Необрання голови як свідчення кризи Конституційного Суду

Суд демонструє нездатність захистити правове поле від неконституційних законів і ситуація починає нагадувати конституційну кризу 2005-2006 років.

18 травня 2017 року зірвалося обрання нового голови Конституційного суду. Кандидатура судді КСУ, винесена на посаду голови на спеціальному пленарному засіданні КСУ, не набрала необхідної кількості голосів і, відповідно, новий голова не був обраний. В порядку денному стояло і питання звільнення двох суддів КСУ – теж нульовий результат. Та чи може Конституційний суд обрати нового голову, вирішити організаційне питання чи взагалі ухвалити бодай якесь рішення чи висновок окрім ухвал про припинення провадження та відмову у відкритті провадження?

Вже минула майже половина 2017 року – року, в якому Конституційний суд не зміг ухвалити жодного рішення. Наприклад, справа щодо неконституційності закону України"Про всеукраїнський референдум" лежить в Конституційному суді вже два з половиною роки, і досі немає рішення щодо абсолютно неконституційного закону. Закон і досі діє. Ідентична ситуація із мовним законом "Колісніченка-Ківалова". Конституційний суд вже не вперше демонструє свою неспроможність захистити правове поле від неконституційних законів, але ситуація сьогодення починає частково повторювати конституційну кризу 2005-2006 років, під час якої діяльність Конституційного Суду була повністю паралізована.

Наразі в Конституційному суді 15 суддів з передбаченого Конституцією складу у 18 суддів.У суддів Юрія Бауліна та Сергія Вдовиченка 3 червня поточного року припиняються повноваження, і, відповідно, залишаються лише 13 суддів.  Є величезний ризик,  що в такому неповному складі суд і надалі не зможе прийняти  жодного рішення.  При цьому призначити нових суддів Конституційного суду на сьогоднішній день неможливо – у зв'язку з відсутністю законодавчого врегулювання конкурсного відбору кандидатів напосаду судді КСУ.

Конституційний суд не вперше демонструє нездатність захистити правове поле від  неконституційних законів,але ситуація, що склалася сьогодні, починає нагадувати конституційну кризу 2005-2006 років.

Нагадаю, що 2 червня 2016 року було внесено зміни до Конституції України, які торкнулися Конституційного суду. Серед іншого, було змінено процедуру призначення та звільнення суддів Конституційного суду. Тепер судді Конституційного суду призначаються на конкурсній основі, а звільняються самим Конституційним судом щонайменше 12 суддями. Такі зміни були спрямовані на розвиток інституційної незалежності і вони потребують свого відображення в новій редакції закону України "Про Конституційний суд України".

Верховна Рада мала внести такі зміни до законодавства до 30 вересня 2016 року. Прострочивши цей термін майже на півроку, 11 квітня 2017 року в парламенті відбувалося голосування за такі зміни. І… з тріском були провалені. Чому так відбулося? Законопроект розроблявся в абсолютно закритому режимі та не було враховано багато конструктивних правок. Законопроект, який був розроблений Радою з питань судової реформи при президентові України, пропонував фіктивну конкурсну процедуру відбору майбутніх суддів Конституційного суду, яка могла нівелювати всі позитивні конституційні зміни, оскільки дозволяла призначати політично залежних суддів.

Найоптимістичніший варіант ухвалення нового закону України "Про Конституційний суд" – осінь 2017 року. Після ухвалення такого закону необхідно буде провести конкурс на зайняття вакантних посад суддів Конституційного суду та внести зміни до регламенту Конституційного суду. Отже, за найліпшого розташування зірок на небосхилі, Конституційний суд зможе повноцінно розпочати свою роботу лише на початку 2018 року.

Що це означає для звичайних громадян?

1. Конституційні скарги, яких станом на травень 2017 року вже подано близько сотні, не будуть розглянуті в найближчому майбутньому. 93,5% цих скарг подано фізичними особами, які намагаються захистити свої права від неконституційних, на їх думку, законів. Зауважимо, що найчастіше конституційні скарги стосуються неконституційності положень кодексів, зокрема Кримінально-процесуального кодексу, Податкового кодексута багатьох інших. Велика кількість конституційних скарг стосується законів, які визначають статус правоохоронних органів та прокуратури. Розгляд всіх наведених конституційних скарг заблоковано.

2. Конституційний суд і надалі не ухвалюватиме рішення та не даватиме висновки через відсутність одностайності між суддями, що продовжуватиме дію одіозних законів, конституційність яких перевіряється судом.

3. У випадку ініціювання конституційної реформи, яка так необхідна нашому суспільству, високим є ризик її блокування Конституційним судом, за неможливості останнього дати висновок стосовно конституційних змін.

4. Парламент може ухвалювати, а президент підписувати неконституційні положення законів і ради цьому не буде. Так, наприклад, не варто сподіватися на конституційне правосуддя щодо сумнозвісних положень про е-декларування для громадських активістів.

5. В державному бюджеті на 2017 рік передбачено 173 192 300 гривень на фінансування Конституційного суду. Бюджет на утримання Конституційного ууду, в порівнянні з 2016 роком, збільшився майже вдвічі. Отже, українські платники податків протягом 2017 року витрачають мільйони на утримання органу, який фактично не працює.

Отже, нездатність Конституційного суду обрати нового голову не є випадковим збігом обставин, а результатом бездіяльності парламенту, що призводить до паралізації роботи Конституційного суду, кадрової політики президента та з’їзду суддів (які не звільнили суддів КСУ за пропозицією парламенту у зв’язку з порушенням присяги) і чергових спроб приручити КСУ.

Блокування діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції в реаліях сьогодення є одним із кроків у напрямку руйнування державності.

Юлія Кириченко та Богдан Бондаренко 
Експерти Центру політико-правових реформ 
спеціально для LIGA.net