preloader

Що вас цікавить?

Прокуратура по-німецьки: закону немає, а орднунг є

16.04.2012
Кримінальна юстиція /
Органи кримінальної юстиції

Німці, як відомо, педанти. Тому нормативно урегульованими в Німеччині є практично усі правові відносини і визначено правовий статус суб’єктів усіх цих відносин. Саме тому трохи дивно, що закону про прокуратуру в Німеччині немає. Однак Ordnung


Прокурор вирішує усі ключові питання у кримінальній справі, зокрема питання про те, чи буде справа закрита або ж передана до суду. Справу може бути закрито через відсутність достатніх доказів або публічного інтересу (малозначність). Так, якщо через відсутність достатніх доказів немає шансів пред’явити обвинувачення прокурор зобов’язаний закрити справу, а не будь-що «запхати» її до суду.

Прокурор, який працює в одному з відділів кримінального переслідування, контролює поліцейське розслідування у переданій йому справі від початку і до кінця. Він же, або, якщо справа не складна, то його колега з цього ж відділу, підтримує державне обвинувачення у цій справі. Тобто відділів підтримання державного обвинувачення не існує. Кілька разів на місяць, в призначені судами дні, один з прокурорів відповідного відділу кримінального переслідування окружної прокуратури їде до дільничного суду і там протягом одного дня підтримує обвинувачення в одній чи кількох складних або у 10 чи 20 простих кримінальних справах.

Прокурори самостійно приймають рішення про:

– наявність початкової підозри: чи повинна певна подія бути проясненою в рамках кримінально-правової процедури розслідування?

– наявність достатніх підозр у вчиненні злочину: чи треба передавати справу до суду або ж зупинити провадження?

Врешті-решт прокурори в Німеччині приймають рішення майже по 70% справ остаточно, тобто без залучення судів до розгляду цих справ.

 

Зміст нагляду за забезпеченням виконання вироків.

Нагляд за установами попереднього ув’язнення.

Насамперед слід зазначити, що в німецькій прокуратурі, зокрема у відділах нагляду за забезпеченням виконання вироків, працюють не лише прокурори, а й так звані рейхтспфлегери – чиновники судового відомства з середньою юридичною освітою. Вони переважно і здійснюють вказаний нагляд.

Нагляд за забезпеченням виконання вироків включає:

а) визначення, чи буде виконуватись покарання і його межі (тривалість тощо);

б) нагляд за власне виконанням покарання щодо засуджених осіб.

Отже, розпочинається цей нагляд з того, що рейхтспфлегер пише лист засудженому, нагадуючи йому про необхідність, наприклад, сплатити штраф. Він же може дозволити, на прохання засудженого, сплачувати штраф частинами. Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, то рейхтспфлегер турбується про заміну покарання більш тяжким – ув’язненням, при цьому така заміна робиться автоматично, без участі суду: кожній кількості штрафу відповідає певна кількість днів ув’язнення (так звані денні ставки). Якщо ж засуджений не ухиляється від сплати штрафу, а реально не може його сплатити, то рейхтспфлегер замінює штраф громадськими роботами і знаходить підходящу установу, до якої «прилаштовує» засудженого на визначений законом термін. Такою установою може бути лікарня, парк абощо, крім виробництва (тобто місце, де, умовно кажучи, некваліфікована особа не може нічого зламати).

Якщо йдеться про покарання у виді ув’язнення, то рейхтспфлегер з’ясовує під час бесіди із засудженим необхідні обставини і залежно від того, зокрема, наскільки останній є психологічно готовим до відбування покарання, вирішує, до установи якого саме режиму його направляти.

Після відбування двох третин строку покарання прокурор за власною ініціативою повинен перевірити, чи не підлягає засуджений умовно-достроковому звільненню від покарання (за ініціативою засудженого це робиться після відбування половини строку покарання). За наслідками перевірки робиться висновок про можливість чи неможливість звільнення, який направляється до суду.

