preloader

Що вас цікавить?

Напрямки використання державних коштів за законодавством різних країн світу

10.07.2017
Запобігання корупції /
Практика запобігання корупції

Аналіз законодавства різних країн світу з певною долею умовності дозволяє виокремити п’ять основних підходів до правової регламентації цього питання.


Державне фінансування політичних партій запроваджене практично в усіх країнах Європи (виняток становлять Білорусь, Молдова, Андорра, Мальта та Швейцарія) та у значній частині інших країн світу.

Правове регулювання державного фінансування політичних партій у абсолютній більшості цих країн відповідає міжнародним стандартам. Утім, через історичні, політичні, економічні, соціальні, національно-етнічні, релігійні та інші особливості підстави, умови та порядок надання та використання державного фінансування суттєво відрізняються у кожній такій країні. Не винятком є й питання про те, на які потреби партії можуть / не можуть витрачати кошти, отримані від держави.

Аналіз законодавства різних країн світу з певною долею умовності дозволяє виокремити п’ять основних підходів до правової регламентації цього питання.

1. Законодавством не встановлено жодних умов чи обмежень щодо напрямків використання коштів державного фінансування – партії можуть використовувати таке фінансування на власний розсуд, напрямки використання цих коштів державою не контролюються (Норвегія, Естонія, Чехія, Японія, Франція, Угорщина).

У країнах, законодавство яких не визначає ні дозволених, ні заборонених напрямків використання партіями державних коштів, держава демонструє свою повагу до «свободи політичної діяльності партії». Утім, варто відзначити, що такий підхід є ефективним лише у тих країнах, де існує високий рівень демократії та довіри виборців до політичних партій (наприклад, як у Норвегії). Така довіра небезпідставна, адже більша частина державних коштів ці партії використовують на власний розвиток, посилення зв’язків партій зі своїми виборцями, на аналітику та розробку важливих документів політики тощо.

Саме тому влада Норвегії підкреслює, що важливою особливістю державного фінансування в цій країні є відсутність будь-яких умов, пов’язаних з нею, і відсутність нагляду за нею: сторони можуть вільно використовувати це фінансування будь-яким способом, який вони вважають правильним. При цьому такі фінанси не підлягають жодному контролю з боку держави[1].

2. Державне фінансування надається на реалізацію мети та виконання завдань, передбачених статутами та програмами політичних партій (в тому числі, поточну діяльність партій та/або виборчі кампанії) (Австрія, Болгарія, Словенія, Німеччина, Грузія, Росія, Бразилія). У цих країнах сфера потенційних напрямків використання бюджетних коштів обмежується шляхом окреслення кола безпосередніх цілей (напрямків), на які можна витрачати ці кошти.

Так, відповідно до Федерального Закону Австрії «Про підтримку політичних партій» політичні партії отримують щорічне державне фінансування, яке може використовуватися як для забезпечення поточної діяльності партії, так і для реалізації заходів виборчої кампанії. Виходить, що державне фінансування в цих країнах покликане допомогти партіям брати участь у «формуванні політичної волі», але законодавство не встановлює чітко визначених критеріїв, куди саме партії можуть чи повинні витрачати це фінансування[2].

За законодавством Словенії партії можуть отримати додаткові кошти від держави (у вигляді своєрідних «субсидій»), які повинні використовуватися для підтримки та сприяння діяльності парламентських груп. Крім того, партії можуть отримати з державного бюджету й кошти, призначені для навчання депутатів, адміністративної та експертної допомоги у роботі депутатських груп та організації депутатських офісів (цільові кошти). Партія може отримати цільові кошти від депутатських груп та депутатів, які були обрані до Національних Зборів Республіки Словенії з її списків кандидатів. Для отримання таких коштів партія та Національна асамблея Республіки Словенія укладають угоду[3]

За законодавством Німеччини та Росії кошти, виділені з державного бюджету, мають витрачатися на цілі, задля яких створена партія, та в межах діяльності, передбаченої статутом і програмою партії.

У Бразилії політичні партії можуть використовувати державне фінансування на такі види діяльності:

1) обслуговування та надання послуг партії, включаючи оплату персоналу в будь-якому розмірі;

2) проведення політичної рекламної кампанії;

3) проведення виборчих кампаній;

4) створення та підтримка внутрішньопартійних структур, політичне навчання, підтримка науково-дослідних інститутів або фондів;

5) створення та підтримка програм щодо популяризації та розповсюдження участі жінок у політиці.

Цікавим є механізм розподілу цих коштів. Згідно із законодавством Бразилії, принаймні 20% від загальної суми отриманих коштів має бути витрачено на внутрішньопартійні структури, що займаються науково-дослідницькою та/або політичною освітою, тоді як не більше 50% може використовуватися для оплати орендної плати та заробітної плати персоналу. А не менше 5% від загальної суми таких коштів повинно витрачатися на підтримку програм щодо забезпечення гендерної рівності у політиці.

При оплаті рахунків керівництвом партії на будь-якому рівні чітко зазначаються види витрат, здійснених з коштів партійного фонду, для того, щоб дозволити виборчим судам перевірити дотримання вимог вищевказаних положень.

