Право сказати і право почути
Право сказати і право почути
Як повідомлялося в попередньому числі “Юридичної газети”, нещодавно рішенням ВАК інформаційне право було виділене в окрему галузь права. У перспективі планується, що практичне застосування даної галузі відіб’ється на навчальних програмах ВНЗ, де готують юристів. Але необхідно зауважити, що питання щодо предмета та методу регулювання інформаційного права, що, по суті, відрізняє його від інших галузей, залишається дискусійним. З цього приводу на початку квітня відбувся “круглий стіл” на тему “Інформаційне право: стан та перспективи розвитку в Україні”, організаторами якого виступили Центр політико-правових реформ, Програма сприяння парламенту України Університету Індіани, Німецький фонд міжнародно-правового співробітництва за підтримки комітетів Верховної Ради України з питань правової політики та з питань свободи слова та інформації.
До вашої уваги пропонуються думки українських та зарубіжних експертів щодо стану і розвитку інформаційного права, висловлені під час зустрічі.
Голова Комітету ВР України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко: “Зупиняючись докладніше на інформаційному законодавстві, хотілося б наголосити, що на сьогодні багато розмов точиться навколо Концепції розвитку інформаційної політики та розробки Інформаційного кодексу України, але Комітет скептично ставиться до даних актів, вважаючи, що наразі треба більше уваги приділити чинному законодавству. Стратегічним моментом у цій сфері має стати нова редакція Закону України “Про інформацію”. До речі, варто звернути увагу на доробки харківських юристів, а саме на запропонований до уваги учасників “круглого столу” Харківською правозахисною групою законопроект про внесення змін до Закону України “Про інформацію”.
Доктор Маттіас Россі, Університет ім. Гумбольта, м. Берлін: “Щодо визначення поняття інформаційного права, з погляду німецьких науковців, це поняття так само важко визначити як і поняття інформаційного суспільства. На думку одного з дослідників професора Кльопфера, інформаційне право – це матерія, що лежить в площині публічного, приватного і кримінального права. І з огляду на це можна окремо досліджувати зазначені інститути. З інформаційним правом тісно пов’язане поняття інформаційного самовизначення, яке полягає в тому, що кожна людина самостійно визначає кому, яким чином і на яких умовах передавати інформацію. Причому захист інформації передбачає не лише захист державної таємниці, а й захист інформації про особу, до якої може бути встановлений теж обмежений доступ (право на таємницю приватного життя, комерційна таємниця юридичних осіб тощо). Цим питанням приділяється значна увага як на рівні національних урядів так і на європейському рівні”.
Народний депутат України, Борис Беспалий: “На мою думку, можна прослідкувати і позитивні і негативні моменти розвитку інформаційного права в Україні. Передумовами існування даної галузі є, насамперед, внутрішня потреба суспільства до відкритої інформаційної політики. По-друге, – географічне оточення, з-поміж якого ми знаходимось, Україна не може розвиватися в іншому інформаційному режимі ніж європейські країни. По-третє, ми маємо кадрові передумови. Але, на жаль, практика підштовхує до висновку, що нова галузь створена не тому, що ми усвідомлюємо потребу, а тому, що ми маємо певні зобов’язання перед тими ж таки європейськими інститутами. І на практиці наші ЗМІ більше схожі на ЗМА (засоби масової агітації), а більшість службовців не бачать різниці між інформаційною безпекою держави та інформаційною безпекою посадових осіб. Як на мене, таке позиція є найбільшою перешкодою розвитку інформаційного суспільства та відносин, які є предметом регулювання інформаційного права. В свою чергу, наука без предмета є приреченою”.
Юрист “Інтерньюз-нетворк”, Тарас Шевченко: “Неоднозначні питання щодо предмета, структури інформаційного права породжують дискусії, а чи є інформаційне право галуззю, підгалуззю, окремим інститутом чи комплексним інститутом? Причина в таких розбіжностях поглядів досить банальна – в Україні мало хто з науковців досліджував дану тему. У деяких країнах інформаційне право не розглядають як окрему галузь взагалі, але чітко досліджені і врегульовані окремі інститути. Зокрема, у Великій Британії існує більш практичний поділ на дрібніші дисципліни, наприклад, телекомунікаційне право, що регулює відносини в сфері засобів передання інформації, та медійне право, сфера якого – безпосередньо зміст інформації. На рівні самостійних інститутів можна визначити інтернет-право, право електронного документообігу тощо. Отже, можна спостерігати дуалістичність розвитку інформаційного права – з одного боку, як великого конгломерату різних інститутів, з іншого, – як розвитку окремих інститутів, незалежно від сукупної системи”.