Чи відноситься до повноважень прокурора або рейхтспфлегера перевірка установи ув’язнення не в межах конкретної справи, а взагалі? Ні! Прокурор чи рейхтспфлегер може перевірити факт тримання в ув’язненні лише певної особи. Загальні ж умови тримання осіб в ув’язненні (чи не тримають неповнолітніх разом з дорослими, а жінок разом з чоловіками, чи є належними умови проживання, соціального забезпечення тощо) – це компетенція не його, а міністра юстиції Землі та утворюваних при міністрі юстиції спеціальних відомств з питань виконання покарань (до речі, інституту омбудсмена в ФРН не існує). Німецький законодавець розуміє лицемірність ситуації, за якої прокурор, фактично «запхавши» людину в тюрму, потім перевіряв би, як їй там живеться.

Нагляд за утриманням осіб в установах попереднього ув’язнення прокурор також не здійснює. Такий нагляд здійснює суд, а стосовно умов утримання взагалі – міністерство юстиції.

Німецькі прокурори відверто кажуть про те, що їм під час розслідування зручно тримати запідозреного під вартою: в цих умовах він легше йде на контакт. Водночас особу, яка дає правдиві показання і розкаюється у вчиненому, як правило, з-під варти відразу ж відпускають.

Загалом закон дозволяє тримати обвинуваченого в установі попереднього ув’язнення максимум 6 місяців до винесення вироку судом 1 інстанції. У випадках, коли строк тримання під вартою закінчується, а суд ще справу не розглянув, прокурор зазвичай звертається до суду з проханням якомога пришвидшити її розгляд. У разі відмови судді піти назустріч (через складність справи або завантаженість судді іншими справами тощо) прокурор одночасно з направленням справи до суду звертається до вищого суду з клопотанням продовжити строк перебування обвинуваченого під вартою і суд або задовольняє його або звільняє з-під варти. Такі випадки – одиничні. Як правило, під час розслідування ніхто більше 6 місяців під вартою не перебуває.

Якщо справу не розглянуто в 6-місячний строк – обвинуваченого доводиться випускати. Якщо ж розглянуто, то після винесення вироку апеляція і касація можуть тривати ще рік чи два або й більше – весь цей час засуджений рахується за судом і перебуватиме під вартою на цілком законних підставах. В практиці німецької прокуратури був випадок, коли особа перебувала під вартою протягом восьми років. Справа стосувалась загибелі восьми осіб внаслідок вибуху газу, створеного з метою звільнення місця для нового будівельного майданчика, при цьому до факту вибуху було встановлено умисел і корисливий мотив, а до загибелі людей – необережність. Суд тричі виносив вирок, а суди вищої інстанції тричі повертали справу на новий судовий розгляд. Наразі, після скасування чергового вироку, розгляд справи триває, але засудженого звільнено з-під варти незважаючи на те, що йому за законом загрожує довічне ув’язнення (утім, практика свідчить, що реально довічне ув’язнення застосовується лише стосовно вбивць-маніяків, при цьому кожні 15 років здійснюється перевірка підстав подальшого тримання такої особи в ув’язненні). Особу звільняють з-під варти і в усіх тих випадках, коли суд обґрунтовано вважає, що строк тримання може перевищити той строк позбавлення волі, який міг би у цьому конкретному випадку визначити суд. Тобто прогалини чи вади закону компенсуються здоровим глуздом судді – завжди на користь людини.

Зазначене порівняємо з деякими даними по Україні, наведеними в інтернет-газеті «Аргумент»[4]. Отже, згідно з офіційною статистикою Державної пенітенціарної служби України, в СІЗО (слідчих ізоляторах) щороку утримується близько 40 тисяч ув’язнених, із них (станом на 1 липня 2011 р.) – більше 3 тисяч осіб строком понад один рік, із них:

– 1909 – від одного року до півтора років;

– 750 – понад 2 роки (кількість осіб, які утримувались понад півтора, але менше двох років, в офіційній довідці Департаменту чомусь упущена і є невідомою);

– 241 – понад 3 роки;

– 79 – понад 4 роки;

– 12 – понад 5 років.

Зріз за регіонами показує, що з цих понад 3 тисяч осіб 1070 осіб перебувають в трьох СІЗО Донецької області – Донецькому, Артемівському й Маріупольському, і ще 418 – в Харківському СІЗО.