3. Передбачено чіткий перелік дозволених витрат політичних партій, які можуть здійснюватися за кошти державного фінансування (Литва, Латвія, Люксембург, Румунія), та/або надання такого фінансування партіям у вигляді «грантів», «субсидій» чи «цільової допомоги» на реалізацію конкретних цілей (Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії);

Так, у Латвії Законом «Про фінансування політичних організацій (партій)» визначено вичерпний перелік витрат прямого державного фінансування, а саме:

– оренда приміщень та послуг, пов’язаних з орендою приміщень, включаючи організацію зустрічей, зборів;

– послуги зв’язку та Інтернету;

– заробітна плата та інші платежі фізичним особам, пов’язані з діяльністю політичної партії;

– послуги аудитора/ ревізора (у разі якщо обіг коштів політичної партії в календарному році склав понад 10 мінімальних зарплат аудитор/ревізор здійснює ревізію фінансової і господарської діяльності у відповідному році);

– науково-дослідні проекти (опитування, консультації);

– проекти громадської обізнаності (в тому числі, організація громадських та благодійних заходів, видання та розповсюдження книг, брошур тощо);

– передвиборча агітація.

На будь-які інші цілі використання бюджетних коштів заборонено.

У Румунії доходи, отримані політичними партіями від субсидій із державного бюджету, можуть витрачатися на:

– організацію поточної політичної діяльності партії;

– оплату праці персоналу партії та придбання канцелярського приладдя;

– оренду, утримання та експлуатацію приміщень, а також на оплату комунальних послуг;

– послуги зв’язку та телекомунікації;

– оплату послуг ЗМІ та інші форми послуг з політичної пропаганди;

– оплату проїзду представників партії у межах країни та за кордоном; оплату витрат, пов’язаних із прийняттям делегацій із-за кордону;

– внески до міжнародних політичних організацій, членом яких є політична партія;

– придбання рухомого (в тому числі, транспорту) та нерухомого майна, необхідного для діяльності партії;

– придбання паливно-мастильних матеріалів,технічне обслуговування транспорту та його ремонт;

– оплату банківських витрат;

– оплату страхових внесків;

Згідно з законодавством Румунії (як і Литви) використання бюджетних коштів за напрямками, не передбаченими законом, заборонено.

У Великобританії державні кошти можуть використовуватися виключна для реалізації тих цілей, на які вони були виділені. Такими цілями можуть бути:

– розробка партіями політики;

– підтримка парламентської роботи партій;

– робочі поїздки та пов’язані з ними витрати;

– поточна діяльність опозиційних партій.

Практика фінансування адміністративних витрат опозиційної партії отримала назву «Гроші Шорта» («Short money») і розпочалась у 1975 році. Програма передбачає щорічне фінансування опозиційних партій. Назву отримала на честь її ідеолога Едварда Шорта. На такі кошти можуть розраховувати всі опозиційні партії у Палаті громад, які отримали як мінімум два місця чи більше 150 тисяч голосів на попередніх загальних парламентських виборах. Гроші можуть використовуватися на здійснення парламентської діяльності партії, на подорожі та супутні витрати, оплату поточних витрат офісу лідера опозиційної партії.

4. Встановлено заборону конкретних форм використання коштів державного фінансування (Словаччина).

Законодавство Словаччини передбачає певні обмеження щодо використання державного фінансування політичними партіями. Зокрема, таке фінансування не може використовуватися на організацію президентських виборчих кампаній, для надання позик чи кредитів фізичним або юридичним особам, для реалізації угод про партнерство[4].

5. «Змішані» форми правової регламентації використання державних коштів (Україна, Польща).

У Польщі, наприклад, законодавство не містить переліку витрат, які дозволено/заборонено здійснювати партіям за рахунок бюджетних коштів.

У той же час на політичні партії покладено обов’язок скеровувати від 5 до 15% субвенцій з державного бюджету в Експертний Фонд партії, кошти цього фонду обліковуються на окремому субрахунку партії. Кошти Експертного Фонду можуть бути використані на фінансування пов’язаних зі статутною діяльністю партії правових, політичних, соціологічних та суспільно-економічних експертиз. На жаль, польське законодавство не окреслило межі використання коштів цього фонду, а також не визначило, хто може вважатися експертом. На практиці це призвело до непоодиноких випадків переказу коштів за проведення так званих «експертиз» працівникам цієї ж партії. Норми щодо звітності за використання коштів Експертного Фонду потребують подання звіту лише про факт його утворення чи ліквідації, а не про напрями його використання. Причому за неподання цього звіту санкцій не передбачено. Така правова прогалина призводить до того, що частина партій взагалі не утворює Експертного Фонду, а частина, формально утворивши його, використовує кошти із зовсім іншою метою.

Україна також є прикладом певним чином «змішаної» форми правового регулювання витрачання коштів державного фінансування, оскільки, з однієї сторони, Законом «Про політичні партії в Україні» передбачено, що кошти державного фінансування виділяються політичним партіям на їх статутну діяльність (тобто, визначено куди можна витрачати кошти), а, з іншої – встановлено імперативну заборону використовувати ці кошти на фінансування участі партії у виборах народних депутатів України, виборах Президента України та місцевих виборах.

Чи краща практики використання державних коштів для нашої країни була обрана законодавцем – це питання дискусійне, яке ще довго буде предметом обговорення в експертному та громадському середовищі.

Дмитро Калмиков, експерт Центру політико-правових реформ


[1] Звіт про оцінку GRECO (2006) щодо Норвегії, прозорість фінансування політичних партій (Тема II) (розділ 10, пункти 3 та 4 УПС).

[2] Закон про підтримку політичних партій 2012 р., Федеральний бюлетень I, № 57/2012.

[3] Закон про політичну партію (ZPols-E) із змінами, внесеними в 2014 році.

[4] Оціночний звіт GRECO (2008) про Словацьку Республіку, прозорість фінансування політичних партій (Тема II).