Що вас цікавить?

Концепція Закону України Про свободу (доступ до) інформації

22.05.2005
Публічна адміністрація /
Публічна інформація

Аналіз чинних проблем у цій сфері, окреслення необхідних елементів законодавчого регулювання.


Повний текст концепції тут

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1 На сьогоднішній день існує багато труднощів у сфері доступу громадян до інформації, якою володіють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Свідченням цього є скарги громадян на відмову в задоволенні запитів на інформацію до органів вищого рівня чи суду.

1.1.1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування фактично безпідставно відмовляють у наданні інформації, відносячи її до інформації з обмеженим доступом, неправомірно застосовуючи при цьому грифи обмеження доступу до інформації, такі як: “опублікуванню не підлягає”, “не для друку”, “для службового користування”;

1.1.2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування не повністю виконують вимогу оприлюднювати інформацію про свою діяльність;

1.1.3. Існують великі труднощі в отриманні громадянами локальних нормативно-правових актів (а в деяких випадках це взагалі неможливо) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, не говорячи вже про проекти таких актів.

1.1.4. Не врегульована також проблема доступу громадян до інформації про себе (інформації персонального характеру).

1.1.5. Не всі внутрішньовідомчі акти публікуються в офіційних виданнях (стаття 37 Закону України “Про інформацію” містить загальні положення про інформацію, яка не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими актами), і, таким чином, державні органи стають подібними до власників інформації, які на власний розсуд приймають рішення про надання або відмову у наданні інформації.

1.1.6. Відсутність чітких процедур та інституцій, спеціально призначених для захисту права на доступ до інформації. Відсутність інструкцій чи форм для складання запиту на інформацію.

1.1.7. Невизначення механізму надання документів, які зберігаються органами влади;

1.1.8. Наявність у правовому регулюванні надто великої кількості оціночних понять, дискреційних меж щодо визначення режиму відкритості/закритості інформації тощо.