Ігор Коліушко: Україні потрібні децентралізація та створення системи якісного публічного урядування

Інтерв’ю з експертом з публічного права, головою правління Центру політико-правових реформ Ігорем Коліушком

«Революція гідності», на думку багатьох, докорінно змінила наше суспільство. На Ваш погляд, чи дійсно ці зміни відчутні і чи сформований запит суспільства на нові правила гри в політикумі?

В суспільстві сформований запит на оновлення, на нову якість політики та державного управління, але проблема полягає в тому, що цей запит формувався безпосередньо в ході революції на Майдані і фактично він не має на сьогодні чіткого, яскраво вираженого оформлення ні структурного, ні змістовного. Зі структурним тут ясно, у нас не було шансів так швидко породити нові партії та нові команди, готові до реалізації влади. Гірше, що немає змістовного оформлення. До сих пір багато людей продовжують говорити про зміну якоїсь «системи». Спитайте у тих, хто зі сцени Майдану говорив про зміну системи, що вони мали на увазі. Я переконаний, що кожна людина буде абсолютно по різному на це відповідати.

Проблема в тому, що ні до Майдану, ні в процесі кількох місяців, коли був час займатися інтелектуальними пошуками і шліфуванням власне змістовної позиції протестного електорату, цього не було зроблено. В результаті – після революції, колишні опозиційні політики вважають, що вони перемогли. Вони повернулися до парламенту вже у якості влади і стверджують, що реалізують сьогодні те, чого прагнув Майдан.

Експертне середовище, до якого і я належу, має своє бачення політики і реформ, над якими ми давно працювали. У нас є багато розроблених законопроектів і вони достатньо обґрунтовані та апробовані українськими й іноземними експертами. І ми вважаємо, що саме тепер час впроваджувати їх у життя, цього вимагав Майдан. Найяскравіший приклад тут – коаліція «Реанімаційний пакет реформ», де об’єдналось багато експертних груп. Але між експертами Реанімаційного пакету реформ і парламентськими партіями уже виникає чимало непорозуміннь. Тому що в свій час не домовились яку ж країну ми хочемо будувати.

А ще є третя частина громади, яка також посилається на Майдан, але критикує і політиків, і експертне середовище, вони говорять про «зміну системи», але, як я вже сказав, не розшифровують зміст цього словосполучення. Що вони розуміють під системою не ясно. Вони, наприклад, часто виступають проти децентралізації, проти конституційної реформи, проти впорядкування та монетизації пільг. Таким чином бачимо, що змістовно постмайданне українське суспільство розпадається на кілька напрямків, і це все може звестися до «лебедя, рака і щуки», кожен з яких тягне в свій бік.

До того ж, все це впирається у відсутність організаційних структур. Величезна проблема зараз – вирости новим партіям. Хочу звернути увагу, що старі партії, незалежно від того, якої вони орієнтації, всі зараз об’єднуються в прагненні не дати нікому новому вийти на арену політичної боротьби. І це зараз найбільш деструктивний процес. Київські вибори показали, що навіть у столиці електорат продемонстрував невисокий рівень конструктивності та бажання оновлення політиків. Тобто проголосували за деякі нові сили, але явно не за ті, які пропонували дійсно нову політику. Таким чином, якщо навіть у Києві не вдалося народитися і завоювати серйозне представництво якісно новим політичним силам, то що ж очікувати від загальноукраїнських виборів?

Якщо ми говоримо про прихід нової влади, то які першочергові напрямки потребують термінових змін – політична реформа чи відродження економіки, припинення війни чи соціальні реформи?

На моє розуміння це все взаємопов’язано і тому повинно йти паралельно. У нас немає можливості говорити, що спочатку ми закінчимо війну, а потім будемо проводити реформи. Насправді, війна розв’язана в Україні владою Московської держави саме проти реформ, проти демократизації та європеїзації нашого суспільства. Якщо ми не проводимо реформи, значить ми вже програли війну.

Тому, що війна розпочата саме для того, щоб не дати нам провести ці реформи. Це однозначно. Тому якщо ми хочемо виграти війну, ми повинні провести реформи. Які це реформи? У першу чергу це децентралізація та створення системи якісного публічного урядування. Тут питання впирається і в конституційну реформу, і в адміністративну. Є багато відомих проблем в редакції Конституції України 2004 року – і щодо територіальної основи місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій, і щодо формування Кабінету Міністрів, і щодо системи органів виконавчої влади та державної служби, і щодо відносин Президента з Урядом і Парламентом, і щодо Конституційного Суду… Сьогодні наша влада абсолютно неефективна і нездатна проводити реформи.

Друге завдання – нам потрібна незалежна, авторитетна і компетентна судова влада.

Третє завдання – мусимо створити ефективну систему протидії корупції. Якщо ми цього не зробимо, ми ніколи не досягнемо успіху в економіці.

І тільки на 4 місце я б поставив власне економічні реформи. Це, насамперед, спрощення ведення бізнесу, захист власності, демонополізація економіки і таке інше.

На 5 місце можна ставити реформування системи соціального захисту та освіти (або навпаки), бо якщо ми відкладемо їх реформування на невизначене «потім», це перекреслить реформування всього попереднього. Тобто все це дуже взаємопов’язано. Якщо ми сьогодні не реформуємо освіту, значить завтра у реформовану систему публічного управління чи в суд прийдуть люди, які знову зроблять їх «совєтськими».

