кримінальної відповідальності – у зв’язку «з дійовим каяттям», «передачею на поруки», «зміною обстановки», «примиренням з потерпілим» (згідно із судовою статистикою, чверть усіх осіб, які вчинили злочини і яким оголошено про підозру, просто звільняються від кримінальної відповідальності). Поки цього не зроблено, можна передбачити хоч 100 років позбавлення волі за одержання неправомірної вигоди чи за винесення неправосудного судового рішення, але корупція скористається відомими «дірками» в законі і вирішить все у звичний для неї спосіб.

І наостанок: у жодній країні світу кримінальний кодекс, яким би жорстоким його не робили, ще не подолав ні корупцію, ні тероризм, ні злидні, ні суддівське свавілля… Складні соціальні проблеми розв’язуються шляхом застосування комплексних заходів, які розробляються і обговорюються експертами. Справа політиків – зосереджуватися на вирішенні нагальних для населення проблем, залучаючи для їх вирішення експертів, справа прокурорів набагато вужча – забезпечувати застосування того кримінального закону, який є.
 

Микола Хавронюк