Водночас в українських СІЗО лише за п’ять останніх років померло (від хвороб, вбито, внаслідок самогубства) 797 осіб, ще не визнаних судом злочинцями, із них: у 2006 р. – 109, у 2007 р. – 118, у 2008 р. – 156, у 2009 р. – 187, у 2010 р. – 227, а у першому півріччі 2011 р. – 126 осіб. Цікавими є як зріз кількості померлих по областям: 494 особи (62%) із 797 померли в п’яти областях – Донецькій, Київській, Харківській, Запорізькій, Одеській і лише 23 (3%) – в п’яти інших областях – Волинській, Закарпатській, Тернопільській, Рівненській, Чернівецькій, так і часовий зріз – у 2010 р. померло вдвічі більше, ніж у 2006 р.

За таких обставин навіщо взагалі існує прокурорський нагляд?!! І над чим наглядають наші прокурори? Над беззаконням в «душогубках»?

 

Компетенція і організація генеральної прокуратури Землі.

Під генеральним прокурором Землі в різних землях може бути від шести до десяти прокуратур. Генеральний прокурор відповідає за забезпечення цих прокуратур персоналом, технікою тощо. На його прохання парламент Землі може відкрити додаткові прокуратури і забезпечити їх фінансування, а генеральний прокурор своєю владою – призначити до них працівників.

Генеральний прокурор постійно отримує інформацію від підлеглих старших прокурорів про найважливіші справи, що перебувають в їхньому провадженні. Він здійснює вибірковий контроль, за результатами якого складає перелік недоліків і дає час на їх усунення. Для цього в структурі генеральної прокуратури створено відповідні відділи.

У генеральній прокуратурі є відділи:

– підтримання державного обвинувачення у справах, які розглядає вищий суд Землі як суд 1 інстанції (це справи про тероризм, шпигунство та деякі інші). Прокурори цих відділів також наглядають і за досудовим розслідуванням у цих справах;

– перевірки касаційних скарг прокурорів з точки зору їхньої обґрунтованості і відтак доцільності їх внесення. Якщо в генеральній прокуратурі Землі буде встановлено, що такої доцільності немає, то генеральний прокурор буде просити сенат верховного суду Землі відхилити скаргу;

– з питань помилування. Йдеться про умовно-дострокове звільнення засуджених, яке здійснюється урядом Землі або генеральним прокурором Землі (в порядку делегованих йому урядом Землі повноважень);

– перевірки виконання повноважень власне прокурорами за скаргами громадян чи посадових осіб. Якщо генеральний прокурор Землі погоджується з діями чи рішеннями підлеглого прокурора, на якого надійшла скарга, він повинен пояснити це скаржнику і роз’яснити останньому право скаржитися до певного суду (із вказівкою його адреси та інших необхідних даних). У скаржника немає права відразу ж звертатися до суду – тільки через генерального прокурора. Утім, є ще можливість оскаржити дії прокурора міністру юстиції або в спеціальний комітет парламенту з розгляду петицій;

– представництва держави у справах проти адвокатів, нотаріусів, аудиторів та податкових радників, які порушують свої обов’язки. Необхідність такого представництва обумовлюється високим статусом зазначених суб’єктів. У процесі обов’язкову участь беруть представники відповідного органу адвокатського, нотаріального тощо самоврядування. Справу розглядає суддя і два народних засідателя, які є, відповідно, адвокатами, нотаріусами, аудиторами чи податковими радниками. Суд приймає рішення про позбавлення ліцензії абощо;

– з питань правової допомоги, а також вислання іноземців;

– управлінській (кадрів), який опікується питаннями персоналу в усіх підлеглих прокуратурах.

Генеральний прокурор може передавати певні справи з однієї прокуратури до іншої, а в разі необхідності створювати спеціальні прокуратури для розслідування певних категорій справ (наприклад, про екологічні злочини), і навіть включати до їх штату не лише прокурорів, а й економістів, аудиторів, екологів тощо.

Генеральний прокурор Землі також є особою, яка подає бюджетний запит до міністерства юстиції Землі в інтересах як генеральної прокуратури Землі, так і підлеглих їй прокуратур, а потім вирішує, як саме витратити виділені кошти – придбати кілька комп’ютерів чи іншої техніки чи ввести ще одну посаду прокурора – аби це сприяло ефективній діяльності прокуратури.

