Кримінальна відповідальність за найбільш суттєві порушення вимог законодавства про партії

1. Загальні положення про кримінальну відповідальність

Кримінальна відповідальність є найсуворішим видом юридичної відповідальності, а тому настає лише за найбільш суттєві (суспільно небезпечні) порушення вимог законодавства про партії.

Юридичною підставою такої відповідальності є, передусім, ст. 159-1 КК України, в межах якої передбачено відповідальність за:

1) подання завідомо недостовірних відомостей у фінансових звітах, що подаються партіями, розпорядниками виборчих фондів чи фонду референдуму;

2) умисне грубе порушення порядку здійснення внесків на підтримку партії або порядку надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації чи агітації з референдуму;

3) умисне грубе порушення порядку отримання внесків на підтримку партії або порядку отримання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації чи агітації з референдуму.

Порушення вимог законодавства про партії в частині цільового використання бюджетних коштів може мати наслідком й притягнення винних до кримінальної відповідальності за ст. 210 КК України.

До «класичної» кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті лише фізичні особи (юридичні особи, в тому числі партії, не є суб’єктами цих правопорушень). Тому покарання за вчинення відповідних злочинів може бути призначене лише конкретній фізичній особі чи групі осіб, що вчинили такий злочин у співучасті. Разом із тим, до партій можуть бути застосовані так звані «заходи кримінально-правового характеру», на підставі та у порядку, визначеному статтями 96-3–96-11 КК України.

Важливо підкреслити, що кримінальна відповідальність за статтями 159-1 та 210 КК України може наставати тільки в тому випадку, коли ці правопорушення вчиняються особою умисно (свідомо). Необережне вчинення таких діянь є підставою для притягнення відповідних осіб до адміністративної відповідальності, описаної статтями 212-15 та 212-21 КпАП України.

2. Кримінальна відповідальність «звичайних» громадян

«Звичайні» громадяни (фізичні особи) можуть бути пригнуті до кримінальної відповідальності за ст. 159-1 КК України за умисне грубе порушення порядку надання:

а) внеску на підтримку партії;

б) фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму.

У контексті порушення встановленого законом порядку надання внеску на підтримку партії йдеться про умисне:

– здійснення внеску фізичною особою, яка не має на це права (іноземцем; особою без громадянства; особою, яка не досягла 18-річного віку; недієздатною особою; анонімною особою або особою під псевдонімом; фізичною особою, з якою укладено договір про закупівлю робіт, товарів чи послуг для забезпечення потреб держави або територіальної громади; фізичною особою, яка має непогашений податковий борг);

– здійснення внеску незареєстрованим громадським об’єднанням, благодійним чи релігійним об’єднанням/організацією (в такому випадку особа, що здійснює внесок, діє не як представник юридичної особи, а як звичайна фізична особа);

– здійснення внеску на користь партії у великому розмірі. Наразі загальна сума внесків на підтримку однієї партії від громадянина України протягом одного року не може перевищувати 400 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому здійснювалися внески (у 2018 році цей показник складає 1 489 200 гривень). Внеском на користь партії у «великому розмірі» вважається внесок (сума внесків), який перевищує зазначений вище максимальний показник у два чи більше разів (див. примітку до ст. 159-1 КК України), а отже наразі йдеться про суму, що дорівнює або перевищує 2 978 400 гривень.

Базові правила та порядок надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації чи агітації з референдуму наразі виписані у статтях 41–43 Закону «Про вибори Президента України», статтях 48–51 Закону «Про вибори народних депутатів України», статтях 70–73 Закону «Про місцеві вибори», а також у статтях 62–64 Закону «Про всеукраїнський референдум». Тому під час визначення наявності/відсутності в діяннях громадян складу цього злочину слід брати до уваги вимоги цих статей.

При цьому слід пам’ятати, що наразі в Україні відсутній механізм проведення місцевого референдуму (немає Закону «Про місцевий референдум»), а тому й не може бути мови про умисне грубе порушення порядку надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення агітації з місцевого референдуму як підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 159-1 КК України.

За загальним правилом особам, які вчинили такі злочини (за відсутності кваліфікуючих ознак), може бути призначене одне з таких альтернативних покарань: 1) штраф розміром від 100 до 300 НМДГ (від 1700 до 5100 гривень); 2) виправні роботи строком до 2 років; 3) обмеження волі строком до 2 років. Крім одного із цих основних покарань винному має бути призначене ще й додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років.

