Що вас цікавить?

Нотаріус – ваш правовий захисник!

19.10.2004
Судівництво /
Правова допомога

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу, при цьому кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. У суспільстві, переважним чином, склалось уявлення, що основним юридичним помічником є адвокат, а в юридичних осіб – юрисконсульт (доречі, класифікація не зовсім точна, але це тема для окремої статті). Проте, будемо реалістами, здебільше, наші громадяни звертаються за правовою допомогою до знайомих, які часто мають деякі поверхневі пізнання у необхідних питаннях, але рідко мають належний рівень освіти і ще рідше необхідний професійний досвід. Мотивують це, переважно, високою ціною дійсно кваліфікованої юридичної допомоги.


У більшості пострадянських країн, Україна тут – не виняток, правова допомога розуміється, як правило,  у ретроспективному аспекті. Чомусь прийнято звертатись до юриста, коли у людини виникають серйозні проблеми, розібратись в яких без втручання судових, а іноді навіть правоохоронних органів вже неможливо. Хто стикався з цим, знає, що судовий процес вже сам по собі – не дуже приємна річ. Проте, наслідки наших помилок, які і призводять до найрізноманітніших судових спорів,  бувають набагато неприємнішими. І дуже часто навіть найкращий адвокат вже не може допомогти. Прикладів можна навести безліч.

В той же час в Україні діє система органів нотаріату, які покликані здійснювати так зване “превентивне судочинство”. Тобто, саме нотаріус в більшості випадків може виступити і виступає тим єдиним незалежним консультантом, а часто і арбітром до якого можуть звернутися громадяни з проблемами правового характеру. Нотаріус забезпечує захист майнових та особистих немайнових прав людини при укладанні найрізноманітніших угод, нотаріус допомагає уникнути багатьох можливих спірних ситуацій і нерідко позбавляє сторони можливих в майбутньому проблем, які пов`язані з судовим розглядом справи, її рухом по інстанціях. Цей перелік можна продовжувати і продовжувати. При цьому затрати на отримання нотаріальних послуг, переважно, набагато менші ніж затрати на участь кваліфікованих адвокатів у судовому процесі. Отже, спробуємо коротко розглянути переваги і недоліки такої форми правового захисту як нотаріат, реалії її існування та проблеми, що постають сьогодні перед нею.

Проблема в тому, що історично, з часів Радянського Союзу, нотаріуса не прийнято було сприймати як “справжнього” юриста. До нього ставились, скоріше, як до людини, що бездумно ставить свій підпис та прикладає печатку, маючи десь у шухляді диплом про вищу юридичну освіту.

На сьогодні таке відношення є в корні невірним! І слід зазначити, що все більше людей у нашій країні це розуміє. Нотаріат переживає в останні роки стрімкі зміни. Ці зміни тісно пов`язані з розвитком та ускладненням економічної і соціальної сфери життя, а  звідси, звичайно, і відповідних господарських та правових відносин в державі та суспільстві. У зв`язку з наведеним та проблемами, які існують в економіці України держава вже, не спроможна надавати належну правову допомогу, забезпечувати нормальний обіг і функціонування приватних капіталів,  здійснювати всезагальний контроль за дотриманням і вірним розумінням норм правової матерії. І це нормально. Але за роки, які пройшли з часу першої спроби реформування нотаріальної діяльності – прийняття 2 вересня 1993 року Закону України “Про нотаріат” професія нотаріуса вже повністю сформувалась відповідно до вимог, які ставить сучасне життя та плин часу і зайняла належне їй почесне місце серед інших не менш поважаних правничих спеціальностей.

Більше того, близько трьох тисяч нотаріусів України це не тільки в абсолютній своїй більшості добре підготовлені, освічені, інтелектуально та культурно розвинуті особи, що мають спеціальність юриста, а й досвідчені фахівці-практики, які вже не перший рік успішно вирішують самим життям поставлені перед ними завдання.

Приватний нотаріат у ході соціальних випробовувань еволюційно зайняв домінуюче положення в загальній системі нотаріату, бо держава, на сьогоднішній день, часто неспроможна утримувати за рахунок бюджету державні нотаріальні контори. Та і взагалі, як вже неодноразово продемонструвала світова та вітчизняна практика, нотаріус повинен бути незалежним і неупередженим під час виконання покладених на нього суспільством та державою функцій, що звичайно неможливо в умовах, коли нотаріус має над собою ще якусь владу, крім влади Закону.

Як приклад перемоги саме приватного нотаріату у своєрідному змаганні між приватними і державними нотаріальними конторами можна навести досвід Одеси. У місті, яке є обласним центром, міжнародним торговим портом та має понад 1 мільйон жителів, на сьогодні залишилась лише одна державна нотконтора. Це пояснюється не стільки фінансовими проблемами Державного та місцевих бюджетів, бо реально державний нотаріат приносить набагато більше коштів до бюджету ніж отримує на своє існування, а більш високим рівнем послуг, які надаються приватними нотаріусами, конкурентоспроможністю цін на їх послуги та реалістичним ставленням місцевої влади до нинішньої ситуації.

Треба зазначити, що термін “приватний нотаріус” не повинен ототожнюватись з підприємницькою діяльністю. Єдина спільна риса – це фінансова незалежність. Повноваження нотаріуса делегуються державою, і вона в особі своїх органів дуже уважно слідкує за їх виконанням, починаючи з порядку отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і закінчуючи суворою відповідальністю нотаріуса за його порушення. Що, зокрема, забезпечується і обов’язковим страхуванням ризику нотаріальної діяльності.

Хотілося б також звернути увагу на розбіжність в повноваженнях державних і приватних нотаріусів. Нажаль, вона існує і до сьогодні. Це неможливість приватних нотаріусів вчиняти нотаріальні дії пов’язані зі спадщиною. В цьому секторі послуг держава – монополіст, що іноді негативно відображається на якості цих послуг.