Коли зараз говорять про політичну реформу, всі розмови точаться лише навколо перерозподілу повноважень. Чи це дійсно самий ключовий момент і чи не буде порушено баланс в бік надмірної децентралізації влади?

Децентралізація, про яку говорять більшість експертів, в тому числі Міністр регіонального розвитку і будівництва Володимир Гройсман, не допускає ніяких місцевих князьків. Тобто там ці речі продумані і на всі подібні загрози є запобіжники. Важливо щоб реформа проводилася комплексно і без спотворень. При цьому, звичайно, немає гарантій, що після проведення цієї реформи відразу всі території та громади стануть ефективними. Але створюються умови для того, щоб там з’явились фахівці і вони могли досягати успіху. Бо сьогодні, на жаль, дуже тяжко працювати ефективно, оскільки є багато об’єктивних перешкод, які випливають з неправильного законодавства. Власне, реформа повинна всі ці перешкоди усунути і дати можливість ініціативним людям реалізовувати свою конструктивну ініціативу. При цьому, держава повинна зберегти достатній арсенал інструментів для гарантування законності в усіх сферах.

На Ваш погляд, чи існує єдність в політикумі щодо втілення в життя всіх окреслених Вами першочергових завдань?

Якщо ми говоримо про депутатів, то немає. Депутати взагалі, складається враження, більше проти, ніж за реформи, вони два місяці нічого не роблять. Постійно говорячи про децентралізацію, вони зупинили всю роботу. Законопроекти, які мали бути в розвиток Концепції уже прийняті Верховною Радою, навіть не розглянуті до сих пір, один з них навіть не внесений Кабінетом Міністрів. Крім того, зміни до Конституції так само не внесені до Верховної Ради, і тому є всі підстави вважати, що депутати лише декларують свої прагнення до змін у країні.

Виникає побоювання, що депутати можуть загальмувати процес перетворень, які так очікує суспільство.

Вони вже докладають максимум зусиль, аби залишити все як є. Особливо це яскраво видно по судовій владі, де всіма силами намагаються залишитися старі кадри. І впираються не те що проти люстрації суддів, а навіть проти їх ротації на адміністративних посадах. Подібна ситуація і у Верховній Раді, тобто більшість депутатів в парламенті проти дострокових виборів і в той же час, проти конституційної реформи, проти багатьох реформаторських законопроектів щодо децентралізації. Я не можу стверджувати, що це їх свідомий умисел, але те, що вони не роблять нічого «за», то це точно.

У залишку виходить, що все, заради чого стояв Майдан, ми втрачаємо? Маємо стару Верховну Раду, бойкот реформ…

А тут я ще раз хочу наголосити на тому, що українська «Революція гідності» крім цінності гідності та напрямку на європейську інтеграцію нічого більше не задекларувала. Тому сьогодні кожен з гравців – політики, експерти, громадські активісти – вважають, що вони реалізовують цілі революції. І парламентські партії вважають, що вони реалізовують завдання Майдану, і експертне середовище вважає, що реалізовує, і ті, що на Майдані виступають за «зміну системи», але проти конкретних реформ. А насправді все це абсолютно різні напрямки суспільного розвитку.

Який вихід з такої ситуації Ви бачите?

Можна очікувати кілька позитивних сценаріїв. По-перше, Президент Петро Порошенко може стати каталізатором якихось конструктивних кроків у цій ситуації. Йому треба об’єднати частину експертного середовища, частину політикуму, частину бізнесу і сформувати коаліцію за реформи. Але для цього треба визначити, сформулювати ці реформи. На скільки я розумію, у нього нема свого бачення ні конституційної реформи, ні децентралізації. Він все дуже добре сказав у інавгураційній промові – і про децентралізацію, і про конституційну реформу, але що він під цим розуміє ніхто не знає.

Арсеній Яценюк теж говорить про децентралізацію, але законопроекти, які мають реалізовувати її, навіть у Верховній Раді відсутні. Тому перша надія є на те, що Президент зараз зможе сформулювати якусь коаліцію реформ. Якщо він це зробить, то зможе конструктивно і жорстко співпрацювати з існуючим парламентом, вимагаючи від нього багатьох рішень взамін того, що парламент не буде негайно розпущений.

Якщо Президент не захоче або не зможе цього реалізувати, тоді всі надії можна пов’язувати лише з достроковими парламентськими виборами. Але тут знову ж таки складно чекати великого позитиву, тому що немає нових конструктивних постмайданних політичних сил, які б мали перемогти на цих парламентських виборах. На жаль, у парламент в значній мірі потраплять ті ж самі обличчя, хоча нерідко і від нових політичних партій. Тому що саме суспільство не демонструє готовність голосувати за нових політиків. І тому, очевидно, цей наш процес реформування і зростання не має шансів бути швидким.

А це дуже погано, оскільки весь світ не буде нам постійно допомагати. Якщо ми не покажемо ефективності в освоєнні допомоги, яка надається з метою впровадження реформ, через рік-два допомога від Заходу припиниться. А Росія нікуди не дінеться, вона є і буде нашим сусідом. Вона завжди була імперською і завжди нею буде. Тому якщо ми зараз не проведемо реформи, то через пару років Росія зможе взяти реванш. Всі мають зрозуміти цей стан справ і щось робити.

Бесіду вела Ірина Олешко, Діалог.Ua