У випадку вчинення таких дій повторно, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою або якщо вони були поєднані з вимаганням внеску чи фінансової (матеріальної) підтримки у здійсненні передвиборної агітації або агітації з референдуму винному призначається більш суворе покарання (див. санкції частин 3–4 ст. 159-1 КК України).

3. Кримінальна відповідальність офіційних представників юридичних осіб

Представники юридичних осіб (керівник, бухгалтер, особа за довіреністю) можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 159-1 КК України за умисне грубе порушення порядку надання:

а) внеску на підтримку партії;

б) фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму.

У контексті порушення встановленого законом порядку надання внеску на підтримку партії йдеться про умисне здійснення на користь партії внесків:

– юридичними особами публічного права, які згідно з чинним законодавством України вважаються органами державної влади або органами місцевого самоврядування;

– державними або комунальними підприємствами, установами чи організаціями;

– юридичними особами, в яких не менше 10% статутного капіталу або прав голосу прямо або опосередковано належать державі, органам місцевого самоврядування чи нерезидентам;

– юридичними особами, кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) яких є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до Закону «Про запобігання корупції»;

– юридичними особами, з якими укладено договір про закупівлю робіт, товарів чи послуг для забезпечення потреб держави або територіальної громади (протягом строку дії такого договору та протягом одного року після припинення його, крім випадків, якщо загальна сума коштів, отримана за таким договором протягом строку дії договору та протягом двох років після припинення його дії, не перевищує 10% загальної суми доходу юридичної особи за відповідний період);

– іноземними державами або іноземними юридичними особами;

– юридичними особами, кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) яких є іноземці чи особи без громадянства;

– іншими партіями;

– юридичними особами, які мають непогашений податковий борг.

– здійснення внеску на користь партії у великому розмірі. Внеском на користь партії у «великому розмірі» вважається внесок (сума внесків), який перевищує зазначений вище максимальний показник у два чи більше разів (див. примітку до ст. 159-1 КК України), а отже наразі йдеться про суму, що дорівнює або перевищує 5 956 800 гривень.

При вирішенні питання про наявність/відсутність факту умисного грубого порушення порядку надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації чи агітації з референдуму слід додатково звертатися до статей 41–43 Закону «Про вибори Президента України», статей 48–51 Закону «Про вибори народних депутатів України», статей 70–73 Закону «Про місцеві вибори», а також статей 62–64 Закону «Про всеукраїнський референдум».

Види та розміри основних і додаткових покарань, які можуть бути призначені офіційним представникам юридичних осіб, є такими ж як і для звичайних громадян.

4. Кримінальна відповідальність офіційних представників партій

Представники партій (керівник, бухгалтер, особа за довіреністю) можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 159-1 КК України, а в окремих випадках – й за ст. 210 КК України.

За ст. 159-1 КК України відповідальність представників партій може наставати за вчинення двох злочинів:

1) подання завідомо недостовірних відомостей у звіті партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру (ч. 1);

2) умисне отримання внеску на користь партії від особи, яка не має права здійснювати такий внесок, або у великому розмірі (ч. 2).

Під поданням завідомо недостовірних відомостей у звіті партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру слід розуміти те, що:

а) у такому звіті міститься інформація, яка не відповідає дійсності (у законі не уточнюється вид такої інформації, а тому кримінальна відповідальність може наставати за подання недостовірної інформації будь-якого характеру: щодо доходів і витрат партії, щодо їхнього розподілу, щодо майна партії у вигляді рухомого та нерухомого майна, щодо загальної інформації про партію тощо);

б) особа, яка відповідає за підготовку та/або подання такого звіту, достовірно знала про те, що у звіті, поданому до НАЗК, містилася інформація, яка не відповідає дійсності. Якщо особа не знала про те, що у звіті партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру містилася інформація, яка не відповідає дійсності, або дізналася про це вже після подання такого звіту, то вона не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 159-1 КК України.

Подання завідомо недостовірних відомостей у звіті партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру вперше кваліфікується за ч. 1 ст. 159-1 КК України та карається штрафом від 100 до 300 НМДГ (від 1700 до 5100 гривень) або виправними роботами строком до 2 років, або обмеженням волі строком до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком до 3 років.