Взагалі щодо дотримання належного рівня нотаріальних послуг, то він має забезпечуватися не владними приписами і тим більше не конкуренцією цінової політики різних нотаріусів, а усвідомленням ними свого особливого статусу, а також значення в правовому і господарському житті суспільства, контролем за цим з боку нотаріальної спільноти і держави та при необхідності застосуванням заходів дисциплінарної, майнової і навіть кримінальної відповідальності у випадках порушень. І саме свідомого ставлення, іноді не вистачає у нотаріусів-монополістів.

Нотаріус – це представник держави, це, як вже зазначалось, своєрідний суддя, який зобов’язаний передбачити і ліквідувати можливий спір ще до його виникнення або забезпечити суд при вирішенні майбутнього спору максимально повною інформацією зі спірного питання. Для цього держава наділяє його значними повноваженнями. Відповідно держава і суспільство, яке вона представляє, мають повне право разом з правами покласти на нотаріусів і обов’язки, обмежити сферу дії нотаріуса, в тому числі і територіально, та самостійно визначати кількість нотаріусів, яка їм потрібна. Крім того, такі обмеження забезпечують і уникнення ситуації, коли нотаріус під тиском конкуренції може перетворитися у “мисливця за клієнтурою”, стати своєрідним підприємцем від влади, а отже поставити власні приватні інтереси вище інтересів громадян та суспільства в цілому, тобто тих хто його наділяє владою.

Зокрема, жителі великих міст знайомі з ситуацією, коли в центрі міста нотаріальні контори зустрічаються ледь не на кожному кроці, в той же час на окраїнах нотаріус знайти не просто. Що ж тоді казати про сільське населення, забезпечення якого нотаріальними послугами в більшій своїй частині віддано на відкуп посадових осіб виконкомів місцевих рад. Зрозуміло, що про високий професійний рівень у таких випадках мови йти не може. Тому хотілося б застерегти громадян від користування послугами зазначених посадовців, особливо щодо посвідчення заповітів і в галузі спадкових питань взагалі.

Говорячи про нотаріат і його переваги, не можна не зупинитися на проблемах, які сьогодні перед ним постали. Діючий Закон України “Про нотаріат” був прийнятий у 1993 р., єдині зміни до нього вносились у 1998 р. Вони були обумовлені встановленням нового порядку усиновлення дітей і торкнулись лише пункту 6 статті 36 Закону. Інші норми залишались без змін вже протягом семи років. Були спроби покращити стан справ за допомогою нормативних актів Президента України, Міністерства юстиції, але їх результати носили неоднозначний характер. Загалом слід зазначити, що стрімкий розвиток професії та накопичений за минулі роки як позитивний, так і негативний досвід вже давно вимагають внесення значних змін в існуючі порядок і форми функціонування системи нотаріальних органів.

Вже кілька років триває процес підготовки реформи нотаріату. На сьогодні у першому читанні прийнято нову редакцію Закону України “Про нотаріат”. Будемо сподіватись, що зазначена реформа не затягнеться на такий тривалий термін, як це сталось з реформою судової системи. В проекті закріплюються основні принципи латинської школи нотаріату: незалежність, неупередженість, самостійність нотаріуса, надання посаді нотаріуса державного статусу не лише де-факто, а й де-юре, визначення розміру плати за вчинення нотаріальних дій, позитивної та ретроспективної відповідальності як нотаріусів одноособово, так, можливо, і всієї нотаріальної спільноти (останнє питання передбачається віддати на розсуд З’їзду нотаріусів України) за виконання покладених на них обов`язків.

За час дії Закону України “Про нотаріат” проявила себе необхідність більш детального регулювання правовідносин з питань отримання та анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, затвердження та зміщення з посади нотаріуса, реєстрації нотаріусів. Належне закріплення в новій редакції Закону знайшли, окрім цього, і питання державного контролю за виконанням нотаріусами своїх обов`язків.

Наприкінці хотілося ще б коротко зупинитись на основних проблемах перехідного періоду після набуття чинності новою редакцією Закону “Про нотаріат”. Це, насамперед, реорганізація державного нотаріату. В цьому питанні державні нотаріуси переважно не зможуть обійтись без допомоги з боку держави, а у першу чергу без допомоги своїх колег. Друга проблема – це реформування нотаріальної практики в місцевостях, де до сьогоднішнього дня не існувало нотаріусів. Зараз вже ні в кого не виникає сумнівів, що нотаріальною діяльністю мають займатися саме нотаріуси. Це сувора реалія продиктована самим життям. Проблема полягає в забезпеченні таких місцевостей нотаріусами, що, мабуть, не можливо без залучення до нотаріальної діяльності молодих фахівців, які бачать себе саме в ролі нотаріусів та без посильної інформаційної і практичної підтримки сільських нотаріусів з боку нотаріальної Палати та різноманітних громадських об’єднань нотаріусів.

Ще одна проблема, яку неможливо вирішити без участі досвідчених фахівців-практиків – це надання усім нотаріусам права ведення спадкових справ, які часто відзначаються великою складністю, починаючи з укладання заповіту. І помилки в цьому процесі неприпустимі, адже вони ведуть не лише до порушення прав громадян, а й до підриву авторитету нотаріату в суспільстві.

Україна проголошена демократичною та правовою державою, зміст і спрямованість діяльності якої визначають і закріплюють права й інтереси людини та їх гарантії. Все це потребує подальшого вдосконалення чинного законодавства. І серед органів, які зобов`язані сприяти громадянам у реалізації їх прав та свобод, чільне місце має належати нотаріату.