Усі питання генеральний прокурор вирішує самостійно на засадах одноначальності. Такого органу як колегія прокуратури в німецьких прокуратурах не існує.

 

Компетенція федеральної генеральної прокуратури.

Генеральний федеральний прокурор та федеральні прокурори призначаються Федеральним президентом за пропозицією Федерального міністра юстиції та згодою Бундесрату.

У федеральній генеральній прокуратурі відділів з нагляду за розслідуванням кримінальних справ немає, оскільки вона такий нагляд не здійснює, а її процесуальні повноваження стосуються лише участі у розгляді справ в касаційному порядку. Федеральний генеральний прокурор не має права давати вказівки прокуратурам земель і не здійснює за ними службового контролю, бо це – компетенція самостійних генеральних прокурорів земель і міністрів юстиції земель.

Якщо злочин вчинює член Німецького Бундестагу, то справу розслідують поліція і звичайний, рядовий прокурор за місцем вчинення злочину. Лише для проведення арешту чи обшуку депутата необхідно отримати дозвіл Бундестагу. Таких посад, як слідчий в особливо важливих справах чи прокурор в особливо важливих справах в ФРН не існує.

Міжнародне співробітництво, найбільш поширеним випадком якого є доручення за кордон у кримінальних справах, здійснюється не тільки федеральним генеральним прокурором, а фактично на усіх рівнях прокуратури. У таких випадках, як-от допит свідка в межах Європейського Союзу співробітництво може здійснюватися на рівні звичайної окружної прокуратури. Що ж стосується співробітництва поза межами ЄС, то це, звичайно, залежить від двосторонніх чи багатосторонніх договорів. У кожній прокуратурі є зібрання діючих міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, яким прокурори активно користуються. У найбільш складних випадках (наприклад, про допит людини, яка перебуває в Африці) відповідне доручення направляється за маршрутом «генеральний прокурор Землі» – «федеральний генеральний прокурор» – «федеральний міністр іноземних справ» – «міністр іноземних справ відповідної держави»…

 

Підбір кадрів для прокуратури.

Існує вісім критеріїв, яким мають відповідати усі кандидати на прокурорські посади. Серед них головні – це здатність усвідомлювати справедливість та несправедливість, здатність усвідомлювати надані владу та повноваження, здатність витримувати навантаження. З’ясування відповідності особи критеріям робиться під час інтерв’ю (співбесіди) шляхом рольової гри, отримання відповідей на тестові завдання та в інші способи. Як можна перевірити здатність усвідомлювати справедливість? Наприклад, шляхом отримання відповіді на питання, чи буде діяти прокурор за законом (тобто формально) або ж зможе за допомогою соціальних служб та інших правових механізмів вийти із ситуації, коли особа пропустила строки сплати за житло і підлягає виселенню або голові багатодітної сім’ї мають замінити невчасно сплачений штраф ув’язненням.

За результатами співбесід трапляються й помилки – одна-дві на сотню. За зізнанням одного генерального прокурора Землі у відставці, був випадок, коли він припустився катастрофічної, за його виразом, помилки, прийнявши на службу до ювенальної прокуратури людину з вадами виховання. Цей прокурор лупцював дітей – правопорушників паском по голих сідницях, вважаючи це найкращим способом виховання. Було близько двадцяти таких епізодів, аж поки батьки одного з хлопчиків зателефонували старшому прокуророві і запитали, чи дійсно таке лупцювання входить до компетенції прокуратури. Винного засудили, щоправда до умовного покарання, а після набрання вироком суду законної сили звільнили з прокуратури.

Під час співбесіди присутній психолог. Він дає консультації членам комісії, до якої обов’язково входить генеральний прокурор та/або голова суду, але сам запитань не ставить. Співбесіда з одним кандидатом триває 2–3 години, таким чином за день через комісію проходять не більше чотирьох кандидатів.

Крім того, кандидат подає звичайні довідки – про стан здоров’я, про відсутність судимості тощо.

Кандидата приймають на конкретну посаду і в конкретну прокуратуру. Відразу після початку роботи наказом нового працівника закріплюють за досвідченим прокурором, який певний час підписує усі документи разом з ним.