Повторне вчинення цього злочину кваліфікується за ч. 3 ст. 159-1 КК України та тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 НМДГ (від 5100 до 8500 гривень) або виправними роботами строком до 2 років, або обмеженням волі строком до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років.

Зі змісту ч. 2 ст. 159-1 КК України випливає, що представники партій підлягають кримінальній відповідальності за вчинення таких діянь:

1) умисне отримання внеску на користь партії від особи, яка не має права здійснювати такий внесок (особи, які не мають права здійснювати внески на користь партії визначені у ч. 1 ст. 15 Закону «Про політичні партії в Україні»);

2) умисне отримання внеску на користь партії у великому розмірі (тобто у розмірі, що у два чи більше разів перевищує встановлений законом максимальний розмір внеску на підтримку партії).

Утім, тут одразу ж слід відзначити, що в абсолютній більшості випадків партії не беруть участі у отриманні внесків, оскільки внески у вигляді грошових коштів надходять до них у безготівковій формі, а внески у вигляді товарів, робіт і послуг є великою рідкістю. Тому слід розуміти, що практично в усіх таких випадках має місце порушення порядку здійснення таких внесків, але відсутній факт порушення порядку їх отримання.

Загалом, Закон «Про політичні партії в Україні» встановлює лише три вимоги для представників партій, які лише з певною долею умовності можна віднести до процедури отримання внесків:

1) за будь-яких умов представникам партій не можна отримувати грошові внески у готівковій формі;

2) у разі отримання внеску у формі робіт, товарів або послуг уповноважені на те особи партії повинні здійснити оцінку такого внеску;

3) у разі фактичного отримання внеску від особи, яка не має права його здійснювати, або якщо його розмір перевищує встановлений законом розмір, уповноважена особа партії (її місцевої організації) зобов’язана повернути цей внесок, а якщо це неможливо, то перерахувати цей внесок або відповідну частину до державного бюджету (протягом 3 днів від дня, коли стало про це відомо).

Із зазначеного вище випливає, що умисне отримання внеску на користь партії від особи, яка не має права здійснювати такий внесок, або у великому розмірі може мати місце лише у випадку:

1) фактичного отримання представником партії грошового внеску готівкою від фізичної або юридичної особи, яка відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону «Про політичні партії в Україні» не має права здійснювати внески на користь партії, і про цю обставину представнику партії достовірно відомо (наприклад, отримання готівки від іноземного громадянина);

2) фактичного отримання представником партії від фізичної або юридичної особи грошового внеску готівкою у розмірі, що у два чи більше разів перевищує встановлений законом максимальний розмір внеску на підтримку партії, і про цю обставину представнику партії достовірно відомо (у 2018 році йдеться про отримання протягом календарного року від фізичної особи внесків на загальну суму понад 2 978 400 гривень, а від юридичних – понад 5 956 800 гривень);

3) свідомого невиконання вимог ч. 7 ст. 15 Закону «Про політичні партії в Україні», якою визначено строки та процедуру відмови від внеску, отриманого від особи, яка не має права здійснювати такий внесок, або у великому розмірі. При цьому не має значення був цей внесок грошовим чи негрошовим (у вигляді товарів, робіт чи послуг), грошовий внесок було отримано у готівковій чи безготівковій формі, чи було порушено процедуру оцінки негрошового внеску тощо. Головним тут є інше – чи усвідомлював представник партії те, що: а) конкретна фізична чи юридична особа не мала права його здійснювати (варіант – того, що розмір такого внеску перевищує встановлений законом обмеження у два чи більше разів); б) за цих обставин він повинен був відмовитися від цього внеску шляхом виконання вимог ч. 7 ст. 15 Закону «Про політичні партії в Україні».

Якщо ж офіційний представник партії не усвідомлював того факту, що партія отримала внесок від особи, яка не має права здійснювати такий внесок (наприклад, одна й та сама особа здійснила кілька внесків під різними прізвищами), або отримала його у великому розмірі (наприклад, якщо оцінку негрошового внеску не було здійснено взагалі або було здійснено неправильно), то кримінальна відповідальність такої особи виключається.

За відсутності кваліфікуючих ознак особам, що вчинили цей злочин, може бути призначене основне покарання у виді штрафу розміром від 100 до 300 НМДГ (від 1700 до 5100 гривень) або виправних робіт строком до 2 років, або обмеження волі строком до 2 років. Крім цього винному має бути призначене ще й додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років.

У випадку вчинення цього злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою або якщо вони були поєднані з вимаганням такого внеску винному призначається більш суворе покарання (див. санкції частин 3–4 ст. 159-1 КК України).

За ст. 210 КК України відповідальність представників партій може наставати за нецільове використання бюджетних коштів у великому розмірі.

Суб’єктами такої відповідальності можуть бути виключно службові особи партії.

Під нецільовим використанням бюджетних коштів, виділених на фінансування статутної діяльності партії, слід розуміти випадки використання цих коштів для:

1) фінансування діяльності, яка не передбачена або прямо заборонена її статутом («на цілі, не пов’язані із статутною діяльністю») (статті 17-1, 17-9 Закону «Про політичні партії в Україні»);

2) фінансування участі у виборах народних депутатів України, виборах Президента України, місцевих виборах; 

3) фінансування незаконної діяльності партії чи інших осіб (див, зокрема, вимоги ст. 37 Конституції України та ст. 5 Закону «Про політичні партії в Україні»); 

4) прямого або опосередкованого фінансування теле- або радіоорганізацій (ст. 19 Законом «Про телебачення і радіомовлення»).

Фінансування усіх зазначених вище напрямків є неприпустимим за рахунок державних коштів, а тому є нецільовим використанням бюджетних коштів, виділених на фінансування статутної діяльності партії.

Питання про те, чи є нецільовим використання бюджетних коштів на ті категорії витрат, які бюджетним законодавством відносяться до категорії «капітальні видатки», є та залишається дискусійним. Тому партіям все ж таки не бажано використовувати державні кошти на зазначені цілі, а правоохоронним органам бажано виходити з того, що всі сумніви та недоліки законодавства мають тлумачитися на користь потенційного правопорушника, а тому не застосовувати ст. 210 КК України в цих випадках.

Обов’язковою умовою настання кримінальної відповідальності за ст. 210 КК України є те, що предметом цього злочину можуть бути лише бюджетні кошти у великих розмірах.

Під «великим розміром» бюджетних коштів у ст. 210 КК України вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує НМДГ (у 2018 році йдеться про суму, що перевищує 1 762 000 гривень).

За нецільове використання бюджетних коштів, виділених на фінансування статутної діяльності партії, службова особа партії карається штрафом від 100 до 300 НМДГ (від 1700 до 5100 гривень) або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.

Особи, визнані винними у вчиненні цього злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб або в особливо великих розмірах караються обмеженням волі на строк від 2 до 5 років або позбавленням волі на строк від 2 до 6 років, з обов’язковим позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

5. Кримінальна відповідальність розпорядників виборчих фондів

Розпорядники виборчих фондів можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 159-1 КК України за:

1) подання завідомо недостовірних відомостей у фінансовому звіті про надходження та використання коштів виборчого фонду[1];

2) умисне отримання у великому розмірі фінансової (матеріальної) підтримки у здійсненні передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму;

3) умисне отримання фінансової (матеріальної) підтримки у здійсненні передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму від особи, яка не має права надавати таку фінансову (матеріальну) підтримку.

Під поданням завідомо недостовірних відомостей у фінансовому звіті про надходження та використання коштів виборчого фонду мається на увазі те, що до НАЗК було подано звіт, в якому міститься інформація, яка не відповідає дійсності, а особа, яка відповідала за підготовку та/або подання такого звіту, достовірно про це знала на момент його подання.

Подання завідомо недостовірних відомостей у фінансовому звіті про надходження та використання коштів виборчого фонду вперше кваліфікується за ч. 1 ст. 159-1 КК України та карається штрафом від 100 до 300 НМДГ (від 1700 до 5100 гривень) або виправними роботами строком до 2 років, або обмеженням волі строком до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком до 3 років. Повторне вчинення цього злочину кваліфікується за ч. 3 ст. 159-1 КК України та тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 НМДГ (від 5100 до 8500 гривень) або виправними роботами строком до 2 років, або обмеженням волі строком до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років.

Під час вирішення питань про наявність/відсутність факту умисного отримання у великому розмірі фінансової (матеріальної) підтримки у здійсненні передвиборної агітації чи агітації з референдуму або факту умисного отримання фінансової (матеріальної) підтримки у здійсненні передвиборної агітації чи агітації з референдуму від особи, яка не має права надавати таку фінансову (матеріальну) підтримку, слід звертатися до статей 41–43 Закону «Про вибори Президента України», статей 48–51 Закону «Про вибори народних депутатів України», статей 70–73 Закону «Про місцеві вибори», а також статей 62–64 Закону «Про всеукраїнський референдум».

За відсутності кваліфікуючих ознак розпорядникам виборчих фондів, що вчинили цей злочин, може бути призначене як основне покарання штраф розміром від 100 до 300 НМДГ (від 1700 до 5100 гривень) або виправні роботи строком до 2 років, або обмеження волі строком до 2 років, а також обов’язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років.

У випадку вчинення цього злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою або якщо вони були поєднані з вимаганням фінансової (матеріальної) підтримки у здійсненні передвиборної агітації або агітації з референдуму винному призначається більш суворі види та розміри покарання (див. санкції частин 3–4 ст. 159-1 КК України).

6. Застосування до партій заходів кримінально-правового характеру

Якщо будь-який зі злочинів, описаних ст. 159-1 КК України, було вчинено уповноваженою особою від імені та в інтересах партії, то до останньої може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у виді штрафу (п. 4 ч. 1 ст. 96-3, статті 96-8–96-9 КК України)[2].

Під уповноваженою особою партії в цих випадках мається на увазі службова особа партії або інша особа, які відповідно до закону, установчих документів чи договору має право діяти від імені партії.

Злочини, передбачені ст. 159-1 КК України, визнаються вчиненими в інтересах партії, якщо вони (альтернативно):

а) призвели до отримання партією неправомірної вигоди;

б) створили умови для отримання партією неправомірної вигоди;

в) були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності.

Штраф, як захід кримінально-правового характеру, може бути застосований до партії виключно судом.

Загалом штраф – це грошова сума, що має бути сплачена партією відповідно та у прядку, визначеному судовим рішенням.

За загальним правилом розмір штрафу в таких випадках дорівнює двократному розміру незаконно одержаної партією неправомірної вигоди.

Утім, якщо неправомірну вигоду не було одержано, або її розмір неможливо обчислити, то суд визначає розмір штрафу в цих справах таким чином:

1) за вчинення злочинів, передбачених частинами 1-3 ст. 159-1 КК України, – від 5 000 до 10 000 НМДГ (від 85 000 до 170 000 гривень);

2) за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 159-1 КК України, – від 10 000 до 20 000 НМДГ (від 170 000 до 340 000 гривень).

З урахуванням майнового стану юридичної особи суд може застосувати штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років.

При застосуванні до партії заходів кримінально-правового характеру судом враховуються:

1) ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину;

2) ступінь здійснення злочинного наміру;

3) розмір завданої шкоди;

4) характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана партією;

5) вжиті партією заходи для запобігання злочину.

Варто також відзначити, що при застосуванні заходів кримінально-правового характеру партія зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана партією.

Станом на 1 березня 2018 року до жодної партії, зареєстрованої на території України, не було застосовано заходу кримінально-правового характеру у виді штрафу (як і будь-якого іншого заходу кримінально-правового характеру) на підставі та у порядку, визначеному розділом XIV-1 КК України.

7. Деякі процедурні питання

Днем вчинення злочину є день, місяць і рік, коли в діянні конкретної фізичної особи наявний склад злочину, передбаченого ст. 159-1 КК України. У випадку, коли йдеться про так звані «триваючі» злочини, днем вчинення є перший день, коли правомірна поведінка особи «трансформувалася» у неправомірну. День вчинення злочину має вирішальне значенні при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України)[3].

Виявити факт учинення будь-якого зі злочинів, описаних ст. 159-1 КК України, може будь-яка фізична або юридична особа. Проте, за логікою чинного законодавства виявляти такі факти має, передусім, НАЗК як орган, що здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у цій сфері.

Якщо ознаки цього злочину виявлено НАЗК, то воно повинне у 5-денний строк (див. ст. 17 Закону «Про політичні партії в Україні») з дня його виявлення письмово повідомити про це орган, уповноважений здійснювати досудове розслідування у цій категорії справ.

Всі інші фізичні та юридичні особи здійснюють повідомлення про вчинення цього злочину відповідно до загальних правил поведінки у цих питаннях (див., зокрема, статті 60, 214 КПК України, п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону «Про Національну поліцію» та пп. 7 п. 4 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою КМУ від 28 жовтня 2015 року № 877). Так, згідно з ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Правом здійснення досудового розслідування злочинів, описаних ст. 159-1 КК України, наділені виключно слідчі органи Національної поліції (ст. 216 КПК України).

Після накопичення слідчими органами Національної поліції достатніх доказів для підозри конкретної особи у вчиненні злочину, передбаченого ст. 159-1 КК України[4], відповідно до положень глави 22 КПК України здійснюється повідомлення особі про підозру у вчиненні цього злочину.

За загальним правилом досудове розслідування має бути закінчено протягом 2 місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ст. 159-1 КК України (ст. 219 КПК України).

Правом розгляду кримінальних проваджень за ст. 159-1 КК України наділений виключно суд загальної юрисдикції. Порядок розгляду цих проваджень у судах першої інстанції визначений статтями 314–380 КПК України.

8. Проблеми та перспективи застосування кримінальної відповідальності

З точки зору юридичних підстав настання кримінальної відповідальності за порушення правил фінансування партій, подання фінансової звітності та нецільове використання бюджетних коштів найбільшими проблемами є те, що:

1) приписи ст. 159-1 КК України є далеко неідеальними з точки зору опису різних форм злочинної поведінки особи та знаходяться у стані конкуренції (а інколи й колізії) з відповідними (кореспондуючими) положеннями статей 212-15, 212-21 КпАП України (детальніше про це див. підпункт 6.4.10.);

2) чинне законодавство не дає можливості надати однозначну відповідь на питання про те, яке використання бюджетних коштів є «цільовим», а яке – «нецільовим» у контексті державного фінансування статутної діяльності партій, чи поширюються на партії вимоги бюджетного законодавства та обмеження щодо потенційних напрямків використання цих коштів «поточними видатками» тощо. Тому навряд чи у найближчій перспективі можна буде очікувати на притягнення керівників партій до кримінальної відповідальності за ст. 210 КК України.

Якщо ж говорити не про законодавче забезпечення, а про практику його реалізації, то варто відзначити, що попри те, що НАЗК було виявлено близько трьох десятків фактів учинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 159-1 КК України (умисне здійснення внеску на користь партії особами, які не мають на те права) наразі немає жодного (!) вироку щодо винних осіб. Майже всі ці справи безперспективно «лежать» у слідчих Національної поліції, які не розуміють, що з цими справами робити (які проводити слідчі (розшукові) дії, що саме документувати тощо, бо вони не знаються на специфіці цього законодавства), а також відверто бояться потенційних негативних наслідків для себе, оскільки дуже часто йдеться про вчинення злочинів керівниками дуже впливових партій.

Для покращення ситуації в цій сфері якнайшвидше слід:

1) внести системні зміни до ст. 159-1 КК України (з метою більш коректного опису різних форм злочинної поведінки, узгодження її положень зі статтями 212-15, 212-21 КпАП України, якісної диференціації цієї відповідальності, забезпечення справедливих та достатніх видів та розмірів покарань за ці злочини тощо);

2) удосконалити регулятивне законодавство із тим, щоб було чітко зрозуміло яке використання бюджетних коштів є «цільовим», а яке – «нецільовим» у контексті державного фінансування статутної діяльності партій;

3) внести зміни до ст. 216 КПК України із тим, щоб справи за ст. 159-1 КК України були підслідними НАБУ;

4) у проекті Закону «Про Вищий антикорупційний суд» передбачити, що кримінальні провадження за ст. 159-1 КК України є підсудними виключно цьому суду;

5) сприяти більш якісній роботі НАЗК в частині оформлення відповідних матеріалів (шляхом інформування про виявлені факти вчинення таких злочинів, надання експертної та науково-методичної допомоги тощо);

6) запровадити моніторинг (з боку громадськості) судових засідань, в яких розглядатимуться кримінальні провадження за ст. 159-1 КК України.

Дмитро Калмиков, експерт Центру політико-правових реформ

---